Постанова

від 26.04.2023 по справі 759/6865/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 759/6865/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/158/2023Головуючий у суді першої інстанції - П`ятничук І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

секретар Ольшевська Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , яка подана від його імені та в його інтересах адвокатом Батриним Станіславом Віталійовичем, який діє на підставі договору, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року про затвердження мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.

На обґрунтування позову зазначила, що 10.12.2016 відповідач взяв у неї в борг 1 500 000,00 грн із зобов`язанням повернути вказану суму грошових коштів до 31.12.2018, про що власноручно склав відповідну розписку. В разі неповернення позики у визначений термін відповідач зобов`язувався передати у її власність сім земельних ділянок, які перебувають у його власності. Місцем виконання договору (повернення коштів) у розписці зазначено адресу: АДРЕСА_1 , де знаходиться Дванадцята Київська державна нотаріальна контора. Станом на день звернення до суду відповідач позичених коштів не повернув, на письмові претензії не відповідає. Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення грошових коштів, позивач просила суд стягнути з останнього на її користь заборгованість у розмірі 1 500 000,00 грн за договором позики від 10.12.2016.

У підготовчому судовому засіданні 26.04.2019 ОСОБА_2 та адвокатом Іщуком Є.М., діючого від імені та в інтересах ОСОБА_3 , заявлено клопотання про затвердження мирової угоди, за умовами якої в рахунок погашення боргу відповідно до розписки від 10.12.2016 про позику грошових коштів в сумі 1 500 000,00 грн належні на праві власності відповідачу земельні ділянки передаються у власність позивача.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.04.2019 визнано мирову угоду, укладену у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, згідно якої ОСОБА_3 просить визнати за ОСОБА_2 право власності на:

- земельну ділянку площею 0,2500 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 829074, виданого 23.11.2007, кадастровий номер 2611092001:22:002:0205, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, урочище Вишні;

- земельну ділянку площею 0,0609 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 01.10.2008 приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 3692, кадастровий номер 2611040400:20:001:0037, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,2389 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 028579, виданого 14.10.2008, кадастровий номер 2611040300:21:008:0294, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,4295 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 23.11.2006 приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 5042, кадастровий номер 2611040300:21:008:0164, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,0700 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 04.03.2006 приватним нотаріусом Яремчанської міської нотаріальної контори Мотрук Н.Д., зареєстрованого в реєстрі за № 158, кадастровий номер 2611040300:20:001:0036, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,3945 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №932332, виданого 16.12.2011, кадастровий номер 2611040300:21:008:0364, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,2500 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №829075, виданого 23.11.2007, кадастровий номер 2611092001:22:002:0201, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, урочище Вишні.

Вказані земельні ділянки передаються ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу, який існує відповідно до розписки про позику грошових коштів в сумі 1 500 000,00 грн від 10.12.2016.

Судом постановлено прийняти твердження сторін, що після визнання даної мирової угоди вони не будуть звертатися до будь-якого суду з будь-якими позовами та не будуть мати претензії один до одного. Прийнято відмову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.

У листопаді 2021 року, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, тому просить скасувати оскаржуване судове рішення. Зазначає, що ОСОБА_1 є кредитором у правовідносинах, за якими відповідач у даній справі - ОСОБА_3 є боржником, на підтвердження чого долучені видані у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.12.2017, які засвідчують право вимоги ОСОБА_1 до останнього на суми позик: 1 306 753,00 доларів США та 96 250,00 Євро відповідно. З цих підстав у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває справа № 759/21520/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу. Укладення та затвердження мирової угоди, якою врегульовано перехід на користь ОСОБА_2 належного ОСОБА_3 нерухомого майна у вигляді семи земельних ділянок, суперечило закону, мало спрямування на створення скаржнику перешкод у здійсненні його прав та унеможливлення захисту його інтересів як кредитора у вказаних боргових правовідносинах. За наслідками таких дій сторін ОСОБА_1 втратив можливість задоволення своїх вимог за рахунок майна ОСОБА_3 , оскільки такого майна у його власності вже не існує. Зловживаючи своїми процесуальними правами, сторони свідомо приховали від суду першої інстанції ту обставину, що укладення даної угоди мало вплив на права та інтереси ОСОБА_1 , а суд, відтак, не залучав його до участі у розгляді справи.

Постановою Верховного Суду від 09.11.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 23.06.2022 скасовано. Передано справу № 759/6865/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3 а.с. 218-223зв.).

Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, затвердження мирової угоди) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу;

апеляційний суд не звернув увагу, що по своїй суті застосування конструкції мирової угоди всупереч її призначенню та/або на шкоду кредитору є нерозумним та недопустимим. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню та/або на шкоду кредитору, а для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора;

за таких обставин, апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.

В судовому засіданні представник особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її відхилити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив ї відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Визнаючи мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що дана мирова угода не суперечить закону та не порушує нічиїх прав та обов`язків, а тому клопотання про її визнання підлягає задоволенню.

Але погодитись із такими висновками в повній мірі не можливо з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції ОСОБА_1 зазначав, що в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває справа № 759/21520/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Законність вимог до відповідача підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 07.12.2017, на підставі яких виникло право вимоги до останнього щодо повернення суми позики у розмірі 1 306 753,00 дол. США та 96 250,00 Євро;

відповідач у справі знав про свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 як кредитором та розумів негативні для кредитора наслідки відчуження 7 об`єктів нерухомості, за рахунок яких останній мав можливість задовольнити свої вимоги про стягнення боргу. Мирова угода була спрямована на порушення прав та інтересів кредитора. На підтвердження надано: копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 07.12.2017 (т. 2 а.с. 138-139),

копії договорів позики від 09.07.2016, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , та копії розписки про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_6 грошових коштів у борг (т. 2 а.с.140-143).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (ч. 3 ст. 18 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 2-95/12 (провадження № 61-І6854св20) зазначено, що «аналіз ч. 1 ст. 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

Результати аналізу вказаних норм дозволяють зробити висновок, що норма ст. 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. Відповідно, особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у несприятливих для особи наслідках.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких, на момент розгляду справи, та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті б Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17.

У пункті 3 частини 1 статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17.02.2020 у справі № 668/17285/13-ц (провадження № б1-41547сво18).

Перевіривши доводи апеляційної скарги, вбачається, що у даній справі суд першої інстанції не перевірив чи настав момент пред`явлення вимоги за борговим зобов`язанням щодо якого відкрито провадження у справі та щодо якого затверджено мирову угоду. Не відомо чи договір позики є строковим (істотна умова); а якщо строк виконання зобов`язання не встановлений - чи на підставі ст. 530 ЦК України позивачем було спрямовано вимогу відповідачеві про погашення боргу та чи отримувалася така вимога відповідачем; чи в цілому не є позов передчасним;

Суд не перевірив, чи відповідає вимогам закону договір позики для того, щоб наступним кроком затверджувати зміст мирової угоди про врегулювання спору, що випливає з його неналежного виконання; також не було перевірено, чи мирова угода, у свою чергу, не передбачає конкретизації порядку виконання за договором позики. Суд не може затверджувати мирову угоду, не вдаючись до попередньої перевірки порядку виконання зобов`язання. До прикладу, судом навіть не встановлено чи здійснювалося за правочином виконання (часткове, повне);

З точки зору процедури: за змістом оскаржуваної ухвали, судом затверджено не мирову угоду сторін, а прийнято до розгляду заяву відповідача, в якій останній «просить визнати за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки...». Тим не менше, процесуальний закон, у таких випадках, трактує дії відповідача як визнання позову з усіма подальшими наслідками (рішення про задоволення позову), однак не у вигляді затвердження мирової угоди між сторонами.

Окрім зазначеного, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд не перевіряв повноважень представників на укладення мирової угоди та не запевнився в тому, що такі діяли саме у інтересах своїх довірителів, підтвердженням чого є спроба відповідача по справі здійснити оскарження ухвали суду про затвердження мирової угоди з посиланням на порушення його представником його інтересів.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває справа № 759/21520/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики. Законність вимог до відповідача підтверджується відповідними Свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 07.12.2017, на підставі яких і виникло право вимоги до останнього щодо повернення сум позики у розмірі: 1 306 753,00 дол. США та 96 250,00 Євро.

Тобто, відповідач у справі, знав про свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 як кредитором, та розумів негативні для кредитора наслідки відчуження 7 об`єктів нерухомості, за рахунок яких останній мав можливість задовольнити свої вимоги про стягнення боргу. Однак, з огляду на вчинені дії сторін вбачається, що укладаючи мирову угоду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали на меті уникнути виконання ОСОБА_3 свого обов`язку щодо повернення боргу ОСОБА_1 .

Таким чином, є підстав вважати, що правочин (мирова угода) була завідомо спрямована на порушення прав та інтересів кредитора: процесуальних та матеріальних, а негативні наслідки відносно настали саме за наслідком активних вольових дій, які є проявом зловживання процесуальними правами.

При цьому, перевіривши ЄДРСР, вбачається наступне:

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.03.2013 у справі 759/3743/13-ц задоволено позов про поділ майна подружжя ОСОБА_7 ;

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2013 у справі 759/8232/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу вирішено розірвати шлюб між подружжям. Водночас, у судовому рішенні зазначається, що сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин з 2011 року, проживають окремо, шлюб носить формальний характер;

рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08.09.2015 у справі 354/74/13-ц (залишено без змін судом апеляційної інстанції 17.11.2015) задоволено позов ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики у розмірі 488 000,00 доларів США, які той запозичив у 2012 році;

ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі 759/3743/13-ц відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення про поділ майна подружжя за нововиявленими обставинами, яка ґрунтувалася на меті перекласти на ОСОБА_2 відповідальність за борги ОСОБА_3 на суму 488 000,00 доларів США, як, наче, борги подружжя:

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2019 у справі 759/11773/19 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину.

рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01.06.2021 у справі № 757/27567/21-ц за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 продовжував здійснювати відносно ОСОБА_2 та молодшої доньки психологічне насильство, що проявляється у постійних словесних образах, нецензурній лайці, приниженні, погрозах фізичною розправою, залякуванні, намаганні встановити контроль у пересуванні.

Тобто, або ж ОСОБА_2 у грудні 2016 року видавала ОСОБА_3 позику під його тиском/ примусом (що вказувало б на недійсність правочину), або основою «мирового врегулювання» у спосіб переофомлення права власності є договір позики за яким кошти ніколи не передавалися, що означає одне - сторони ввели суд в оману з приводу обставин справи з метою досягненню результату у спосіб, що суперечить закону. Сумнів зазначених обставин може бути перевірено за наслідками розгляду даної справи по суті.

За таких обставин, внаслідок неправильної оцінки доказів, суд першої інстанції, неправильно установив обставин, які мають значення для справи, та зробив передчасний висновок про затвердження мирової угоди.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 268, 315, 367, 368, 371, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , яка подана від його імені та в його інтересах адвокатом Батриним Станіславом Віталійовичем, який діє на підставі договору, задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст складено 28 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді Т.О. Невідома

В.В. Соколова