Постанова

від 08.02.2024 по справі 304/1522/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 304/1522/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 лютого 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 08 травня 2023 року, ухвалене головуючим суддею Гевці В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» про стягнення моральної шкоди

встановив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивував тим, що з 22 грудня 1967 року по 29 серпня 1973 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем та виконував роботу токаря і слюсаря. 04 червня 1972 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом «Про нещасний випадок на виробництві» № 26 від 06 липня 1972 року. У результаті нещасного випадку/виробничої травми у позивача мала місце травматична ампутація 2-3-4-5 пальців обох кисті рук.

При цьому, позивач зазначає, що протоколом засідання комісії адміністрації Ужгородського машинобудівного заводу від 15 лютого 1973 року встановлено, що вина адміністрації заводу по нещасному випадку складає 100%. Згідно з висновком Закарпатського обласного ЛТЕК від 01 листопада 1972 року позивач втратив свою професійну працездатність на 80%, а загальну 60% та визнаний інвалідом другої групи. Крім цього позивач вказує, що внаслідок виробничої травми значно порушено його життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізувати нормальні життєві функції, звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі в повсякденному житті.

Саме нещасний випадок є причиною його моральних страждань, він позбавлений можливості реалізувати нормальні життєві функції, звички та бажання, а тому ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь 200 мінімальних заробітних плат, що становить 1300000 грн.

Рішенням Перечинськогорайонного судуЗакарпатської областівід 08травня 2023року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 450000,00 без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» на користь держави судовий збір у розмірі 4499,30 грн.

У апеляційнійскарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вважає, що наведені у оскаржуваному рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи та зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права і порушенні норм процесуального права.

Вказує, що він не врахував обставини заподіяння моральної шкоди та обсягу його страждань. Зокрема, суд не прийняв до уваги що у зв`язку з подіями які відбулися, він і на даний час постійно відчуває погіршення стану здоров`я, судоми, больові відчуття. Тривале перебування в лікарні, психологічний дискомфорт, часто виражені переживання, погіршення реалізації фізіологічних і професійних можливостей, призвело до зміни звичайного способу життя, докладання значних зусиль та часу реалізацію потреб у побуті та інші негативні наслідки морального характеру. Тому вважає, що визначений судом розмір компенсації є недостатнім для відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Ужгородським Машинобудівним заводом (Ужгородський Машинобудівний завод був перейменований у Виробниче об`єднання «Тиса» відповідно до наказу № 328-К від 08 грудня 1982 року; Виробниче об`єднання «Тиса» перейменоване в Машинобудівний завод «Тиса» згідно з наказом № 346 від 12 липня 1993 року; ПАТ Машинобудівний завод «Тиса» є правонаступником Машинобудівного заводу «Тиса» відповідно до Протоколу № 2 позачергових загальних зборів акціонерів від 29 грудня 2011 року) у період з 22 грудня 1967 року по 29 серпня 1973 року, де працював токарем і слюсарем.

ОСОБА_1 звільнений з роботи відповідно до п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

04 червня 1972 року о 15 годині 30 хвилин з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом № 26 «Про нещасний випадок на виробництві». Так, при різці на гільйотинних ножицях моделі М-475 з листа розміром 2000 см, заготовка розміром 1200х300 (товщина листа 1,4 мм), при різці останньої заготовки потерпілий встановив під ніж розмір 300 мм замість 53 мм, що необхідний при відрізці відходів, ввів кисті рук в небезпечну зону, притримуючи заготовку, натиснув на стартову педаль ножів, в результаті чого травмував 2, 3, 4, 5 пальці обох кисті рук. Причина нещасного випадку: несправність огорожі ножів; відсутність контролю за технічним устаткуванням і безпечним виробництвом; порушення потерпілим правил техніки безпеки.

Згідно з висновком Закарпатської районної ЛТЕК про ступінь втрати працездатності (у відмотках) на підставі акту свідчення № 165/3 від 01 листопада 1972 року в результаті вказаної вище травми ОСОБА_1 втратив 2, 3, 4, 5 пальці правої кисті на рівні основних фалангів та 2, 3, 4 пальці лівої кисті на рівні середніх фалангів. Діагноз за наслідками травми (захворювання): травматична ампутації 2-5 пальців правої кисті на рівні основних фалангів; 2-4 пальців лівої кисті на рівні середніх флангів.

У вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_1 згідно з інструкцією МФ від 18 травня 1960 року за № 153 втратив працездатність: постійна втрата загальної 60%, професійної 80% працездатності після нещасного випадку.

З Наказу по Ужгородському машинобудівному заводу від 01 лютого 1973 року вбачається, що протоколом засідання комісії адміністрації заводу від 15 лютого 1973 року встановлено, що вина адміністрації заводу по нещасному випадку складає 100%.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджено довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 026932 від 10 грудня 2015 року.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди є доведеним. Вказано, що до спірних правовідносин слід застосовувати закон у редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду за наступних доводів.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

ОСОБА_1 первинно висновком ЛТЕК про ступінь втрати працездатності (у відсотках) на підставі акту свідчення № 165/3 від 01 листопада 1972 року встановлено 60% загальної та 80% професійної втрати працездатності у 1972 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я внаслідок професійного захворювання, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, первинно встановлену в розмірі 80% в 1972 році, а також встановлено другу групу інвалідності. При повторному огляді 10 грудня 2015 року Ужгородською міськрайонною МСЕК при повторному огляді ступінь втрати ОСОБА_1 професійної працездатності складає 80 % (повторному огляду не підлягає).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Згідно з положеннями п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6700 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 33500,00 грн, а максимальний 1.340.000,00 грн.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини, характер та інтенсивність, тривалість та глибину фізичних і моральних страждань, суд першої інстанції визнав належним відшкодуванням моральну шкоду в розмірі 450000,00 грн.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються непогодженням апелянта з таким висновками.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі позивачки зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 08 травня 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: