Постанова

від 17.05.2023 по справі 488/2807/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.05.23

22-ц/812/467/23

Справа №488/2807/17

Провадження № 22-ц/812/467/23

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 травня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участі прокурора - Волкожи С.В.,

представника відповідача - Баранова В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лазаревою Г.А., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки шляхом знесення об`єкту нерухомості,

В С Т А Н О В И В:

01 серпня 2017 року виконуючий обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки,

Позов обґрунтований тим,що пунктом 10 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №22/51 від 13 березня 2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв.м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївськоїміської ради№31/52 від 19грудня 2008року п.п.35, 35.1 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 із вищезазначеним цільовим призначенням по АДРЕСА_1 , а в подальшому останній 26 лютого 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №249435.

Прокурор у позові зазначав, що в порушення приписів частини 6 статті 149 ЗК України розпорядження про вилучення з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земель в урочищі «Жовтневе» не приймалося.

ДП «Миколаївське лісове господарство» від права користування землями в урочищі «Жовтневе» не відмовлялося.

Отже, в супереч вимог земельного законодавства Миколаївською міською радою передано у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку лісового фонду, яка перебувала у користуванні державного підприємства без її вилучення в останнього у встановленому законом порядку та фактичного змінивши цільове призначення.

За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року проект землеустрою щодо відведенню ОСОБА_1 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався, а відтак вказане рішення прийнято за відсутності позитивного висновку Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства про погодження проекту землеустрою спірної земельної ділянки.

Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення міської радою допущено і інші порушення законодавства.

Так, відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про охорону земель», в редакції чинній на час прийняття цього рішення, основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (наданні) земель є містобудівна документація.

Містобудівною документацією на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради був Генеральний план розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1986 року № 403, відповідно до якого, спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень загального користування. Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17 жовтня 2003 року, вказана ділянка належить до ландшафтно - рекреаційної зони загальноміського значення.

Отже, Миколаївська міська рада з порушенням повноважень і вимог закону передала у власність первинному набувачу спірну земельну ділянку із земель державного лісового фонду без вилучення цієї ділянки у встановленому законом порядку з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» та за відсутності погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства. Тому оскаржені пункти рішення № 31/52 слід визнати незаконними.

Оскільки пункти 35 і 35.1 рішення № 31/52 є незаконними, а тому виданий на їх підставі ОСОБА_1 26 лютого 2009 року Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 серія ЯЗ №249435,є недійсним.

24 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки, на підставі якого 15 грудня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за №8153328 про набуття останньою права власності на земельну ділянку.

За змістом приписів статей 122 і 139 ЗК України, а також статті 31 ЛК України уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є Миколаївська ОДА.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, то це є підставою для витребування цієї ділянки в кінцевої набувачки на користь держави в особі Миколаївської ОДА без визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 листопада 2010 року та скасування рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 жовтня 2008 року, ухваленого у справі № 2-а-3547/2008, у якій вказана ОДА не брала участі.

Згідно з листом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 10 лютого 2016 року за № 1014-796-16 27 жовтня 2014 року кінцева набувачка подала до цього Управління декларацію про готовність об`єкта індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 - до експлуатації.

4 липня 2017 року під час проведення у межах кримінального провадження № 42015150020000027 огляду місця події встановлений факт забудови спірної земельної ділянки.

Будівництво капітальних об`єктів нерухомості на землях державного лісового фонду та надання їх у приватну власність для забудови заборонені. Спірну земельну ділянку не можна забудувати господарськими й іншими об`єктами, не призначеними для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства. Тому ефективним способом захисту порушеного права держави є відновлення стану спірної земельної ділянки, який існував до вказаного порушення, шляхом знесення спорудженого на цій ділянці об`єкта нерухомості.

Зважаючи на те, що незаконне надання земель державної власності лісогосподарського призначення у приватну власність порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних і лісових ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики із забезпечення охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, то у прокурора є підстави для звернення з позовом у цій справі, оскільки Миколаївська ОДА, будучи розпорядником спірної земельної ділянки, відповідний позов не заявила, хоча дізналася про порушення права розпорядження цією ділянкою та про існування оскарженого рішення № 31/52, 28 січня 2016 року.

Посилаючись на вищевикладене, прокурор просив визнати незаконним та скасувати пункти 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради №31/52 від 19 грудня 2008 року про погодження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним виданий 26 лютого 2009 року ОСОБА_1 державний акт серії ЯЗ №249435; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації вищезазначену земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкту нерухомості житлового будинку.

Миколаївською міською радою подано заяву про визнання позову прокурора та задоволення вимог прокурора.

ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала. Нею наголошено, що розмежування земель державної та комунальної власності на території міста Миколаєва до цього часу не проведено, а отже міська рада законно розпорядилася спірною земельною ділянкою на користь ОСОБА_1 . Витребування у неї земельної ділянки та знесення житлового будинку є непропорційним втручанням держави у її право мирно володіти майном. Крім того, ОСОБА_2 зазначено про пропуск строку позовної давності.

Ухвалою цього ж суду від 28 березня 2018 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог залучено виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

У скороченому рішенні Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року судом ухвалено визнати незаконними та скасувати п.п.35 та 35.1 рішення Миколаївської міської ради №31/52 від 19 грудня 2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №249435, виданий 26 лютого 2009 року на ім`я ОСОБА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042, розташовану по АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. З відповідачів на користь Прокуратури Миколаївської області стягнуто судовий збір в сумі 2162 грн. 22 коп. з кожного.

У повному рішенні Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року судом ухвалено про визнання незаконними та скасування п.п.35 та 35.1 рішення Миколаївської міської ради №31/52 від 19 грудня 2008 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №249435, виданий 26 лютого 2009 року на ім`я ОСОБА_1 . У задоволенні вимог про витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та знесення, розташованого на ній житлового будинку відмовлено. З відповідачів на користь Прокуратури Миколаївської області стягнуто судовий збір в сумі 2162 грн.22 коп. з кожного.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2018 року виправлено описку в резолютивній частині скороченого рішення суду шляхом викладення її у редакції резолютивної частини повного рішення суду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку у власність ОСОБА_1 була виділена із порушення норм земельного законодавства, а тому наявні підстави для визнання незаконними пунктів рішення міської ради про виділення їй земельної ділянки у власність, а також визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Оскільки, ОСОБА_2 правомірно набулаправо власностіна спірнуземельну ділянкута збудованийнею націй ділянцібудинок відповіднодо статті328ЦК України,то правадержави вособі МиколаївськоїОДА цявідповідачка непорушувала.Тому необґрунтованими є доводи прокурора про правомірність витребування спірної земельної ділянки шляхом знесення спорудженого на ній будинку.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки суд ухвалив рішення про її задоволення, а потім шляхом виправлення описки вказаний висновок вилучив.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкту нерухомості, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги.

Обґрунтовуючи свою скаргу, прокурор вказував, що спірне майно вибуло з володіння позивача без його волі, а тому відповідно до положень п.3 ч.1 ст.388 ЦК України має бути витребувано у ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної державної адміністрації у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкту нерухомості житлового будинку.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовної вимоги виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкту нерухомості житлового будинку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї вимоги.

Витребувано у ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 по АДРЕСА_1 .

Знесено за рахунок ОСОБА_2 розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 по АДРЕСА_1 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та паркан.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 4929,98 грн.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасовано, а справу у частині, в якій прокурор оскаржив рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року в апеляційному порядку, передано на новий розгляд до Миколаївського апеляційного суду.

Направляючи на новий розгляд справу до суду апеляційної інстанції в частині вимог щодо витребування у відповідача ОСОБА_2 земельної ділянки Верховний Суд вказав про необхідність апеляційному суду оцінити висновок Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 608 від 27 березня 2008 року, висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області № 01-04/6763-05 2008 року (т. 1, а. с. 77), а також те, чи існують відносини та якого характеру між вказаними організаціями і Миколаївською ОДА як розпорядником спірної земельної ділянки, розглянути аргументи відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності до вимог про витребування спірної земельної ділянки, у випадку, якщо вважатиме, що таку вимогу слід задовольнити. Крім того, для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з їїфактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо.

Відповідно дост. 417 ЦПК Українивказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05 травня 2023 року третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" замінено на його правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»( далі ДП ГП «Ліси України»).

У суді апеляційної інстанції прокурор підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Баранов В.Л. апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

В судове засідання відповідачі та треті особи (їх представники) не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі судовими повістками та шляхом розміщення оголошення на веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, в силу частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності осіб,що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змістустатті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положеньст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1ст. 264 ЦПК Українипід часухвалення рішеннясуд вирішує,чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення в оскаржуваній частині не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Миколаївської міської ради від 13 березня 2008 року №22/51 (пункт 10) ОСОБА_1 надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», не наданих у власність чи користування, площею 1000кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.20-21).

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року №31/52 (пункти 35, 35.1) ОСОБА_1 погоджено відповідний проект землеустрою щодо вищезазначеної земельної ділянки та надано у власність із зазначенням обмеження у її використанні - зміна цільового призначення (т.1 а.с.22-23).

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2008 року зобов`язано Управління земельних ресурсів м. Миколаєва видати висновок по проекту землеустрою, провести експертизу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , погодити його, видати висновок по технічній документації землеустрою та акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м ( т.1 а.с.74).

26 лютого 2009 року ОСОБА_1 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4810136600:05:001:0042, серії ЯЗ №249435 за вищезазначеною адресою (т.1 а.с.29).

Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 06 липня 2017 року вищезазначена земельна ділянка на момент прийняття вищезазначеного рішення Миколаївської міської ради відносилася - згідно з Правилами використання та забудови території міста Миколаєва -до озеленених територій - ландшафтно-рекреаційна зона загальноміського значення(Р-2), згідно з Генеральним планом міста Миколаєва, затвердженими рішенням від 24 листопада 1986 року - до території зелених насаджень загального користування (т. 1 а.с.24).

Згідно з листом виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 27 червня 2017 року спірна земельна ділянка із кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 у період з 01 січня 2008 року по 01 січня 2009 року відносилась до земель державного лісового фонду квартал 43 виділ 6 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» ( т.1 а.с.25-26).

За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016року за №43та №138 спірна земельна ділянка входила до складу земель лісового фонду постійного користування ДП «Миколаївський лісгосп» і відповідно до матеріалів лісовпорядкування була розміщена у кварталі №43 виділу №6 урочища «Жовтневе» Миколаївського лісництва. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для розгляду та погодження не надавався. Лісгосп від права постійного користування спірною земельною ділянкою не відмовлявся. Він тільки надавав погодження на можливий відвід земельної ділянки за умови не порушення чинного законодавства (т. 1 а.с.27, 28).

Висновок ДП «Миколаївський лісгосп» про погодження на відведення земельної ділянки ОСОБА_1 від 13 березня 2008 року №273 свідчить, що підприємство не заперечувало у можливому відводі ділянки, але за умови зміни її цільового призначення, відшкодування збитків у вигляді недоотриманого доходу, а також при умові користування земельною ділянкою методами, що виключають порушення санітарного і протипожежного стану лісу, недопущення порушення Правил пожежної безпеки в лісах України та чинного законодавства України (т.1 а.с.75).

27 березня 2008 року Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства погодило зміну цільового призначення спірної земельної ділянки ( т.1 а.с.76).

Цього ж року Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області погодило ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ( т.1 а.с.77).

Відповідно до листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2016 року протягом 2005-2008 років адміністрацією не розглядалися питання щодо вилучення спірної земельної ділянки. Станом на вказану дату у облдержадміністрації відсутня інформація щодо фактів вилучення земельної ділянки та її незаконного відчуження (а.с.32).

