Ухвала

від 21.03.2019 по справі 760/10691/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Київського апеляційного суду Іванової І.В.

21 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 760/10691/18

Провадження № 22-ц/824/4614/2019

у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Текстон , ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Обставини спору

У квітні 2018 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 24 квітня 2009 року вона придбала транспортний засіб марки Skoda oktavia tour , 2004 року випуску, на підставі біржового договору № 43840 від 24.04.2009 року.

У подальшому, вона передала зазначений автомобіль у користування відповідачу ОСОБА_4 про що останньому було видано тимчасовий талон на право керування автомобілем, який було скасовано в 2011 році.

Далі позивач зазначила, що в грудні 2014 року вона звернулась до ОСОБА_4 із проханням повернути транспортний засіб, проте автомобіль повернуто не було.

Коли в 2015 році вона дізналася, що цей транспортний засіб без її згоди було знято з обліку та перереєстровано на іншу особу, то 29 липня 2015 року звернулася до Святошинського РУ ГУ МВС України з заявою про вчинення злочину, а саме: підробки документів з подальшою перереєстрацією цього транспортного засобу на іншу особу. За даним фактом розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні.

В процесі розслідування слідчими було отримано довідку-рахунок від 06.09.2014 року, виданий ТОВ Текстон на підставі яких спірний автомобіль був перереєстрований за ОСОБА_3 за відсутністю акту приймання-передачі транспортного засобу, засвідченого підписами сторін.

Крім того, позивач зазначила, що 19.11.2016 року в рамках кримінального провадження №12015100080007425 було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновком якої підпис від її імені у записі від 06 вересня 2014 року у журналі обліку надходження та реалізації або передачі для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок - рахунків, актів прийняття - передачі, біржових угод і номерних знаків для разових поїздок виконаний, ймовірно, не нею, а іншою особою.

В подальшому, 20.05.2017 року було здійснено перереєстрацію автомобіля з ОСОБА_3 на ОСОБА_1

Таким чином, позивач посилаючись на те, що належний їй автомобіль вибув з її власності поза її волею, всупереч встановленій законодавством процедурі, оскільки вона не вчиняла будь-яких дій, направлених на відчуження автомобіля, довідок-рахунків не замовляла, просила суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу спірного автомобіля, що був укладений 06 вересня 2014 року шляхом оформлення довідки-рахунку, виданої ТОВ Текстон , витребувати цей автомобіль із володіння ОСОБА_1 та зобов'язати останнього передати цей автомобіль їй.

Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти позову зазначивши, що позивачка звертаючись з позовом послалась на вибуття спірного автомобіля з її власності поза її волею, проте як вбачається з її пояснень, остання у 2011 році анулювавши за своєю заявою талон на користування спірним автомобілем ОСОБА_4, лише у грудні 2014 року, тобто через три роки зателефонувала ОСОБА_4 щоб той повернув їй автомобіль, після чого будь яких процесуальних дій щодо повернення автомобіля не вчиняла і лише у липні 2015 року звернулась до поліції, таким чином з її відома на протязі п'яти років ОСОБА_4 користувався автомобілем, тому відповідач вважав обставину щодо вибуття транспортного засобу із власності позивача поза її волі не доведеною.

Крім того, відповідач зазначив, що під час вчинення відплатного договору їм не було відомо та не могло бути відомо, що у ОСОБА_4 відсутня правова підстава для відчуження автомобіля, оскільки сервісний центр МВС вчинив всі передбачені законом перевірки на відповідність вимог поданих документів для перереєстрації автомобіля на нового власника.

Також відповідач зазначив, що з 06.09.2014 року по 10.03.2018 року він добросовісно володів, користувався транспортним засобом, витрачав кошти на підтримання його технічного стану, обслуговування, ремонтування, неодноразово перетинав кордон України і до нього за три с половиною роки жодного разу не висувалось претензій щодо неправомірності володіння, тому просив відмовити в позові, визнавши його добросовісним набувачем.

Крім того, відповідач подав клопотання про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачка усвідомлювала, що втратила право на розпорядження спірним транспортним засобом ще у 2011 році, коли ОСОБА_4 відмовився повертати їй автомобіль, але вона не вчинила жодних процесуальних дій щодо повернення майна, тому оскільки з моменту як ОСОБА_2 дізналась про своє порушене право 2011-2012 р., про що вона сама вказувала і це підтверджується документами у кримінальному провадженні, і до моменту із зверненням з даним позовом у 2018 році минуло 6 років, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля, укладений відповідно до довідки-рахунку № ВІА754688 від 06 вересня 2014 року, виданої ТОВ Текстон , та витребувано цей автомобіль з володіння ОСОБА_1

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль вибув із володіння позивачки поза її волею, всупереч встановленій законодавством процедурі, тому оскаржуваний договір купівлі-продажу автомобіля необхідно визнати недійсним та витребувати його з володіння ОСОБА_1, відповідно до ст.388 ЦК України.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

Зокрема, апелянт посилається, що суд не врахував того, що ОСОБА_2 дізналась про своє порушене право щодо позбавлення права володіти, розпоряджатися та користуватися спірним автомобілем фактично з кінця 2011 року початку 2012 року, як зазначає сама позивачка , оскільки в своєму позові, а також в оскаржуваному рішенні зазначено, що в грудні 2014 року позивачка повторно звернулась до ОСОБА_4 з проханням повернути автомобіль , проте автомобіль повернутий не був, на той момент правочин вже був вчинений. При цьому інформація щодо володіння особою рухомим та нерухомим майном є відкритою, позивачка була зобов'язана та мала можливість відслідковувати стан своїх майнових прав на спірний транспортний засіб, починаючи з моменту придбання та взагалі мала насторожитися відколи ОСОБА_4 безпідставно не повертав їй транспортний засіб. Позивачка усвідомлювала, що втратила право на розпорядження своїм транспортним засобом ще у 2011 році і навіть після вчинення правочину у 2014 році позивачка продовжувала зволікати своїми правами та обов'язками, таким чином до моменту із зверненням з даним позовом до суду минуло 6 років.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль вибув з володіння ОСОБА_2 всупереч її волі, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, та про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та його витребування із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом за спливу позовної давності, оскільки, на його думку, вона дізналася про своє порушене право щодо незаконного позбавлення її права володіти, розпоряджатися та користуватися своїм автомобілем з 2012 року, часу, коли ОСОБА_4 відмовився повернути її автомобіль і з цього часу необхідно вираховувати перебіг позовної давності, апеляційний суд не прийняв до уваги, позаяк спірний автомобіль вибув з її володіння як власника значно пізніше - 06 вересня 2014 року, коли на підставі довідки - рахунку серії ВІА в„–754688 , виданої ТОВ Текстон , був неправомірно перереєстрований ОСОБА_4 на ОСОБА_3, а відповідно до ч.1 ст.261 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зміст окремої думки

Не погоджуючись із позицією суду першої інстанції та Київського апеляційного суду про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності, вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року ухваленої за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року.

Згідно ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до роз'яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Так, в позовній заяві та поясненнях у кримінальному провадженні, ОСОБА_2 послідовно зазначала, що у 2009 році вона передала зазначений автомобіль у користування відповідачу ОСОБА_4 про що останньому було видано тимчасовий талон на право керування автомобілем, який вона анулювала 03.08.2011 році і в цей же день на її ім'я був виданий Дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.10 - 11; 40).

Зазначені обставини також підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, позивач зазначила, що в грудні 2014 року вона звернулась до ОСОБА_4 із проханням повернути транспортний засіб, проте автомобіль повернуто не було.

З даним позовом про витребування спірного автомобіля позивач ОСОБА_2 звернулась до суду у квітні 2018 року.

Таким чином, на мою думку, заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що інформація щодо володіння особою рухомим та нерухомим майном є відкритою, позивачка була зобов'язана та мала можливість відслідковувати стан своїх майнових прав на спірний транспортний засіб , оскільки відповідно до статтей 319, 322 ЦК України власність зобов'язує і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, тому саме починаючи з грудня 2014 року, тобто з моменту коли ОСОБА_4 вже не маючи законних прав на користування автомобілем, оскільки у 2011 році позивач анулювала тимчасовий талон на його ім 'я, безпідставно не повернув їй транспортний засіб, у ОСОБА_2 виникло право на звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням наведеного вважаю, що перебіг позовної давності за вимогами ОСОБА_2 почався у грудні 2014 року, коли відповідач ОСОБА_4 на її вимогу не повернув спірний автомобіль після того, як ще в 2011 році вона анулювала право відповідача на користування спірним автомобілем, тому саме з з цього часу вона дізналась про порушення свого права на володіння та користування автомобілем.

За таких обставин, з огляду на те, що позивач подала позов лише у квітні 2018 року, тобто із пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, клопотання про поновлення строку не заявляла, доказів поважності причин пропуску не надала, а також враховуючи заяву відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, на мою думку рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з огляду на пропуск встановленого законом строку звернення до суду.

Суддя І.В.Іванова