Постанова

від 10.05.2023 по справі 483/954/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.05.23

22-ц/812/22/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 483/954/21

Номер провадження № 22-ц/812/22/23 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - Калашник А.О.,

за участю: прокурора - Волкожа С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Казанлі Л.І., в приміщенні того ж суду о 12 годині 00 хвилин по справі за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до Чорноморської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и л а :

У червні2021року заступниккерівника Миколаївськоїокружної прокуратуризвернувся досуду вінтересах державиз позовомдо Чорноморськоїсільської радита ОСОБА_1 про визнаннянезаконним іскасування рішення,визнання недійснимпротоколу земельнихторгів,визнання недійснимдоговору оренди,скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та повернення земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 28 травня 2020 № 9 вирішено розробити технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,15 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 з цільовим призначенням: для об`єктів рекреаційного призначення, для продажу прав оренди на земельних торгах, розташованої на Лагерній косі в с. Чорноморка в межах Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Рішенням Чорноморської сільської ради від 11 серпня 2020 року № 9 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення з метою продажу прав оренди на земельних торгах.

Переможцем земельних торгів з продажу права оренди на зазначену земельну ділянку визначено ОСОБА_1 , про що 09 листопада 2020 року складено протоколу №1.

10 листопада 2020 року між Чорноморською сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, який 11 листопада 2020 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №39193424.

Прокурор зазначав, що оформлення права оренди на земельну ділянку було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вона розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря на відстані близько 28,4 м від урізу води та на неї поширюються обмеження щодо ведення господарської діяльності.

Крім того, надання в оренду земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням суперечить містобудівній документації та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції, та технічного паспорту від 11 січня 2021року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на громадський будинок - розважальний комплекс загальною площею 43 кв.м., будівництво якого здійснено усупереч вимог водного та земельного законодавства, державних будівельних норм, стандартів та правил, а тому ОСОБА_1 не набула на нього права власності у визначений державою законний спосіб, а отже реєстрація права власності підлягає скасуванню, а розважальний комплекс - знесенню.

Посилаючись на те, що Чорноморська сільська рада з порушенням закону передала спірну земельну ділянку в оренду для будівництва, внаслідок чого відбулося порушення інтересів територіальної громади, а відтак прокурор звернувся до суду як позивач до Чорноморської сільської ради як відповідача та просив суд:

визнати незаконним і скасувати рішення Чорноморської сільської ради № 9 від 11 серпня 2020 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення з метою продажу прав оренди на земельних торгах»;

визнати недійсним протокол проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку № 1 від 09 листопада 2020 року на підставі якого переможцем з продажу права оренди земельної ділянки визначено ОСОБА_1 ;

визнати недійсним укладений 10 листопада 2020 року між Чорноморською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди землі, який 11 листопада 2020 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 39193424;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна (А-1 - розважальний комплекс, а - відкрита веранда) по АДРЕСА_1 , про що 01березня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 40832295;

зобов`язати відповідачку ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади села Чорноморка в особі Чорноморської сільської ради земельну ділянку площею 0,1500 га із кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 по АДРЕСА_1 у стані, який існував до порушення прав, шляхом демонтажу вказаних вище об`єктів нерухомого майна.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду миколаївської області від 24 червня 2021 року задоволено заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову.

До набрання рішенням суду у зазначеній вище справі законної сили: накладено арешт на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 по АДРЕСА_1 ; заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 по АДРЕСА_1 (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонено ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 по АДРЕСА_1 дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

18 серпня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шуліка-Гінкулової А.Г. надійшов відзив на позов, в якому просила у задоволенні позову відмовити.

У відзиві посилалася на те, що рішення Чорноморської сільської ради від 28 травня 2020 року № 9, яким вирішено розробити технічну документацію із землеустрою, та рішення Чорноморської сільської ради від 11 серпня 2020 року № 9 яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки комунальної власності в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням: 07.01. для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за кадастровим номером 4825184800:04:000:0505, загальною площею 0,1500 га, розташованої в межах Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, лагерна коса для продажу право оренди на земельних торгах, яким також вирішено затвердити нормативно-грошову оцінку вищевказаної земельної ділянки в сумі 100 755 грн. та продати право оренди на земельних торгах терміном на 7 років, були прийняті в межах повноважень та у відповідності до вимог законодавства, а саме ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 122, 134-139 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», не порушує цивільних прав та інтересів як окремих громадян, так і держави. Крім того, зазначає, що Чорноморська сільська рада хоча і є суб`єктом, який прийняв рішення на підставі якого надалі було укладено договір оренди землі і є стороною цього договору оренди, проте вказане не унеможливлює звернення до суду прокурора в інтересах Чорноморської сільської ради як позивача. Чорноморська сільська рада є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, тому має право звернутися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави, а отже у правовідносинах, що склалися, прокурор міг звернутися з позовом лише в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради. Доказів звернення прокурора до Чорноморської сільської ради в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» матеріли справи не містять, а відтак прокурор дійшов необґрунтованого і безпідставного висновку про наявність підстав для самостійного представництва ним інтересів держави у даній справі через відсутність у даному випадку органу, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади у судовому порядку.

У відповіді на відзив заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури посилаючись на висновки Верховного Суду зазначав про те, що саме прокурор мав право звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави.

08 вересня 2021 року від представника відповідача - Чорноморської сільської ради адвоката Лушникова В.П. надійшов відзив на позов, в якому посилаючись на необґрунтованість, безпідставність позовних вимог та таким, що суперечать нормам матеріального та процесуального права, спрямованими на нічим не виправдане втручання в мирне володіння майном, просив відмови у задоволені позову.

У відзиві представник Чорноморської сільської ради посилався на те, що прибережна захисна смуга була встановлена в Генеральному плані села Чорноморка, який містить в тому числі і графічні матеріали, її межі є визначеними, а також встановлені визначені законом обмеження діяльності в цій смузі та її використання. Генеральний план села Чорноморка є чинним, затвердженим і обов`язковим до виконання. Спірна земельна ділянка не розташована в прибережній захисній смузі, а відтак на неї не розповсюджується обмеження встановлені для прибережних захисних смуг.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2021року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що обґрунтування прокурором свого позову не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так суд зазначив, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах с. Чорноморка Очаківського району Миколаївської області і відповідно до проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель водного фонду не відноситься, а відноситься до категорії земель - для розміщення об`єктів рекреаційного призначення. В ході розгляду справи прокурором не надано суду доказів того, що під час погодження проекту землеустрою іншими контролюючими органами було встановлено факт віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги або до водоохоронної зони. На теперішній час новий генеральний план с. Чорноморка містить межі прибережної захисної смуги, при цьому земельна ділянка, що є предметом спору, не знаходиться в межах прибережно-захисної смуги. Відповідно до укладеного договору між Чорноморською сільської радою та ОСОБА_1 спірна земельна ділянка передана в оренду для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Відповідачка ОСОБА_1 правомірно використовує надану їй в оренду земельну ділянку виключно за цільовим призначенням для відпочинку, спорту та оздоровлення, і це не має негативного впливу на навколишнє природне середовище, а навпаки створює інфраструктуру для комфортного та якісного відпочинку громадян.

Не погодившись з рішенням суду перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, викладені у рішенні висновку суду не відповідають обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвали нове про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного суду, не надав належної оцінки вказаним доказам та дійшов хибного висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 розташована поза межами пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря. Натомість спірна земельна ділянка розташована у безпосередній близькості від урізу води Чорного моря, на відстані лише 28,4 кв.м. Отже, зважаючи на зовнішні ознаки розташування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 мали виникнути обґрунтовані сумніви щодо правомірності набуття права користування розташованої біля урізу води Чорного моря земельною ділянкою з метою будівництва нерухомого майна - розважального комплексу з відкритою верандою а тому, ОСОБА_1 проявивши розумну обачність могла і повинна була знати, що здійснюючи капітальне будівництво на цій території діє незаконно та на власний ризик, тобто передбачити можливі наслідки.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення без змін

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційне провадження було зупинене до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №483/448/20, наступною ухвалою апеляційного суду від 07 квітня 2023 року провадження у справі відновлено у зв`язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення.

