Рішення

від 08.05.2023 по справі 521/10324/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/10324/21

Провадження № 2/521/249/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року Малиновський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Мурзенка М. В.

при секретарі Корнієнко Л. В.

за участі представника позивача адвоката Бикова Д. Ю.

представника відповідачів адвоката Гніздовської Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Малиновського районного суду м.Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій неправомірними, зобов`язання принести публічні вибачення

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Малиновського районного суду міста Одеса з позовом до директора комунального некомерційного підприємства Карпенчук Олега Тимофійовича, директора Комунального некомерційного підприємства «Дитяча міська поліклініка № 4» Одеської міської ради Андрієвської Наталії Володимирівни, директора Одеської загальноосвітньої школи № 56 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області Фоменко Світлани Іванівни про захист честі та гідності, у якому просить суд: визнати незаконними дії відповідачів, які порушують та принижують її честь і гідність, що виразились в незабезпеченні належного функціонування української мови у ввірених їм закладах, зобов`язати їх принести публічні вибачення, визнати їх державними зрадниками та притягнути до найвищої міри покарання з конфіскацією майна на користь держави, визнати українців корінним народом України, визнати українську православну церкву московського патріархату (російську православну церкву в Україні) терористичною організацією, відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" розмістити інформацію в офіційному звіті (повідомленні) уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста та Червоного Півмісяця щодо порушення прав українців в місті Одесі в Україні, переслідування за українську мову з нанесенням тяжких фізичних та психологічних каліцтв з боку нащадків заселених окупантів, які утворюють московську міжнародну терористичну мережу в Україні, визнати окупацію Одещини зсередини з утворенням концтаборів та гетто на базі житлових будинків, шкіл, медичних закладів тощо.

Ухвалою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 19 липня 2021 року відкрито провадження у справі в частині вимог про захист честі та гідності позивача: про визнання дій відповідачів щодо незабезпечення належного функціонування української мови як державної незаконними, зобов`язання принести публічні вибачення.

Вимоги, в частині яких відкрито провадження у справі, обґрунтовані наступним.

Так, позивач вказує, що її син ОСОБА_5 навчався в загальноосвітній школі № 56 м.Одеси в період з січня по серпень 2020 року, позивач зверталась до директора школи Фоменко С. І. із заявою про відмову від вивчення російської мови, проте на її звернення було надано письмову відповідь про неможливість відмови від вивчення вказаного предмету з огляду на його включення до освітньої програми. Такі дії ОСОБА_4 як директора школи, яка змушувала сина позивача вивчати російську мову позивач вважає неправомірними.

Також, позивач зазначає, що 07 серпня 2020 року позивач разом із своїм сином перебували на прийомі в КНП «Дитяча міська поліклініка № 4» в м.Одесі, де лікарі спілкувались з позивачем та її сином російською мовою, чим спричинили погіршення їх самопочуття, з цього приводу позивач звернулась до головного лікаря зазначеного медичного закладу ОСОБА_3 , яка незаконно вимагала від позивача продати квартиру та змінити місце проживання, не надала адекватної відповіді на її заяву з цього приводу, у ввіреному їй медичному закладі не забезпечено належне функціонування української мови, записи в амбулаторній картці її сина зроблено російською мовою, також деякі лікарські печатки виготовлено російською мовою, що ображає честь та гідність позивача.

Також, позивач зазначає, що 05 серпня 2020 року вона звернулась до КУ «Міський психіатричний диспансер» в м.Одесі, який згодом було реорганізовано в КНП «Міський психіатричний диспансер» з приводу отримання довідки про не перебування на обліку, їй було запропоновано також можливість отримання сертифікату про проходження наркологічного огляду, їй було надано бланк заяви на ім`я головного лікаря російською мовою, який позивач заповнила українською мовою, медичний реєстратор підвищувала на неї голос та зауважувала про недопущення виправлень у документі, відмовлялась повернути заповнений бланк, також позивач вважає незаконним відмову в видачі відповідної довідки на її ім`я за зверненням її сина.

Вказані дії директора КНП « Міський психіатричний диспансер» Карпенчука О. Т. та головного лікаря КНП «Дитяча міська поліклініка № 4» позивач вважає незаконними, оскільки вони суперечать п. 15 ст. 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», рішенню Конституційного суду України від 14.12.1999 № 10-рп/99.

Представником відповідачів надано відзиви на позовну заяву, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність.

У відзиві на позовну заяву, наданому від імені відповідача ОСОБА_4 , представник відповідача посилається на необґрунтованість позовних вимог, відповідність дій відповідача вимогам чинного законодавства та освітній програмі навчального закладу, неможливість індивідуалізації навчального плану шляхом виключення предмету «російська мова» та заміну його на інший предмет.

