Постанова

від 11.09.2023 по справі 344/8435/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/8435/22

Провадження № 22-ц/4808/1127/23

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Струтинської Д.В.,

з участю представника Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 доІвано-Франківськогонаціонального академічногодраматичного театруім.Івана Франкапро зобов`язаннявчинити діїта стягненняморальної шкодиза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2023 року під головуванням судді Шамотайла О.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він 13.05.2021 надіслав на ім`я керівника Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Держипільського Ростислава оригінал інсценізації повісті Гната Хоткевича «Камінна душа» під назвою «Гуцульська легенда» з усіма авторськими правками та доповненнями. Перший варіант інсценізації театр включав до свого репертуару, але через конфлікт з постановником припинив репетиції над виставою «Камінна душа». Сценічний твір за повістю ОСОБА_2 створювався виключно для Івано-Франківського театру, колектив якого обізнаний з історією опришківського руху на Гуцульщині, особливостями місцевої говірки, яку ОСОБА_3 використав у своїй повісті, а він у своєму сценічному творі.

Минув майже рік відтоді як відповідач отримав рукопис. За цей час він надіслав відповідачеві чотири рекомендованих листи з проханням висловити своє ставлення до отриманого рукопису або повернути його як об`єкт авторського права. Проте всі його листи залишилися без відповіді. В телефонній розмові керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростислав Держипільський постійно переносив розмову на інший час, а згодом взагалі перестав відповідати на дзвінки. Адвокатський запит від 8 грудня 2021 року, який був отриманий відповідачем, також залишився без відповіді, що свідчить про свідоме порушення, як норм діючого законодавства, так і прав позивача на повернення рукопису. Інсценізація повісті Гната Хоткевича «Гуцульська легенда» є його інтелектуальною, майновою власністю.

Унаслідок незаконних безвідповідальних дій з боку відповідача йому було завдано моральної шкоди. Неправомірні дії відповідача змусили його хвилюватися, нервувати і саме такі порушення принизили його честь та гідність як автора інсценізації, його ділову та професійну репутацію, яка створювалася протягом багатьох років. Ці обставини завдали йому глибоких душевних (моральних) страждань. Вважав, що в результаті порушення відповідачем авторського і суміжних прав, йому завдано моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Просив зобов`язати Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка повернути йому оригінал рукопису інсценізації повісті Г.Хоткевича «Гуцульська легенда» та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що 13.05.2021 надіслав на ім`я керівника Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростислава Держипільського оригінал інсценізації повісті Гната Хоткевича «Камінна душа» під назвою «Гуцульська легенда» з усіма авторськими правками та доповненнями.

Відповідач визнав, що 18.05.2021 отримав поштове відправлення позивача з рукописом сценічного твору, однак надалі вказував, що не отримував вказаний твір.

Вказує, що бланк опису не є обов`язковим атрибутом поштового відправлення, а відсутність такого, на його думку, не є доказом у спорі.

Свідченням того, що він надіслав відповідачу для ознайомлення саме оригінал твору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є його лист від 09.07.2021, у якому він повідомляє відповідачу, що у надісланому рукописі не вистачає сцени гуцульського весілля. На цей лист він не отримав відповіді. Хоча йому відомо про те, що лист відповідач отримував.

Відповідач не надав жодного обґрунтованого доказу того, що не отримав надісланого йому твору під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Відповідач зазначив, що нібито на повідомленні по вручення відсутні підпис уповноваженої особи, при цьому відповідач не надає жодних доказів, які б підтверджували наявність такої особи у штаті драматичного театру. Прізвища, зазначені у повідомленнях, повторюються, а відтак є всі підстави стверджувати, що відповідач намагається ввести суд в оману, стверджуючи, що не отримував вказані листи від нього.

При цьому відповідачем було підтверджено, що ним отримуються десятки листів щоденно від різних авторів. У разі отримання такої кількості листів, необхідно щоб ці листи були систематизовані або принаймні повинен бути забезпечений їх облік.

Апелянт зазначає, що неправомірні дії відповідача змусили його хвилюватися, нервувати, оскільки такі порушення принизили його честь та гідність як автора інсценізації, а також його ділову та професійну репутацію, яка створювалася протягом багатьох років. Такі обставини завдали йому глибоких душевних та моральних страждань, що дає підстави оцінити нанесену йому моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.

Вважає, що суд першої інстанції не дослідив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, і якими доказами вони підтверджуються чи є інші фактичні дані які мають значення для вирішення справи.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду ухвалено у відповідності із нормами процесуального та матеріального права, а доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими.

Позивач повинен був довести, що ним надіслано відповідачу саме оригінал інсценізації повісті Гната Хоткевича «Камінна душа» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Апелянт не долучає до апеляційної скарги жодного документу, який би свідчив, що поштове відправлення містило вищезгадану інсценізацію.

З огляду на викладене доказом надіслання документів твору може бути опис вкладення разом з розрахунковим документом.

Разом з цим, відповідачем у ході розгляду справи в суді першої інстанції надано копії журналу реєстрації вхідної кореспонденції, згідно якого відсутні будь-які записи, які б свідчили про отримання театром інсценізації повісті Гната Хоткевича «Камінна душа» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В апеляційній скарзі позивач посилається на норми Закону України «Про авторське право і суміжні права» та вказує на їх порушення відповідачем, однак не вказує у чому саме полягає порушення його прав та не надає жодних доказів такого порушення. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про авторське право та суміжні права» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Жодних угод між позивачем та відповідачем не існувало і не існує, як і будь-яких інших документів, які б свідчили про прийом-передачу творів чи прав між сторонами. Відповідач не замовляв, а позивач не брав на себе ніяких зобов`язань щодо створення будь-якого твору.

Майнові та особисті немайнові права позивача не було порушено відповідачем, оскільки відсутні між ними угоди, договори чи зобов`язання. Відповідач не використовував і не має наміру використовувати будь-які твори всупереч вимогам законодавства України.

Позивач необґрунтовано стверджує про неправомірні дії театру, через які він був змушений хвилюватися, нервувати і такі порушення принизили його честь та гідність як автора інсценізації, а також його ділову та професійну репутацію, що дає йому підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Вважає вимоги апелянта необґрунтованими, безпідставними і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засіданні апеляційного суду представник Івано-Франківськогонаціонального академічногодраматичного театруім.Івана Франка вимоги апеляційної скарги заперечила і вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце слухання справи, 06.09.2023 подав апеляційному суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без його участі.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Зі змісту листа, який долучено позивачем до матеріалів справи убачається, що він 13.05.2021 направив такого ж за змістом листа відповідачу, з проханням до Ростислава Держипільського, який є директором художнім керівником театру, прочитати або доручити людині, художньому смаку якої останній довіряє, «Гуцульську легенду» за повістю Г.Хоткевича «Камінна душа» (а.с.4).

Також ОСОБА_1 вказав, що 16.09.2021, 09.07.2021 направив інші листи директору Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростиславу Держипільському, у яких просив відповідача відреагувати на першого листа від 13.05.2021 та зажадав відповідних пояснень з приводу незрозумілої позивачу ситуації (а.с.5-6).

ОСОБА_1 08.11.2021 надіслав поштою директору Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростиславу Держипільському заяву, у якій вимагав від останнього повернути йому рукопис варіанту своєї інсценізації «Камінної душі» ОСОБА_2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с.7).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; інші твори.

Згідно зі ст. 435 ЦК України, первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Статтею 437 ЦК України визначено, що авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Відповідно до ч. 2-3, ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Аналогічний висновок встановлений у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду УкраїниПро застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних праввід 04.06.2010 року №5:Реєстрація права на об`єкти інтелектуальної власності у відповідності з вимогами чинного законодавства здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Проте необхідно враховувати, що авторське право на твір виникає внаслідок факту створення твору. Тому, для виникнення та здійснення авторського права не вимагається реєстрація права на твір чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Реєстрація може здійснюватися на вимогу суб`єкта авторського права, але вона не має правовстановлюючого характеру.

Згідно з п.18 Пленуму Постанови Верховного Суду України від 04.06.2010 №5:18. Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об`єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею.

Відповідно до ст.14 Закону автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

Відповідно до положень Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) автор - фізична особа яка своєю творчою працею створила твір, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Згідно до положень вказаного закону похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів); первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору, виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами належить до майнових прав автора.

Відповідно до ч.1 ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

- право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

-право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

В п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 04 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону.

Тобто, таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.

При цьому, відповідно до абз.3 п.12 вказаної постанови позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача.

За захистом авторського права або суміжних прав у встановленому порядку до суду мають право звертатися: суб`єкти авторського права або суб`єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1, пунктом 2 частини 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У відповідності до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні.

Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), слід звернути увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначила, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки у справі відсутні докази, які б підтверджували обставини та відносини, що склалися між позивачем та відповідачем і які можуть бути підставою для задоволення позову. Позивачем не доведено наявності обставин обґрунтованості пред`явленого позову.

Матеріали справине містятьдоказів,якими ствердженоотримання відповідачеморигіналу інсценізаціїповісті ГнатаХоткевича «Каміннадуша» підназвою «Гуцульськалегенда» зусіма авторськимиправками тадоповненнями,відповідно виникненняміж сторонамиправовідносин щодонеповернення чи використання оригіналу твору як об`єкта авторського права.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення позивача та якими доказами вони підтверджуються, чи наявність інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи і доказів на їх підтвердження.

Судом дослідженолисти тазаяви позивача,які були адресовані директору Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростиславу Держипільському, щодо інсценізації повісті «Камінної душі» Г.Хоткевича під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

На підтвердженням відсутності отримання сценічного твору відповідачем, суд зазначив, що в копії журналу реєстрації вхідної кореспонденції починаючи від порядкового номеру 25, який датований 12.04.2021 і закінчуючи порядковим номером 77, який датований 17.02.2022 (період з дати першого отримання першого листа від позивача по дату останнього отримання листа) відсутні записи, кореспондентів яких можна було б ідентифікувати, як позивача (а.с.47-55).

Також суд встановив, що в репертуарі відповідача відсутня інсценізація «Камінної душі» Г.Хоткевича під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с.60-77).

Суд першої інстанції правильно вказав, що з долучених додатків до позову не вбачається підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки такі вимоги заявлені позивачем без жодних обґрунтувань та доказів, які підтверджують завдання позивачу психологічних страждань, напружень чи розчарувань і незручностей.

Оскільки будь-яких доказів і обґрунтувань, фактів, які б свідчили, що дії відповідача заподіяли моральну шкоду суду не надано, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О.Томин