Постанова

від 25.07.2023 по справі 914/1890/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1890/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі

за позовом Львівської міської ради

до: 1) Приватного підприємства "Нова Територія",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Львів Трейд"

про скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

У судове засідання представники сторін не з`явилися.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2022 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Нова Територія" (далі - ПП "Нова Територія"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Львів Трейд" (далі - ТОВ "Компанія Львів Трейд") про скасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статті 19 Конституції України, статей 203, 215, 216, 228, 328, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частин 1, 2, 4 статті 5, статей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) аргументовані тим, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на вул. Широкій, 66 у м. Львові. За результатами обстеження цієї земельної ділянки встановлено її використання для обслуговування існуючих споруд за відсутності рішення позивача про надання земельної ділянки в оренду та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Крім цього, позовні вимоги обґрунтовані неможливістю здійснення позивачем державної реєстрації скверу на вул. Широкій (біля будинку № 66) через те, що на земельній ділянці знаходиться торговий павільйон ТОВ "Компанія Львів Трейд", а також тим, що зазначений торгівельний павільйон є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає державній реєстрації. Крім цього, позивач акцентував увагу на тому, що торговий павільйон (нежитлове приміщення) є самочинно збудованим нерухомим майном та підлягає знесенню.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.02.2023 у справі № 914/1890/22 (суддя Синчук М. М.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 (Матущак О. І. - головуючий, судді Марко Р. І., Скрипчук О. С.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення із посиланнями на положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, аргументовано тим, що первинна реєстрація права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, позначене літ. "Б1" загальною площею 63,4 кв. м, здійснена на підставі рішення господарського суду, яке набрало законної сили, а тому наступні відчуження об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення) відбувалися відповідно до укладених правочинів і земля, на якій знаходився такий об`єкт, переходила до нового власника відповідно до закону.

Суди встановили, що спірні договори купівлі-продажу укладені в письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договори підписані уповноваженими представниками обох сторін, що відповідає вимогам законодавства. Разом з цим право власності зареєстровано у встановленому порядку за покупцями, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім цього, судами встановлено, що спірний об`єкт відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 99/199, яке ґрунтується на експертних дослідженнях (висновках), є нерухомим майном.

Ураховуючи викладене, суди відмовили в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності та визнання недійсними спірних правочинів.

Щодо вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення нежитлового приміщення суди із посиланнями на положення статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України зазначили, що скаржником не заперечується, а навпаки, визнається, що спірна земельна ділянка передавалась в оренду Приватному підприємству "Явір Плюс" (далі - ПП "Явір Плюс") на підставі ухвали Львівської міської ради від 16.03.2006 № 3415 та ухвали Львівської міської ради від 05.07.2007 № 995. У подальшому на підставі чинного рішення господарського суду та згідно із вчиненими правочинами право власності на спірний об`єкт перейшло до ТОВ "Компанія Львів Трейд", що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, спірна земельна ділянка не є самовільно зайнятою, а об`єкт, розташований на цій ділянці, не є самовільним будівництвом, а тому позовна вимога про зобов`язання відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення нежитлового приміщення є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 13.02.2023 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 914/1890/20, Львівська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права, а саме статей 179, 180, 181, 331, 376, 391 392 ЦК України та порушення норм процесуального права, а саме статей 75, 202, 236, 238, 270, 316 ГПК України, що відповідно до положень статті 311 ГПК України є підставою для їх скасування повністю та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. За твердженням скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

При цьому скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції, зазначивши, що первинна реєстрація права власності за ПП "Явір Плюс" на спірний об`єкт нерухомості здійснена на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 99/199, яке набрало законної сили, та відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, є преюдиційними під час розгляду даної справи, не звернув увагу на те, що у вказаному судовому рішенні не досліджувалося питання щодо будівництва спірного нежитлоого приміщення та прийняття його в експлуатацію у встановленому для об`єктів нерухомого майна порядку. У резолютивній частині рішення суду не вказано, що зазначене нежитлове приміщення є об`єктом нерухомого майна.

Загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачено ЦК України. Зокрема, установлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З аналізу положень статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що для здійснення будівництва об`єкта містобудування необхідним є отримання дозволу виконавчого органу відповідної ради, який надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови. Разом із тим дозвіл на будівництво об`єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно із частинами 2, 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Скаржник наголошує, що згідно із інформацією, наданою Управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 22.06.2022, містобудівні умови та обмеження на об`єкт будівництва (нежитлове приміщення під літ. "Б1"), розташований за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, не надавалися. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 27.06.2022 дозвільні документи в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою: вул. Широка, 66 м. Львів, відсутні. Інформація про прийняття декларації про готовність об`єкта площею 63,4 кв. м до експлуатації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

Із посиланнями на приписи пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2022 № 7/5 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скаржник зазначає, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення. За твердженням скаржника, судом апеляційної інстанції не спростовано, що спірне нежитлове приміщення, на яке зареєстровано право власності, є тимчасовою спорудою, право власності на яке не підлягає державній реєстрації. Скаржник наголошує на тому, що торгівельний павільйон, розташований за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, є тимчасовою некапітальною спорудою, така обставина підтверджується, зокрема: актом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради від 06.07.2022 № 23; висновком про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми від 01.02.2006 № 2-3594/20; тимчасовим дозволом на розміщення малої архітектурної форми та відкриття об`єкта дрібно-роздрібної торгівлі, ресторанного господарства та побутового обслуговування для павільйону (торгівля непродовольчими товарами); ухвалою Львівської міської ради від 16.03.2006 № 3415 "Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м. Львові"; ухвалою Львівської міської ради від 05.07.2007 № 995 "Про погодження Правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові і порядку надання дозволів на розміщення об`єктів торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг у малих архітектурних формах".

При цьому скаржник звертає увагу на те, що, за загальним правилом, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах у випадку, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17. Натомість, саме набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно відбувається на підставах, визначених законодавством (статті 11, 328 ЦК України), в тому числі на підставі вчинених правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади та місцевого самоврядування, при цьому пов`язаність з державною реєстрацією з моменту виникнення права власності чи іншого речового права не виключає первинності підстав, за яких виникає відповідне речове право. Правові позиції з цього приводу висловлені в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18.

Незважаючи на те, що ні зі змісту рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, ні з його резолютивної частини не слідує те, що нежитлове приміщення під літ. "Б1", розташоване на вул. Широкій, 66 у м. Львові є об`єктом нерухомого майна, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до безпідставного висновку про те, що таке судове рішення є правовстановлюючим документом для реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що спірна земельна ділянка передавалася в оренду ПП "Явір Плюс" для обслуговування малої архітектурної форми, а не для обслуговування нежитлового приміщення. Тобто фактично відсутні правовстановлюючі документи, що засвідчують право користування земельною ділянкою під уже зареєстроване нежитлове приміщення, що також свідчить про незаконність здійснення її державної реєстрації як об`єкта нерухомості за відсутності законного права користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена.

Скаржник також звертає увагу суду на те, що Львівська міська рада ухвалою від 07.10.2021 № 1422 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 № 3724 "Про затвердження переліку та меж скверів Залізничного району м. Львова" внесла зміни у додаток до ухвали Львівської міської ради від 08.07.2010 № 3724, включивши в перелік скверів Залізничного району м. Львова сквер на вул. Широкій (біля будинку № 66) орієнтовною площею 0,2000 га. Львівська міська рада не може здійснити державну реєстрацію скверу, оскільки на вказаній земельній ділянці знаходиться торговий павільйон (нежитлове приміщення) ТОВ "Компанія Львів Трейд".

Львівська міська рада, посилаючись на положення частини 2 статті 152, статті 212 ЗК України, статей 376, 386, 391 ЦК України, вказує, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зробила висновок, що правомірне розміщення на земельній ділянці одного власника об`єкта рухомого майна (зокрема малої архітектурної форми) іншого власника, наприклад, на умовах оренди, не обмежує прав власника після того, як строк користування землею власника рухомого майна закінчиться (зокрема після закінчення строку договору оренди). Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

У постанові від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 Верховний Суд сформував висновок про те, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

Ураховуючи вищенаведене, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволені, зокрема, позовної вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення нежитлового приміщення.

Цитуючи положення статей 202, 203, 215, 216, 228 ЦК України та посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 27.08.2019 у справі № 910/4622/18, від 10.09.2019 у справі № 918/370/18, скаржник акцентує увагу на тому, що спірні правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи місцевого самоврядування, спрямовані на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель комунальної власності та порушують права та охоронювані законом інтереси власника землі - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Львівська міська рада позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.

Також скаржник звертає увагу, що первинною підставою для реєстрації права власності було рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199, яким визнано право власності за ПП "Явір Плюс" на нежитлові приміщення загальною площею 63,4 кв. м на вул. Широкій, 66, у м. Львові. У подальшому відбулося неодноразове відчуження вказаного об`єкта, проте приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Людмила Василівна провела реєстрацію права власності за ТОВ "Компанія Львів Трейд" на нежитлову будівлю, а згідно з договором купівлі-продажу від 27.02.2009 повинно бути зареєстроване на нежитлове приміщення. При цьому жодних дозволів на перебудову, добудову Львівською міською радою не надавалося.

3.4. Львівська міська рада також акцентує увагу на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме положень статті 202, 270 ГПК України шляхом необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання Львівської міської ради про відкладення розгляду справи.

3.5. До Верховного Суду відзивів на касаційну скаргу не надано.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199 задоволено позовні вимоги та визнано право власності ПП "Явір Плюс" на нежитлові приміщення, зокрема, яке розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, позначене літ. "Б1", загальною площею 63,4 кв. м. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199 зареєстровано право власності ПП "Явір Плюс" на нежитлове приміщення загальною площею 63,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66 м. Львів, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.01.2009 № 21548101.

За договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, від 17.02.2009 реєстраційний № 224, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л. В., продавець (ПП "Явір Плюс") передав, а покупець (Приватне підприємство "Світ-Плюс") прийняв у власність нежитлове приміщення, позначене літерами за планом земельної ділянки "Б1", загальною площею 63,4 кв. м, яке розташовані на вул. Широкій, 66, у м. Львові.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2009 № 224 зареєстровано право власності Приватного підприємства "Світ-Плюс" (далі - ПП "Світ-Плюс") на нежитлове приміщення під літ. "Б1" загальною площею 63,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

За договором купівлі-продажу, від 21.02.2009 реєстраційний № 613, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ющук І. Л., продавець (ПП "Світ-Плюс") продав, а покупець (ПП "Нова Територія") придбав нежитлове приміщення, позначене на плані літ. "Б1", загальною площею 63,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2009 № 613 зареєстровано право власності ПП "Нова Територія" на нежитлове приміщення під літ. "Б1" загальною площею 63,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

Суди також установили, що в матеріалах справи наявна довідка Обласного комунального підприємства Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 18.03.2019 № Юг/216, зі змісту якої слідує, що станом на 15.03.2019 нежитлове приміщення під літ. "Б1" загальною площею 63,4 кв. м на вул. Широкій, 66 у м. Львові складає нежитлову капітальну будівлю.

На підставі зазначеної довідки державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права зміни, зокрема, змінено запис в реєстрі з "нежитлові приміщення "Б1" на "нежитлова будівля "Б-1".

У матеріалах справи також є технічний паспорт нежитлової будівлі загальною площею 63,4 кв. м, розташованої на вул. Широкій, 66, у м. Львові.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлова будівля "Б-1" загальною площею 63, 4 кв. м по вул. Широкій, 66, у Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796588346101) перебуває в приватній власності ТОВ "Компанія Львів Трейд".

Відповідно до акта обстежень земельної ділянки комунальної власності на вул. Широкій, 66, у м. Львові від 06.07.2022, за вказаною адресою виявлено торговий павільйон на бетонному майданчику, задня та бокові частини якого складаються з панелей типу "Сендвіч", фасадна частина - металопластикового профілю зі склопакетним заскленням. Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із позовом у даній справі.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Як свідчать матеріали справи, як основний довід щодо порушення своїх прав позивач як власник спірної земельної ділянки вказував на те, що спірне нерухоме майно (торгівельний павільйон та/або нежитлова будівля "Б-1") є тимчасовою спорудою, збудованою без дозвільної документації, а тому підлягає знесенню на підставі положень статей 376, 391 ЦК України. Крім цього, розташування тимчасової споруди на спірній земельній ділянці та реєстрація права власності на таке майно перешкоджає її власнику - Львівській міській раді провести державну реєстрацію скверу.

Верховний Суд констатує, що за змістом як доводів касаційної скарги, так і мотивів позовної заяви основним правовим питанням даного спору є те, чи можуть бути застосовані визначені статтею 376 ЦК України правові наслідки у виді знесення самочинного будівництва до майна, яке хоч і побудовано без дозвільної документації, проте право власності на це майно визнано судом за особою, яка здійснила самочинне будівництво, та зареєстровано на підставі рішення суду, яке набрало законної сили і не оскаржувалося, а в подальшому таке майно неодноразово було відчужено за низкою цивільно-правових угод.

Відповідно до положень частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.12.2014 у справі № 3-191гс14 та від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16, а також Верховний Суд у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є загальними щодо даної категорії спорів та наведені у тому числі у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, а також у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у тексті касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України: "… державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного".

Таким чином, Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21.

Зі встановлених судами попередніх інстанцій у даній справі обставин убачається, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199 задоволено позовні вимоги та визнано право власності ПП "Явір Плюс" на нежитлові приміщення, зокрема, яке розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, позначене літ. "Б1", загальною площею 63,4 кв. м. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199 зареєстровано право власності ПП "Явір Плюс" на нежитлове приміщення загальною площею 63,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66 м. Львів, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.01.2009 № 21548101.

При цьому в контексті спору, що переглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом також сформовано правову позицію саме щодо правомірності виникнення права власності на здійснене самочинне будівництво, яке було підтверджене державою та визнано відповідним судовим рішенням, на підставі якого було проведено державну реєстрацію речового права (постанови Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 05.10.2021 у справі № 923/236/19 та від 09.03.2023 у справі № 910/15443/14 (910/13561/21)).

Наведене дає підстави для висновку про те, що у даному випадку правомірність виникнення права власності ПП "Явір Плюс" на самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідними судовими рішеннями і саме на підставі такого судового рішення було проведено первинну державну реєстрацію речового права.

У такий спосіб право ПП "Явір Плюс" на спірне нерухоме майно, яке мало ознаки самочинного будівництва, легітимізовано на підставі статті 376 ЦК України шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття ПП "Явір Плюс" права власності (визнання права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим подальшої державної реєстрації такого права).

Ураховуючи вищенаведене, застосування положень статті 376 ЦК України в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а тому протилежні доводи касаційної скарги Судом відхиляються.

При цьому, як слушно зауважили суди попередніх інстанцій, матеріалами цієї справи також підтверджується, що на час здійснення будівництва спірного нерухомого майна ПП "Явір Плюс" мало право користування спірною земельною ділянкою.

Так, суди установили, що Господарським судом Львівської області під час розгляду справи № 19/199 встановлено, що 16.03.2006 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3415 "Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у Львові". Згідно з даною ухвалою погоджено надати в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

15.08.2007 між Львівською міською радою та орендарем - ПП "Явір Плюс" укладено договір оренди землі, згідно з яким надано в оренду земельну ділянку за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

У зазначеному рішенні суду також встановлено, що згідно з вимогами статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" у разі прийняття міськрадою рішення про надання земельної ділянки із земель комунальної власності для розміщення об`єкта містобудування, дане рішення є одночасно дозволом на будівництво цього об`єкта.

Також у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 19/199 встановлено, що згідно з висновком № 05 -11/08 будівельно-технічного дослідження від 04.11.2008 та висновком № 04-11/08 будівельно-технічного дослідження від 05.11.2008 судовим експертом проведено будівельно-технічну експертизу на предмет, чи є нежитлові приміщення (які були предметом спору у справі № 19/199) об`єктами нерухомості. У наведених висновках експертом зазначено, що нежитлові будівлі мають фундамент, який за технологією будівництва влаштований у ґрунті, і не можуть бути переміщені без заподіяння їм шкоди, а їх несучі та огороджуючі конструкції утворюють наземний замкнений об`єм, тому такі нежитлові будівлі є об`єктами нерухомості.

