Ухвала

від 10.05.2023 по справі 905/3133/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649

У Х В А Л А

10.05.2023р. Справа №905/3133/16

за скаргою: №18-0013/27797 від 21.04.2023р. Національного банку України на дії та бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. у справі:

за позовом: Національного банку України (01601, м.Київ, вул.Інститутська, 9)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» (83017, м.Донецьк, вул.Овнатаняна, 63)

про стягнення заборгованості у розмірі 25254,46 грн

за участю: Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Академічна, 20)

Суддя Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Шуть А.В.

У засіданні брали участь:

від позивача (стягувача, скаржника): не з`явився

від відповідача (боржника): не з`явився

від органу примусового виконання рішень: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. (суддя Бойко І.А.) позов Національного банку України задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 13156,39 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 717,94 грн; в вимогах в частині стягнення штрафу у розмірі 12098,07 грн відмовлено.

19.12.2016р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області було видано відповідний наказ.

26.04.2023р. Національний банк України звернувся до суду зі скаргою №18-0013/27797 від 21.04.2023р. на дії та бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є., за змістом якої просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. під час примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. у справі №905/3133/16 у виконавчому провадженні №53664228;

- визнати неправомірною постанову №53664228, винесену головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Суховим М.Є. від 09.03.2023р. про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов`язати Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути порушення прав стягувача на виконання наказу господарського суду Донецької області від 19.12.2016р. у справі №905/3133/16 шляхом поновлення виконавчого провадження №53664228 та забезпечити здійснення у виконавчому провадженні дій, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування поданої скарги Національний банк України посилається на порушення державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі, щодо дотримання періодичності (системності) перевірки майнового стану боржника; не направлення у період з квітня 2017р. по березень 2023р. стягувачу документів щодо дій, вчинених державним виконавцем у виконавчому провадженні; винесення постанови ВП №53664228 від 09.03.2023р. про повернення виконавчого документа стягувачу.

Разом з тим, скаржник зауважує, що сам факт здійснення окремих виконавчих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без проведення перевірки майнового стану боржника з відповідною періодичністю (систематичністю), встановленою ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. Поряд з цим, скаржник вказує на те, що державним виконавцем не було вчинено й інших необхідних та доцільних дій, зокрема, вжиття заходів для застосування приводу (ст.188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення), вжиття заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника за межі України (п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження), складання акту про порушення та звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження»). Також, за твердженням скаржника, в постанові ВП №53664228 від 09.03.2023р. про повернення виконавчого документа стягувачу не зазначено жодного заходу, який був вжитий для з`ясування місцезнаходження боржника та його майна. Одночасно, всупереч ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» оскаржувана постанова не містить посилання на акт державного виконавця, який має бути ним складений. На переконання скаржника, наведене свідчить про невжиття державним виконавцем належних заходів щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, та внаслідок протиправної бездіяльності органу державної виконавчої служби, рішення суду по справі №905/3133/16 є не виконаним, чим порушено права та законні інтереси Національного банку України.

У зв`язку з відрахуванням зі штату судді Бойко І.А., протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 26.04.2023р. скаргу у справі №905/3133/16 передано на розгляд судді Паляниці Ю.О.

Ухвалою суду від 01.05.2023р. призначено до розгляду скаргу в судовому засіданні на 10.05.2023р. о 14:00 год. Присутність учасників розгляду скарги у судовому засіданні визначена не обов`язковою.

У зв`язку з обмеженістю знаків поштової оплати (поштових марок) для відправлення вихідної кореспонденції за межі суду, зважаючи на запровадження роботи суду у віддаленому режимі через воєнний стан в Україні, ухвала суду від 01.05.2023р. направлена стягувачу на електронну адресу nbu@bank.gov.ua, державному виконавцю на електронну адресу don-vidi@dn.dvs.gov.ua.

Крім того, ухвала суду від 01.05.2023р. розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України, а тому учасники розгляду скарги мали можливість ознайомитися з нею у вказаному реєстрі.

Водночас, з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» зареєстровано у м.Донецьку, господарським судом на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» було опубліковано оголошення про розгляд відповідної скарги.

