Рішення

від 12.05.2023 по справі 495/9523/15-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 495/9523/15-ц

№ провадження 2/495/712/2023

12 травня 2023 рок12 травня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарісудового засідання: Красовській А.О.

за участю:

представника позивачаМПП «Міко» - адвоката Клименка С.Ю.

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гамар В.І.

розглянувши увідкритому судовомуцивільну справу № 495/9523/15-ц

за позовом Малого підприємства «Міко»

до ОСОБА_1 та Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2

про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

28.12.2015 року Мале підприємство«Міко»(даліпо тексту позивач)звернулося доБілгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областііз позовноюзаявою (зподальшим уточненням)до ОСОБА_1 (далі по тексту відповідач-1) та Білгород-Дністровськоїміської ради (далі по тексту відповідач-2) за участютретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору ОСОБА_2 (далі по тексту третя особа) про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Так, позивач просить суд:

-визнати незаконним та скасувати п. 2.4 рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області № 477-XXXIV від 14.11.2003 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації і передачу в приватну власність громадянам України земельних ділянок на території Білгород-Дністровського», згідно якого ОСОБА_3 виділено у приватну власність земельну ділянку площею 0,0357 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

-визнати недійсним виданий Білгород-Дністровською міською радою Одеської області на ім`я ОСОБА_3 державний акт серії ОД № 037015 від 18.02.2004 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0357 га по АДРЕСА_1 ;

-витребувати від ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства «Міко» (код ЄДРПОУ 19042194) земельну ділянку площею 0,017 га, що згідно держаного акту на право постійного користування землею серії ОД № 27-009, за адресою: АДРЕСА_1 , яка незаконно вибула з володіння Малого приватного підприємства «Міко» та віднесена до складу земельної ділянки площею 0,0357 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:0013.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу № 495/9523/15-ц за позовом МП «Міко»до ОСОБА_1 , Білгород-ДністровськоїМР заучастю третьоїособи,яка незаявляює самостійнихвимог щодопредмету спору ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. Провадження у справі поновлено. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.05.2021 року закрито підготовче провадження по цивільній справі № 495/9523/15-ц за позовом МП «Міко»до ОСОБА_1 , Білгород-ДністровськоїМР заучастю третьоїособи,яка незаявляює самостійнихвимог щодопредмету спору ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. Справу призначено до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду справи, сторони скористались своїм правом на подання заяв по суті справи та додаткових доказів.

Представник позивача МП «Міко» - адвокат Клименко С.Ю., у судовому засіданні уточненні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в первісній та уточненій позовній заявах та з урахуванням наявних в матеріалах справи експертних висновків.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокатГамар В.І.,у судовомузасіданні зпозовними вимогамине погодився,просив відмовитиу задоволенніпозовних вимог МП «Міко», з врахуванням встановленних обставин під час розгляду справи та з підстав викладених в промові у судових дебатах. Так, адвокат Гамар В.І. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що вимога позивача грунтується на скоригованому плані зовнішніх меж ділянки АДРЕСА_2 , де суміжними користувачами є землі загального користування ЖЕО міськвиконкому, але в той же час фактичними суміжними землекористувачами згідно заявлених вимог позивача є власники забудови по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , споруди, що збудовані задовго до 1991 року. Наданий позивачем державний акт серії ОД-27-009 від 12.12.1995 року містить зміни в землекористуванні, а саме передбачено тільки можливість внесення змін вже до виданих земельних ділянок, але не надає право внести до раніше виданого державного акту нову земельну ділянку. За твердженням представника відповідача ОСОБА_1 , позивачем не доведено наявність у нього належного права користування земельною ділянкою відповідно до приписів законодавства, а вимога про витребування такої земельної ділянки, без правоустановчих документів на неї, без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі необгрунтована. Проведена судова експертиза не відповідає вимогам законодавства та суперечить наявним матеріалам справи, оскільки питання визначення меж земельної ділянки позивача проводилися у спосіб не передбачений законодавством та за відсутності межових знаків та проетку землеустрою. Позивачем не надано жодної технічної документації, яка би посвідчувала факт встановлення меж земельної ділянки. На думку адвоката Гамар В.І. в інтересах ОСОБА_1 , судовими експертами було сформовано нову земельну ділянку без зміни площі, але зі зміною місця розташування меж, пропорції та за рахунок земельної ділянки громадського користування, яка не була предметом спору. Судовий експерт незалежно від визначення площі земельної ділянки, її конфігурації запропонував зовсім іншу земельну ділянку зі зміною її розташування та меж, що суперечить змісту законодавства. Висновок експерту від 22.12.2020 року суперечить матеріалам справи, а саме невиконання ухвали суду від 15.08.2018 року в частині проведення повторної судової експертизи, а не додаткової, як то було зроблено експертами. Стосовно погодження відповідача Білгород-Дністровської МР з позовними вимогами, адвокат Гамар В.І. вважає, що таке погодження суперечить раніше поданому відзиву, відповідно до якого Білгород-Дністровська МР обгрунтовано не визнавала позовні вимоги МП «Міко», а подальше визнання позову здійснено без належного обгрунтування, що суперечить інтересам відповідача ОСОБА_1 . Зауважив, що розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності належить до виключної компетенції місцевої ради, рішення щодо якої приймається на сесії ради. На підставі наведеного вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню відповідно до діючого законодавства.

Представник відповідача - Білгород-Дністровської МР у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Разом з цим, в матеріалах справи наявна заява представника відповідача - Білгород-Дністровської МР (Скалозуб О.), згідно із якою Білгород-Дністровська МР відкликає відзив, поданий 15.12.2021 року. Крім цього представник відповідача зазначив, що Білгород-Дністровська МР визнає позов МП «Міко» про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Третя особа ОСОБА_2 , у судове засідання не зявилася, про день, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази та вислухавши представника позивача, представника відповідача ОСОБА_4 , суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, рішенням Білгород-Дністровської міської ради Одеської області No 80-XXII від 29.07.1995 року МП «Міко» була надана в постійне користування земельна ділянка площею 0,05 га, по АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування адміністративного будинку.

Після цього МП «Міко» був виданий державний акт на право постійного користування землею від 12.12.1995 року серії ОД № 27-009, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 9 від 13.12.1995 року.

Рішенням виконавчого комітету міської ради № 434 від 18.04.1996 року «Про надання в постійне користування земельних ділянок МП «Міко» було вирішено додатково надати в постійне користування МП «Міко» земельних ділянок по АДРЕСА_4 , площею 0,017 по АДРЕСА_5 , площею 0,045 га для будівництва житлових будинків і внести зміни до державного акту на право постійного користування, виданого МП «Міко» 13.12.1995 року, серії ОД № 27-009.

Відповідно до довідки ДП «Центр державного земельного кадастру» Одеська регіональна філія віл 30.06.2010 року за № 07-08/9387, згідно наявних книг реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, які зберігаються у Білгород-Дністровському районному відділі ДП «ЦДЗК» Одеська регіональна філія, у книзі (реєстрації актів на право постійного користування земельними ділянками на території м. Білгород-Дністровського - книга № 3) за МП «Міко» зареєстровано Державний акт на право постійного користування землею серії ОД-27-009 від 13.12.1995 року за № 9, на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , площею - 0,05 га; АДРЕСА_6 , площею - 0,017 га; АДРЕСА_7 , площею 0,045 га, для будівництва і обслуговування адміністративної споруд та будівництва жилих будинків.

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради № 477-XXIV від 14.11.2003 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації і передачу в приватну власність громадянам України земельних ділянок на території м.Білгород-Дністровського» (п.2.4) було вирішено передати в приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

18 лютого 2004 року на земельну ділянку площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 , був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 037015, ресстраційний № 100.

03 березня 2004 року ОСОБА_3 подарувала відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0357 га, згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю.

За твердженням позивача, в загальну площу земельної ділянки 0,0357 га, по АДРЕСА_1 , що була передана в приватну власність ОСОБА_3 , ввійшла суміжна земельна ділянка площею 0,017 га, по АДРЕСА_6 , що раніше була надана в постійне користувания позивачу МП «Міко».

На думку позивача, вказаними вище обставинами порушено його права на вільне та безперешкодне користування спірною частиною земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки у власність фізичній особи відбулась позбавленням позивача на право користування наданої йому раніше земельної ділянки.

Дані обставини і стали підставою для звернення МП «Міко» із відповідною позовною заявою до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України, законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно доч.1ст.3Цивільного кодексуУкраїни,загальними засадамицивільного законодавствазокрема є:неприпустимість позбавленняправа власності,крім випадків,встановлених тазаконом;свобода договору;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вказаних приписів Основного Закону України та основного акту цивільного законодавства України, суд визначає обсяг цивільних прав та межі судового захисту порушених прав позивача виходячи з наступного.

Позивач у своєму позові вказує, що належна йому земельна ділянка площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 фактично увійшла в склад спірної земельної ділянки площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 , яка була виділена громадянці ОСОБА_3 та в наступному подарована відповідачу.

Обгрунтовуючи вказані вимоги позивачем було заявлено клопотання про проведення земельно-технічної експертизи на вирішення якої поставлено питання про можливість відновлення меж земельної ділянки площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 , належної позивачу.

В ході проведення експертного дослідження спірних земельних ділянок позивача та відповідача, шляхом аналізу генеральних планів, планів забудови, технічних звітів з кадастрової зйомки земельних ділянок судовим експертом зроблено висновок, що земельна ділянка площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 належна позивачу МП «Міко» увійшла до складу земельної ділянки площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 , належної відповідачу ОСОБА_1 .

Також дослідженням встановлено, що технічна можливість визначення в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 , яка увійшла до складу земельної ділянки площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 належної відповідачу ОСОБА_1 існує з урахуванням фактичного розташування існуючих будівель та огорожі з вулиці.

Так само судом було задоволено клопотання відповідача про проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення вкаазної експертизи було поставлено питання, щодо можливості визначення в натурі (на місцевості) та відновлення меж земельної ділянки площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить МП «Міко» згідно державного акту на право постійного користування землею серії ОД-27-009 від 13.12.1995 року .

Відповідно до дослідницької частини вказаного експертного висновку встановлено, що земельна ділянка позивача площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 забудована надвірними будівлями, які знаходяться в користуванні в тому числі власника земельної ділянки площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 належної відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку наданого експертами ОНДІСЕ від 22.12.2020 року за № 19-3800 встановлено, що відновлення меж земельної ділянки площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить МП «Міко» передбачає частковий демонтаж будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_8 належної відповідачу ОСОБА_1 та повного демонтажу надвірних споруд.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав суду письмові пояснення на вищевказаний висновок від 22.12.2020 року за № 19-3800, висловив свої заперечення з наданим експертним висновком та просив суд не враховувати його під час ухвалення судового рішення у дійсній справі.

Додаткових клопотань, заяв, щодо вищевказаних експертних висновків від сторін не надходило.

Відповідно до Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у циільній справі», рішення суду є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, а тому суд повинен неухильно дотримуватись вимог про законність і обгрунтованність рішення в цивільній справі, яке може бути законним тільки тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином суд при вирішенні спору в дійсній справі та з`ясування обставин, якими сторони обгрунтовують свої вимоги та заперечення керується наданими суду експертними висновками, які не мають суперечностей один до одного та з огляду на відсутність у сторін клопотань про проведення додаткових експертиз, приймаються судом для ухвалення рішення по справі.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ОД-27-009 від 13.12.1995 року позивачу належить право користування на земельну ділянку площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 .

Вказаний державний акт на момент розгляду дійсної справи не був скасований, так само право користування вищевказаною земельною ділянкою позивача не ставилось під сумнів іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється виключно у судовому порядку і то, якщо для цього є підстави, передбачені земельним законодавством.

Згідно з ч.1 ст.153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на домельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом бути позбавлений права власності.

Матеріалами справи встановлено, що Білгород-Дністровська міська рада без вилучення земельної ділянки з постійного користувания МП «Міко», що установлено земельним законодавством України, прийняла рішення надати її разом з іншою ділянкою у власність іншій особі, яка в наступному відчужила її на користь відповідача.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Перелік виключних підстав для припинення права користування земельною ділянкою визначений ст.141 Земельного кодексу України, серед яких не було жодної підстави для вибуття цієї земельної ділянки із постійного користування позивача.

Відповідно до ст.149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Інших підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, як на момент прийняття незаконного рішення Білгород-Дністровською міською радою від 14.11.2003 року, так і на момент набуття прав на землю відповідачем законодавством України не було передбачено.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 ЗК. України у випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Крім того, відповідно до п.11 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок чи землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) і в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність

Згідно із ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпоряджання належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведений факт порушення його прав, відповідно до п.2.4. рішення міської ради № 477-XXIV від 14.11.2003 року та можливості визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 037015 від 18.02.2004 року, що виданий Білгород-Дністровською міською радою на ім?я ОСОБА_3 .

Вказане вище підтверджується висновками судових експертів, які безапеляційно визначили, що земельна ділянка площею 0,017 га за адресою: АДРЕСА_4 належна позивачу МП «Міко» увійшла до складу земельної ділянки площею 0,0357 га, по АДРЕСА_1 , належної відповідачу ОСОБА_1 без відповідної проектної документації, ухвалення додаткових рішень міської ради, тощо.

Відповідно до ст.41 Конституції України та п.2 ст.3 і ст.321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Отже не допускаються дії, щодо набуття речового права на спірну земельну ділянку позивача з метою порушення його прав, як законного власника цього майна від витребування такої речі із володіння набувача. Перешкоджання законному, титульному користувачу спірної земельної ділянки в її витребуванні назад в своє володіння, після незаконного захоплення речових прав не може отримати схвальну оцінку з боку суспільної моралі і не ґрунтується на добросовісності. Вказані дії відповідають зловживанню правом, що не забезпечується судовим захистом.

Крім цього відповідно до рішення Верховного Суду від 16 січня 2019 в справі №521/17654/15-ц «добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Та навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків. Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третястатті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності».ЦК України

Оскільки в діях позивача не вбачається недобросовісних дій, щодо набуття в користування спірної земельної ділянки, позаяк набуття позивачем в користування спірною ділянкою є презюмованим фактом правомірності набуття речових прав, можливо дійти висновку, що позабвлення позивача прав на таке майно порушує принцип розумності та добросовісності здійснення суб`єктивних цивільних прав.

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України, майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч.3 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України, віндикаційний позов може бути пред?явлений тільки тоді, коли відповідач незаконно заволодів річчю, зокрема тоді, коли майно відповідачеві передав не позивач, а інша особа.

Якщо річ шляхом двох і більше правочинів виявилась у володінні особи, якій передав її не власник, а інша особа, власник не повинен вимагати визнання недійсними всього ланцюга правочинів, або частини правочинів, або останнього правочину, внаслідок яких річ виявилась у незаконному володінні відповідача.

Оскільки добросовісне набутя в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов?язальний спосіб захисту. У зобов?язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Суд погоджується з позицію позивача, що останнім обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, та вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), згідно із якими власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) викладено висновок, згідно із яким власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права (пункти 50, 51 постанови).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ч. 2 ст. 5 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладених висновків суду, наявних та доведених обставин справи, суд доходить висновку про вибуття спірної земельної ділянки поза волею користувача у спосіб, що не передбачений законодавством.

Судом у дійсній справі встановлено на підставі належних та допустимих доказів існування у позивача права на спірну земельну ділянку, набуте на законних та передбачених цивільним законодавством підставах.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та постанові від 23.06.2020 у справі 909/337/19.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог МП «Міко»до ОСОБА_1 та Білгород-ДністровськоїМР заучастю третьоїособи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, у зв`язку з чим такий позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 15, 16, 321, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 141-143, 149, 153-155 Земельного кодексу України, ст.ст. 223, 258-259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Малого приватного підприємства «Міко» до ОСОБА_1 , Білгород-Дністровської міської ради Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати п. 2.4 рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області № 477-XXXIV від 14.11.2003 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації і передачу в приватну власність громадянам України земельних ділянок на території Білгород-Дністровського», згідно якого ОСОБА_3 виділено у приватну власність земельну ділянку площею 0,0357 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати недійсним виданий Білгород-Дністровською міською радою Одеської області на ім`я ОСОБА_3 державний акт серії ОД № 037015 від 18.02.2004 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0357 га по АДРЕСА_1 .

Витребувати від ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Малого приватного підприємства «Міко» (код ЄДРПОУ 19042194) земельну ділянку площею 0,017 га, що згідно держаного акту на право постійного користування землею серії ОД № 27-009, за адресою: АДРЕСА_1 , яка незаконно вибула з володіння Малого приватного підприємства «Міко» та віднесена до складу земельної ділянки площею 0,0357 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:0013.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 19.05.2023 року.

Суддя В.В. Мишко