Рішення

від 17.05.2023 по справі 490/1616/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1676/2022 Справа № 490/1616/22

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 р.

Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого суддіГуденко О.А.,

за участю секретаряПозднякова Є.В.,

без участі сторін,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

06 травня 2022 року позивач звернувся до відповідача з вкащаним позово, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь період відсторонення від роботи та моральну шкоду у розмірі 11 000 грн.

Так, рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 24 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 299-к к від 08 листопада 2021 року директора ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" В.Борисова про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

В обгрунтування позову посилався на обставини, встановлені рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від від 24 січня 2022 № 490/8893/21, а також на невиконання відповідачем вказаного рішення суду, недопуск його до роботи та поводження з ним з боку директора підприємства ОСОБА_2 , яке принижує його честь та гідність.

Ухвалою суду від 18 травня 2022 року прийнято дорозгляду тавідкрити провадження у справі за вказаною позовною заявою. Постановлено, що справа розглядатиметься суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін 21 липня 2022 року .

07.07.2022 року відповідачем подано відзив на позов, в якому вони зазначають про неотримання вищевказаного рішення суду та заперечують проти задволення позову. Жодних доказів на підтвердження своїх заперечень суду не надали. Також надали заяву, в якій заперечують проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та просять призначити розгляд справи в порядку загального позовного провадження з метою повного та всебічного розгляду справи, оскільки надані позивачем докази та твердження потребують пояснень та перевірки під час саме судового засідання.

Ухвалою суду від 21.07.2022 року клопотання представника Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" - задоволено частково.

Розгляд справи за вказаною позовною заявою постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Витребувано у Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" довідку встановленого зразка про середньомісячну та середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за два попередні місяці, що передували відстороненню , а саме за вересень -жовтень 2021 року; усі наявні накази відносно ОСОБА_1 та копії його звернень ( за наявності) за період з 25 січня 2022 року по теперішній час. Зобов`язано Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" надати суду витребувані документи в строк до 19 вересня 2022 року.

19 вересня 2022 року представником відповідача через систему Електронний суд подано витребувані судом документи.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2022 р. року зупинено провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 490/8893/21 за позовом ОСОБА_1 до Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2023 року рішення Центральногорайонного судум.Миколаєва від24січня 2022року залишити без змін.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Ухвалою суду від 05.04.2023 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання у справі на 17 травня 2023 року .

30 березня 2023 року через систему "Електронний суд " позивач подав заяву про збільшення позовних вимог , в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь період відсторонення від роботи та моральну шкоду у розмірі 22 000 грн. В обгрунтування збільшення розміру моральної шкоди посилався на те, що з момерту вступуп в силу рішення суду про незаконне відсторонення його від роботи директор підприємтсва з 24.02.2022 по 09.01.2023 року утримував його в простої, а з 09 січня 2023 року по цей час допустив до роботи лише на неповний робочий тиждень. Таким чином він , маючи вищу категорію інженера-конструктура, отримує мінімальну заробітну плату , що принижує його честь та гідність .

Відповідач, який також є зареєстрований в системі Електронний суд та здійснював подання суду відповідних клопотань також через свій електронний кабінет, вважається таким, що отримав вказану заяву.

Позивач надав суду заяву про слухання справи у його відсутність , підтримав свої позовні вимоги, з підстав викладених у позові та додаткових доказах.

Представник відповідача в судове засідання не з`явивися, повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив. В минулі судові засідання подавав заяву про розгляд справи за відсутності представника. просив відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві.

Суд вважає за можливе ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положеннямст. 279 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи положення ст. 223 ЦПК України, судом ухвалено про розгляд справи за відсутності сторін, оскільки в справі достатньо доказів про права та взаємні обов`язки сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

З 08 січня 2020 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" інженером-конструктором І категорії до корпусного відділу. Середня заробітна плата становить 13 750 грн на місяць.

02.11.2021 року позивача повідомлено «Щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 в якому зазначено, що у разі не надання ним у строк до 08.11.2021 року документа на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 , або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень , затверджених МОЗ - його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року.