У судове засідання відповідачі не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шуліки - Гінкулової А.Г. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю - доповідача, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що рішенням Чорноморської сільської ради від 28 травня 2020 року № 9 було постановлено розробити технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,15 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 з цільовим призначенням: 07.01 для об`єктів рекреаційного призначення, для продажу прав оренди на земельних торгах, розташованої на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с.18).

Рішенням Чорноморської сільської ради від 11 серпня 2020 року № 9 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням 07.01. - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення для продажу прав оренди на земельних торгах, а також вирішено продати право оренди на вказану земельну ділянку на земельних торгах терміном на 7 років (а. с.19).

09 листопада 2020 року проведені земельні торги з продажу прав оренди спірної земельної ділянки, переможцем яких визначено ОСОБА_1 , про що складено протокол №1 ( т. 1 а.с. 37-38).

10 листопада 2020 року на підставі протоколу земельних торгів між Чорноморською сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки на 7 років, зареєстрований 11 листопада 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис №39193424 (т. 1 а.с. 39-43).

Відповідно до технічної документації із землеустрою, а саме пояснювальної записки, викопіювань з місця розташування та індексною кадастрової карти, Плану зон обмежень та сервітутів, а також витягу з державного земельного кадастру № НВ-4810966952021 від 21 січня 2021 року, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825184800:04:000:0505 розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та на неї встановлені та діють обмеження типу 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів (т. 1 а.с. 20-32, 34-36).

Крім того, в розділі «Інформація про об`єкт продажу» Протоколу № 1 проведення земельних торгів від 09 листопада 2020 року та у п. 20 Договору оренди землі від 10 листопада 2020 року зазначено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження 0.15 га - прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів.

Згідно витягу з Публічної кадастрової карти України наданою прокурором, відстань від спірної земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 28,4 м (т. 1 а.с. 46).

З витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 01 березня 2021 року вбачається, що Управлінням Державної архітектурно-будівельною інспекцією у Миколаївський області була проведена реєстрація декларації про готовність для експлуатації об`єкта: нове будівництво - розважальний комплекс по АДРЕСА_1 , та 11 січня 2021 року Виробничо - комерційним приватним підприємством «Делен» виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - розважальний комплекс, замовником є ОСОБА_1 (т. 1 а.с.50-58).

На підставі вказаних документів за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на громадський будинок - розважальний комплекс загальною площею 43 кв.м. (літ.А-розважальний комплекс та а-відкрита веранда), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 41-45).

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Так, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водногофонду належать,зокрема,землі,зайняті прибережнимизахисними смугамивздовж морів,річок інавколо водойм(стаття58ЗК Українита стаття4 ВК України).

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою (стаття 88 ВК України).

Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади та території меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної смуги, адже прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту (ст.88 ВК).

При наданні в користування земельних ділянок навколо водних об`єктів у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів, збереження водних об`єктів повинно здійснюватися шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України.

Тобто, сама про собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, пляжної зони та їх законодавчо встановлений розмір.

При цьому, доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води, тощо.

Вказане неодноразовопідтверджувала ВеликаПалата ВерховногоСуду зокрема,у постановахвід 21травня 2014року усправі №6-16цс14,від 19листопада 2014року усправі №6-175цс14і від24грудня 2014року усправі №6-206цс14,про те,що існуванняприбережних захиснихсмуг визначеноїширини прямопередбачене нормамизакону (стаття60ЗК України,стаття 88ВК України).Тому відсутністьпроекту землеустроющодо встановленняприбережної захисноїсмуги неозначає їївідсутність занаявності встановленихзаконом розміріві невказує направомірність переданняв орендучи увласність земельноїділянки (див.постанови від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)). Ця судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій (стаття 90 ВК України та стаття 62 ЗК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передання (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (абзац перший пункту 6.15 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів)).

Отже, ЗК України взагалі не передбачає та не передбачав можливість передання в оренду земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, а саме розважального комплексу. Це обмеження було та залишається доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України та ЗК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула в оренду земельну ділянку водного фонду.

Як встановлено, спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі, розташована на 28,4 метрів від урізу води та належить до земель водного фонду.

У межах прибережноїзахисної смугиморів танавколо морськихзаток ілиманів встановлюєтьсяпляжна зона,ширина якої визначаєтьсязалежно відландшафтно-формуючоїдіяльності моря,але неменше 100метрів відурізу води,що включає:території,розташовані міжлінією максимальноговідпливу талінією максимальногонапливу хвиль,зареєстрованих підчас найсильнішихштормів,а такожтериторію берега,яка періодичнозатоплюється хвилями; прибережні території складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення (частина десята статті 88 ВК України).

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об`єкти, рибогосподарські підприємства (частина одинадцята статті 88 ВК України).

Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства (частина дванадцята вказаної статті).

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (абзац другий пункту 6.15 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій (частина третя статті 62 ЗК України).

До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори (частина тринадцята статті 88 ВК України).

Спірна земельної ділянка розташована за 28,4 м від урізу води, вона не віднесена до земель морського транспорту чи те, що на ній розташовані військові й інші оборонні об`єкти або рибогосподарські підприємства. Отже, на спірну земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для пляжної зони прибережної захисної смуги. У такій зоні можуть бути розміщені гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. За їхньої відсутності до вказаної ділянки має бути забезпечений безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування. Надання земельної ділянки у межах пляжної зони для будівництва та обслуговування розважального комплексу такому доступу перешкоджатиме, а тому є неможливим. Вказані вимоги водного законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку в оренду для будівництва та обслуговування розважального комплексу, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати таку ділянку для вказаної мети.

Посилання судуна визначенняГенеральним планомс.Чорноморка Очаківськогорайону Миколаївськоїобласті прибережноїзахисної смугита застосуванняцієї документації зогляду наположення ст.60 ЗКУкраїни вредакції Закону №711-ІХ від17червня 2020року,який набравчинності 24липня 2021року проте,що вмежах населенихпунктів прибережнізахисні смугивстановлюються,серед іншого,згідно згенеральними планаминаселених пунктів,а вразіїх відсутностівони визначаютьсяшириною 100метрів відурізу води морів,лиманів,є неспроможнимиз оглядуна наступне.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 справа № 1-7/99).

Відповідно до статті 5ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2022 року, справа №83/301/20).

Як встановлено рішення Чорноморської сільської ради щодо спірної земельної ділянки були прийняті та укладено договір оренди до набрання чинності Закону № 711- ІХ від 17 червня 2020 року, Закону № 711- ІХ від 17 червня 2020 року, а відтак не підлягає до застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, слід зазначати, що при відображенні меж прибережної захисної смуги у зазначеному Генеральному плані села порушено вимоги ст. 47 Закону України «Про землеустрій» та п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений поставною Кабінету Міністрів України №486 від 08 травня 1996 року.

Зокрема, межі прибережних захисних смуг в натурі (на місцевості) ніким не виносились, Міндовкіллям, Держводагенством та територіальними органами Держгеокадастру містобудівна документація не погоджувалась.

До того ж, як зазначено у листі Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської державної адміністрації від 16 липня 2021 року, на кресленнях Генерального плану с. Чорноморка прибережні захисні смуги належним чином не позначені (т. 1 а.с.166).

Згідно з Генеральним планом, спірна земельна ділянка розташована у зонах «КВТ» - Зона установ відпочинку та туризму та «Р-2» - Рекреаційна зона активного відпочинку.