На підставі досліджених доказів, а саме листа ВО «Укрдержліспроект» №402 від 05 липня 2017 року, листа Миколаївського обласного управління лісового господарства №138 від 15 лютого 2016 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення про передачу у приватну власність відповідачеві ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходились у кварталі №43 виділ 6, вказана земля передано без вилучення із з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходились у кварталі №43 виділ 6, а відтак надання спірної земельної ділянки у власність відповідачеві ОСОБА_1 є незаконним.

Апеляційний суд враховує, що іншими учасниками справи рішення суду першої інстанції, в тому числі в мотивувальній частині, в якій судом встановлено обґрунтованість позову, не оскаржувалось, апеляційна скарга прокуратури також не містить заперечень проти висновків суду в цій частині, а відтак зазначені обставини не є предметом апеляційного перегляду.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки у стані придатному для використання шляхом знесення житлового будинку, суд першої інстанції вважав, що не встановлено порушення прав позивача Миколаївської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 , а тому доводи прокурора стосовно правомірності витребування земельної ділянки шляхом знесення будинку є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 13Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина першастатті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першоїстатті 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої, пункту «ґ» частини четвертоїстатті 84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Положеннями частини першоїстатті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.

Частинами першою, шостою, дев`ятою статті 118ЗК України, тут і далі в редакції, чинній на час Миколаївською міською радою від 13 березня 2008 року №22/51, передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначеностаттею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Миколаївською міською радою від 13 березня 2008 року №22/51, обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до статті56 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

При цьому згідно зістаттею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 7 ЛК Україниліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно зістаттею 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно достатті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»,статті 31 ЛК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Зважаючи на обставини цієї справи, спірна земельна лісова ділянка знаходиться в межах міста обласного значення, а відтак право розпорядження цією земельною ділянкою має Миколаївська обласна державна адміністрація.

Відповідно до частини 6 статті 149 ЗК Українив редакції, чинній на той час, обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Статтею 6Закону України«Про місцевідержавні адміністрації» передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Частинами першою, третьоюстатті 57 ЛК Українив редакції, чинній на час прийняття рішення Миколаївською міською радою від 13 березня 2008 року №22/51, визначено, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з частинами другою та четвертоюстатті 20 ЗК Українив редакції, чинній на час прийняття рішення Миколаївською міською радою від 13 березня 2008 року №22/51, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Миколаївською міською радою від 13 березня 2008 року №22/51).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд зазначив, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України…зміна цільовогопризначення земельнихлісових ділянокздійснюється запогодженням зорганами виконавчоївлади зпитань лісовогогосподарства таз питаньохорони навколишньогоприродного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища».

Земельна ділянка загальною площею 1000 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_1 , належать до земель лісового фонду, перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Миколаївською обласною державною адміністрацією не вчинялось.

Відповідно достатті 28ЛК України центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства здійснює покладені на нього повноваження самостійно і через його територіальні органи та орган виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим.

Відповідно до Указу Президента України від 14 серпня 2000 року № 969/2000, який втратив чинність Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №458/2001, Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держкомлісгоспу України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, а також охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового та мисливського господарства;здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері лісового і мисливського господарства; розроблення і організація виконання загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів, а також участь у розробленні та виконанні таких програм з питань використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства (пункт 3 Положення).

Держкомлісгосп України здійснюєсвої повноваженнябезпосередньо тачерез утворенів установленому порядку свої територіальні органи( пункт 7 Положення).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 року N 678 «Питання удосконалення управління лісовим та мисливським господарством» замість ліквідованих територіальних органів Державного комітету лісового господарств на базі майна цих управлінь, ліквідованих відповідно до пункту 1 цієї постанови, утворено територіальні органи Державного комітету лісового господарства, а тому числі, і Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до пунктів 1,2,3 наказу Державного комітету лісового господарства України від 04 липня 2007 року N 223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2007 р. за N 779/14046, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства N 134 від 21березня 2012 року «Про затвердження Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства», обласні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються Державному комітету лісового господарства (далі - Держкомлісгосп) та є його територіальними органами.

Управління сприяють забезпеченню формування і реалізації державної політики в сфері лісових відносин та ведення лісового і мисливського господарства та полювання на території відповідної області.

Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, наказами Міністерства охорони навколишнього природного середовища, нормативно-правовими актами Держкомлісгоспу, а також цим Положенням.

Згідно з підпунками 1-3 пункту 5 цього Положення Управління відповідно до покладених на них завдань: реалізовують державну політику та вносять Держкомлісгоспу пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань регулювання відносин у галузі ведення лісового і мисливського господарства та полювання, ведення лісовпорядкування, обліку лісів, державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин, моніторингу лісів та мисливських тварин; координують діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держкомлісгоспу; здійснюють державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, а також з ведення мисливського господарства та полювання і технічної документації з цих питань;

Управління в процесі виконання покладених на них завдань взаємодіють з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства ( пункт 7 цього положення).

Відповідно до висновку №273 від 13 березня 2009 року ДП «Миколаївське лісове господарство» Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного комітету лісового господарства України надало висновок, яким погодило відведення земельної ділянки площею 0.10 га під індивідуальну забудову в урочищі «Жовтневе» квартал 43, виділ 6 Миколаївського лісництва. Відведення провести за умови зміни її цільового призначення, відшкодування збитків (т.1 а.с.75,76).

Директор ДП «Миколаївське лісове господарство» звернувся до начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства з листом за №259 від 13 березня 2008 року про погодження зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0.10 га під індивідуальну забудову урочищі «Жовтневе» квартал 43, виділ 6 Миколаївського лісництва (т.1 а.с.76).

Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства висновком №608 від 27 березня 2008 року погодило ОСОБА_1 зміну цільового призначення земельної лісової ділянки при умові погодження з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та відведення їй земельної ділянки площею 0.10 га із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» під будівництво і обслуговування житлового будинку та господарських споруд - урочище «Жовтневе» квартал 43, виділ 6, категорія захисності - ліси населених пунктів, в тому числі по угіддях: лісові культури 10сзв (т.1 а.с.76 зворот) .

Отже,враховуючи вищенаведенета вимогистаттей 57ЛК України,20ЗК України,до компетенціїМиколаївського обласногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства,відноситься лишепогодження зміницільового призначенняземельних ділянок. Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі № 372/2969/18.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 29 ЛК України охорони навколишнього природного середовища у сфері лісових відносин: забезпечує погодження проектів відведення земельних лісових ділянок.

Постановою Кабінету міністрів України від 2 листопада 2006 р. N 1524, затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, відповідно до пункту 1 якого Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Згідно зпунктом 3Положення основнимизавданнями Мінприродиє: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення т охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, розвитку мінерально-сировинної бази, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення надр, топографо-геодезичної та картографічної діяльності;здійснення управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, геологічного вивчення надр, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки,організації охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, зокрема за використанням та охороною земель, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, формування, збереження та використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також забезпечення здійснення державного геологічного контролю, державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю.

Відповідно до абзацу 16 пункту 4 Мінприроди забезпечує в межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об`єктів, місць розташування об`єктів та проектів відведення земельних ділянок.

Мінприроди здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать до сфери його управління ( пункт 6 Положення).

Мінприроди під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями ( пункт 7 положення).

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 19 грудня 2006 року N 548, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за N 119/13386, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів N 150 від 13 травня 2015 року, затверджено Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і входить до сфери його управління.

Управління в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території.

Забезпечує у межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об`єктів, місць розташування об`єктів та проектів відведення земельних ділянок на відповідній території, за винятком території, віднесеної до зон діяльності Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря та Державної екологічної інспекції Азовського моря ( пункт 4.8 Положення).

Управління в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, організаціями, установами, підприємствами та об`єднаннями громадян ( пункт 6 Положення).

За матеріалами справи Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України висновком №01-04/6763-05 погодило проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в тому числі, і відповідачеві ОСОБА_1 про АДРЕСА_2 ( т. 1 а.с.77). Відповідно до якого зазначено про вилучення земельної ділянки із земель ДП «Миколаївське лісове господарство», вибір, відведення земельної ділянки проведено з урахуванням погодження управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради, висновку міської СЕС від 17 червня 2008 року №946/5, погодження Держкомзему у м. Миколаєві ( в кадастрових планах Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства) від 27 березня 2008 року №607, висновку ДП «Лісове господарство», акту технічного обстеження площ лісових земель та інше.

Отже, у цій справі Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства погодило ОСОБА_1 зміну цільового використання землі, а Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області погодило їй проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проте таке не спростовують висновків суду першої інстанцій, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, у ході надання висновків та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, проте за змістом статті 122 ЗК України вказані управління не входить до переліку органів, через які право державної власності на землю набувається і реалізується державою.

Так як відповідно до частин третьої- сьомоїстатті 122ЗК України (у зазначеній редакції) повноваження щодо передання земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування належало Миколаївській обласній адміністрації. Миколаївська міська рада не вправі була розпоряджатися спірною земельною ділянкою, зокрема передавати їх у власність приватним особам в порядку приватизації, оскільки відповідно до частини першоїстатті 122 ЗК Українисільські, селищні, міські ради мали повноваження передавати земельні ділянки увласність або у користування лише із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а не із земель державної власності.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядкустатей 387 - 388 ЦК України(віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зістаттею 391 ЦК України(негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно доЦПК України,в межах заявлених ними вимог.

Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її витребування шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. Суд першої інстанції вважав таку вимогу не обґрунтованою.

Апеляційний суд з можливістю такого вирішення спору не погоджується.

Як встановлено матеріалами справи, за договором купівлі-продажу від 24 листопада 2010 року ОСОБА_2 придбала у власність земельну ділянку кадастровий номер 4810136600:05:001:0042, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка на підставі Державного акту про право власності від 26 лютого 2009 року належала ОСОБА_1 (т.1а.с.30-31,78), у зв`язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 8153328 про право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, а відтак остання є зареєстрованим володільцем нерухомого майна( т.1 а.с.30,31).

Згідно з інформацією Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 29 червня 2017 року, 16 грудня 2010 року ОСОБА_2 подала повідомлення №1050 про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , а в подальшому - декларацію МК №142143000614 про готовність до експлуатації даного об`єкта ( т.1 а.с.33-34).

04 липня 2017 року під час огляду місця події слідчим слідчого відділу Корабельного РВП ГУНП в Миколаївській області встановлено, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 огороджена бетонним парканом, а на ній розташовано двоповерховий житловий будинок ( т.1 а.с.35-37).

Витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння ОСОБА_2 треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставістатей 387-388 ЦК Українивласником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)). Тоді як вимога про знесення спорудженого на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомості спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченомустаттею 391 ЦК Українита пунктом «б» частини третьоїстатті 152 ЗК України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла (пункт 2 статті 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цейфактичний стан володінняслід відрізняти відправа володіння, яке належить власникові (частина першастатті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачаєправо володіннянерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стаєфактичним володільцемостаннього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 65-67)).

Інакше кажучи,заволодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набувправо власності (права володіння, користування та розпорядження)на це майно. Власник, якого незаконно позбавиливолодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачаєправо володіннянерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає йогофактичним володільцем(бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Алене набуває право володінняна відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 64)).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статейЦК Україницю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою не для знесення спорудженого на земельній ділянці нерухомого майна, а для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьоїстатті 152 ЗК України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина першастатті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння відповідача ОСОБА_2 . Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння відповідача суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зістаттею 388 ЦК Українизалежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третястатті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першоїстатті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першоїстатті 388 ЦК України).

Як зазначені приписиЦК Українипро витребування майна з незаконного володіння, так і приписиЗК УкраїнитаЛК Українищодо правової охорони земель лісогосподарського призначення й обмежень на розпорядження ними, були та є доступними, чіткими і передбачуваними.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка розташована в урочище «Жовтневе», яка заліснена деревами, а відтак відповідач ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, могла і повинна знати про те, що земельна ділянка, яку вона набуває у власність є лісовою земельною ділянкою, а тому не може вважатися добросовісною, яка знає та могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року справа №200/606/18).

Більш того, відповідно до протоколу огляду від 04 липня 2017 року, на спірній земельні ділянці знаходять зелені насадження породи сосни висотою приблизно 8 метрів у кількості 22 штуки (т.1 а.с.35).

За змістомстатті 388 ЦК Україниякщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті13, частина сьома статті41, стаття50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно, як встановив суд першої інстанції, відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовіснийнабувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес спрямований на витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача ОСОБА_2 на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40), від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17).

За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право мирного володіння ОСОБА_2 спірною земельною ділянкою, яку вона за добросовісної поведінки не могла придбати, є для неї надмірним тягарем.

Витребування земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

Виходячи з викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заявлена прокурором вимога про витребування від відповідача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у стані, який існував до порушення прав шляхом демонтажу будівельних матеріалів, з вищевикладених мотивів підлягала задоволенню частково, а саме в частині витребування земельної ділянки.

Щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.Можливість знатипро порушеннясвоїх праввипливає іззагальних засадзахисту цивільнихправ таінтересів (статті15,16,20ЦК України),за якимиособа,маючи правона захист, здійснює його на власний розсуду передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд зокрема, зазначив, що апеляційному суду необхідно розглянути аргументи відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності.

Тобто у справі, яка переглядається, встановленню підлягав момент, з якого саме Миколаївська ОДА дізналася про порушення прав держави.

За матеріалами справи, листом від 28 січня 2016 року за вих.№ (15.32) 646вих.16 від 28 січня 2016 року Прокурор Миколаївської місцевої прокуратури №2 звернувся до Миколаївської обласної державної адміністрації про надання інформації щодо вилучення земельних ділянок по АДРЕСА_2 та видання ОДА відповідних розпоряджень.

Миколаївська ОДА листом від 16 лютого 2016 року №314/0/05-47/3-16 надала інформацію про те, що протягом 2007-2008 років Миколаївська ОДА не розглядалася питання щодо вилучення земельних ділянок, в тому числі, і розташованої по АДРЕСА_1 , та не видавала відповідних розпоряджень.

Отже, Миколаївська ОДА у січні 2016 року з листа від 28 січня 2016 року довідалася про порушення її права; керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської звернувся до суду позовом у цій справі 01 серпня 2017 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, який має відраховуватися з 28 січня 2016 року, тобто із дня, коли Миколаївська ОДА довідалася про порушення її права.

Матеріалами справи не встановлено, що Миколаївська ОДА з наявних у неї відомостей раніше могла знати про розпорядження Миколаївською міською радою земельною ділянкою, а дізналася про ці обставини лише у січні 2016 року, коли прокурор листом повідомив її про відповідні порушення, тому позивач позовну давність не пропустив.

Посилання представникавідповідача прообізнаність Миколаївськоїобласної адміністраціїяк державногооргану уповноваженогоконтролювати діяльністьвсіх державнихорганів земельнихресурсів про порушеноправо непізніше 25лютого 2009року,отримавши відповіднізвіти за2008рік,не заслуговуютьна увагуоскільки вказаноюземельною ділянкоюрозпорядилася міськарада,то навиконання наказуДержавного комітетустатистики N 377 від 05 листопада 1998 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1998 року за N 788/3228 (наказ втратив чинність на підставі Наказу Державної служби статистики N 190 від 19 серпня 2015) «Про затвердженняформ державноїстатистичної звітностіз земельнихресурсів таІнструкції ззаповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), саме їй міські (міст обласного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів могли надавати вказану звітність.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1статті 374 ЦПК України).

Згідно зістаттею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першоїстатті 376 ЦПК Українипідставами дляскасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково: оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог прокурора про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської ОДА земельної ділянки по АДРЕСА_1 у стані, який існував до порушення прав шляхом знесення об`єкту нерухомості слід задовольнити частково, витребувати з володіння ОСОБА_2 спірну земельну ділянку у власність держави.

Відповідно до вимог частин 1, 10, 13 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першоїстатті 4 Закону України «Про судовий збір»судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини1статті 4Закону України«Про судовийзбір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) - 2017 року ставка судового збору за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 1 статті 4 цього Закону ставка судовогозбору заподання досуду юридичноюособою позовноїзаяви немайновогохарактеру становить 1 розмірупрожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»встановлено, що з 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1 600,00 грн.

Прокурор, звертаючись до суду з цим позовом виходив із вартості спірної земельної ділянки у розмірі 219110 грн. Між тим матеріали справи взагалі не містять нормативно грошової оцінки вартості землі. А відтак, з огляду на категорію справи судовий збір за подачу позову щодо вимог майнового характеру становить 1600 грн., а не 3286 грн.65 коп., що сплачено прокурором.

При поданні позовної заяви прокурором заявлено дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, та сплачено 6486,65 грн судового збору, тоді як повинен був сплатити 4800 грн.( 1600х3). За такого, розмір переплаченого судового збору становить 1686, 65 грн. (6486,65-4800).

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції частково, прокурор повинен був сплатити за апеляційний розгляд 2400 грн (1600х150%) судового збору, хоча сплатив 4929,98 грн., отже переплачена сума судового збору становить 2529,97 грн. (4929,98-2400).

За такого, Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області необхідно повернути прокурору переплачений судовий збір у сумі 4216 грн.62 коп. (1686,65+2529,97).

Оскільки за результатами касаційного перегляду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, позовні вимоги прокурора - задоволенню частково, то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу.

За розгляд справи судом апеляційної інстанції з ОСОБА_2 необхідно стягнути 2400грн. судового збору, оскільки позовна вимога, яка оскаржується в апеляційному порядку, стосується виключно ОСОБА_2 .

А всього, з ОСОБА_2 на користь прокуратури підлягає стягненню 4000 грн. судового збору (1600+2400).

У свою чергу, з прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3200 грн., за подання останньою касаційної скарги.

З огляду на припис частини 10 статті 141 ЦПК України ОСОБА_2 має сплатити на користь прокуратури різницю судового збору у сумі 800 грн. (4000-3200).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, з врахуванням виправлення описки, судом першої інстанції не вірно розподілені судові витрати. Враховуючи вищевикладене з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь прокуратури Миколаївської області по 1600 грн. судового збору з кожного за розгляд справи судом першої інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції в цій частині.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєвавід 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовної вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 у стані, який існував до порушення прав шляхом знесення житлового будинку скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Позов виконуючого обов`язкикерівника Миколаївськоїмісцевої прокуратури№2в інтересахдержави вособі Миколаївськоїобласної державноїадміністрації до ОСОБА_2 ,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору Державнеспеціалізоване господарськепідприємство «ЛісиУкраїни»,виконавчий комітетМиколаївської міськоїради,про витребуванняземельної ділянки у стані, який існував до порушення прав шляхом знесення житлового будинку - задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 800( вісімсот) грн.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 на користь Прокуратури Миколаївської області по 1600 (одна тисяча шістсот) грн. судового збору з кожного.

Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області повернути прокурору переплачений судовий збір у сумі 4216 (чотири тисячі двісті шістнадцять) грн.62 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 17 травня 2023 року.