Рішення

від 17.05.2023 по справі 344/8435/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/8435/22

Провадження № 2/344/581/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Шамотайла О.В.

секретаря Устинської Н.С.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з вказаним позовом до відповідача, в обґрунтування позову зазначив, що 13.05.2021 року ОСОБА_2 надіслав на ім`я керівника Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Держипільського Ростислава оригінал інсценізації повісті Гната Хоткевича «Камінна душа» під назвою «Гуцульська легенда» з усіма авторськими правками та доповненнями. Перший варіант інсценізації театр включав до свого репертуару, але через конфлікт з постановником припинив репетиції над виставою «Камінна душа». Сценічний твір за повістю ОСОБА_3 створювався виключно для Івано-Франківського театру, колектив якого обізнаний з історією опришківського руху на Гуцульщині, особливостями місцевої говірки, яку ОСОБА_4 використав у своїй повісті, а позивач у своєму сценічному творі. Минув майже рік відтоді як Відповідач отримав рукопис позивача. За цей час позивач надіслав відповідачеві чотири рекомендованих листи з проханням висловити своє ставлення до отриманого рукопису або повернути його як об`єкт авторського права. Проте всі його листи залишились без відповіді. В телефонній розмові керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка постійно переносив розмову на інший час, а згодом взагалі перестав відповідати на дзвінки. Адвокатський запит від 8 грудня 2021 року, який був отриманий відповідачем, також залишився без відповіді, що свідчить про свідоме порушення, як норм діючого законодавства так і прав позивача на повернення рукопису. Інсценізація повісті Гната Хоткевича «Гуцульська легенда» є інтелектуальною, майновою власністю позивача. Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 54 Конституції України, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.

2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Таким чином внаслідок незаконних безвідповідальних дій з боку відповідача позивачу було завдано моральної шкоди.

Відповідно до п. 40 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права та суміжних прав», згідно п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК пунктом «в» ч. 1 ст. 52 Закону N 3792-ХІІ суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть звернутись до суду з вимогою про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення цих прав, моральна шкода полягає, зокрема: в приниженні гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи: у душевних стражданнях, яких фізичних особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а її відшкодування здійснюється грішми, іншим майном або в інший спосіб. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відтак, саме неправомірними діями відповідача по справі позивач був змушений хвилюватися, нервувати, оскільки такі порушення принизили його честь та гідність як автора інсценізації, а також його ділову та професійну репутацію, яка створювалася протягом багатьох років, ці обставини завдали позивачу глибоких душевних (моральних) страждань, що дає підстави оцінити позивачу нанесену моральну шкоди у розмірі 50000 гривень. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права» підставою для судового захисту є пopушення авторського права і (або) суміжних прав: зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25,42,43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб`єкт авторського права, може подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної

шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

При цьому суд має право постановити рішення чи ухвалу про: а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав; в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення: г) виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Позивач вважає, що має право на стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав моральної шкоди. Просив справу розглядати без участі позивача, позов задовольнити в повному обсязі, зобов`язати Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка повернути ОСОБА_2 оригінал рукопису інсценізації повісті Г.Хоткевича «Гуцульська легенда» та стягнути з Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.

Представник відповідача скористався своїм правом на подання відзиву, в якому зазначив, що відповідач даний позов не визнає та звертає увагу суду на те, що абзацом двадцять сьомим пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 270, визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв`язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). З аналізу зазначеної норми вбачається, що розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням, є доказом надання (оплати) послуг поштового зв`язку, проте він не дає можливості перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача. Вміст поштового відправлення містить бланк опису вкладення, який згідно з пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв`язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. З огляду на викладене належним доказом надіслання документів (в даному випадку твору) може бути опис вкладення разом з розрахунковим документом. Позивач не долучив до позовної заяви жодного документу, який би підтверджував направлення відповідачу саме оригіналу інсценізації повісті Г.Хоткевича «Камінна душа» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Таким чином, позивачем не надано жодних доказів отримання відповідачем згаданого у позовній заяві твору, оскільки із наданих позивачем копій не вбачається можливим зробити висновок про те, що відповідач отримав саме вказаний твір. Відповідно, відповідач не в змозі повернути позивачу те, чого він не отримував. У своєму позові позивач посилається на норми ЗУ «Про авторське право і суміжні права» та вказує на їх порушення відповідачем, однак не вказує у чому саме полягає порушення його прав та не надає жодних доказів такого порушення. Відповідно до ст. 31 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. На даний момент жодних угод між позивачем та відповідачем не існує, як і жодних інших документів, які б свідчили про прийом-передачу творів чи прав між сторонами. Відповідач не замовляв, а позивач не брав на себе жодних зобов`язань щодо створення якогось твору. Тому, відповідачу незрозуміла теза позивача про те, що згаданий у позові твір, створювався виключно для Івано-Франківського театру. Це однобока суб`єктивна оцінка позивача, котра не має жодного, належним чином оформленого, юридичного вираження. Доказом того, що відповідач жодним чином не використовував згаданий позивачем твір є те, що у репертуарі відповідача відсутній твір, який мав би хоч якесь відношення до згаданої позивачем інсценізації (репертуар театру можна переглянути на офіційному сайті театру: http://www.dramteatr.if.ua). Жодні майнові та особисті немайнові права позивача відповідачем порушено не було. Відповідач не використовував і не має наміру використовувати будь які твори всупереч до вимог законодавства України. Також, відповідач просить суд звернути увагу суду на те, що на наданій позивачем копії повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.05.2021р. відсутній підпис уповноваженої особи відповідача про отримання, що викликає сумнів у тому, що відповідач щось отримував від позивача у той день. Також, відповідач звертає увагу суду, що і на деяких інших копіях повідомлення про вручення поштових відправлень відсутні підписи уповноваженої особи відповідача, а також, прізвище уповноваженої особи щоразу вписано іншим почерком, що також наводить на думку, що підпис у даних повідомленнях вчинила не уповноважена особа відповідача. Саме тому, надані копії не дають можливості зробити висновок, що саме відповідач отримував усі вказані позивачем листи. Відповідач просить суд зауважити, що на його адресу щоденно надходять десятки листів з пропозиціями від різних авторів. Відповідач, по мірі можливості, розглядає такі пропозиції, однак не в змозі розглядати та відповідати на кожен лист, оскільки основною метою діяльності є створення постановок. Час від часу у Відповідача відбуваються конкурсні відбори, про які він офіційно оголошує на своїх офіційних сторінках та проводить за чіткою процедурою та у встановлені часові межі. У своєму позові позивач вказує на приниження його честі і гідності та ділової репутації, однак не надає жодних доказів цього та обґрунтувань, що це сталось з вини відповідача. Відповідач, в межах своєї статутної діяльності, самостійно визначає свій репертуар та не має обов`язку задовольняти побажання усіх авторів, котрі до нього звертаються. Той факт, що позивач відчуває душевні переживання чи приниження, зовсім не означає, що вони спричинені відповідачем. Навпаки, відповідач неодноразово, в телефонному режимі, надавав позивачу відповіді на усі його запитання, з метою уникнення будь-яких непорозумінь. Тому, Відповідач не розуміє, чому він (на думку позивача) повинен відшкодовувати шкоду, якої не спричиняв. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Позивачем надано відповідь на відзив, за змістом якого вказано, що за весь час позивач надіслав відповідачеві чотири рекомендованих листи з проханням висловити своє ставлення до отриманого рукопису або повернути його як об`єкт авторського права. Проте всі його листи залишились без відповіді. Відповідач у своєму відзиві визнає, що мали місце телефонні розмови, в яких нібито надавалися відповіді на всі запитання позивача. Проте з якої б причини позивач телефонував би відповідачу якби не мав жодної підстави. Які роз`яснення давав відповідач позивачу також невідомо. Також як зазначає відповідач, що нібито на повідомленні по вручення, відсутні підпис уповноваженої особи, при цьому відповідач не надає жодних доказів, які б підтверджували, по наявність такої особи у штаті відповідача. Крім цього, звертає увагу суду, що прізвища зазначені у повідомленнях повторюються, а відтак є всі підстави стверджувати, що відповідач намагається ввести суд в оману стверджуючи, що не отримував вказані листи від позивача. При цьому знову ж таки, відповідач підтверджує, що ним отримуються десятки листів щоденно від різних авторів. У разі отримання такої кількості листів, необхідно щоб ці листи мали бути систематизовані, або принаймні повинен бути забезпечений їх облік. Інсценізація повісті Гната Хоткевича «Гуцульська легенда» є інтелектуальною, майновою власністю позивача, відтак з посиланням на норми чинного законодавства просив позов задовольнити в повному обсязі.

Разом із відповіддю на відзив, позивачем було направлено суду клопотання про витребування доказів, при вирішенні якого сторона відповідача покладалася на розсуд суду.

Так, позивач ОСОБА_2 клопотав про витребування письмових доказів, а саме: у Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, штатний розпис станом на день прийняття листів та інформацію про реєстрації вхідних листів за період з дати першого отримання першого листа від позивача по дату останнього отримання листа. Клопотання мотивовано тим, що відповідач заперечує отримання ним кореспонденції від позивача та ставить під сумнів написи, які зроблені в повідомленнях про вручення. На обґрунтування причин витребування доказів позивач зазначає про складнощі в поданні вказаних доказів.

Дане клопотання ухвалою суду постановлено задовольнити та витребувати у Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, штатний розпис станом на день прийняття листів та інформацію про реєстрації вхідних листів за період з дати першого отримання першого листа від позивача по дату останнього отримання листа.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів.

На підставі вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

За загальним правилом судові рішення прийнято умовно поділяти на рішення майнового та немайнового характеру, і окремо можна виділити рішення зобов`язального характеру , яким зобов`язано вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. Такі рішення зобов`язального характеру за своє суттю можуть бути як немайновими так і майновими.

Визначаючись із позовними вимогами та користуючись своїми правами позивач по суті пред`явив відповідачу немайнову вимогу зобов`язального характеру, яку сформулював, «як зобов`язати Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка повернути ОСОБА_2 оригінал рукопису інсценізації повісті Г.Хоткевича «Гуцульська легенда»», просив її задовольнити і вважав у випадку задоволення позову судом цю вимогу, як таку, що в повній мірі поновлює та захищає його інтереси.

Також позивач заявив вимогу про стягнення з Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2021 позивач направив лист відповідачу, зі змісту якого випливає, що ОСОБА_2 звертається з проханням до ОСОБА_5 прочитати, або доручити людині, художньому смаку якої довіряє ОСОБА_5 «Гуцульську легенду» за повістю ОСОБА_3 «Камінна душа» (а.с.4), проте не долучено вмісту поштового відправлення, яке містить бланк опису вкладення.

16.09.2021 позивач направив лист відповідачу, зі змісту якого вбачається, що позивачу незрозуміло чому відповідач не реагує на перший лист, тому не наважується надсилати щось навздогін, позаяк не знає, що сталося з надісланим до цього, прохає ОСОБА_5 пояснити, що відбувається (а.с.5).

Аналогічний лист за змістом, проте датований 09.07.2021, наявний в матеріалах справи (а.с.6).

08.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, зі змісту якої вбачається, що 13.05.2021 позивач направив відповідачу новий варіант своєї інсценізації «Камінної душі» ОСОБА_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тричі протягом року звертався з проханням висловити своє ставлення, або повернути рукопис, проте без результату, тому вимагає повернути йому рукопис «Гуцульської легенди» невідкладно (а.с.7).

В наданій за ухвалою суду копії журналу реєстрації вхідної кореспонденції (заповняється рукописно) починаючи від порядкового номеру 25, який датований 12.04.2021 і закінчуючи порядковим номером 77, який датований 17.02.2022 (період з дати першого отримання першого листа від позивача по дату останнього отримання листа) відсутні жодні записи, кореспондентів яких можна було б ідентифікувати, як позивача (а.с.47-55).

Відповідно до положень Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) автор - фізична особа яка своєю творчою працею створила твір, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Згідно до положень вказаного закону похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів); первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору, виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами належить до майнових прав автора.

Відповідно до ч.1 ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

- право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

В п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону.

Тобто, таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.

При цьому, відповідно до абз.3 п.12 вказаної постанови позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача.

За захистом авторського права або суміжних прав у встановленому порядку до суду мають право звертатися: суб`єкти авторського права або суб`єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав.

Проте і в репертуарі відповідача відсутня інсценізація «Камінної душі» Г.Хоткевича під назвою «Гуцульська легенда» (а.с.60-77).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Враховуючи викладене, відсутності доказів приведеним у позові обставинам та відносинам з відповідачами, підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1, пунктом 2 частини 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) встановлено, що під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

У відповідності до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні.

Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), слід звернути увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

В той же час із позову та долучених додатків випливає, що ця вимога позивачем заявлена формально, без жодних обґрунтувань та доказів підтверджень вчинення позивачу якихось психологічних страждань, напружень чи розчарувань і незручностей, які завдають йому моральної шкоди.

Оскільки жодних доказів і обґрунтувань, фактів, які б свідчили, що дії відповідача призвели до наслідків у вигляді заподіяння моральної шкоди суду не представлено, а оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я особи, що зазнала моральних страждань, то в даному конкретному випадку відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного суд відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Шамотайло О.В.