Постанова

від 16.05.2023 по справі 307/3128/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2023 року

м. Київ

справа № 307/3128/16-ц

провадження № 61-7200св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , відділ містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2019 року у складі судді Гримут В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання незаконним дозволу на будівництво та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 1998 року рішенням Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області йому було виділено земельну ділянку площею 0,25 га, відповідно 0,07 га. - під будівництво житлового будинку та 0,18 га - у користування. Земельна ділянка розташована у с. Угля, урочище Заріка, між сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Через незаконні, на його думку, дії відповідача вказана земельна ділянка вибула з його користування та володіння.

Вказував, що постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року, визнано недійсним та скасовано рішення Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 07 серпня 2001 року № 2 щодо надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку в урочищі «Підділком» і визнано протиправними дії землевпорядника щодо відведення цієї земельної ділянки.

Цими судовими рішеннями, а також постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 квітня 2008 року у кримінальній справі № 1-197/08 встановлено, що ОСОБА_2 , будучи землевпорядником сільської ради, вчинив злочин, передбачений частиною першою статті 366 КК України, оскільки підробив рішення Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 07 серпня 2001 року № 2 і землевпорядні документи, унаслідок чого були порушені права ОСОБА_1 , зокрема, право на приватизацію земельної ділянки, що була у його користуванні.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2015 року у справі № 307/561/15-ц визнано недійсним і скасовано державний акт серії ЗК № 9049872 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, виданий ОСОБА_2 ; скасовано в державному земельному кадастрі реєстрацію вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 ; визнано недійсним дозвіл на право виконання будівельних робіт від 30 грудня 2005 року № 339 з часу його видачі та зобов`язано відповідача знести самочинно збудовані будівлі на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , урочище «Підділок», за свій рахунок та зобов`язано привести цю земельну ділянку в попередній стан.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2016 року вказане рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2015 року у справі № 307/561/15-ц в частині задоволення вимог позову про визнання недійсним дозволу на право виконання будівельних робіт від 30 грудня 2005 року № 339, про зобов`язання відповідача знести самочинно збудовані будівлі на вказаній земельній ділянці за власний рахунок і привести ділянку в попередній стан скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог позову у зв`язку з пред`явленням вимог не до всіх належних відповідачів. В Іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вважав, що оскільки рішенням Тячівського районного суду від 22 грудня 2015 року у справі № 307/561/15-ц визнано недійсним і скасовано виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЗК № 9049872 та скасовано в державному земельному реєстрі реєстрацію указаної земельної ділянки за ОСОБА_2 , то правова підстава для видачі дозволу на право виконання будівельних робіт перестала існувати.

Тобто, будівництво та виникнення у ОСОБА_2 права власності на нерухомість в урочищі Підділок на АДРЕСА_2 також є незаконним і самочинним.

При цьому, до складу нерухомого майна ОСОБА_2 , яке підлягає знесенню, на земельній ділянці площею 0,07 га (шириною від вулиці 18,3 м, довжиною 38 м) за вказаною адресою, між сусідніми землекористувачами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , входить житловий будинок і надвірні споруди.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним дозвіл на право виконання будівельних робіт від 30 грудня 2005 року № 339, виданий начальником інспекції Державної архітектурно-будівельної комісії (далі - ДАБК) відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 на будівництво двоповерхового будинку в урочищі «Підділок» по АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 07 серпня 2001 року № 2, паспорту на забудову від 20 травня 2005 року № 4, а також будівництво та виникнення у ОСОБА_2 права власності на нерухомість в урочищі Підділок по АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 знести незаконно збудовані будівлі житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці площею 0,07 га (шириною від вулиці - 18,3 м, довжиною - 38 м) по АДРЕСА_2 між сусідніми землекористувачами: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та за свій рахунок привести цю ділянку в попередній стан.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не вчинив дії по встановленню меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) і не одержав документ, що посвідчує право власності на землю чи право користування відповідно до встановленого законом порядку. Наявність побудованого житлового будинку на земельній ділянці, яка на даний час перебуває у власності територіальної громади, ніяким чином не порушує права позивача ні як власника, ні як користувача земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13 (провадження № 14-122цс18), постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17 (провадження

№ 61-15766св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15 (провадження № 61-26396св18), від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16 (провадження № 61-1796св17), від 31 липня 2018 року у справі № 813/6426/14 (провадження № К/9901/4644/18), від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16 (провадження № К/9901/13449/18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Тячівського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 307/3128/16.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином врахували наявність постанови Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 червня 2008 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року, постанови Тячівського районного суду від 09 квітня 2008 року у кримінальній справі № 1-197/08, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2016 року у справі № 307/561/15-ц.

Тобто, наявні преюдиційні рішення судів, якими визнано право ОСОБА_1 на користування спірною ділянкою.

ОСОБА_1 має обґрунтовані та законні очікування, оскільки рішення виконкому, яким йому виділено земельну ділянку, не визнано недійсним, не скасоване і він може дотриматись процедури, яка передує оформленню права власності на землю, лише за умови, що на спірній земельній ділянці буде відсутній будь-який об`єкт нерухомого майна, у тому числі самочинно побудований, оскільки наявність самочинного будівництва, вчиненого сторонньою особою, є перешкодою для розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та оформлення права власності на цю ділянку.

Для висновку про необхідність задоволення позову визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають на це право , тобто без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до рішення виконавчого комітету Углянської сільської ради Тячівської району Закарпатської області від 14 квітня 1998 року № 1 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,25 га у с. Угля, урочище «За ріка», між сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (до того часу ділянку використовував ОСОБА_6 ) (а.с. 125, т. 1).

Згідно з рішенням Углянської сільської ради від 07 серпня 2001 року № 2 ОСОБА_2 надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га в урочищі «Підділком» між сусідами ОСОБА_8 і ОСОБА_9

30 грудня 2005 року на підставі рішення виконавчого комітету Углянської сільської ради Тячівської району Закарпатської області від 07 серпня 2001 року і державного акта на право приватної власності на землю відділом містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області ОСОБА_2 видано дозвіл на право виконання будівельних робіт № 339. Зі змісту вказаного дозволу відомо, що строк його дії - 2 роки (а. с. 10, т. 1)

14 березня 2011 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Углянської сільської ради Тячівської району Закарпатської області від 09 лютого 2011 року № 7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 .

24 березня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 (номер запису 575 у книзі 04).

Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 червня 2008 року і рішенням цього ж суду від 22 грудня 2015 року рішення Углянської сільської ради «Про надання дозволу щодо передачі земельної ділянки у власність та будівництво житлового будинку» від 07 серпня 2001 року № 2 у частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га в урочищі «Підділком» між сусідами ОСОБА_6 і ОСОБА_9 визнано недійсним і скасовано. Державний акт серії ЗК № 9049872 на право приватної власності на цю земельну ділянку визнано незаконним і скасовано в державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення (чи його окремих положень) органу місцевого самоврядування, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Положення частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України покладають на кожну сторону обов'язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи позов у цій справі, ОСОБА_1 зазначав, що його законний інтерес полягає у можливості скористатись своїм правом на отримання земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок ОСОБА_2 , у власність (правом приватизації). На переконання позивача, порушення його законного інтересу відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування рішень, які стосувались процедури передачі відповідачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку в урочищі «Підділком», а також надання дозволу на право виконання будівельних робіт від 30 грудня 2005 року № 339 на цій земельній ділянці.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не вчинив дії по встановленню меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) і не одержав документ, що посвідчує право власності на землю чи право користування відповідно до встановленого законом порядку. Наявність побудованого житлового будинку на земельній ділянці, яка на даний час перебуває у власності територіальної громади, ніяким чином не порушує права позивача ні як власника, ні як користувача земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

За змістом статті 19 ЗК України 1190 року (у редакції на час виділення ОСОБА_1 земельної ділянки) надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Статями 22 та частиною першою статті 23 ЗК України визначено, що право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Углянської сільської ради Тячівської району Закарпатської області від 14 квітня 1998 року № 1 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,25 га у с. Угля, урочище «За ріка», між сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (до того часу ділянку використовував ОСОБА_6 ).

Натомість, крім зазначеного вище рішення, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами виникнення у нього права володіння або права користування наданою земельною ділянкою. З огляду на зміст статей 17, 22, 23 ЗК України, які діяли на момент винесення Углянською сільською радою рішення про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки, не отримавши від органу місцевого самоврядування та від відповідних землевпорядних організацій встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та документа, що посвідчує це право, він так і не набув ні права власності на землю, ні права користування відповідно до встановленого законом порядку, а, відтак своє право на неї не реалізував.

14 березня 2011 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Углянської сільської ради Тячівської району Закарпатської області від 09 лютого 2011 року № 7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , а 24 березня 2011 року зареєстрував своє право власності на це майно (номер запису 575 у книзі 04).

Вказані документи у встановленому законодавством України порядку не оспорювались й не скасовувались.

Також, як було зазначено вище, у касаційній скарзі позивач не заперечує, що оспорюваний дозвіл було видано відповідно до вимог законодавства, чинного станом на 2005 рік, та такий дозвіл фактично вичерпав свою дію, а тому не наполягає на його скасуванні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_1 не надав суду доказів, що земельна ділянка, якою незаконно заволодів ОСОБА_2 та збудував на ній житловий будинок, порушує його права та охоронювані законом інтереси, а також не надав доказів того, що земельну ділянку йому було виділено відповідно до норм діючого на той час земельного законодавства України.

Навіть за умови незаконності набуття ОСОБА_2 земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку, з урахуванням недоведеності ОСОБА_1 обставин порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, питання самочинності будівництва відповідачем ОСОБА_2 житлового будинку та його знесення має порушувати орган місцевого самоврядування, оскільки така земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади.

Висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність порушеного права позивача є правильними, підстави для зобов`язання ОСОБА_2 знести незаконно збудовані будівлі житлового будинку та господарські споруди на земельній ділянці площею 0,07 га (шириною від вулиці - 18,3 м, довжиною - 38 м) на АДРЕСА_2 між сусідніми землекористувачами: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та за свій рахунок привести цю ділянку в попередній стан, відсутні.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права є помилковими та були предметом перевірки під час апеляційного розгляду справи. Так, апеляційний суд відхилив аналогічні мотиви апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував висновок судів у попередніх адміністративній і цивільній справі про порушення його (позивача) права на набуття у встановленому порядку права власності на спірну земельну ділянку, оскільки в контексті спірних правовідносин предметом доказування є незаконність і самочинність будівництва, а не право позивача на земельну ділянку, яке, до того ж, ґрунтується лише на рішенні органу місцевого самоврядування, що не реалізоване з 1998 року.

За таких обставин, надаючи оцінку доводам позивача, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів та установлених обставин дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову в частині .

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара