Рішення

від 21.11.2022 по справі 760/10691/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/10691/18 2/760/3892/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТОН", ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом і просить:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу автомобіля марки «Skoda oktavia tour», чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , що був укладений шляхом оформлення довідки - рахунку №ВІА754688 від 06 вересня 2014 року, виданої ТОВ «Текстон»;

- витребувати з володіння ОСОБА_2 автомобіль марки «Skoda oktavia tour», чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 та зобов`язати його передати цей автомобіль їй.

Посилається в позові на те, що 24 квітня 2009 року вона придбала транспортний засіб марки «Skoda oktavia tour», чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 на підставі Біржового договору /угоди/ №43840 від 24 квітня 2009 року.

В подальшому вона надала зазначений автомобіль у користування своєму знайомому ОСОБА_6 , останньому було видано тимчасовий талон на право користування автомобілем.

Зазначений талон було скасовано у 2011 році.

Довіреності на право розпорядження транспортним засобом вона йому не видавала, оскільки, відповідно до законодавства України, керувати автомобілем можна лише за наявності у водія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

У грудні 2014 року вона звернулася до ОСОБА_6 з проханням повернути автомобіль, однак останній під різними приводами уникав цього.

У 2015 році вона дізналася, що транспортний засіб був знятий з обліку та перереєстрований на іншу особу.

29 липня 2015 року вона звернулася до Святошинського РУ ГУ МВС України з заявою про вчинення злочину, а саме: підробки документів з подальшою перереєстрацією транспортного засобу на іншу особу.

У процесі розслідування слідчими було отримано документи, з яких стало відомо, що 06 вересня 2014 року у ВРЕВ-9 УДАІ в м. Києві було здійснено перереєстрацію автомобіля марки «Skoda oktavia tour», чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 від її імені на ім`я ОСОБА_5 , а саме: копія заяви №47891894 від 06 вересня 2014 року та копія довідки - рахунку серії ВІА №754688 від 06 вересня 2014 року.

Після перереєстрації автомобіля було здійснено заміну державного номеру з НОМЕР_2 на НОМЕР_3 .

19 листопада 2016 року в рамках кримінального провадження №12015100080007425 було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з Висновком експерта №1427/тдд від 03 лютого 2017 року підпис від її імені у записі від 06 вересня 2014 року у журналі обліку надходження та реалізації або передачі для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок - рахунків, актів прийняття - передачі, біржових угод і номерних знаків для разових поїздок виконаний, ймовірно, не ОСОБА_4 , зразки якої були надані для порівняння, а іншою особою.

У подальшому, 20 травня 2017 року в сервісному центрі 8041 МВС України було здійснено перереєстрацію автомобіля з ОСОБА_5 на ОСОБА_2 , а також здійснено зміну номерного знаку з НОМЕР_3 на НОМЕР_4 та видано Свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 .

10 березня 2018 року на контрольно - пропускному пункті «Березань» на трасі Київ - Харків автомобіль був зупинений, вилучений та поміщений на штрафмайданчик.

На даний час зазначений автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12015100080007425 та передано на зберігання до майданчику для утримання транспортних засобів Святошинського УП ГУНП у м. Києві.

Зазначила, що вона ніколи не зустрічалася з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , не складала довіреності на розпорядження транспортним засобом, довідок - рахунків для продажу автомобіля не отримувала, договорів купівлі - продажу не укладала і грошові кошти за транспортний засіб не отримувала.

За таких обставин вважає, що належний їй автомобіль вибув з її власності поза її волею, всупереч встановленій законодавством процедурі, оскільки вона не вчиняла будь-яких дій, направлених на відчуження автомобіля.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 18.05.2018 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено справу до судового розгляду.

14.06.2018 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем транспортного засобу.

Транспортний засіб був оформлений спочатку на його доньку ОСОБА_5 , оскільки сам він на той час був зареєстрований на території проведення антитерористичної операції.

В травні 2017 року між ним та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу автомобіля, він отримав його у власність та нові номерні знаки.

Вважає, що позивачкою не надано доказів вибуття транспортного засобу з її володіння поза її волею, оскільки на момент його придбання ним тривалий час користувався ОСОБА_6 , автомобіль був придбаний у нього за відплатним договором.

Вважає також, що купівля-продажу автомобіля була здійснена відповідно до Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, морок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1338 від 07 вересня 1998 року.

Крім того, він не знав і не міг знати, що у ОСОБА_6 , як продавця, була відсутня правова підстава для відчуження автомобіля, а у позивачки, як власника автомобіля, була відсутні воля на його відчуження.

14.06.2018 до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, клопотання про виклик свідків.

25.06.2018 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій вказує, що доводи відповідача лише підтверджують той факт, що процедура перереєстрації автомобіля відбувалась поза волею ОСОБА_4 та/або ОСОБА_5 , оскільки останні не були присутні під час перереєстрації транспортного засобу 06.09.2014. Окрім того, наголошує, що положеннями Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, в редакції що діяла на момент здійснення відчуження, тобто 06.09.2014, встановлено вимогу щодо подачі до підрозділів ДАІ при перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників, засвідчених підписами сторін актів приймання передачі транспортних засобів. Також вказує на безпідставність тверджень відповідача щодо його необізнаності про відсутність у ОСОБА_6 правової підстави для відчуження транспортного засобу, оскільки саме на особу, яка набуває право власності покладено обов`язок отримання підтвердження правоздатності продавця. Враховуючи зазначене, вважає, що відповідачем ОСОБА_2 не наведено жодних пояснень та аргументів щодо безпідставності позову, а навпаки, підтверджено факт вибуття спірного транспортного засобу із власності ОСОБА_4 поза її волею.

Ухвалою суду від 25.06.2018 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 25.06.2018 задоволено клопотання про допит свідків, залучено третю особу ОСОБА_6

13.07.2018 до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_2 на відповідь на відзив, в яких вказує, що перереєстрація транспортного засобу була здійснена уповноваженою особою Регіонального сервісного центру МВС України, на яку було покладено обов`язок щодо перевірки на відповідність документів, наданих для перереєстрації, у зв`язку з чим, відповідач не міг знати та сумніватися у неправомірності здійснення такої угоди. У свою чергу, ОСОБА_6 запевнив відповідача про наявність на підставі генеральної довіреності всіх законних повноважень щодо відчуження автомобіля, і всі документи ОСОБА_6 пред`являв в МРЕВ особисто. Відсутність ОСОБА_4 06.09.2014 під час здійснення перереєстрації не дає підстав стверджувати, що дана процедура відбулася поза її волею, а навпаки, поведінка ОСОБА_4 свідчить про те, що вона знала про цю подію та могла уникнути її ще у 2011 році, коли подала заяву про анулювання талону, якщо не мала бажання, щоб ОСОБА_6 користувався транспортним засобом. Вважає, що право власності на автомобіль набуто ОСОБА_5 , а в подальшому ним, на підставах, не заборонених законом, та він є добросовісним набувачем, його дії при оформленні права власності на автомобіль відповідають вимогам Порядку, а позивачем будь-яких доказів того, що йому на час придбання автомобіля було відомо про відсутність у ОСОБА_6 права відчужувати його, суду не надано.

13.07.2018 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про застосування строків позовної давності, в якому зазначає, що 03.08.2011 відбулося зняття з обліку - анулювання тимчасового талону або свідоцтва на право керування ОСОБА_6 та у той же день перереєстрація транспортного засобу на ОСОБА_4 у зв`язку з видачею дублікату свідоцтва про перереєстрацію. Таким чином, з 04.08.2011 у ОСОБА_6 було відсутнє право навіть керування автомобілем, проте ОСОБА_6 позивачці автомобіль не повернув. При цьому, ОСОБА_4 дізналась про своє порушене право щодо позбавлення володіти, користуватися та розпоряджатися спірним автомобілем фактично з 2012 року, що підтверджується протоколом її допиту від 03.08.2015, а з позовом до суду звернулась лише 23.04.2018, тобто близько через 6 років з моменту як дізналась про порушене право. Будь-які поважні причини зволікання із зверненням звернення за захистом свого порушеного права позивачка не посилається, а тому вважає, за необхідне застосувати положення про загальний строк позовної давності з моменту, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її права власності.

24.10.2018 до суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_2 на додаткові пояснення представника позивача, в яких додатково зазначив, що твердження позивача щодо ненадання ОСОБА_6 довіреності на відчуження автомобіля не є беззаперечним підтвердження того, що автомобіль вибув з його володіння поза волею. Наголосив на спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

24.10.2018 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів.

11.12.2018 до суду надійшла позовна заява третьої особи - ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ТОВ «Текстон», представництво «МАНЗАРО ГЛОБАЛ ВЕНЧЕРС ЛІМІТЕД» про визнання біржового договору (угоди) №43840 від 24.04.2009 недійсним.

Ухвалою суду від 12.12.2018 у прийомі позову ОСОБА_6 як 3-ї особи з самостійним вимогами, відмовлено.

Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 22 грудня 2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Skoda oktavia tour», чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , укладений відповідно до довідки-рахунку № ВІА754688 від 06 вересня 2014 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕКСТОН».

Витребувано з володіння ОСОБА_2 автомобіль марки « Skoda oktavia tour», чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_6 .

Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2019 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.

27.09.2019 до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 01.10.2019 заяву відповідача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на автомобіль марки "Skoda oktavia tour", чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Заборонено відчуження автомобіля марки "Skoda oktavia tour", чорного кольору, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Представник позивача в судовому засідання позов підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, запереченнях.

Відповідач ОСОБА_5 , 3-я особа ОСОБА_6 та представник 3-ї особи - ТОВ» Текстон» у судове засідання не з`являлися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином. Про причину неявки суд до відома не ставили.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона/продавець/передає або зобов`язується передати майно/товар/ у власність другій стороні/покупцеві/, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно/товар/ і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

В абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом встановлено, що позивачкою ОСОБА_4 24 квітня 2009 року на підставі біржового договору № 43840 був придбаний транспортний засіб - автомобіль марки «Skoda Oktavia Tour», д.н.з. НОМЕР_2 .

13 травня 2009 року позивачкою був виданий тимчасовий талон серії ДАО 857408 на право керування зазначеним транспортним засобом ОСОБА_6 , який 03 серпня 2011 року був анульований.

03 серпня 2011 року автомобіль був перереєстрований позивачкою і на її ім`я був виданий Дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 . (а.с. 10 - 11; 40)

06 вересня 2014 року на підставі довідки - рахунку серії ВІА №754688, виданої ТОВ «Текстон» 06 вересня 2014 року, та заяви ОСОБА_5 на ім`я начальника ВРЕР - 9 УДАІ в м. Києві №47891894 від 06 вересня 2014 року, автомобіль марки «Skoda Oktavia Tour», д.н.з. НОМЕР_2 був перереєстрований на ОСОБА_5 та змінено державний номерний знак на НОМЕР_3 .

29 липня 2015 року на підставі заяви позивачки Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100080007425 були внесені відомості щодо підробки реєстраційних документів та незаконного заволодіння транспортним засобом. (а.с. 12 - 14; 17 - 27)

Згідно з обліковою карткою ВРЕР УДАІ в м. Києві від 20 травня 2017 року, автомобіль марки «Skoda Oktavia Tour», д.н.з. НОМЕР_3 був перереєстрований з ОСОБА_5 на нового власника - ОСОБА_2 , видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та змінено номерні знаки з НОМЕР_3 на НОМЕР_4 .

18 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_2 також звернувся до Святошинського УП ГУ НП в м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, і був визнаний потерпілим в об`єднаному кримінальному провадженні №12015100080007425 (а.с. 42 - 45; 54; 89 - 95).

10 березня 2018 року транспортний засіб, яким керував відповідач ОСОБА_2 був зупинений працівниками поліції в м. Березані Київської обл. та поміщений на штрафмайданчик в смт. Семенівка.

Постановою старшого слідчого Святошинського УП УГ НП в м. Києві від 15 березня 2018 року автомобіль марки «Skoda Oktavia Tour» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12015100080007425 та передано на зберігання до майданчику для утримання транспортних засобів Святошинського УП ГУ НП в м. Києві.

18 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_2 також звернувся до Святошинського УП ГУ НП в м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, і був визнаний потерпілим в об`єднаному кримінальному провадженні №12015100080007425. (а.с. 42 - 45; 54; 89 - 95)

З пояснень відповідача ОСОБА_2 в заявах по суті справи вбачається, що при придбанні автомобіля та його оформленні 06 вересня 2014 року в ВРЕР УДАІ в м. Києві позивачка як власник автомобіля присутня не була і на підставі чого діяв ОСОБА_6 при укладенні цього договору купівлі-продажу йому не відомо.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що всі питання, пов`язанні з оформлення та перереєстрацією транспортного засобу вирішував ОСОБА_6 , за відсутності ОСОБА_2 безпосередньо в приміщенні Регіонального сервісного центру МВС України під час здійснення уповноваженою особою перереєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою даної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову пракику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Тобто, при вирішенні спору судом підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Звертаючись до суду, позивачка доводить, що її право на володіння та розпорядження транспортним засобом було порушене, його відчуження було проведено без її волевиявлення на це та її згоди внаслідок недобросовісних дій збоку ОСОБА_6 .

Відповідач не заперечує, що при придбанні автомобіля та його оформленні 06 вересня 2014 року в органах ДАІ позивачка, як власник автомобіля, присутня не була.

На підставі чого діяв ОСОБА_6 при укладенні договору купівлі-продажу вони не знають і у нього не цікавилися.

Крім того, згідно заперечень відповідача ОСОБА_2 , всі питання, пов`язанні з оформлення та перереєстрацією транспортного засобу вирішував ОСОБА_6 , вони його очікували на вулиці, і він вийшов з управління з уже оформленими на його доньку документами.

З Висновку експерта № 1427/тдд від 03 лютого 2017 року, отриманого в рамках кримінального провадження №12015100080007425 вбачається, що підпис від імені позивачки у записі від 06 вересня 2014 року в журналі обліку надходження та реалізації або передачі для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок - рахунків, актів прийняття - передачі, біржових угод і номерних знаків для разових поїздок виконаний, ймовірно, не ОСОБА_4 , а іншою особою. (а.с. 28 - 37)

З Повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) №37259981 від 21.08.2018, вбачається, що будь-яких довіреностей, ОСОБА_4 для представництва перед третіми особами ОСОБА_6 не надавала.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

За змістом ст.ст.77- 79ЦПКУкраїни належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що позивачка визнана потерпілою в кримінальному провадженні, має доступ до матеріалів, тому висновок експерта з матеріалів кримінального провадження отриманий з дозволу слідчого.

Враховуючи викладене, суд вважає наданий представником позивачки висновок, як доказ в обґрунтування пред`явленого позову, є належним доказом.

Порядок зняття автомобіля з реєстрації (перереєстрації) визначається Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388.

У пункті 33 Порядку зазначено, що перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться.

З цього випливає, що довідка-рахунок - це документ, який виконує функції договору купівлі-продажу автотранспортного засобу, згідно з якою власник автомобіля зобов`язується передати права на володіння транспортним засобом покупцеві, а той, у свою чергу, повинен сплатити власнику заздалегідь узгоджену суму і вступити в права власності.

Довідка-рахунок підтверджує реалізацію транспортного засобу, перехід права власності на транспортний засіб від продавця до покупця та є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортного засобу.

Сукупність наведених обставин, зокрема відсутність позивачки в момент вчинення правочину щодо передачі спірного автомобіля, що фізично унеможливлює підпис нею документів для відчуження автомобіля, відсутність довіреностей, наданих позивачкою ОСОБА_6 на представництво та вчинення правочину перед третіми особами, а також наявність висновку експерта щодо ймовірного виконання підпису у документах щодо передачі автомобіля не позивачкою, а іншою особою, дає підстави стверджувати, що відчуження спірного автомобіля було проведено з порушенням вимог закону, поза волею позивачки, як власника.

Відповідачем, у свою чергу, попри посилання у заявах по суті справи та у судовому засіданні на існування довіреності, виданої позивачкою ОСОБА_6 , яка надавала право останньому розпоряджатися від імені позивачки спірним автомобілем, жодних доказів на підтвердження таких обставин не надано.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Водночас, суд зазначає, що на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Також такий стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідний підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ) ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що вимоги в частині визнання даного правочину недійсним є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен громадянин має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З огляду на абсолютність права власності власнику законом гарантовано право такого захисту, а також визначено способи та засоби захисту свого права.

Одним із таких засобів є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання за ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

В частині 3 пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Таким чином, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача.

Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним.

Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Враховуючи викладене вище, висновок суду про недійсність укладеного договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06 вересня 2014 року, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки і в цій частині.

З урахуванням цього та викладених висновків суду, суд не приймає до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 та його представника щодо законність укладеної угоди від 20 травня 2017 року, його добросовісність, як набувача, та відсутності підстав у позивачки для витребування спірного автомобіля з його володіння.

Суд також не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_2 щодо пропуску позивачкою строків звернення до суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, визнаечних ст..ст.15, 16, 20 ЦК України, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Звертаючись до суду, позивачка зазначила, що про порушення свого права довідалася в 2015 році, в зв`язку з чим 29 липня 2015 року звернулася до Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з заявою про злочин.

В цей же день на підставі заяви позивачки Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100080007425 були внесені відомості щодо підробки реєстраційних документів та незаконного заволодіння транспортним засобом.

До суду позивачка звернулася квітні 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом за спливу позовної давності, оскільки, на його думку, вона дізналася про своє порушене право щодо незаконного позбавлення її права володіти, розпоряджатися та користуватися своїм автомобілем з 2012 року, часу, коли ОСОБА_6 відмовився повернути її автомобіль і з цього часу необхідно вираховувати перебіг позовної давності, суд вважає такими, що не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, позаяк спірний автомобіль вибув з її володіння як власника значно пізніше - 06 вересня 2014 року, коли на підставі довідки - рахунку серії НОМЕР_8 , виданої ТОВ «Текстон», був неправомірно перереєстрований ОСОБА_6 на ОСОБА_5 , а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись 3, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 256, 261, 267, 317, 319, 330, 387, 388, 655, 658 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки "Skoda oktavia your", чорного кольору, 2004 року виписку, кузов № НОМЕР_1 , укладений відповідно до довідки-рахунку № ВІА754688 від 06 вересня 2014 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕКСТОН".

Витребувати з володіння ОСОБА_2 автомбіль марки "Skoda oktavia your", чорного кольору, 2004 року виписку, кузов № НОМЕР_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.