Отже, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, наведене спростовує твердження позивача про те, що спірне нерухоме майно є тимчасовою спорудою.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідно до положень частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, підставою недійсності правочину, а в даному випадку спірних договорів (за якими спірне нерухоме майно неодноразову віджувалося), є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог чинного законодавства

Як свідчать матеріали справи та установлено судами попередніх інстанцій, первинна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості здійснена на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2008 у справі № 99/199, яке набрало законної сили та відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК України є преюдиційними під час розгляду даної справи.

У подальшому, за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, від 17.02.2009 реєстраційний № 224, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л. В., продавець (ПП "Явір Плюс") передав, а покупець (ПП "Світ-Плюс") прийняв у власність спірне нежитлове приміщення, позначене літерами за планом земельної ділянки "Б1", загальною площею 63,4 кв. м, яке розташоване на вул. Широкій, 66, у м. Львові.

За договором купівлі-продажу від 21.02.2009 реєстраційний № 613, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ющук І. Л., продавець (ПП "Світ-Плюс") продав, а покупець (ПП "Нова Територія") придбав нежитлове приміщення, позначене на плані літ. "Б1", загальною площею 63,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів.

08.07.2019 право власності на спірний об`єкт набуло ТОВ "Компанія Львів Трейд", яке перейшло від ПП "Нова Територія" на підставі протоколу, виданого 02.07.2019 загальними зборами учасників ТОВ "Компанія Львів Трейд".

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлова будівля "Б-1" загальною площею 63, 4 кв. м на вул. Широкій, 66, у Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796588346101) перебуває в приватній власності ТОВ "Компанія Львів Трейд".

Отже, матеріалами справи підтверджуються та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що первина реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: вул. Широка, 66, м. Львів, позначений літ. "Б1", загальною площею 63,4 м. кв, здійснена на підставі рішення господарського суду, яке набрало законної сили, а наступні відчуження об`єкта нерухомості відбувалися відповідно до вчинених правочинів.

Судами установлено та підтверджується матеріалами справи, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені в письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договори підписані уповноваженими представниками обох сторін, що відповідає вимогам законодавства.

За таких підстав висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову є правомірними.

При цьому, як убачається із оскаржуваних судових рішень та змісту касаційної скарги, доводи Львівської міської ради у даній справі фактично спрямовані на ревізію існуючого судового рішення у справі № 99/199, у спосіб та порядок, який не відповідає закону.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" з посиланням на справу "Брумареску проти Румунії" (параграф 61), зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В основі принципу юридичної визначеності як одного із істотних елементів принципу верховенства права лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження (пункт 1частини 2 статті 287 ГПК України) не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

При цьому, окремо слід звернути увагу на те, що посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме положень частини 2 статті 202, пункт 11 статті 270 ГПК України колегію суддів відхиляються з огляду на таке.

Так, скаржник у касаційній скарзі наголошує, що апеляційним господарським судом були порушені норми процесуального права (частини 2 статті 202, пункту 11 статті 270 ГПК України), що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки справу розглянуто за відсутності представника Львівської міської ради, який завчасно повідомив суд про неможливість прибути у судове засідання, призначене на 20.04.2023, у зв`язку із зайнятістю представника Наконечної О. М. в іншому судовому засіданні у справі № 465/2300/17.

Відповідно до частин 11, 12 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційним судом встановлено, що учасників справи було належним чином завчасно повідомлено про дату, час і місце розгляду справи у судовому засіданні 20.04.2023, явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, представник апелянта брав участь у попередньому судовому засіданні і надав усні пояснення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату і час, на які був відкладений судовий розгляд апеляційної скарги, а неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, наведені позивачем причини неявки його представника в судове засідання суд апеляційної інстанції не визнав поважними, а тому Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання Львівської міської ради про відкладення розгляду справи та не вбачає в діях суду порушення, зокрема положень статті 270 ГПК України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 914/1890/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил