Постанова

від 10.05.2023 по справі 920/343/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 920/343/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро" - Іванової О.І.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші" - Рибак Я. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023

(судді Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л., Чорногуз М. Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші" та Охтирської районної державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ,

про визнання незаконним та скасування рішення, припинення права оренди.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро" (далі - ТОВ "Компанія "Суми-Агро") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші" (далі - ТОВ "Розсоші") та Охтирської районної державної адміністрації (далі - Охтирська РДА), в якій просило суд визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; припинити за ТОВ "Розсоші" право оренди земельної ділянки.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на час прийняття оскаржуваного рішення через неналежне виконання державним реєстратором обов`язків під час розгляду заяв першого відповідача про державну реєстрацію права користування та реєстрації такого права, факт існування реєстрації права позивача на користування спірною земельною ділянкою залишився поза увагою, що призвело до подвійної державної реєстрації. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди зареєстроване первинно та не припинялося.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 04.03.2008 позивач та ОСОБА_2 уклали договір оренди земельної ділянки (земельного паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,139 га, що належить ОСОБА_2 відповідно до державного акта № 029780.

2.2. Договір укладено на 25 років з дня набрання ним чинності та зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП Центрі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель 03.11.2008 зроблено запис за № 040862809141.

2.3. Також 17.12.2014 ОСОБА_1 та ТОВ "Розсоші" уклали договір оренди землі № 14, за умовами якого ТОВ "Розсоші" в строкове платне користування передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5921281700:12:009:0082 та кадастровий номер 5921281700:12:009:0081, загальною площею 4,2788 га, які знаходяться на території Добрянської сільської ради. Договір укладено строком на 10 років з моменту державної реєстрації права оренди.

2.4. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.10.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,1394 га, кадастровий номер 5921281700:12:009:0082, за ОСОБА_1 .

2.5. Право оренди ТОВ "Розсоші" на спірну земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрація іншого речового права) 26.12.2014. Підстава для державної реєстрації договір оренди землі від 17.12.2014 № 14; підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37684223 від 21.10.2017; номер запису про інше речове право 22933540.

2.6. Вважаючи себе чинним орендарем спірної земельної ділянки на підставі договору оренди від 04.03.2008, строк дії якого не закінчився, позивач звернувся до суду із цим позовом про визнання незаконним та скасування рішення, прийнятого державним реєстратором Великописарівської районної державної адміністрації про реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 2,1394 га, за кадастровим номером 5921281700:12:009:0082 на підставі договору оренди землі, укладеного орендарем ТОВ "Розсоші" та орендодавцем ОСОБА_1 та припинення за ТОВ "Розсоші" права оренди земельної ділянки.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Сумської області ухвалою від 12.09.2022 закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.2. Зазначив, що спір стосується захисту цивільного права, зокрема, випливає із договірних відносин, є приватноправовим і за суб`єктним складом має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2023 скасував ухвалу та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір є господарським та мав бути розглянутий судом першої інстанції з урахуванням тих сторін, які позивач визначив у позовній заяві. При цьому колегія суддів погодилася з аргументами ТОВ "Компанія "Суми-Агро", що позивач не пред`явив позовних вимог до власника земельної ділянки, а суд першої інстанції не встановив взаємозв`язок між юрисдикцією розгляду цього спору та визначенням відповідачем власника земельної ділянки.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 13.03.2023 ТОВ "Розсоші" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 (повний текст складений та підписаний 07.03.2023), в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

4.2. Підставою касаційного оскарження визначило неправильне застосування судом апеляційного норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 657/33/19, від 12.11.2019 у справі № 920/40/19, за змістом яких предмет спору у разі оспорення зареєстрованого за іншим орендарем права оренди земельної ділянки, безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичної особи - власника земельної ділянки, а справа в такому спорі не належить до господарської юрисдикції.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві ТОВ "Компанія "Суми-Агро" проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану. Зазначає, що позивач має право самостійно визначати відповідачів, які порушили його права та законні інтереси, відповідач визначений ним у відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16. Власник земельної ділянки не є відповідачем у цій справі, оскільки жодних вимог до нього позивач не заявляв; вважає, що його права порушені саме реєстрацією права оренди за першим відповідачем.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

6.2. У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

6.3. За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

6.4. Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

6.5. Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

6.6. Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким слід не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.

6.7. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

6.8. Дійсно, позивач, звертаючись до суду, самостійно формує склад сторін справи, вказуючи відповідачів у справі, визначає предмет та підстави позову. Однак правила розгляду юридичного конфлікту у суді слід встановлювати, виходячи з дійсного змісту спірних матеріальних правовідносин та складу сторін таких правовідносин, не обмежуючись сформованим позивачем складом сторін справи.

6.9. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.10. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15).

6.11. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

6.12. Водночас за змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

6.13. Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства.

6.14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

6.15. Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

6.16. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

6.17. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

6.18. У поданому до суду в порядку господарського судочинства позові ТОВ "Компанія "Суми-Агро" просило припинити право оренди та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ "Розсоші" стосовно земельної ділянки, власником якої є фізична особа.

6.19. За доводами позивача, ним визначено юрисдикцію справи у відповідності до суб`єктного складу спору, який є спором з особою, право оренди земельної ділянки якої зареєстровано, і до якої звернені позовні вимоги. Однак таке твердження є помилковим та спростовується підставами поданого позову.

6.20. Як свідчать предмет і підстави цього позову, ТОВ "Компанія "Суми-Агро" взяло в оренду у власника - фізичної особи земельну ділянку. Під час дії цього договору оренди, право оренди на цю земельну ділянку було зареєстровано за ТОВ "Розсоші" на підставі укладеного між ним і фізичною особою - власником земельної ділянки договору оренди.

6.21. Отже, юридичний конфлікт виник у орендних правовідносинах, стороною яких є, зокрема, фізична особа-орендодавець, яка реалізувала своє право на земельну ділянку, розпорядившись нею.

6.22. Цей спір стосується захисту цивільного права, зокрема випливає із договірних відносин, є приватноправовим і за суб`єктним складом учасників спірних матеріальних правовідносин має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

6.23. Такий спір має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

6.24. Однак відсутність позовних вимог до фізичної особи - власника орендодавця спірної земельної ділянки не змінює суб`єктний склад правовідносин щодо користування земельною ділянкою, з приводу яких виник спір.

6.25. Інший підхід до визначення юрисдикції призводить до можливості ініціювати у межах єдиних спірних правовідносин справи, що будуть розглядатися судами різних юрисдикцій в залежності від сформованих позивачем вимог та складу відповідачів.

6.26. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. У справі № 911/4144/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що доводи суду апеляційної інстанції, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, оскільки спірна земельна ділянка не була виділена в натурі на місцевості й знаходиться у володінні та користуванні товариства, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків такої фізичної особи.

6.27. Відповідне правозастосування має сталий характер. Так, у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належний спосіб захисту у спорі про право оренди земельної ділянки, зареєстрованого за іншим орендарем, а також про юрисдикцію спору юридичної особи - орендаря про витребування майна в іншої юридичної особи - орендаря, які виникли з правовідносин на підставі договорів оренди земельної ділянки, укладених з фізичною особою, зазначила таке: «Оскільки предметом спору у справі, що переглядається, є земельні ділянки, власником яких є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного із позивачем, так і двох наступних, укладених із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок. А оскільки позовні вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» до ТОВ «Агрокомплекс «Узин» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди як з ТОВ «Олійникова Слобода», так і з ТОВ «Агрокомплекс «Узин», а тому з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства».

6.28. У справі, що розглядається, власником земельних ділянок, щодо права оренди якими виник спір, є фізична особа, і доказів про наявність у неї статусу підприємця матеріали справи не містять. Саме із цих підстав справа у цьому спорі не належить до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини першої статті 20 ГПК України та має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

6.29. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду також у постановах від 12.11.2019 у справі № 920/40/19, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19.

6.30. Визначаючи юрисдикцію справи, суд апеляційної інстанції правильно вказав на необхідність застосування таких критеріїв, як суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Однак при цьому припустився помилки, ототожнивши суб`єктний склад сторін спірних правовідносин та сторін у справі.

6.31. Приписи Цивільного процесуального кодексу України не виключають розгляду за його правилами справ, сторонами у яких є виключно юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці.

6.31. Так, у пункті 25 постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанову від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського».

6.32. Однак наведеного суд апеляційної інстанції не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про можливість розгляду цього спору в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим постанову цій справі слід скасувати та, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Відтак, доводи, викладені заявником знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

6.33. Щодо висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.10.2019 у справі №814/2030/17 та у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 щодо належності відповідачів у справах за позовом, де оспорюється зареєстроване право оренди, то ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у цій постанові про те, що має місце приватноправовий спір, і справи цієї категорії мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.3. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.4. З огляду на викладене Верховний Суд вважає наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права достатніми для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 13.02.2023 із залишенням у силі ухвали господарського суду першої інстанції від 12.09.2022.

Судові витрати

У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом касаційної скарги, покладаються на ТОВ "Компанія "Суми-Агро".

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 скасувати, ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.09.2022 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро" (вул. Гаврилка Михайла, 15, с. Рунівщина, Полтавський район, Полтавська область, 38730, код 34205534) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші" (вул. Центральна, 81, с. Розсоші, Великописарівський район, Сумська область, 42813, код 33219504) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

С. Могил