Рішення

від 04.05.2023 по справі 914/2327/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2023 Справа № 914/2327/22

За первісною позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія білизни", м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "ВАТ "Калина", м.Червоноград, Львівська область

про: стягнення 800000,00грн штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання за договором про надання послуг №16 від 01.06.2020

за зустрічною позовною заявою: Приватного акціонерного товариства "ВАТ "Калина", м.Червоноград, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія білизни", м.Київ

про визнання недійсним договору про надання послуг №16 від 01.06.2020

Суддя У.І.Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

від позивача(відповідач за зустрічним позовом): В.Д.Маліновська-представник;

від відповідача(позивач за зустрічним позовом): В.О.Мельник - представник;

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022, справу №914/2327/22 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 29.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін.

01.11.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву. Разом з відзивом на позов надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "ВАТ "Калина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія білизни" про визнання недійсним договору про надання послуг №16 від 01.06.2020.

Ухвалою від 21.11.2022 прийнято до розгляду разом із первісною зустрічну позовну заяву ПАТ «ВАТ «Калина». Також суд ухвалив розгляд справи №914/2327/22 здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінивши судове засідання на підготовче засідання. Підготовче засідання призначено на 06.12.2022.

Ухвалою від 06.12.2022, від 26.12.2022 та від 24.01.2023 судове засідання відкладено, з підстав зазначених в ухвалах.

Ухвалою від 07.02.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження у справі, підготовче засідання відкладено на 16.02.2023.

Ухвалою від 16.02.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.03.2023.

Ухвалою від 13.03.2023 судове засідання відкладено на 30.03.2023.

У судових засіданнях від 30.03.2023 та від 20.04.2023оголошено перерву.

Представник позивача в судовому засіданні 04.05.2023 підтримав первісний позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи. Також представник позивача просив відмовити в задоволенні зустрічного позову.

У судовому засіданні 04.05.2023 представник відповідача заперечив проти первісного позову, просив відмовити в його задоволенні. Також представник відповідача просив задоволити зустрічний позов.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між сторонами укладено договір про надання послуг № 16 від 01.06.2020, відповідно до п. 1.1. якого позивач замовив послуги по виробництву (пошиву) термобілизни, а відповідач зобов`язався за плату надати послуги по виробництву (пошиву) замовлених виробів.

Дата відвантаження всіх готових виробів - 08.09.2021, відповідно до додатку №5 до договору №16 від 01.06.2020.

Згідно з п. 4.3. договору, підтвердженням належного надання послуг Виконавцем є Акти виконаних робіт (наданих послуг), які підписуються не пізніше 14 днів з моменту передачі виробів Замовнику.

У п. 4.5 договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником на підставі рахунку-фактури, шляхом перерахування 100% від суми вартості послуги протягом 14 днів з моменту отримання замовником партії готових виробів.

Як зазначено в позові, ПАТ «ВАТ «Калина» поставило ТзОВ "Індустрія білизни" товар. На підтвердження долучено копії акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), які були підписані сторонами.

Однак, за твердженням ТзОВ "Індустрія білизни", ПАТ «ВАТ «Калина» значно прострочило строк відвантаження виробів: певна кількість з них була поставлена наприкінці вересня, інші - у період з жовтня по грудень 2021 року.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку порушення виконавцем строків виготовлення, останній сплачує на користь замовника штраф із розрахунку 7% від вартості послуг за кожен день прострочення за кожну несвоєчасно пошиту одиницю згідно обсягів своїх зобов`язань, що вказані в додатку №1 замовлення на надання послуг.

ТзОВ "Індустрія білизни" звернуло увагу, що ПАТ «ВАТ «Калина» у будь-який спосіб не повідомляло про неможливість виконання замовлення та виникнення будь-яких форс- мажорних обставин за договором.

За твердженням позивача підписання ТОВ «Індустрія білизни» актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) із зазначенням про відсутність претензій, свідчить про прийняття робіт за якістю та кількістю, і не виключає можливість застосування санкцій за прострочення строків їх виконання. Стосовно відсутності в актах здачі-приймання послуг на спірний договір не може виключати їх складання в рамках спірного договору

ТзОВ "Індустрія білизни" нарахувало пеню у розмірі 2209748,67 грн, покликаючись на недотримання ПАТ «ВАТ «Калина» свого обов`язку за договором щодо строків виготовлення та відвантаження виробів. В обґрунтуванні нарахованої штрафної санкції позивач зазначив, що одним із видів господарської діяльності ТОВ «Індустрія білизни» є торгівля білизною, тож значна затримка поставки виробів без попередження мала негативні наслідки у вигляді неотриманого прибутку через відсутність товару для торгівлі.

Водночас, при визначенні розміру пені до стягнення позивач врахував: а) значний розмір штрафних санкцій та б) введення воєнного стану в країни з одного боку: але і в) значний обсяг товарів, поставлених із затримкою, що вплинуло на господарську діяльність позивача, з іншого боку. З огляду на це, ТзОВ "Індустрія білизни" зменшило розмір неустойки та заявило до стягнення пеню у розмірі 800000,00грн.

У порядку досудового врегулювання спору, 10.08.2022 ТзОВ "Індустрія білизни" направлено ПАТ «ВАТ «Калина» претензію про сплату штрафних санкцій, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

ПАТ «ВАТ «Калина» заперечило проти позову з огляду на таке.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані ТзОВ "Індустрія білизни" без будь-яких претензій щодо строків надання послуг, відтак ПАТ «ВАТ «Калина» вважає, що підстав для застосування штрафних санкцій немає.

На думку ПАТ «ВАТ «Калина» заявлений розмір штрафу є неадекватною вимогою та є надмірним тягарем, оскільки фактично призводить до безоплатного надання послуг відповідачем, що не відповідає ані принципам справедливості, ані розумності. За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» у задоволенні позову має бути відмовлено повністю.

Разом з тим ПАТ «ВАТ «Калина» просить про зменшення суми штрафних санкцій та з огляду на те, що: сума заявлених штрафних санкцій складає 94,5% від вартості послуг, які на думку позивача прострочені; позивачу не заподіяно збитків; зобов`язання є виконаними в повному обсязі та належним чином, будь-які претензії щодо якості тощо не заявлялися; покладення на відповідача заявленої суми штрафних санкцій створює несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В обґрунтуванні зустрічного позову зазначено, що станом на 01.06.2020 ОСОБА_1 займала посаду заступника директора по якості та не мала повноважень на укладення правочинів від імені ПАТ «ВАТ «Калина». Згідно з посадової інструкції заступника директора (по якості) від 01 грудня 2007 року, заступник директора (по якості) не наділений повноваженнями укладення правочинів від імені товариства з іншими юридичними особами.

Відповідно до протоколу №1 Наглядової ради ПАТ «ВАТ «Калина» від 03.06.2020 та Наказу № 81-відп. від 03.06.2020 виконання обов`язків директора були покладені на ОСОБА_1 на період щорічної відпустки директора М.І.Чемериса з 10.06.2020 по 30.06.2020.

За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» ОСОБА_1 не мала права 01.06.2020 підписувати будь-які договори з ТзОВ "Індустрія білизни", при цьому статутом передбачено, що від імені товариства діє саме директор та не наділяє заступників директора будь-якими повноваженнями щодо укладення правочинів від імені товариства.

Відповідно до ст.ст. 116, 117 статуту, виконавчим органом є дирекція, яка складається з 3 осіб, до складу якої обов`язково входить бухгалтер Товариства. Дирекція товариства, серед іншого самостійно укладає та підписує від імені Товариства господарські та інші договори (угоди, контракти), а у разі коли сума договору перевищує 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства - за погодженням з Наглядовою радою.

Згідно зі ст. 118 статуту, роботою дирекції керує директор, який без доручення представляє інтереси товариства у взаємовідносинах з органами влади, підприємствами, установами та організаціями, вчиняє інші правові дії від імені Товариства. У випадку відсутності директора (відрядження, хвороба або відпустка), його повноваження здійснює особа, визначена рішенням наглядової ради.

За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» статут товариства не передбачає права заступника директора або іншої особи представляти товариство без довіреності. Відповідно до відомостей з Єдиного державною реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.06.2020 уповноваженою особою ПАТ «ВАТ «Калина» був директор товариства М.І.Чемерис. При цьому станом на 01.06.2020 ОСОБА_1 займала посаду заступника директора по якості, що не має повноважень на укладення правочинів від імені ПАТ «ВАТ «Калина».

ОСОБА_1 була призначена директором лише 10.07.2020, на підставі рішення зборів наглядової ради.

Укладаючи договір, кожна сторона повинна піклуватися про свої права та вживати заходи щодо належної перевірки контрагентів. Зокрема, шляхом перевірки відомостей про керівні органи в ЄДР, запитування документів, що підтверджують повноваження представника тощо.

ПАТ «ВАТ «Калина» вважає, що відповідач знав, що у ОСОБА_1 не було повноважень, оскільки в ЄДРЮО станом на 01.06.2020 відсутній запис, що вона є представником чи керівником позивача за зустрічним позовом. Доступ до ЄДР станом на 2020 рік був необмежений та відкритий для всіх.

ПАТ «ВАТ «Калина» звернуло увагу, що ТзОВ "Індустрія білизни" у відзиві підтвердило, що йому було відомо про відсутність в реєстрі запису про ОСОБА_1 як керівника на момент укладення договору. Також ТзОВ "Індустрія білизни" ствердило, що ОСОБА_1 повідомила про те, що на момент підписання договору остання тимчасово виконує обов`язки керівника. При цьому будь-яких заходів щодо перевірки повноважень ОСОБА_1 відповідачем вжито не було.

На думку ПАТ «ВАТ «Калина», укладаючи договір, ТзОВ "Індустрія білизни" діяло нерозумно, а саме не перевірило повноваження підписанта.

Щодо використання печатки ПАТ «ВАТ «Калина» зазначило, що це не свідчить про наявність у ОСОБА_1 повноважень на підписання спірного договору та жодним чином не спростовує доводів, викладених в зустрічному позові.

Щодо відсутності обставин, які свідчать про схвалення спірного договору ПАТ «ВАТ «Калина» звернуло увагу, що відповідачем за зустрічним позовом не було спростовано, що наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не свідчить про схвалення позивачем оскаржуваного договору, оскільки акти не містять будь-яких посилань на договір, номер, дату, деталізації наданих послуг чи виконаних робіт, а лише містять зазначення одиниці та кількості товару, що не відповідає предмету оскаржуваного договору.

Також ПАТ «ВАТ «Калина» зазначило, що характер правовідносин, що склалися між сторонами, не відповідає змісту оскаржуваного договору, оскільки сторонами не виконувалися передбачені цим Договором вимоги до порядку надання та приймання послуг, процедур прийняття виробів тощо. А саме: 1)Відповідно до п. 2.1. договору, Замовник направляє Виконавцю Замовлення на надання Додаток №1 послуги за 45 днів до початку процесу виробництва. Всупереч наведеній нормі, в матеріалах справи відсутній Додаток № 1, а також докази його направлення за 45 днів до початку процесу виробництва. В матеріалах справи наявний лише Додаток № 2 та Додаток № 5, які не передбачені Договором. 2)Відповідно до п. 2.3. договору, норми витрат матеріалів попередньо погоджуються з Виконавцем в електронному листуванні, дане погодження являється підставою для розрахунку кількості матеріалів для подальшої передачі їх Виконавцю. Всупереч наведеній нормі, будь-якого листування щодо норм витрати матеріалу не велося, будь-які документи щодо погодження норми витрат в матеріалах справи відсутні. 3)Відповідно до п. 2.5. договору, строк поставки матеріалів Замовником погоджується Сторонами у кожному окремому випадку, і вказується в Замовленні на надання послуги. Всупереч наведеній нормі, будь-яких документів щодо узгодження строків поставки матеріалів Замовником на користь Виконавця сторонами складено не було. 4)Відповідно до п. 2.7. Договору, вартість та кількість матеріалів, що передані Замовнику, вказується в Акті прийому-передачі. Всупереч наведеній нормі, жоден документ між сторонами не містить вартості переданих позивачу матеріалів. 5)Відповідно до п. 3.1. Договору, якість та особливості моделі виробів погоджуються сторонами перед початком виробництва партії виробів. Всупереч наведеній нормі, між сторонами не складений жодний документ про погодження якості та особливостей моделі виробів. 6)Відсутні будь-які докази або документи, які б свідчили про виконання сторонами процедур, передбачених п. 3.2-3.3 Договору щодо погодження сторонами зразків-еталонів. 7)Відповідно до п. 5.1. Договору, у будь-якому випадку Замовник або його уповноважений представник зобов`язаний при отриманні виробів підписати видаткову накладну. Всупереч наведеній нормі будь-які видаткові накладні сторонами не складалися та відсутні в матеріалах справи. 8)В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки матеріалу та фурнітури (товаротранспортні декларації, накладні тощо). 9) В матеріалах справи відсутні будь-які докази або документи, які б свідчили про виконання сторонами процедур, передбачених п.3.2-3.3 договору щодо погодження сторонами зразків-еталонів.