У відзиві на позовну заяву, наданому від імені відповідача ОСОБА_3 представник відповідача посилається на необґрунтованість позовних вимог, оскільки записи до медичних карток вносяться в електронній формі виключно українською мовою, використання іншої мови в електронній системі є неможливим, персонал КНП «Дитяча міська поліклініка № 4» в достатній мірі володіє українською мовою, на прохання пацієнтів надає консультації російською мовою з метою ясності розуміння, у ввіреному відповідачу медичному закладі забезпечено функціонування державної мови відповідно до вимог чинного законодавства, лікар ОСОБА_6 спілкувалась з позивачем українською мовою, щодо рівня володіння якою позивач зробила їй зауваження.

У відзиві на позовну заяву, наданому від імені ОСОБА_2 , представник відповідача посилається на недоведеність позовних вимог, зазначає, що з позивачем персонал КНП «Міський психіатричний диспансер» спілкувався українською мовою, в наявності були бланки заяв українською мовою, залишки бланків російською мовою використовувались як чернетки, по закладу були видані відповідні накази щодо функціонування української мови відповідно до норм законодавства, що діяли у відповідний час.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити з мотивів, викладених в позовній заяві, додатково зазначив, що у зв`язку із агресією росії позивачем спілкування російською мовою як мовою країни-агресора сприймається позивачкою чутливо, вона вправі розраховувати на спілкування українською мовою.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, допитавши свідка, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Рішенням Конституційного суду України від 14.12.1999 р. № 10-рп/99 вказану норму Конституції розтлумачено наступним чином:

Положеннячастини першоїстатті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ятастатті 10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

Виходячи з положеньстатті 10Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.

У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокремачастини п`ятоїстатті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», забезпечення функціонування української мови як державної», держава гарантує кожному громадянину України право на здобуття формальної освіти на всіх рівнях (дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої), а також позашкільної та післядипломної освіти державною мовою в державних і комунальних закладах освіти.

Аналогічні положення містяться в ст. 7 Закону України «Про освіту».

Відповідно до ст. 33 вказаного Закону, основою для розроблення освітньої програми є стандарт освіти відповідного рівня (за наявності).

Освітня програма містить: вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою; перелік освітніх компонентів та їх логічну послідовність; загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти.

Освітні програми розробляються закладами освіти, науковими установами, іншими суб`єктами освітньої діяльності та затверджуються відповідно до цього Закону та спеціальних законів.

Освітні програми повинні передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.

Заклади освіти можуть використовувати типові або інші освітні програми, які розробляються та затверджуються відповідно до цього Закону та спеціальних законів.

Заклади спеціалізованої освіти, освітні об`єднання та заклади освіти, що здійснюють освітню діяльність на різних рівнях освіти, можуть використовувати наскрізні освітні програми, які охоплюють різні рівні освіти та розробляються, затверджуються (акредитуються) відповідно до цього Закону та спеціальних законів.

Освітні програми можуть мати корекційно-розвитковий складник для осіб з особливими освітніми потребами.

Судом встановлено, що позивач є матір`ю ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 34, т.1).

Наказом від 11.01.2020 р. № 13-У його було зараховано до 7-А класу Одеської загальноосвітньої школи № 56 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, що підтверджується копією відповідного наказу (а.с. 108, т.1).

24.01.2020 року позивачем було подано на адресу директора школи Фоменко С. І. заяву про звільнення її сина від вивчення та атестації з предмету «російська мова» (а.с. 109, т.1)

30.01.2020 року позивачу було надано відповідь про неможливість задоволення заяви, оскільки предмет «російська мова» включений в освітню програму загальноосвітньої школи № 56 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, яка затверджена на засіданні педагогічної ради від 14.08.2020 р., протокол № 10 (а.с. 110, т.1)

В матеріалах справи копія зазначеної освітньої програми відсутня, відтак посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що така програма затверджена у встановленому законом порядку, предмет «російська мова» вказаною програмою віднесений до обов`язкового вивчення та не є компонентом для вільного вибору здобувача освіти сприймається судом критично.

Враховуючи агресивні дії росії відносно України, що мали місце починаючи з 2014 року, суд погоджується із позицією сторони позивача відносно того, що вивчення в закладах середньої освіти російської мови як мови країни-агресора не може бути примусовим (обов`язковим) й, за умови включення в навчальну програму, має бути компонентом для вільного вибору здобувача освіти.

За таких обставин, стороною відповідача ОСОБА_4 не доведено правомірність обов`язкового вивчення предмету «російська мова» ОСОБА_8 та, відповідно правомірність відмови позивачу у звільненні її сина від вивчення зазначеної дисципліни.

Суду не надано доказів спричинення ОСОБА_9 моральної шкоди у зв`язку із вивченням вказаного предмету. Так, з матеріалів справи вбачається, що він успішно був атестований з даного предмету (а.с. 33зв., т.1), допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_10 спілкувався з нею російською мовою.

Суд погоджується з доводами позивача про спричинення їй моральної шкоди у вигляді душевних страждань, яких вона зазнала у зв`язку з вищевикладеними подіями, проте відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 з огляду на обрання позивачем невірного способу захисту.

Так, відповідно до п. 10) ч. 2 с. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідач ОСОБА_4 не є посадовою або службовою особою органу державної влади або місцевого самоврядування в розумінні вказаної норми закону.

Суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України, він не призводить до ефективного захисту порушених прав та інтересів.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», мовою у сфері охорони здоров`я, медичної допомоги та медичного обслуговування є державна мова.

На прохання особи, яка звертається за наданням медичної допомоги чи послуг з медичного обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.

Заклади охорони здоров`я складають документи, які стосуються стану здоров`я пацієнтів, державною мовою.

Мовою актів, які регулюють діяльність закладів охорони здоров`я, діловодства та документообігу, є державна мова.

Судом встановлено, що 07 серпня 2020 року позивач та її син ОСОБА_11 перебували на прийомі у лікаря-невролога ОСОБА_6 , дитина ОСОБА_11 спілкувався з лікарем російською мовою, що підтверджується показаннями ОСОБА_6 , допитаної в якості свідка в судовому засіданні, яка також пояснила суду ,що з позивачем спілкувалась українською мовою, проте за звичкою зробила запис в історії хвороби дитини російською мовою, що також підтверджується копією історії хвороби ОСОБА_12 (а.с. 157-158, т.1).

Також, судом встановлено, що 01 серпня 2019 р. директором КНП «Дитяча міська поліклініка №4» Одеської міської ради Андрієвською Н. В. було видано наказ № 101 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (а.с. 134-138, т.1), відповідно до якого встановлено, що мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії діловодства і документообігу, локальних актів, що регулюють діяльність поліклініки, мовою спілкування зі споживачами медичних послуг, пацієнтами, є державна мова та медична термінологія відповідно до стандартів, визначених Нацкомісією зі стандартів державної мови; обслуговування пацієнтів іншою мовою, прийнятною для обох сторін відбувається лише на прохання особи, яка звертається за медичною допомогою.

Із вказаним наказом лікар ОСОБА_6 була ознайомлена під розписку.

За таких обставин суд доходить висновку про належне виконання відповідачем ОСОБА_3 як керівником КНП «Дитяча міська поліклініка № 4» Одеської міської ради вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», невиконання вимог наказу окремими працівниками не свідчить про неналежне здійснення нею своїх повноважень як керівника.

Доказів наявності вимог відповідача ОСОБА_3 до позивачки продати квартиру та змінити місце проживання суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 .

Також не вбачає суд правових підстав для задоволення позову в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 як керівника КНП «Міський психіатричний диспансер», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 Інструкції про профілактичний наркологічний огляд та його обов`язкові обсяги, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України N 339 від 28.11.97 із змінами, яка була чинною на момент звернення позивача до КУ «Міський психіатричний диспансер», для проходження профілактичного наркологічного огляду громадянин має подати: паспорт або документ з фотокарткою, що його замінює, (неповнолітні - свідоцтво про народження); документ, що підтверджує оплату послуг за проведення профілактичного наркологічного огляду, та документ, що підтверджує право на пільги.

Профілактичний наркологічний огляд без будь-якого з вказаних вище документів не проводиться.

Вказаною інструкцією форми заяви про проходження профілактичного огляду затверджено, а отже, така заява може складатись особою довільно, наявність в лікувальному закладі бланків заяв має місце виключно для зручності осіб, що звертаються по проходження такого огляду.

Суд критично сприймає доводи позивача про змушування її заповнити бланк виключно російською мовою та про відмову в проходженні огляду у разі не заповнення такого бланку з огляду на відсутність належних, допустимих, беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження зазначених обставин.

Суд зауважує, що відповідачем ОСОБА_2 як головним лікарем КУ «Міський психіатричний диспансер» було вжито необхідних організаційних заходів щодо забезпечення виконання вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що підтверджується копіями наказів № 01-01-05/75 від 15.07.2019 р., № 01-01-05/105 від 18.12.2019 р. (а.с. 93-94, т.1).

За відсутністю доказів також відхиляються доводи позивача про підвищення на неї голосу медичним реєстратором КУ «Міський психіатричний диспансер».

Відхиляються також доводи позивача про незаконну відмову в видачі довідки про проходження відповідного огляду на її ім`я за зверненням її сина без її присутності, оскільки відповідно до п. 12 Інструкції про профілактичний наркологічний огляд та його обов`язкові обсяги, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України N 339 від 28.11.97 із змінами, яка була чинною на момент звернення позивача до КУ «Міський психіатричний диспансер», відповідний сертифікат видається виключно за результатами профілактичного огляду особи.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, правова допомога надана їй безоплатно відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», доказів понесення судових витрат стороною відповідачів суду не надано.

Керуючись ст. ст.4, 5, 12, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 267,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду в апеляційному порядку в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18 травня 2023 року.

Головуючий: