Постанова

від 05.09.2023 по справі 914/2327/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р. м. Львів Справа №914/2327/22

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя І.Б. Малех

судді Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

секретар судового засідання Залуцький Д.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни», б/н від 02.06.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/1772/23 від 05.06.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2023 року (суддя Ділай У.І., повний текст рішення складено 15.05.2023, м. Львів)

у справі № 914/2327/22

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни», м. Київ

до відповідача Приватного акціонерного товариства «ВАТ «Калина», м. Червоноград Львівської області

про стягнення 800000,00 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання за договором про надання послуг № 16 від 01.06.2020

та за зустрічною позовною заявою Приватного акціонерного товариства «ВАТ «Калина», м. Червоноград Львівської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни», м. Київ

про визнання недійсним договору про надання послуг №16 від 01.06.2020,

за участю представників учасників процесу:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): не з`явились;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Мельник В.О. - адвокат (ордер серія ВН №1260843 від 24.06.2023);

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «ВАТ «Калина» про стягнення 800000,00 грн штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання за договором про надання послуг № 16 від 01.06.2020.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договором про надання послуг в частині своєчасної поставки товару, що вплинуло на господарську діяльність позивача, відтак, останній за порушення строків поставки товару нарахував відповідачу штрафні санкції, які просить стягнути в судовому порядку.

01.11.2022 до Господарського суду Львівської області із зустрічними позовними вимогами звернулось Приватне акціонерне товариство «ВАТ «Калина» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни» про визнання недійсним договору про надання послуг №16 від 01.06.2020.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані відсутністю повноважень в. о. директора підприємства на підписання такого договору, оскільки статутом не передбачено та не наділено правом на підписання будь-яких договорів заступниками директора. Разом з тим, на момент підписання спірного договору 01.06.2020 в.о. директора Левкун В.Г. не займала посаду виконувача обов`язків директора. Крім того, Левкун В.Г. не входила на момент підписання спірного договору до жодного органу позивача, як юридичної особи, а тому не могла представляти інтереси останнього. Також відсутні обставини, які свідчать про схвалення спірного договору.

Ухвалою місцевого господарського суду від 21.11.2022 прийнято до розгляду разом із первісною зустрічну позовну заяву ПАТ «ВАТ «Калина», відтак справу розглянуто з урахуванням зустрічних позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.05.2023 у справі №914/2327/22 у задоволенні первісного позову відмовлено та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, щодо первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порушення його прав чи законних інтересів відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом та не довів наявність визначених законом підстав для стягнення неустойки.

Щодо зустрічних позовних вимог суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем включено до податкових накладних акти здачі-приймання робіт за спірним договором, то дані обставини свідчать про виконання правочину, відтак, така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 4.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17), а тому, спірний договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, містить всі істотні умови правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни», звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2023 у справі № 914/2327/22 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити первісні позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

1) вважає помилковим висновок суду щодо відсутності дати поставки готових виробів, оскільки відсутня дата поставки матеріалів, відтак, неможливо застосувати п. 2.11 договору, однак, на думку апелянта сторони визнають факт виготовлення продукції (виробів), а тому маючи дату поставки наприклад 15.06.2021, суд все одно б не зміг встановити чи є поставка матеріалів 15.06.2021 простроченням з боку замовника чи вона здійснена в межах строку, адже строк не визначений сторонами, натомість договором визначено дату поставки готового товару;

2) відсутність дати виконання обов`язку позивач з поставки матеріалів, виключає прострочення з боку замовника;

3) відповідач не заявляв про наявність прострочення з боку позивача як на підставу прострочення з поставки товару;

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи з тих підстав, що наявні в матеріалах справи документи не підтверджують передання відповідачу матеріалів для пошиву замовлених виробів, що і вірно зазначено судом першої інстанції, а тому вважає, що відносини які склались між сторонами не виникли на підставі спірного договору.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 05.06.2023 справу № 914/2327/22 передано колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Малех І.Б., суддів Бонк Т.Б. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни», б/н від 02.06.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/1772/23 від 05.06.2023) на рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2023 року у справі № 914/2327/22.

Ухвалою суду від 23.06.2023 розгляд справи призначено на 02.08.2023.

З підстав зазначених в ухвалах суду від 14.08.2023 та від 21.08.2023 судове засідання по дані справі призначалось повторно, зокрема ухвалою суду від 21.08.2023 судове засідання призначено на 05.09.2023.

Позивач за первісним позовом (скаржник) участі уповноваженого представника в судове засідання 05.09.2023 не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, докази чого містяться в матеріалах справи.

Відповідач за первісним позовом в судове засідання 05.09.2023 прибув, проти апеляційної скарги заперечив, з підстав зазначених у відзиві, просив судове рішення залишити без змін.

Слід зазначити, що апелянт в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлення у задоволенні зустрічних позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу в межах доводів зазначених у апеляційній скарзі.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на апеляційну скаргу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення місцевого господарського суду у справі № 914/2327/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2020 сторонами було укладено договір про надання послуг № 16.

Відповідно до п. 1.1. якого позивач замовив послуги по виробництву (пошиву) термобілизни, а відповідач зобов`язався за плату надати послуги по виробництву (пошиву) замовлених виробів.

Дата відвантаження всіх готових виробів - 08.09.2021, відповідно до додатку №5 до договору №16 від 01.06.2020.

Згідно з п. 4.3. договору, підтвердженням належного надання послуг виконавцем є акти виконаних робіт (наданих послуг), які підписуються не пізніше 14 днів з моменту передачі виробів Замовнику.

Пунктом 4.5 договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником на підставі рахунку-фактури, шляхом перерахування 100% від суми вартості послуги протягом 14 днів з моменту отримання замовником партії готових виробів.

Як зазначено в позові, ПАТ «ВАТ «Калина» поставило ТзОВ «Індустрія білизни» товар. На підтвердження долучено копії акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), які були підписані сторонами.

Однак, за твердженням ТзОВ «Індустрія білизни», ПАТ «ВАТ «Калина» значно прострочило строк відвантаження виробів: певна кількість з них була поставлена наприкінці вересня, інші - у період з жовтня по грудень 2021 року.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку порушення виконавцем строків виготовлення, останній сплачує на користь замовника штраф із розрахунку 7% від вартості послуг за кожен день прострочення за кожну несвоєчасно пошиту одиницю згідно обсягів своїх зобов`язань, що вказані в додатку №1 замовлення на надання послуг.

ТзОВ «Індустрія білизни» звернуло увагу, що ПАТ «ВАТ «Калина» у будь-який спосіб не повідомляло про неможливість виконання замовлення та виникнення будь-яких форс-мажорних обставин за договором.

За твердженням позивача підписання ТОВ «Індустрія білизни» актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) із зазначенням про відсутність претензій, свідчить про прийняття робіт за якістю та кількістю, і не виключає можливість застосування санкцій за прострочення строків їх виконання. Стосовно відсутності в актах здачі-приймання послуг на спірний договір не може виключати їх складання в рамках спірного договору.

У зв`язку з вищенаведеним, ТзОВ «Індустрія білизни» нарахувало пеню у розмірі 2209748,67 грн, покликаючись на недотримання ПАТ «ВАТ «Калина» свого обов`язку за договором щодо строків виготовлення та відвантаження виробів. В обґрунтуванні нарахованої штрафної санкції позивач зазначив, що одним із видів господарської діяльності ТОВ «Індустрія білизни» є торгівля білизною, тож значна затримка поставки виробів без попередження мала негативні наслідки у вигляді неотриманого прибутку через відсутність товару для торгівлі.

Водночас, при визначенні розміру пені до стягнення позивач врахував: а) значний розмір штрафних санкцій та б) введення воєнного стану в країни з одного боку: але і в) значний обсяг товарів, поставлених із затримкою, що вплинуло на господарську діяльність позивача, з іншого боку.

З огляду на це, ТзОВ «Індустрія білизни» зменшило розмір неустойки та заявило до стягнення пеню у сумі 800000,00 грн.

У порядку досудового врегулювання спору, 10.08.2022 ТзОВ «Індустрія білизни» направлено ПАТ «ВАТ «Калина» претензію про сплату штрафних санкцій, яка останнім залишена без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення позивача за первісним позовом до суду про стягнення 800000,00 грн.

Натомість ПАТ «ВАТ «Калина» заперечило проти позову в тій частині з тих підстав що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані сторонами без будь-яких претензій щодо строків надання послуг, відтак ПАТ «ВАТ «Калина» вважає, що підстав для застосування штрафних санкцій немає.

На думку ПАТ «ВАТ «Калина» заявлений розмір штрафу є неадекватною вимогою та є надмірним тягарем, оскільки фактично призводить до безоплатного надання послуг відповідачем, що не відповідає ані принципам справедливості, ані розумності. За твердженням ПАТ «ВАТ «Калина» у задоволенні позову має бути відмовлено повністю.

Разом з тим ПАТ «ВАТ «Калина» просило у відзиві на позовну заяву зменшити суму штрафних санкцій та з огляду на те, що: сума заявлених штрафних санкцій складає 94,5% від вартості послуг, які на думку позивача прострочені; позивачу не заподіяно збитків; зобов`язання є виконаними в повному обсязі та належним чином, будь-які претензії щодо якості тощо не заявлялися; покладення на відповідача заявленої суми штрафних санкцій створює несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело невиправданих додаткових прибутків.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору про надання послуг № 16 від 01.06.2020.

За правовою природою даний договір є договором про надання послуг, оскільки відповідає положенням ст. 901 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).

У пунктах 1.3,1.4 визначено, що найменування виробів, їх характеристики, а також вартість послуг по їх виготовленню, вартість матеріалів, строки виготовлення виробів, які погоджуються сторонами у замовленні на надання послуги до цього договору. Виготовлення виробів здійснюється виконавцем з використанням матеріалів і фурнітури замовника або тих, що придбані у виконавця.

Замовник направляє виконавцю замовлення на надання додаток №1 за 45 днів до початку процесу виробництва, в якому зазначені перелік виробів, кількість, дата виготовлення та вартість одиниці виробу. Після направлення та підписання уповноваженими представниками сторін замовлення на виробництво додаток №1, виконавцю передаються матеріали (основні матеріали, фурнітура, комплектуючі матеріали) за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною договору. Строк поставки матеріалів замовником погоджується сторонами у кожному окремому випадку, і вказується в замовленні на надання послуги (п. 2.1,2.5 договору).

01.06.2021 між сторонами укладено додаток №5 до договору №16 від 01.06.2020, в якому погоджено: назву виробу, модель, розмір, кількість, дата відвантаження готових виробів та вартість виготовлення 1 одиниці. Разом з тим дата поставки матеріалів та дата проведення розбраковки в замовленні відсутні.

У пунктах 2.6, 2.7 договору передбачено, що доставка матеріалів виконавцю або виробів замовнику здійснюється транспортною компанією за рахунок замовника. Матеріали вважаються відвантаженими замовником в момент отримання від перевізника товарно-транспортної декларації. Матеріали та/або вироби передаються виконавцю на підставі акту прийому-передачі за підписами уповноважених представниками сторін. Вартість та кількість матеріалів вказується в акті прийому-передачі матеріалів.

Датою поставки замовником матеріалів є дата доставки перевізником цих матеріалів виконавцю. У разі, якщо замовник не здійснив поставку матеріалів у строк, який зазначений в додатку №1 замовлення на надання послуг, то дата відвантаження готових виробів зміщується на відповідний термін затримки поставки матеріалів (п. 2.10, 2.11 договору).

В подальшому, 15.06.2021 сторонами складено акт прийому-передачі (повернення залишку) матеріалів №1, відповідно до якого ПАТ «ВАТ «Калина» передало, а ТОВ «Індустрія білизни» прийняло матеріали, конструкції, лекала, моделі, технологічну документацію.

Також ТОВ «Індустрія білизни» долучило до матеріалів справи електронне листування щодо виконання умов договору. За змістом розділу 9 договору, вся документація вважається прийнятою належним чином, якщо вона здійснена за допомогою, в т.ч. за e-mail виконавця: kalyna.diz@gmail.com. В листі від 19.07.2021 (тема: додаткова угода на погодження) вказано про надсилання додаткової угоди на погодження нових цін, а також зазначено, що в планах надіслати акти прийому-передачі матеріалів, які потрібно буде підписати. В листі від 20.07.2021 адресованому ПАТ «ВАТ «Калина» (тема: акти прийому-передачі матеріалів на підпис) прохання роздрукувати в 2-х екземплярах та підписати акти разом з додатковою угодою про погодження цін, повернувши документи на підпис ТзОВ «Індустрія білизни». В листі від 28.09.2021 адресованому ПАТ «ВАТ «Калина» (тема: акти прийому-передачі матеріалів на підпис) прохання роздрукувати та підписати акти прийому-передачі тканин.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, документи, які зазначені в електронному листуванні, до справи не долучено, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Крім того, будь-яких інших доказів, які підтверджують передачу саме виконавцю матеріалів (основні матеріали, фурнітура, комплектуючі матеріали) за актом прийому-передачі - не подано. Також не надано доказів придбання матеріалів та фурнітури у виконавця.

ПАТ «ВАТ «Калина» поставило ТОВ «Індустрія білизни» вироби. На підтвердження долучено акти здачі - прийняття робіт (надання послуг): №8 від 16.09.2021, №9 від 24.09.2021, №10 від 29.09.2021, №11 від 01.10.2021, №12 від 06.10.2021, № 13 від 13.10.2021, №14 від 19.10.2021, №15 від 22.10.2021, №16 від 28.10.2021, №17 від 02.11.2021, № 18 від 05.11.2021, № 19 від 11.11.2021, №20 від 15.11.2021, №21 від 18.11.2021, №22 від 24.11.2021, №23 від 30.11.2021. Акти підписані сторонами та скріплені печатками підприємств. В актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Водночас дата відвантаження всіх готових виробів визначена 08.09.2021, відповідно до додатку №5 до договору №16 від 01.06.2020, однак, дати поставки матеріалів сторонами не погоджено, що також суперечить умовам договору.

У п. 4.5 договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником на підставі рахунку-фактури, шляхом перерахування 100% від суми вартості послуги протягом 14 днів з моменту отримання замовником партії готових виробів.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами спору надані ПАТ «ВАТ «Калина» послуги ТОВ «Індустрія білизни» оплатило в повному обсязі протягом листопада 2021 року.

Згідно з п. 5.4. договору, у випадку порушення виконавцем строків виготовлення, останній на користь замовника сплачує штраф із розрахунку 7% від вартості послуг за кожен день прострочення за кожну несвоєчасно пошиту одиницю згідно обсягів своїх зобов`язань.

ТОВ «Індустрія білизни» нарахувало пеню у розмірі 2209748,67 грн, покликаючись на недотримання ПАТ «ВАТ «Калина» свого обов`язку за договором щодо строків виготовлення та відвантаження виробів. При цьому, по добрій волі ТОВ «Індустрія білизни» вирішило зменшити розмір неустойки до 800000,00грн, однак, жодних обґрунтувань зменшеної суми так і не зазначило, що суперечить ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Разом з тим, для застосування положень п. 5.4 договору (стягнення неустойки) слід встановити послідовність дій сторін, які визначені умовами договору, для належного виконання взятих зобов`язань.

Так, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про поставку ТОВ «Індустрія білизни» (придбання) матеріалів необхідних для належного надання послуг по пошиву виробів ПАТ «ВАТ «Калина», як визначено п.п. 2.6, 2.7 договору.

З долученої до матеріалів справи заявки №15 від 25.05.2021 на транспортно-експедиторське обслуговування, сторонами якого визначено ТОВ «Арді Логістик» та ТОВ «Індустрія білизни» вбачається, що одержувачем вантажу (тканини) визначено ТОВ «Індустрія білизни», пункт доставки: м. Червоноград, вул. Богуна, 1.

Також долучено акт надання послуг №1406/1 від 14.06.2021, складений між ТОВ «Арді Логістик» та ТОВ «Індустрія білизни», і платіжна інструкція №58 від 23.06.2021 про оплату ТОВ «Індустрія білизни» автоперевезення ТОВ «Арді Логістик», однак, такий акт не підтверджує передання ПАТ «ВАТ «Калина» матеріалів для пошиву замовлених виробів.

Крім того, місцевим господарським судом правомірно відхилено акт прийому-передачі (повернення залишку) матеріалів №1, оскільки, такий акт підтверджує зворотнє.

Разом з тим, у п. 2.7 договору передбачено, що матеріали та/або вироби передаються виконавцю на підставі акту прийому-передачі за підписами уповноважених представниками сторін. Вартість та кількість матеріалів вказується в акті прийому-передачі матеріалів.

Документів, визначених п. 2.7 договору, до справи не долучено та суду не подано. Інших доказів поставки матеріалів виконавцю чи придбання матеріалів у виконавця для пошиву виробів у ТОВ «Індустрія білизни» не надало.

Датою поставки замовником матеріалів є дата доставки перевізником цих матеріалів виконавцю. У разі, якщо замовник не здійснив поставку матеріалів у строк, який зазначений в додатку №1 замовлення на надання послуг, то дата відвантаження готових виробів зміщується на відповідний термін затримки поставки матеріалів (п. 2.10, 2.11 договору).

З вищенаведеного слідує, що позивачем за первісним позовом не доведено перед судом порушення його прав чи законних інтересів відповідачем, за захистом яких позивач звернувся до суду з даним позовом, а тому не довів наявність визначених законом підстав для стягнення неустойки.

Слід зазначити, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Здійснюючи юридичну оцінку обставинам цієї справи, суд доходить висновку, що з наданих сторонами доказів неможливо встановити істотного порушення умов спірного договору в частині несвоєчасного виготовлення ПАТ «ВАТ «Калина» замовлених виробів. Позовні вимоги мають переважно ймовірний характер, натомість мають бути засновані тільки на беззаперечно встановлених фактах. За вказаних обставин застосування п.5.4 договору про неустойку суперечить правовим приписам та за відсутності доказів суд позбавлений можливості застосувати передбачений ст.79 Господарського процесуального кодексу України стандарт вірогідності, адже вирішення питання й встановлення факту порушення умов правочину не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що наявними у матеріалах справи документами, які подані позивачем, не підтверджено порушення його прав чи законних інтересів відповідачем, відтак, відсутні підстави для стягнення неустойки.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними, та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія білизни», б/н від 02.06.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/1772/23 від 05.06.2023) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2023 року у справі №914/2327/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на ТОВ «Індустрія білизни».

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

5. Матеріали справи № 914/2327/22 повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 12.09.2023.

Головуючий суддя І.Б. Малех

Суддя Т.Б.Бонк

Суддя Г.Г.Якімець