За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» виконання робіт (надання послуг) на користь ТзОВ "Індустрія білизни" відбувалося не відповідно до умов договору, наявність будь-яких збігів кількості поставленого товару із замовленням не свідчить про схвалення договору, оскільки останнім не передбачено складення такого документу як Додаток №5 та будь-якого зв`язку між вказаним додатком та договором немає.

Щодо наданих копій листування ПАТ «ВАТ «Калина» вказало на відсутність в такому інформації про існування спірного договору. В свою чергу поставка готових виробів, надання послуг тощо, здійснювалося на підставі укладеного в спрощеній формі договору.

Крім цього, ПАТ «ВАТ «Калина» звернуло увагу, що платіжні інструкції про оплату наданих послуг не містять будь-яких посилань на номер та дату договору.

ПАТ «ВАТ «Калина» вважає, що договір підлягає визнанню недійсним з огляду на недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

ТзОВ "Індустрія білизни" заперечило проти зустрічного позову з огляду на таке.

Відомості про призначення в.о. керівника не вносяться до реєстру, хоча ця особа має весь обсяг повноважень директора Товариства. Відсутня інформація про відомості, які містились в ЄДР на момент підписання договору, у той же час, наявність відомостей лише про керівника Товариства не виключає наявність особи, яка виконує його обов`язки на час його відсутності. Наказ №81 від 03.06.2020 підписаний самою ОСОБА_1 як в.о. Статутом товариства передбачено покладення обов`язків директора на час його відсутності на іншу особу Наглядовою радою та відсутня вказівка про необхідність внесення до ЄДР відомостей про в.о. керівника.

Разом з тим, ТзОВ "Індустрія білизни" зазначило, що ОСОБА_1 повідомила про те, що на момент підписання договору, вона тимчасово виконує обов`язки керівника. При підписанні спірного договору була використана печатка ПАТ «ВАТ «Калина», що давало ТОВ «Індустрія білизни» обґрунтовані підстави вважати про наявність відповідних повноважень на це у зазначеної особи. В подальшому ОСОБА_1 стала керівником підприємства.

За твердженням ТзОВ "Індустрія білизни" наявні обставини наступного схвалення ПАТ «ВАТ «Калина» правочину. Так, ПАТ ВАТ «Калина» не заперечує факт надання послуг із пошиття виробів, проте заперечує їх надання на виконання спірного договору. Предмет договору є аналогічним до виду послуг, наданих за актами - послуги по виробництву (пошиву) тремобілизни (п.1.1. договору). Найменування, вартість та характеристики виробів було погоджені у замовленні. У матеріалах справи міститься Додаток № 5 (у дійсності це додаток № 1, відбулась технічна помилка) до спірного договору від 01.06.2021, в якому сторони погодили вид виробу, модель, розмір, кількість, дату відвантаження готових виробів та вартість.

Також ТзОВ "Індустрія білизни" звернуло увагу на акт приймання-передачі (повернення залишку) матеріалів № 1 від 15.06.2021, який є Додатком № 2 до Договору № 16 від 01.06.2020, за яким ТОВ «Індустрія білизни» передало виконавцю матеріали для термобілизни. За твердженням ТзОВ "Індустрія білизни" акт містить технічну помилку в особах Замовника й Виконавця, проте він був складений саме на передачу Замовником матеріалу Виконавцю, а не навпаки, про що свідчить дата його укладення (через 15 днів після погодження замовлення). Між сторонами відбувалось листування з приводу укладення та подальшого виконання договору. На думку ТзОВ "Індустрія білизни" ідентичність виду послуги за договором та актами, погодження замовлення на надання послуг, підписання акту про передачу матеріалів виконавцю для пошиву, збіг кількості, виду та вартості товару, вказаного в замовленні та в актах, свідчить про укладення спірного договору та його наступне схвалення товариством в особі діючого керівника.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 800000,00грн за несвоєчасне виконання умов договору про надання послуг № 16 від 01.06.2020.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Для вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення штрафних санкцій суду необхідно встановити підставність заявлених вимог. Якщо за результатами розгляду справи такого факту не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

При поданні позову ТзОВ «Індустрія білизни» покликається на несвоєчасне виконання відповідачем обов`язків по наданню послуг по пошиву виробів та вважає, що його права та законні інтереси порушені внаслідок несвоєчасно отриманої термобілизни й неотримання прибутків через відсутність товару.

Як встановлено судом між сторонами укладено договір про надання послуг № 16 від 01.06.2020, відповідно до п. 1.1. якого позивач замовив послуги по виробництву (пошиву) термобілизни, а відповідач зобов`язався за плату надати послуги по виробництву (пошиву) замовлених виробів. Дата відвантаження всіх готових виробів визначена 08.09.2021, відповідно до додатку №5 до договору №16 від 01.06.2020.

За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).

У п. 1.3,1.4 визначено, що найменування виробів, їх характеристики, а також вартість послуг по їх виготовленню, вартість матеріалів, строки виготовлення виробів, які погоджуються сторонами у замовленні на надання послуги до цього договору. Виготовлення виробів здійснюється виконавцем з використанням матеріалів і фурнітури замовника або тих, що придбані у виконавця.

Замовник направляє виконавцю замовлення на надання Додаток №1 за 45 днів до початку процесу виробництва, в якому зазначені перелік виробів, кількість, дата виготовлення та вартість одиниці виробу. Після направлення та підписання уповноваженими представниками сторін замовлення на виробництво Додаток №1, виконавцю передаються матеріали (основні матеріали, фурнітура, комплектуючі матеріали) за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною договору. Строк поставки матеріалів замовником погоджується сторонами у кожному окремому випадку, і вказується в замовленні на надання послуги (п. 2.1,2.5 договору).

01.06.2021 між сторонами укладено Додаток №5 до договору №16 від 01.06.2020, в якому погоджено: назву виробу, модель, розмір, кількість, дата відвантаження готових виробів та вартість виготовлення 1 одиниці. Разом з тим дата поставки матеріалів та дата проведення розбраковки в замовленні відсутні.

У п. 2.6, 2.7 договору передбачено, що доставка матеріалів виконавцю або виробів замовнику здійснюється транспортною компанією за рахунок замовника. Матеріали вважаються відвантаженими замовником в момент отримання від перевізника товарно-транспортної декларації. Матеріали та/або вироби передаються виконавцю на підставі акту прийому-передачі за підписами уповноважених представниками сторін. Вартість та кількість матеріалів вказується в акті прийому-передачі матеріалів.

Датою поставки замовником матеріалів є дата доставки перевізником цих матеріалів виконавцю. У разі, якщо замовник не здійснив поставку матеріалів у строк, який зазначений в додатку №1 замовлення на надання послуг, то дата відвантаження готових виробів зміщується на відповідний термін затримки поставки матеріалів (п. 2.10, 2.11 договору).

15.06.2021 між сторонами складено акт прийому-передачі (повернення залишку) матеріалів №1, відповідно до якого ПАТ «ВАТ «Калина» передало, а ТзОВ «Індустрія білизни» прийняло матеріали, конструкції, лекала, моделі, технологічну документацію.

Також ТзОВ «Індустрія білизни» долучило до матеріалів справи електронне листування щодо виконання умов договору. За змістом розділу 9 договору, вся документація вважається прийнятою належним чином, якщо вона здійснена за допомогою, в т.ч. за e-mail виконавця: kalyna.diz@gmail.com. В листі від 19.07.2021 (тема: додаткова угода на погодження) вказано про надсилання додаткової угоди на погодження нових цін, а також зазначено, що в планах надіслати акти прийому-передачі матеріалів, які потрібно буде підписати. В листі від 20.07.2021 адресованому ПАТ «ВАТ «Калина» (тема: акти прийому-передачі матеріалів на підпис) прохання роздрукувати в 2-х екземплярах та підписати акти разом з додатковою угодою про погодження цін, повернувши документи на підпис ТзОВ «Індустрія білизни». В листі від 28.09.2021 адресованому ПАТ «ВАТ «Калина» (тема: акти прийому-передачі матеріалів на підпис) прохання роздрукувати та підписати акти прийому-передачі тканин.

Документи, які зазначені в електронному листуванні, до справи не долучено.

Суд звертає увагу, що будь-яких інших доказів, які підтверджують передачу саме виконавцю матеріалів (основні матеріали, фурнітура, комплектуючі матеріали) за актом прийому-передачі - не подано. Також не надано доказів придбання матеріалів та фурнітури у виконавця.

ПАТ «ВАТ «Калина» поставило ТзОВ «Індустрія білизни» вироби. На підтвердження долучено акти здачі - прийняття робіт (надання послуг): №8 від 16.09.2021, №9 від 24.09.2021, №10 від 29.09.2021, №11 від 01.10.2021, №12 від 06.10.2021, № 13 від 13.10.2021, №14 від 19.10.2021, №15 від 22.10.2021, №16 від 28.10.2021, №17 від 02.11.2021, № 18 від 05.11.2021, № 19 від 11.11.2021, №20 від 15.11.2021, №21 від 18.11.2021, №22 від 24.11.2021, №23 від 30.11.2021. Акти підписані сторонами та скріплені печатками підприємств. В актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Водночас дата відвантаження всіх готових виробів визначена 08.09.2021, відповідно до додатку №5 до договору №16 від 01.06.2020, однак дати поставки матеріалів сторонами не погоджено, що суперечить умовам договору.

У п. 4.5 договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником на підставі рахунку-фактури, шляхом перерахування 100% від суми вартості послуги протягом 14 днів з моменту отримання замовником партії готових виробів.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами спору надані ПАТ «ВАТ «Калина» послуги ТзОВ «Індустрія білизни» оплатило в повному обсязі протягом листопада 2021 року.

Згідно з п. 5.4. договору, у випадку порушення виконавцем строків виготовлення, останній на користь замовника сплачує штраф із розрахунку 7% від вартості послуг за кожен день прострочення за кожну несвоєчасно пошиту одиницю згідно обсягів своїх зобов`язань.

ТзОВ «Індустрія білизни» нарахувало пеню у розмірі 2209748,67 грн, покликаючись на недотримання ПАТ «ВАТ «Калина» свого обов`язку за договором щодо строків виготовлення та відвантаження виробів. При цьому, по добрій волі ТзОВ «Індустрія білизни» вирішило зменшити розмір неустойки до 800000,00грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Розглянувши матеріали справи в сукупності та заслухавши пояснення сторін спору, суд зазначає, що для застосування положень п. 5.4 договору (стягнення неустойки) слід встановити послідовність дій сторін, які визначені умовами договору, для належного виконання взятих зобов`язань. Так, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про поставку ТзОВ «Індустрія білизни» (придбання) матеріалів необхідних для належного надання послуг по пошиву виробів ПАТ «ВАТ «Калина», як визначено п.п. 2.6, 2.7 договору.

Під час розгляду справи представник ТзОВ «Індустрія білизни» повідомив суду, що 15.06.2021 між сторонами складено акт прийому-передачі (повернення залишку) матеріалів №1. Однак, господарський суд відхиляє зазначений акт, оскільки вказаний документ підтверджує зворотнє, зокрема, ПАТ «ВАТ «Калина» передало, а ТзОВ «Індустрія білизни» прийняло матеріали, конструкції, лекала, моделі, технологічну документацію.

Крім того, ТзОВ «Індустрія білизни» долучило до справи заявку №15 від 25.05.2021 на транспорно-експедиторське обслуговування, сторонами якого визначено ТОВ «Арді Логістик» та ТзОВ «Індустрія білизни». Відповідно до зазначеної заявки одержувачем вантажу (тканини) визначено ТзОВ «Індустрія білизни», пункт доставки: м.Червоноград, вул. Богуна, 1. Також долучено акт надання послуг №1406/1 від 14.06.2021, складений між ТОВ «Арді Логістик» та ТзОВ «Індустрія білизни», і платіжна інструкція №58 від 23.06.2021 про оплату ТзОВ «Індустрія білизни» автоперевезення ТОВ «Арді Логістик».

Подані докази не підтверджують передання ПАТ «ВАТ «Калина» матеріалів для пошиву замовлених виробів.

У п. 2.7 договору передбачено, що матеріали та/або вироби передаються виконавцю на підставі акту прийому-передачі за підписами уповноважених представниками сторін. Вартість та кількість матеріалів вказується в акті прийому-передачі матеріалів.

Документів, визначених п. 2.7 договору, до справи не долучено та суду не подано. Інших доказів поставки матеріалів виконавцю чи придбання матеріалів у виконавця для пошиву виробів у ТзОВ «Індустрія білизни» не надало.

Датою поставки замовником матеріалів є дата доставки перевізником цих матеріалів виконавцю. У разі, якщо замовник не здійснив поставку матеріалів у строк, який зазначений в додатку №1 замовлення на надання послуг, то дата відвантаження готових виробів зміщується на відповідний термін затримки поставки матеріалів (п. 2.10, 2.11 договору).

Господарський суд Львівської області зауважує, що при укладанні договору позивач добровільно погодив вказані умови договору, що відповідає принципу диспозитивності. В свою чергу, підстави вважати, що при укладенні договору волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, відсутні.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки матеріалів чи придбання матеріалів у виконавця необхідних для виконання замовлення, відтак строки виконання, погоджені в додатку №5 від 01.06.2021, можуть бути зміщені. Навпаки, долучені до матеріалів справи позивачем електронна переписка свідчить про те, що матеріали постачались партіями (листи від 19.07.2021 та від 28.09.2021). Разом з тим, для визначення дати, із якої у позивача виникло право для нарахування штрафних санкцій у суду відсутня інформація.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Здійснюючи юридичну оцінку обставинам цієї справи, суд доходить висновку, що з наданих сторонами доказів неможливо встановити істотного порушення умов спірного договору в частині несвоєчасного виготовлення ПАТ «ВАТ «Калина» замовлених виробів. Позовні вимоги мають переважно ймовірнісний характер, натомість мають бути засновані тільки на беззаперечно встановлених фактах. За вказаних обставин застосування п.5.4 договору про неустойку суперечить правовим приписам та за відсутності доказів суд позбавлений можливості застосувати передбачений ст.79 Господарського процесуального кодексу України стандарт вірогідності, адже вирішення питання й встановлення факту порушення умов правочину не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивач не довів порушення його прав чи законних інтересів відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, не довів наявність визначених законом підстав для стягнення неустойки, суд доходить висновку про недоведеність та безпідставність первісного позову у зв`язку з чим позовні вимоги ТзОВ «Індустрія білизни» не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог зустрічного позову суд зазначає таке.

В обґрунтуванні зустрічного позову зазначено, що станом на 01.06.2020 ОСОБА_1 займала посаду заступника директора по якості та не мала повноважень на укладення правочинів від імені ПАТ «ВАТ «Калина». Відповідно до протоколу №1 Наглядової ради ПАТ «ВАТ «Калина» від 03.06.2020 та Наказу № 81-відп. від 03.06.2020 виконання обов`язків директора були покладені на ОСОБА_1 на період щорічної відпустки директора М.І.Чемериса з 10.06.2020 по 30.06.2020. ПАТ «ВАТ «Калина» стверджує, що ОСОБА_1 не мала права 01.06.2020 підписувати будь-які договори з ТзОВ "Індустрія білизни". В ЄДРЮО станом на 01.06.2020 відсутній запис, що ОСОБА_1 є представником чи керівником позивача за зустрічним позовом.

За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не свідчить про схвалення позивачем оскаржуваного договору, оскільки акти не містять будь-яких посилань на договір, номер, дату, деталізації наданих послуг чи виконаних робіт, а лише містять зазначення одиниці та кількості товару, що не відповідає предмету оскаржуваного договору. Також сторонами не виконувалися передбачені цим Договором вимоги щодо порядку надання та приймання послуг, процедур прийняття виробів тощо.

За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» виконання робіт (надання послуг) на користь ТзОВ «Індустрія білизни» відбувалося не відповідно до умов договору, оскільки останнім не передбачено складення такого документу як Додаток №5 та будь-якого зв`язку між вказаним додатком та договором немає.

ПАТ «ВАТ «Калина» вважає, що поставка готових виробів, надання послуг тощо, здійснювалося на підставі укладеного договору в спрощеній формі. При цьому, платіжні інструкції про оплату наданих послуг також не містять будь-яких посилань на номер та дату договору.

ПАТ «ВАТ «Калина» вважає, що договір підлягає визнанню недійсним з огляду на недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 668/13907/13-ц, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі N 910/13731/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.01.2020 у справі N 924/491/17.

Як встановлено судом та підтверджено ТзОВ «Індустрія білизни» про його обізнання, що в період складення спірного договору ОСОБА_1 виконувала обов`язки директора ПАТ «ВАТ «Калина». Натомість про відсутність у ОСОБА_1 необхідного обсягу повноважень на укладання договору відповідачу за зустрічним позовом було невідомо.

10.07.2020 ОСОБА_1 була призначена директором ПАТ «ВАТ «Калина».

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Тобто законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі N 910/18812/17, від 08.07.2019 у справі N 910/19776/17.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (частина друга статті 241 ЦК України). Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і таке інше).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постановах від 02.04.2019 у справі N 904/2178/18, від 25.04.2018 у справі N 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі N 910/11079/17).

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі N 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі N 910/8794/16).

З долучених до матеріалів справи актів здачі - прийняття робіт (надання послуг): №8 від 16.09.2021, №9 від 24.09.2021, №10 від 29.09.2021, №11 від 01.10.2021, №12 від 06.10.2021, № 13 від 13.10.2021, №14 від 19.10.2021, №15 від 22.10.2021, №16 від 28.10.2021, №17 від 02.11.2021, № 18 від 05.11.2021, № 19 від 11.11.2021, №20 від 15.11.2021, №21 від 18.11.2021, №22 від 24.11.2021, №23 від 30.11.2021 судом встановлено, що останні з боку ПАТ «ВАТ «Калина» підписані вже директором ОСОБА_1, яка будучи ще в.о. уклала оспорюваний договір з перевищенням наданих повноважень.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із статтею 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду неодноразово звертав увагу, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (постанови від 10.12.2020 у справі N 910/14900/19, від 29.01.2020 у справі N 916/922/19, від 03.02.2020 у справі N 909/1073/17, від 04.11.2019 у справі N 905/49/15, від 29.11.2019 у справі N 914/2267/18).

Сторонами спору не заперечено факти надання послуг ПАТ «ВАТ «Калина» по пошиву виробів та їх передачі ТзОВ «Індустрія білизни». Надані ПАТ «ВАТ «Калина» послуги в повному обсязі оплачені ТзОВ «Індустрія білизни».

Також до матеріалів справи долучено податкові накладні, які складені внаслідок актів здачі-прийняття робіт за обставинами цієї справи. ПАТ «ВАТ «Калина» не надало належних та допустимих доказів наявності розбіжностей в податковому (бухгалтерському) обліку з контрагентом: ТзОВ «Індустрія білизни». Отже, ПАТ «ВАТ «Калина» до податкового кредиту включено податкові накладні, видані позивачем за первісним позовом за результатами наданих послуг. Тобто, відповідачем за первісним позовом вчинено дії - включення операцій до податкового кредиту за вказаний період, які фактично свідчать про визнання операцій по отриманих послугах від ТзОВ «Індустрія білизни».

Суд звертає увагу, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З огляду на приписи законодавства такими доказами у даному випадку можуть бути податкові накладні, зареєстровані у ЄРПН у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Приписами ч. ч. 3, 8 ст. 19 Господарського кодексу України встановлено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 4.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

З огляду на вищенаведене, господарський суд доходить висновку, що спірний договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, містить всі істотні умови правочину, зважаючи на підтвердженність фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину.

Судовий збір покладається на сторін.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні первісного позову відмовити.

2.У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 15.05.2023.

Суддя Ділай У.І.