Постанова

від 20.04.2023 по справі 914/1890/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2023 р. Справа №914/1890/22

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів МАРКА Р.І.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

за участю представників сторін від:

відповідача-1: Безвенюк В.В. (адвокат).

розглянувши апеляційну скаргуЛьвівської міської ради б/н і дати

(вх.ЗАГС №01-05/658/23 від 06.03.2023)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від

13.02.2023, повний текст 23.02.2023 (суддя

Синчук М.М.)

у справі №914/1890/22

за позовом:Львівської міської ради, м.Львів

до відповідачів:1) Приватного підприємства «Нова Територія»,

м.Львів

2) Товариства з обмеженою відповідальністю

«Компанія Львів Трейд», м.Львів

проскасування державної реєстрації та визнання

недійсними договорів купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

В серпні 2022 року Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП «Нова Територія», ТОВ «Компанія Львів Трейд» про скасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані використання земельної ділянки для обслуговування існуючих споруд за відсутності рішення позивача про надання її в оренду та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, а також неможливість здійснення позивачем державної реєстрації скверу на вул. Широка (біля будинку № 66) через те, що на земельній ділянці знаходиться торговий павільйон відповідача-2.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.02.2023 у справі №914/1890/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване зокрема тим, що первина реєстрація права власності на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул. Широка, 66, позначені літ. Б1 загальною площею 63,4 м. кв., здійснена на підставі рішення господарського суду, яке набрало законної сили, а наступні відчуження об`єкта нерухомості відбувалися відповідно до укладених правочинів і земля на якій знаходився об`єкт нерухомості переходила до нового власника відповідно до закону.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивач не погодився із прийнятим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, зазначив наступні обставини:

- судом першої інстанції не спростовано, що будівля на яку зареєстровано право власності є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає державній реєстрації;

- актом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради №23 від 06.07.2022 підтверджується, що будівля магазину на вул.Широкій, 66 є тимчасовою некапітальною спорудою;

- відповідно до листа управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 22.06.2022 містобудівні умови та обмеження на об`єкт будівництва за адресою: м.Львів, вул.Широка,66 не видавалися;

- будівля на вул.Широкій, 66 у м.Львові є тимчасовою спорудою, а не нерухомим майном, право власності на яку не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- земельна ділянка на вул.Широкій, 66 передавалась в оренду ПП «Явір Плюс» для обслуговування малої архітектурної форми на підставі ухвали Львівської міської ради від 16.03.2006 №3415 та ухвали Львівської міської ради №995 від 05.07.2007;

- враховуючи норми ст.152 Земельного кодексу України та ст.212 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення нежитлової будівлі;

- оспорювані правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи місцевого самоврядування, спрямовані на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель комунальної власності та порушують права та охоронювані законом інтереси власника землі територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.

19.04.2023 на електронну пошту суду надійшло клопотання від позивача про відкладення розгляду даної справи.

Розглянувши подане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає, що з аналізу положень ст. 202 ГПК України вбачається, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, представник апелянта брав участьу попередньому судовому засіданні і надав усні пояснення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вищевказаного клопотання.

Інших клопотань та заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами заявлено не було.

В судове засідання з`явився представник відповідача-1 та надав усні заперечення по суті вимог апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників апелянта та відповідача-1, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та піпдтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі №19/199 задоволено позовні вимоги та визнано право власності ПП «Явірплюс» на нежитлові приміщення, які знаходяться зокрема за адресою: м. Львів, вул. Широка, 66, позначені літ. Б1, загальною площею 63,4 м кв. Це рішення суду набрало законної сили.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.01.2009 №21548101 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано за ПП «Явір плюс» право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 63,4 кв.м. за адресою: м. Львів, вул.Широка,66 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень реєстраційний №224 від 17.02.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В., продавець (ПП «Явір Плюс») передав, а покупець (ПП «Світ-Плюс») прийняв у власність нежитлові приміщення, позначені літерами за планом земельної ділянки «Б1», загальною площею 63,4 кв.м., які розташовані по вулиці Широкій 66 у місті Львові.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі договору купівлі продажу №224 від 17.02.2009 зареєстровано за ПП «Світ-Плюс» право власності на нежитлові приміщення літ. «Б1», загальною площею 63,4 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Широка,66.

Відповідно до договору купівлі-продажу реєстраційний №613 від 21.02.2009 посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ющук І.Л., продавець (ПП «Світ-Плюс») продає, а покупець (ПП «Нова Територія») купує нежитлові приміщення, позначені на плані літерою «Б1» загальною площею 63,4 кв.м., розташовані по вул. Широкій 66 у м.Львові.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі договору купівлі продажу №613 від 27.02.2009 зареєстровано за ПП «Нова Територія» право власності на нежитлові приміщення літ. «Б1», загальною площею 63,4 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Широка,66.

В матеріалах справи міститься довідка № Юг/216 від 18.03.2019 Обласного комунального підприємства Львівської міської ради «Бюро технічної Інвентаризації та експертної оцінки» про те, що станом на 15.03.2019 нежитлові приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 63,4 кв.м. по вул. Широкій, 66 у м. Львові складають нежитлову капітальну будівлю.

На підставі зазначеної довідки державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права зміни, зокрема,- змінено запис в реєстрі з «нежитлові приміщення «Б-1» на «нежитлова будівля «Б-1».

В матеріалах справи також міститься технічний паспорт нежитлової будівлі загальною площею 63,4 кв.м. по вул. Широкій, 66 у м. Львові.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлова будівля «Б-1», загальною площею 63,4 кв.м. на вул. Широкій, 66 у Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796588346101) перебуває в приватній власності ТОВ «Компанія Львів Трейд».

Відповідно до акту обстежень земельної ділянки комунальної власності на вул.Широкій, 66 у м. Львові від 06.07.2022, за вказаною адресою виявлено торговий павільйон на бетонному майданчику, задня та бокові частини якого складаються з панелей типу «Сендвіч», фасадна частина - металопластикового профілю зі склопакетним заскленням.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із позовом у даній справі.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, підставою недійсності правочину, а в даному випадку спірних договорів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується та вірно встановлено місцевим господарським судом, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі №19/199 задоволено позовні вимоги та визнано право власності ПП «Явірплюс» на нежитлові приміщення, які знаходяться зокрема за адресою: м. Львів, вул. Широка, 66, позначені літ. Б1 площею 63,4 м кв. Це рішення суду набрало законної сили.

Господарським судом Львівської області під час розгляду справи №19/199 встановлено, що 16.03.2006 Львівською міською радою прийнято ухвалу №3415 «Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у Львові». Згідно з даною ухвалою, погоджено надати в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Широка,66.

15.08.2007 між Львівською міською радою та орендарем: ПП «Явір плюс» укладено договір оренди землі, згідно з яким надано в оренду земельну ділянку за адресою: м.Львів, вул. Широка,66.

В зазначеному рішенні суду також встановлено, що згідно з вимогами ст.24 Закону України «Про планування і забудову територій» у разі прийняття міськрадою рішення про надання земельної ділянки із земель комунальної власності для розміщення об`єкта містобудування, дане рішення є одночасно дозволом на будівництво цього об`єкта.

Також в рішенні суду від 12.11.2008 у справі №19/199 встановлено, що згідно з висновком № 05 -11/08 будівельно-технічного дослідження від 04.11.2008 та висновком №04-11/08 будівельно-технічного дослідження від 05.11.2008, судовим експертом проведено будівельно-технічну експертизу на предмет, чи являються нежитлові приміщення об`єктами нерухомості. Відповідно до вищезгаданих висновків, нежитлові будівлі мають фундамент, який за технологією будівництва влаштований у грунті, і не можуть бути переміщені без заподіяння їм шкоди, а їх несучі і огороджуючі конструкції утворюють наземний замкнений об`єм, тому такі нежитлові будівлі є об`єктами нерухомості.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 дійшов правового висновку, згідно з яким преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Крім цього, ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

Як зазначено вище, первинна реєстрація права власності за ПП «Явір Плюс» на спірний об`єкт нерухомості здійснена на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 99/199, яке набрало законної сили та відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України є преюдиційними під час розгляду даної справи.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень реєстраційний №224 від 17.02.2009 ПП «Явір плюс» передав, а ПП «Світ-Плюс» прийняв у власність спірні нежитлові приміщення.

Відповідно до договору купівлі-продажу реєстраційний №613 від 21.02.2009 ПП «Світ-Плюс» продало, а ПП «Нова Територія» купило нежитлові приміщення, позначені на плані літерою «Б1» загальною площею 63,4 кв.м., розташовані по вулиці Широкій 66 у місті Львові.

08.07.2019 право власності на вказаний об`єкт набуло ТОВ «Компанія Львів Трейд», перейшло від ПП «Нова Територія» на підставі протоколу, виданого 02.07.2019 загальними зборами учасників ТОВ «Компанія Львів Трейд».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №307110776 від 11.08.2022 нежитлова будівля «Б-1» загальною площею 63,4 кв.м. на вул. Широкій, 66 у Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796588346101) належить на праві приватної власності ТОВ «Компанія Львів Трейд».

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються, вірно встановлено судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення та не спростовано скаржником в суді апеляційної інстанції, що первина реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Широка, 66, позначений літ. Б1, загальною площею 63,4 м. кв., здійснена на підставі рішення господарського суду яке набрало законної сили, а наступні відчуження об`єкта нерухомості відбувалися відповідно до вчинених правочинів.

Окрім цього, скаржником не спростовано, натомість матеріалами справи підтверджується, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені в письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договори підписані уповноваженими представниками обох сторін, що відповідає вимогам законодавства.

Поряд з цим, право власності зареєстровано у встановленому порядку за покупцями, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, копії яких містяться в матеріалах справи, оскільки відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 99/199 за наслідком проведення відповідних експертних досліджень судом було встановлено, що спірний об`єкт є нерухомим майном.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності та визнання недійсними оспорюваних договорів.

Доводи апеляційної скарги в частині позовних вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення нежитлової будівлі, судова колегія вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно із ч.4 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Скаржником не заперечується, а навпаки визнається в поданій апеляційній скарзі, що земельна ділянка на вул.Широкій, 66 передавалась в оренду ПП «Явір Плюс» на підставі ухвали Львівської міської ради від 16.03.2006 №3415 та ухвали Львівської міської ради №995 від 05.07.2007.

В подальшому, на підставі чинного рішення суду та згідно вчинених правочинів право власності на спірний об`єкт перейшло до ТОВ «Компанія Львів Трейд», що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, спірна земельна ділянка відповідно до наявних документальних доказів у справі та враховуючи доводи самого апелянта не є самовільно зайнятою, а об`єкт розташований на цій ділянці не є самовільним будівництвом, а тому позовна вимога про зобов`язання відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення нежитлової будівлі є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 269 - 270, 275 - 276, 281 - 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2023 у справі №914/1890/22 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

У зв`язку із перебуванням у відпустці суддів Матущака О.І., Марка Р.І., Скрипчук О.С. повний текст постанови підписано 12.05.2023.

Головуючий (суддя-доповідач)О.І. МАТУЩАК

СуддіР.І. МАРКО

О.С. СКРИПЧУК