Позивач не заперечує, що отримав вказане попередження 02.11.2021 року під особистий підпис.

Наказом № 299 -к від 08.11.2021 року ОСОБА_1 з 08.11.2021 року було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Як зазначено в наказі, він виданий на підставі Наказу МОЗ "Про затвердженя переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року № 2153, ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 ЗУ "Про захист населення від інйекційних хвороб", пунктом 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

Інформовано також, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за позивача страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР).

22 листопада 2021 року ОСОБА_1 звертався до Директора ДП з заявами про припинення відносно нього неправомірніих дій та забезпечити можливістю виконувати посадові обов`язки в повному обсязі; про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 24 січня 2022 року ( справа №490/8893/21 ) позов ОСОБА_1 до Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 299-к к від 08 листопада 2021 року директора ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" В.Борисова про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

В задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовлено. При цьому в рішенні суду зазначено, що позивача було відсторонено від роботи, на підставі ст. 46 КЗпП. Відсторонення працівника від роботи - є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов`язків, передбачених умовами трудового договору. Отже працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з якою не розірвано, і який приступить до роботи коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду).

Позивач не був звільненим, в розумінні трудового законодавства, проте тимчасово не виконував свої трудові обов`язки, на період відсторонення за позивачем зберігається його робоче місце . За таких обставин підстав для його поновлення наразі немає.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" залишено без задоволення. Рішення Центральногорайонного судум.Миколаєва від24січня 2022року залишено без змін.

Як слідує зі змісту вказаної постанови суду апеляційної інстанції, Колегія суддів вважала правильним та таким, що ґрунтується на вірно встановлених судом обставинах справи та відповідає вимогам закону, висновок суду про те, що суд переважно виходить з того, що при вирішенні справи слід перевірити та оцінити загрози, які потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, зокрема, чи може таке призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб, тоді як відповідач не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом населення України.

Як вбачається з матеріалів справи, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки відповідачем виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості встановлення дистанційної форми роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Згідно посадової інструкції інженер-конструктор І категорії зобов`язаний, серед іншого: здійснювати обробку найбільш складних документів відповідно до плану-завдання, забезпечуючи повну відповідність їх технічному завданню, чинної нормативно-технічної документації, технології підприємства-виробника; виконувати узгодження розробленої документації з зовнішніми підприємствами і організаціями, а також видавати зовнішнім підприємствам технічні завдання і данні для розробки їх документації; розробляти експлуатаційну і приймально-здавальну документацію; виконувати необхідні розрахунки при проектуванні.

З пояснень сторін у суді апеляційної інстанції вбачається, що свої функціональні обов`язки, зокрема з розробки проектів, позивач виконує за допомогою спеціальної сертифікованої програми, встановленої на комп`ютері. Отже посадові обов`язки позивача не виключають можливості встановлення йому роботодавцем дистанційної форми роботи.

Крім того, як пояснив ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" у суді апеляційної інстанції, у період воєнного стану деякі працівники підприємства, у тому числі, які займають посаду інженера-конструктора, працювали дистанційно, виконуючи локальні завдання.

У спірних правовідносинах відповідач не зміг довести суду, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для останнього негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Доказів того, що відповідачем застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, а також щодо неефективності інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекція тощо суду також не надано

Тому відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2022 року ОСОБА_1 , звертався з письмовою заявою до відповідача про допуск його до роботи на підставі рішення суду, відповідна заява отримана відповідачем 26.01.2022 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції ДП.

За такого, суд не приймає до увгаи зщаперечення представника відповідача ОСОБА_3 про те, що підпрємство не знало про судове рішення, тим більше, що представник особисто брав участь під час розгляду судом справи № 490 /8893/21 та йому достовірно було про прийняте рішення судом.

25 лютого 2022 року Наказом № 58-к директора-генерального конструктора ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" В.Борисова скасовано наказ від 08.11.2021 року № 299-к на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153».

В подальшому до 09 січня 2023 року позивач згідно Наказів ДП "Дослідно-проектний центр кораблебудування" перебував в простої.

Частиною 1ст.94КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. На підставі ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995р. оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно ст.24цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. За вимогами ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Відповідно до ст.115КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

В абз. 5 п. 6 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Пропрактику застосуваннясудами законодавствапро оплатупраці» №13від 24.12.1999року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч.2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення, одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При обчисленні розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходить з пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, та на підставі довідки про доходи ОСОБА_1 №ДН5-07/222 від 07.07.2022 року.

Так, згідно надааної відповідачем на вимогу суду довідки про середній заробіток № КИ-00000028 від 21.11.2023 момент відсторонення позивача від роботи 05 листопада 2021 року заробітна плата за два місяці, які передували його відстороненню від роботи, становила: за вересень 2021 р. 15011,85 грн., жовтень 2021 р. 16069,54 грн., за аткого його середньоденний заробіток становить: 696,92 грн

Наведений розрахунок підтверджується і Довідкою від 12.09.2022 року № 06/19 .

Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача з 08 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року, тобто складає 76 робочих днів , з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 52 965 грн 92 коп. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Враховуючи положенняст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 11150, 66 грн. ( розмір середньомісячної заробітної плати) без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 22 000 грн.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що полягало у незаконному відстороненні позивача від роботи та невиплати йому за цей час, а також ще протягом більше півроку після ухвалення рішення суду про визнання його відсторонення незаконним, що доведено преюдиційним судовим рішенням в цивільній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 711/2765/16-ц

Враховуючи те, що противоправними діями відповідача було завдано позивачу моральних страждань, які полягають у тому, що позивач зазнав переживань коли дізнався про те, що його не допущено до роботи через вимогу робити щеплення , яке не є обов`язковим, що він позбавлений заробітної плати унезаокнний спосіб, втратив душевний спокій, був вимушений шукати додаткові джерела доходу для існування себе та своєї родини, залишився на початку введення в Україні воєнного стану та під час перебування м.Миколаєва безпосередньо в зоні бойових дій та під майже щоденними обстрілами без засобів для існування - що також вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тому з урахуванням перенесених моральних та психологічних страждань, враховуючи значний проміжок часу - суд виходить з наявності підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди.

При цьому,суд не може взяти до уваги посилання позиваач на подальше його перебування в простої та переведення не неповний робочий тиждень, і як наслідок отримання ним мінімального розміру заробітної плати, оскільки такі осбавини не пов`язані з порушенням його трудових прав внаслідок незаконного відсторонення, отже виходять за межі предмету позовнихв имог в межах даної справи.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 22 0000 грн. є завищеним та не в повній мірі відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, суті спірних правовідносин та засадам розумності, виваженості та справедливості.

Суд виходить з того, що встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв порушення звичайного для даної людини способу життя.

Тому з урахуванням фактичних обставин справи, суд з урахуванням принципу розумності та справедливості, а також принципу пропорційності вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача підлягають до задоволення в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 11 000 грн.

Відповідно до ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем при подачу позову не оплачувався судовий збір у зв`язку зі звільненням від його сплати у відповідності до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», тому у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню в дохід держави з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

За положеннями ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, відповідно до ст.141 ЦПК України, в зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, з Відповідача на користь держави, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1984,8 грн.

Керуючись ст.ст.258-259,263-265,268, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державне підприємство "Дослідно-проектний центр кораблебудування" про визнання стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" (код ЄДРПОУ 14307618) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 по 25 лютого 2022 року в розмірі 52 965 грн 92 коп. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів та отриманих за цей період сум виплати, та 11 000 (одинадцять тисяч) грн компенсації моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідно-проектний центр кораблебудування" (код ЄДРПОУ 14307618) на користь держави 1984 грн 80 коп судового збору.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 11 150, 66 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.А. Гуденко