Рішення

від 10.05.2023 по справі 910/580/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2023Справа № 910/580/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинка" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, 2Г, код ЄДРПОУ 36824628)

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 35210739)

про визнання недійсною односторонньої відмови від договору,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Покиньчереда О.М.

Від відповідача: Полішко Л.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веселинка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/49 від 01.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/580/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 15.02.2023.

06.02.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

13.02.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку залучено до матеріалів справи.

У засідання суду 15.02.2023 з`явився представник відповідача, повідомив, що наразі відповідачу не надходила відповідь на відзив.

Позивач участь свого представника у засідання суду 15.02.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 відкладено підготовче засідання на 22.03.2023.

27.02.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які залучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 22.03.2023 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 19.04.2023 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 10.05.2023.

У засіданні суду 10.05.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду 10.05.2023 проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити у позові.

10.05.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статуту Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (п. 1.1 Статуту) підприємство створено згідно з рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 № 261/922 "Про створення комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтранспарксервіс".

Відповідно до п. 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" визнано єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

Згідно з п. 17.3.1 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 "Про Правила благоустрою м. Києва" експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або контрагентами, які уклали з оператором відповідні договори.

01.12.2017 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веселинка» (далі - позивач) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/49, відповідно до умов якого відповідач надає позивачу за плату право на організацію та експлуатацію 22 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 2 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н., вул. вулиця Ревуцького, 15 в межах III територіальної зони маркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору під фіксованими місцями для паркування в договорі визначено експлуатацію 22 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 2 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Київ, Дарницький р-н., вул. Ревуцького, 15, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

Згідно з п. 2.1.5. договору відповідач на час дії договору не має права передавати право на експлуатацію фіксованих місць для паркування третім особам та/або право на здійснення діяльності з паркування транспортних засобів на фіксованих місцях паркування третім особам.

Згідно з додатковою угодою від листопада 2020 року сторонами внесено зміни до договору.

Зокрема, сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 2.2.2 договору та викласти вказаний пункт в наступній редакції: «За власні кошти здійснює облаштування та обладнання паркувального майданчика згідно з правилами паркування у відповідності до схеми ОДР, в тому числі:

- облаштування дорожнього покриття території паркувального майданчика та під`їзних шляхів асфальтовою крихтою (протягом 90 днів з дня підписання цієї додаткової угоди) або інше тверде покриття (протягом 180 днів І дня підписання цієї Додаткової угоди)

- облаштування в`їзної-виїзної групи паркувального майданчика, відповідно до схеми ОДР, що включає: пункт охорони, шлагбаум протягом 90 днів з дня підписання цієї додаткової угоди».

Сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 6.1 договору та викласти вказаний пункт в наступній редакції: « 6.1. цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року».

Сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 6.5 договору та викласти вказаний пункт в наступній редакції: «сторона-1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків:

а) у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в обсязі, встановленому розділом 3 цього договору, і таке порушення триває більше ніж ЗО днів:

б) у випадку використання стороною-2 фіксованих місць для паркування не за цільовим призначенням;

в) у випадку невиконання умов облаштування паркувального майданчика передбачених договором»;

г) в інших випадках, передбачених законодавством України та (або) цим договором.

Наступною додатковою угодою від 2020 року сторони домовилися про внесення змін до пункту 6.1. договору та виклали його у наступній редакції: «п. 6.1. цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2025 року».

Позивач у позовній заяві зазначає, що на підтвердження виконання умов договору та надання відповідних послуг між відповідачем та позивачем було підписано акти про надання послуг, зокрема, акт №1412 від 31.03.2022, №4135 від 30.09.2022, №1885 від 31.05.2022, №2306 від 30.06.2022, №2821 від 31.07.2022 та №3466 від 31.08.2022.

Також позивач зазначає, що ТОВ «Веселинка» у повному обсязі здійснено оплату за договором, що підтверджується платіжними інструкціями №385 від 17.01.2022, №396 від 15.02.2022, №408 від 15.04.2022, №409 від 17.05.2022, №415 від 15.06.2022, №425 від 15.07.2022, №436 від 15.08.2022, №447 від 14.09.2022, №458 від 19.10.2022, №471 від 14.11.2022 та №485 від 15.12.2022.

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю «Веселинка» лист № 053/05-1446 від 14.07.2021, у якому відповідач зазначив, що 23.06.2022 співробітниками КП "Київтранспарксервіс" здійснено виїзд на обстеження паркувального майданчика за адресою: м. Київ, Дарницький р-н., вул. вулиця Ревуцького, 15. Підчас обстеження встановлено, що територію парувального майданчика фактично збільшено та можливе розміщення 40 машиномісиь. Зазначені дії порушують п.п. 2.2.3, 2.2.5. договору. Виявлені порушення зафіксовано відповідним актом обстеження. 28.06.2022 ТОВ «ВЕСЕЛИНКА» було направлено листа про виявлені порушення та приведення території парувального майданчику у відповідність до схеми ОДР та умов договору у найкоротший термін (внх. 053/05-1243). 08.07.2022 року співробітниками КП «Київтранспарксервіс» здійснено повторний виїзд на обстеження вищевказаного парувального майданчика. Обстеженням встановлено, що порушення, виявленні попереднім обстеженням 23.06.2022, не усунені, що зафіксовано відповідним актом обстеження. Виходячи з вищевикладеного, у зв`язку систематичними грубими порушеннями умов (п.п. 2.2.3., 2.2.5. договору), керуючись підпунктом в), г) п. 6.5. договору згідно додаткової угоди № 6 від 30.11.2020 до договору та п.п. 6.6. договору, КП «Київтранспарксервіс» повідомляє про дострокове розірвання договору в односторонньому поряду.

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що ТОВ «Веселинка» не отримувало жодних листів від Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», зокрема, ТОВ «Веселинка» не отримувало акт від 23.06.2022 про обстеження паркувального майданчика за адресою: м. Київ, Дарницький район, вулиця Ревуцького, 15 та лист КП «Київтранспарксервіс» від 28.06.2022 про виявлені порушення, необхідність приведення паркувального майданчику у відповідність до умов договору; не отримувало акт від 08.07.2022 про повторне обстеження паркувального майданчика за адресою: м. Київ, Дарницький район, вулиця Ревуцького, 15 та не отримувало письмове повідомлення відповідача від 14.07.2022 №053/05-1446 про розірвання договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/49 від 01.12.2017.

На думку позивача, вищевикладені обставини свідчать, що реальне обстеження відповідачем паркувального майданчика взагалі не проводилось та одностороння відмова від договору, яка викладена у листі від 14.07.2022, є безпідставною та необгрунтованою, а також здійснена з численними порушеннями.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на відсутність порушень умов договору зі сторони позивача, вважає безпідставною та необґрунтованою односторонню відмову КП "Київтранспарксервіс" від договору надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/49 від 01.12.2017, а тому просить суд визнати недійсним односторонній правочин КП "Київтранспарксервіс" по достроковому розірванню договору № № ДНП-2017-12/49 від 01.12.2017 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування транспортних засобів, викладені в листі №053/05-1446 від 14.07.2022.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Виходячи з положень вищезазначеної статті, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

Частиною 5 статті 202 ЦК України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Волевиявлення однієї із сторін на дострокове припинення дії договору, за своїми наслідками, є одностороннім правочином про розірвання цього договору, отже при його вчиненні мають бути дотриманні встановлені законодавством вимоги, необхідні для чинності такого правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ).

Недодержання особою при вчиненні правочину (в т.ч. одностороннього) наведених вимог в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Досліджуючи питання законності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору, насамперед слід встановити чи має місце порушення контрагентом зобов`язання, яке тягне за собою правові наслідки у такому вигляді, тобто у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та якими доказами це підтверджується.

Як встановлено судом, листом за вих. №053/05-1446 від 14.07.2022 відповідач повідомив позивача про те, що у зв`язку з порушенням п.п. 2.2.3, 2.2.5 договору та не цільовим використанням паркувального майданчика, керуючись п.6.5 підпунктами б) та в) договору, КП "Київтранспарксервіс" було прийняте рішення про розірвання договору в односторонньому порядку з посиланням на акт обстеження майданчика для паркування від 23.06.2022 та від 08.07.2022, проведеного співробітниками КП "Київтранспарксервіс".

Відповідно до п. п.2.2.3 договору сторона 2 (позивач) здійснює експлуатацію фіксованих місць для паркування згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі Правилами паркування у відповідності до умов цього договору, схеми організації дорожнього руху;

Згідно з п.п.2.2.5 позивач зобов`язується облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами договору.

В акті обстеження майданчика для паркування від 23.06.2022 зазначено, що комісія здійснила обстеження майданчика для паркування за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 15. В ході обстеження комісією здійснено фіксацію майданчика. Примітка: встановлено, що на території майданчика знаходиться приміщення для охорони, в`їзд облаштовано воротами. Згідно умов договору передбачено використання 24 місць для паркування, однак фактично паркувальний майданчик збільшено та можливе використання 40 місць для паркування.

Аналогічний за змістом є акт обстеження майданчика для паркування від 08.07.2022.

Судом досліджено акти обстеження майданчика для паркування від 23.06.2022 і 08.07.2022 року та встановлено, що в них зазначено, зокрема, про те, що територію майданчика фактично збільшено та можливе використання 40 місць для паркування, проте будь-яких доказів такого збільшення та проведення відповідних обмірів матеріали справи не містять.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачем здійснювалася експлуатація більшої кількості місяць для паркування, ніж передбачено умовами договору, в тому числі доказів того, що така експлуатація здійснювалася у межах ділянки встановленої схемою ОДР.

Отже, твердження відповідача про порушення позивачем умов договору щодо експлуатації більшої кількості місяць для паркування ґрунтуються на припущеннях відповідача за відсутності встановлення перевищення меж виміряної ділянки по відношенню до встановленою схемою організації дорожнього руху та обсягів такого перевищення.

Крім того, долучені до матеріалів справи фотознімки суд оцінює критично, оскільки з наданих фотознімків неможливо ідентифікувати суб`єкта, яким здійснювалася фотофіксація, дату, об`єкт та місце на якому здійснювалася фотофіксація та порушення, які теоретично мали би бути зафіксовані на фотознімках.

Враховуючи вищезазначене, оскільки відсутні належні та допустимі докази порушення позивачем умов договору, підстави для одностороннього розірвання договору у порядку, передбаченому п. 6.5 договору, також відсутні, а тому одностороння відмова відповідача 1 від договору є незаконною та підлягає визнанню недійсною.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

З огляду на приписи частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, зокрема, частини першої статті 203 названого Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 651 Цивільного кодексу України:

- розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

- у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Частиною першою статті 188 Господарського кодексу України також визначено, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено належними доказами настання (наявність) обставин, які могли б бути підставами для одностороннього розірвання підприємством договору.

Односторонній правочин щодо такого розірвання суперечить наведеним положенням частини першої статті 651 Цивільного кодексу України та частині першій статті 188 Господарського кодексу України, які допускають одностороннє (без згоди сторін) розірвання договору лише у випадках, встановлених договором або законом, тим часом як відповідачем, як зазначалося, не доведено в судах попередніх інстанцій наявності такого випадку (випадків).

Викладене є достатньою підставою для визнання оспорюваного правочину щодо одностороннього розірвання договору недійсним згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/19481/21.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним односторонній правочин Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 35210739) щодо односторонньої відмови від договору про надання права на експлуатацію Фіксованих місць паркування №ДНП-2017-12/49 від 01.12.2017, викладений в листі №053/05-1446 від 14.07.2022.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 35210739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинка" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, 2Г, код ЄДРПОУ 36824628) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина