Рішення

від 05.03.2019 по справі 307/3128/16-ц

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3128/16-ц

Провадження № 2/307/242/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2019 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарі Ком`яті Н.А.

з участю: представників позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, відділу містобудування та архітектури Тячівської РДА, державної архітектурно-будівельної інспекції Закарпатської області про визнання недійсним дозволу на будівництво та знесення самочинної забудови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Посилається на те, що 14.04.1998 р. рішенням Углянської сільської ради йому було виділено земельну ділянку площею 0.25 га., відповідно 0.07 га. - під будівництво житлового будинку та 0.18 га. - у користування. Земельна ділянка розташована у с. Угля, урочище Заріка, між сусідами ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Через незаконні дії відповідача вказана земельна ділянка вибула з його користування та володіння.

Постановою Тячівського районного суду від 25.06.2008 р. рішення Углянської сільської ради "Про надання дозволу щодо передачі земельної ділянки у власність та будівництва житлового будинку" № 2 від 07.08.2001 р., в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0.25 га. в урочищі Підділком, між сусідами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано недійним та скасовано, а також дії землевпорядника Углянської сільської ради ОСОБА_10 щодо відведення собі цієї земельної ділянки визнано протиправними.

Вказана постанова ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 р. залишена без змін.

22.12.2015 р. Тячівським районним судом було ухвалено рішення, яким визнано недійсним та скасовано Державний акт серії ЗК, № 9049872, на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0.2500 га., по вул. Радянській, у с. Угля, для будівництва та обслуговування житлового будинку, виданого відповідачу ОСОБА_3, скасовано в державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки площею 0.2500 га., розташованої по вул. Радянській, в с. Угля, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, стягнуто з відповідача на його користь 6000 грв. моральної шкоди.

У частині задоволення вимоги позову про визнання недійсним дозволу на право виконання будівельних робіт № 339 від 30.12.2005 р. та про зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані будівлі на спірній земельній ділянці по вул. Радянській, в с. Угля, було відмовлено через те, що орган виконавчої влади, який видав цей дозвіл не був залучений для участі у справі.

Оскільки державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЗК № 9049872 визнано недійсним і скасовано реєстрацію цієї земельної ділянки в державному земельному кадастрі то відсутні і правові підстави надання відповідачу дозволу на право виконання будівельних робіт № 339 від 30.12.2005 р.

Вважає, що є всі підстави визнати у судовому порядку незаконним і завершення відповідачем будівництва та реєстрації права власності на збудоване нерухоме майно на чужій земельній без відповідних законних правових підстав, встановити незаконність будівництва та незаконність виникнення у відповідача права власності на нерухомість через ознаки самочинного будівництва - зведення житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного дозволу.

Просить задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідач у судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що на спірній земельній ділянці відповідач побудував житловий будинок.

14.03.2011 р. ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 97.1 м.кв., за адресою: № 145, по вул. Радянська (нова назва Карпатська), у с. Угля.

ОСОБА_3 не оспорює, що право власності на земельну ділянку він набув через свої неправомірні дії, але як на момент створення ним незаконного рішення про виділення земельної ділянки, так і станом на сьогоднішній день спірна земельна ділянка не перебувала у власності іншої особи (осіб).

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету Углянської сільської ради від 14.04.1998 р. ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку площею 0.25 га., яку раніше використовував ОСОБА_8 між сусідами ОСОБА_6 та ОСОБА_7

07.08.2001 р. ОСОБА_3 підробив рішення Углянської сільської ради № 2, яким надав собі земельну ділянку у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0.25 га., в урочищі "Підділком", між сусідами ОСОБА_11 та ОСОБА_9

Постановою Тячівського районного суду від 25.06.2008 р. та рішенням цього ж суду від 22.12.2015 р. рішення Углянської сільської ради "Про надання дозволу щодо передачі земельної ділянки у власність та будівництва житлового будинку" № 2 від 07.08.2001 р., в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0.25 га. в урочищі Підділком, між сусідами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано недійним та скасовано. Державний акт серії ЗК, № 9049872, на право приватної власності на цю земельну ділянку, визнано незаконним та скасовано в державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_3.

Згідно ст. 15 ч. 1 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст. 17 ч.ч. 1 та 1 ЗК України надання земельних ділянок у володіння або користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. У рішеннях про надання земельних ділянок у володіння або користування зазначається мета, для якої вони відводяться.

Статями 22 та 23 ч. 1 ЗК України визначено, що право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється. Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Як вбачається з вище наведених норм земельного кодексу, які діяли на момент винесення Углянською сільською радою рішення про виділення ОСОБА_5 земельної ділянки (14.04.1998 р.), одного тільки рішення виконкому сільської ради не достатньо для виникнення у особи права володіння або права користування наданою земельною ділянкою.

Не добившись від органу місцевого самоврядування та від відповідних землевпорядних організацій встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право він так і не набув ні права власності на землю ні права користування відповідно до встановленого законом порядку, отже своє право на неї не реалізував.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 95 ч. 1 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

ОСОБА_5 у судовому засіданні не надав суду доказів того, що земельна ділянка, якою незаконно заволодів ОСОБА_3 та спорудив на ній житловий будинок порушує його права та охоронювані законом інтереси, а також не надав доказів того, що земельну ділянку йому було виділено відповідно до норм діючого на той час земельного кодексу України.

За таких обставин суд вважає, що наявність побудованого житлового будинку на земельній ділянці, яка на даний час перебуває у власності територіальної громади, ніяким чином не порушує права позивача ні як власника, ні як користувача земельної ділянки.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України , ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 17, 22, 23 ЗК України (в ред. на 14.04.1998 р.) суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 06.03.2019 року.

Головуючий: Гримут В.І.