Рішення

від 08.05.2023 по справі 304/1522/22

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/1522/22 Провадження № 2/304/55/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2023 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Гевці В.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковач М.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/1522/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерноготовариства «Машинобудівнийзавод «Тиса» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Перечинського районногосуду Закарпатськоїобласті з позовною заявою до ПАТ «Машинобудівний завод «Тиса» про стягнення моральної шкоди в розмірі 200 мінімальних зарплат, що становить суму 1300000 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 22 грудня 1967 року по 29 серпня 1973 року та виконував роботу токаря і слюсаря. Звільнений з роботи відповідно до п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України. ОСОБА_1 зазначає, що 04 червня 1972 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом «Про нещасний випадок на виробництві» № 26 від 06 липня 1972 року. У результаті нещасного випадку/виробничої травми у позивача мала місце травматична ампутація 2-3-4-5 пальців обох кисті рук. Внаслідок виробничої травми у нього ампутаційна кукса двох кистей, справа 2, 3, 4, 5 пальців на рівні п`ясти-фалангових суглобів, а зліва 2, 3, 4 пальців на рівні головного проксимального епіфіза нігтьової фаланги, помірне порушення функції лівої кисті. При цьому, позивач зазначає, що протоколом засідання комісії адміністрації Ужгородського машинобудівного заводу від 15 лютого 1973 року встановлено, що вина адміністрації заводу по нещасному випадку складає 100%. Згідно з висновком Закарпатського обласного ЛТЕК від 01 листопада 1972 року позивач втратив свою професійну працездатність на 80%, а загальну 60%, та визнаний інвалідом другої групи. Крім цього позивач вказує, що внаслідок виробничої травми значно порушено його життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізувати нормальні життєві функції, звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі в повсякденному житті.

Оскільки вважає, що саме нещасний випадок є причиною його моральних страждань, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 07 вересня 2022 року було відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, при цьому позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить такі задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «Машинобудівнийзавод «Тиса» причину неявки не повідомив, відзив на позов не подав.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд відповідно до частини 2 статті247ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, які є належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності, суд дійшов такого висновку.

Суд вважає встановленими такі обставини.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Ужгородським Машинобудівним заводом (Ужгородський Машинобудівний заводбув перейменованийу Виробничеоб`єднання «Тиса»відповідно донаказу №328-Квід 08грудня 1982року;Виробниче об`єднання«Тиса» перейменованев Машинобудівнийзавод «Тиса»згідно знаказом №346від 12липня 1993року;ПАТ Машинобудівнийзавод «Тиса»є правонаступникомМашинобудівного заводу«Тиса» відповіднодо Протоколу№ 2позачергових загальнихзборів акціонеріввід 29грудня 2011року) у період з 22 грудня 1967 року по 29 серпня 1973 року, де працював токарем і слюсарем.

ОСОБА_1 звільнений з роботи відповідно до п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

04 червня 1972 року о 15 годині 30 хвилин з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом № 26 «Про нещасний випадок на виробництві». Так, при різці на гільйотинних ножицях моделі М-475 з листа розміром 2000 см, заготовка розміром 1200х300 (товщина листа 1,4 мм), при різці останньої заготовки потерпілий встановив під ніж розмір 300 мм замість 53 мм, що необхідний при відрізці відходів, ввів кисті рук в небезпечну зону, притримуючи заготовку, натиснув на стартову педаль ножів, в результаті чого травмував 2, 3, 4, 5 пальці обох кисті рук. Причина нещасного випадку: несправність огорожі ножів; відсутність контролю за технічним устаткуванням і безпечним виробництвом; порушення потерпілим правил техніки безпеки.

Згідно з висновком Закарпатської районної ЛТЕК про ступінь втрати працездатності (у відмотках) на підставі акту свідчення № 165/3 від 01 листопада 1972 року в результаті вказаної вище травми ОСОБА_1 втратив 2, 3, 4, 5 пальці правої кисті на рівні основних фалангів та 2, 3, 4 пальці лівої кисті на рівні середніх фалангів. Діагноз за наслідками травми (захворювання): травматична ампутації 2-5 пальців правої кисті на рівні основних фалангів; 2-4 пальців лівої кисті на рівні середніх флангів.

У вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_1 згідно з інструкцією МФ від 18 травня 1960 року за № 153 втратив працездатність: постійна втрата загальної 60%, професійної 80% працездатності після нещасного випадку.

З Наказу по Ужгородському машинобудівному заводу від 01 лютого 1973 року вбачається, що протоколом засідання комісії адміністрації заводу від 15 лютого 1973 року встановлено, що вина адміністрації заводу по нещасному випадку складає 100%.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджено довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 026932 від 10 грудня 2015 року.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Згідно з вимогами п. 3, 4 ч. 1ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце (ст. 58 Конституції України).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Частиною 4 статті43, частиною 1 статті46 Конституції Українивизначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно дост. 153 КЗпП Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зіст. 173 КЗпП Українипідприємства, установи, організації несуть у відповідності з законодавством Союзу РСР і Української РСР матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ними своїх трудових обов`язків.

ОСОБА_1 первинно висновком ЛТЕК про ступінь втрати працездатності (у відсотках) на підставі акту свідчення № 165/3 від 01 листопада 1972 року встановлено 60% загальної та 80% професійної втрати працездатності у 1972 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я внаслідок професійного захворювання, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем. Оскільки вказані події мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинностіЦК України, тому з огляду на вимоги ст. 5 ЦК України, повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зістаттею 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Статтею 6 цього Законувизначено, що умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні. При укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров`я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Статтею 12 вказаного Законув редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах (п. 8Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Відповідно дост. 440-1 ЦК УРСРморальна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з положеннями п. 11 Правилвідшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженихПостановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Таким чином, згідно зіст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно дост. 3 Закону України «Про оплату праці»мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вище зазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями3і8 Конституції Українидають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положеннямст. 83 ЦК Українипро те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.

Згідно зістаттею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6700 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 33500 грн, а максимальний 1340000 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, первинно встановлену в розмірі 80% в 1972 році, а також встановлено другу групу інвалідності. При повторному огляді 10 грудня 2015 року Ужгородською міськрайонною МСЕК при повторному огляді ступінь втрати ОСОБА_1 професійної працездатності складає 80 % (повторному огляду не підлягає).

Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З наведених норм процесуального закону вбачається, що сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи положення вказаних норм ЦПК України, суд вважає, що позивачем надано належні докази для підтвердження зазначених ним у позові обставин.Встановлено, що позивач працював на підприємстві відповідача, а тому останній повинен відшкодувати шкоду, завдану ушкодженню здоров`ю під час виконання трудових обов`язків.

Сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положеньст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, що встановлена 80% з 1972 року по 2015 рік (повторному огляду ОСОБА_1 не підлягає), обсяг фізичних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили.

Також суд враховує вину відповідача в отриманні позивачем професійного захворювання, тривалість роботи позивача на підприємстві, стаж роботи позивача, який на час складення Акту про нещасний випадок на виробництві складав 6 років.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

На підставі викладеного, враховуючи, що у зв`язку з отриманим каліцтвом позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 80 %, що порушує його нормальні життєві зв`язки та викликає фізичні і моральні страждання, атому враховуючи характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахувавши роз`яснення, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 щодо відшкодування розміру моральної шкоди, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 450 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Крім того, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в цьому випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю.

Крім того, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 440-1 ЦК УРСР, ст. ст.153,173КЗпП України,ст. 12 Закону України «Про охорону праці», ст. ст.7,12,13,79-81, 89,141,247,258,263-265,274,279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» (код ЄДРПОУ 14313211) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 450 000 (чотириста п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» (код ЄДРПОУ 14313211) на користь держави судовий збір у розмірі 4 499 (чотири тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 30 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «Тиса», код ЄДРПОУ 14313211; місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Паризької Комуни, № 4.

Головуюча: Гевці В. М.