Відповідно до плану зонування території с. Чорноморка (у складі Генерального плану), зона «Р-2» призначена для виконання активних рекреаційних функцій. До неї входять сільські території загального користування з відповідними об`єктами для активного відпочинку населення (існуючи пляжі, пляжна зона з набором необхідних споруд). Використання зони підпорядковується природоохоронній та оздоровчій функції відповідно до ВК України та ДБН 360-92**. Зона повинна бути упорядженою та містити споруди та обладнання, що забезпечують повноцінний відпочинок та користування поверхнею. До переважних видів використання цієї зони належать пляжі, обладнання місця відпочинку, сезонні спортивні центри з плавальними басейнами, рятувальні станції і т.д. Ні до супутніх, ні до допустимих видів використання зони «Р-2» не віднесено можливість будівництва та обслуговування об`єктів нерухомого майна.

Наведене свідчить про те, що навіть Генеральним планом с. Чорноморка не передбачено можливість будівництва на спірній земельній ділянці розважального комплексу.

За таких обставин спірна земельна ділянка передана в оренду відповідачці ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі вона відносилась до земель водного фонду, перебувала в межах прибережної захисної смуги та не могла бути використана для будівництва та обслуговування розважального комплексу.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм слід дійти висновку про те, що Чорноморська сільська рада, приймаючи рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення з метою продажу прав оренди спірної земельної ділянки, порушила вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку її надання, а також права територіальної громади с. Чорноморка Очаківського району Миколаївської області й законні інтереси держави, виходячи з того, що стан та збереження прибережних захисних смуг має загальнодержавне значення.

Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти «а» і «б» статті 21 ЗК України).

Згідно зчастиною першоюстатті 215ЦК Українипідставою недійсностіправочину єнедодержання вмомент вчиненняправочину стороною(сторонами)вимог,які встановленічастинами першою третьою,п`ятою ташостою статті203 цього кодексу.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 42)). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва та обслуговування розважального комплексу, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, поведінка обох його сторін не була добросовісною.

За таких обставин наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору оренди, а відтак обов`язок орендаря повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсним відповідного договору.

Що стосується вимог про визнання незаконним та скасування рішення Чорноморської сільської ради про передачу права оренди спірної земельної ділянки на торги від 11 серпня 2020 року №9 та визнання недійсним протоколу проведення земельних торгів з продажу права оренди від 09 листопада 2020 року №1 то колегія зазначає про те, що вказане рішення вже було реалізоване та вичерпало дію фактом проведення торгів з продажу права оренди спірної земельної ділянки, за наслідками якого сторони уклали відповідний договір оренди землі, а відтак оспорювання вказаного рішення сільської ради та протоколу не призведе до захисту інтересів держави у визнанні цього договору недійсним і поверненні земельної ділянки територіальній громаді, а тому у задоволені цих вимог слід відмовити.

До того ж Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах івизначають,що дотаких договорівзастосовуються загальніположення прокупівлю-продаж,якщо іншене встановленозаконом проці видидоговорів купівлі-продажуабо невипливає зїхньої суті(див.,зокрема постановиВеликої ПалатиВерховного Судувід 02листопада 2021року усправі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт32)).Оскільки продажправа орендина публічнихторгах єправочином (купівлею-продажем),то запевних умовоспорити можнатакий правочин,а непротокол якдокумент,який засвідчуєвчинення цьогоправочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів чи самих торгів є неналежними та ефективними способами захисту (див. постанову ВеликоїПалати ВерховногоСуду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104)).

Для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо визнати недійсним договір оренди землі та повернути спірну земельну ділянку її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справа № 483/448/20).

Усунення перешкод територіальній громаді с. Чорноморка у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги Чорного моря.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання в оренду з метою будівництва об`єктів нерухомого майна - розважальних комплексів.

Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади с. Чорноморка Очаківського району Миколаївської області зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження Чорного моря, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні земельної ділянки у власності.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що негаторний позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка водного фонду не вибувала з володіння громади, володіючий власник завжди може вимагати повернення йому таких ділянок.

Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги у зв`язку з чим відмовив у задоволені позову в повному обсязі.

До того ж користування приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо.

Крім того, у своїй позовній заяві прокурор просив скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна (А-1 - розважальний комплекс, а - відкрита веранда) по АДРЕСА_1 , про що 01 березня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 40832295.

Так, відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 01 березня 2021 року за №40832295 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна (А-1 - розважальний комплекс, а - відкрита веранда) по АДРЕСА_1 , не відповідають належному способу захисту, а відтак задоволенню не підлягають.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Що стосується вимог про повернення земельної ділянки у стані який існував до порушення прав, шляхом демонтажу об`єктів нерухомо майна (А-1 розважальний комплекс, а-відкрита веранда), що розташовані на спірній земельній ділянці, то колегія виходить з наступного.

Як встановлено на теперішній час спірна земельна ділянка не є вільною, а на ній ОСОБА_1 побудовано об`єкти нерухомого майна (А-1 - розважальний комплекс, а - відкрита веранда).

Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц виснувала, що: вирішення вимоги, зокрема, про повернення власникові земельної ділянки, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61) і від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункти 8.5, 8.18), не є вирішенням питання про право власності на житловий будинок, споруджений на частині цієї ділянки (пункт 125.9); повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність, саме по собі не може вважатися перешкодою для використання будинку, спорудженого на частині цієї ділянки (пункт 126).

У постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду вказала про відсутність підстав для відступу від вищевикладених висновків. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості) (пункт 109).

Отже повернення земельної ділянки водного фонду та демонтаж об`єктів нерухомого майна (А-1 розважальний комплекс, а-відкрита веранда) - це два негаторні позови, тобто дві вимоги (не можна повернуту земельну ділянку шляхом демонтажу об`єктів нерухомого майна розважального комплексу).

Між тим, такої окремої позовної вимоги як демонтаж об`єктів нерухомо майна (А-1 розважальний комплекс, а-відкрита веранда), що розташовані на спірній земельній ділянці, прокурором не було заявлено, а відтак відсутні підстави для задоволення вказаних вимог.

Вказане вище не перешкоджає зверненню до суду з відповідним негаторним позовом про усунення перешкод територіальній громаді у користуванні належної їй земельною ділянкою шляхом демонтажу розважального комплексу, що на ній розташований.

Що стосується заперечень відносно неможливості пред`явлення позову прокурором в інтересах держави, то колегія виходить з наступного.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підставдля представництвамає бутиобґрунтована прокуророму суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства,захист правусіх суб`єктівправа власностіта господарюваннятощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до регіональних ландшафтних парків. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки водного та природно-заповідного фондів. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного рішення. Прокурор вказав, що оскільки саме Чорноморська сільська рада допустила порушення інтересів у спірних правовідносинах, то ця рада не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, зокрема підвищеного суспільного інтересу до збереження прибережної захисної смуги Чорного моря прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року справа № 483/448/20.

За таких обставин, рішення суду на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 945 грн. (3 178 грн. за позовну заяву (908 грн. - немайнова вимога + 2 270 грн. - майнова вимога) + 4 767 грн. - за апеляційну скаргу (908 грн. + 2270 грн) х 150%) : 2 по 3 972, 50 грн. з кожного.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника Миколаївської обласної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до Чорноморської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та повернення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди землі укладений між Чорноморською сільською радою та ОСОБА_1 10 листопада 2020 року, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2020 року, про що вчинено запис № 39193424.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,1500га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0505, що розташована по АДРЕСА_1 у власність територіальної громади с. Чорноморка в особі Чорноморської сільської ради.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Чорноморської сільської ради (ЄДРПОУ 04377184) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) судовий збір у розмірі 7 945 грн. з кожного по 3 972, 50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 12 травня 2023 року.