08.05.2023р. на електронну адресу суду надійшов відзив №22.7-15329/7 від 08.05.2023р. Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за змістом якого державний виконавець зазначав, що постанова про повернення виконачого документа стягувачу була винесена у зв`язку з неможливістю перевірити майновий стан боржника та провести опис його майна за адресою зазначеною у виконавчому документі, а саме: м.Донецьк, вул.Овнатаняна, 63, оскільки воно знаходиться на непідконтрольній органам державної влади території. Вказане звернення скріплене ЕЦП.

Станом на 10.05.2023р. відзив на скаргу боржником не подано.

Представники учасників розгляду скарги у судове засідання 10.05.2023р. не з`явились, судом не викликались.

Згідно з ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Таким чином, з огляду на приписи наведеної норми господарського процесуального законодавства України, суд дійшов висновку, що скарга може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представника відповідача (боржника), державного виконавця та скаржника не перешкоджає її вирішенню по суті.

Оцінюючи надані до матеріалів скарги докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга №18-0013/27797 від 21.04.2023р. Національного банку України підлягає задоволенню, враховуючи наступне:

За приписами ст.129 Конституції України обов`язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

В силу норм ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка кореспондується з нормами ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

За приписами ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Як свідчать матеріали скарги, 07.04.2017р. державним виконавцем Калінінського районного відділу державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Аврам Анною Олександрівною відкрито виконавче провадження за №53664228 з виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №905/3133/16 від 19.12.2016р.

Відповідно до витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження в межах виконавчого провадження №53664228 були проведені наступні виконавчі дії: 10.04.2017р. винесено постанову про арешт майна боржника, 31.07.2017р. винесено постанову про передачу виконавчого провадження, 10.08.2017р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 13.11.2019р. винесено постанову про арешт коштів боржника, 20.01.2020р. винесено постанову про передачу виконавчого провадження, 23.01.2020р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 23.12.2021р. винесено постанову про арешт коштів боржника, 28.12.2021р. винесено постанову про передачу виконавчого провадження, 20.01.2022р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 16.07.2022р. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, 09.03.2023р. винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника, 09.03.2023р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Проте, вжиті державними виконавцями заходи примусового виконання рішення господарського суду до повного чи часткового його виконання не призвели.

Поряд з цим скаржник зазначає про те, що він не отримував у виконавчому провадженні №53664228 жодних документів, окрім постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004р., «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997р.).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011р. у справі «Агрокомплекс проти України»).

У рішенні від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклев проти України» (рішення від 07.06.2005р.) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів розглядуваної скарги, державним виконавцем протягом строку виконавчого провадження здійснювались наступні запити: №126583725 від 15.12.2021р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №126583727 від 15.12.2021р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; №143189895 від 12.08.2022р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №143189911 від 12.08.2022р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; №148829932 від 18.10.2022р. та №149794581 від 24.10.2022р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №148829937 від 18.10.2022р. та №149794500 від 24.10.2022р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Приписами ст.18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (ч.ч.1, 3 ст.327 наведеного кодексу).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як визначено у ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (п.п.1, 3 ч.2 ст.18 вказаного закону).

За приписами ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст.7 Закону України «Про виконавчу службу», зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на положення Закону України «Про виконавче провадження» - використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

За змістом п.п.5, 7 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному ст.56 цього закону.

Як визначено у ст.28 наведеного нормативно-правового акту копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Документи виконавчого провадження державним органам, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим фінансовим установам, підприємствам, установам, організаціям, посадовим чи службовим особам можуть надсилатися у формі електронних документів. Виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі-підприємцю під розписку.

Отже, за умови відсутності направлення сторонам виконавчого провадження копій постанов та інших матеріалів виконавчого провадження, у строки визначені чинним законодавством, сторони виконавчого провадження не можуть вважатися належним чином повідомленими про хід виконавчого провадження, що є порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Доказів своєчасного направлення державним виконавцем стягувачу документів виконавчого провадження, як це визначено вимогами Закону України «Про виконавче провадження» суду не надано.

Також, суд виходить з того, що відповідно до ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України «Про виконавче провадження», тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 27.03.2023р. у справі №904/817/20, від 02.12.2020р. у справі №911/4670/13, від 19.08.2019р. у справі №913/438/16, від 18.07.2018р. у справі №915/1294/13, від 23.08.2018р. у справі № 911/167/17.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018р. у справі №910/25970/14, від 02.12.2020р. у справі №911/4670/13.

При цьому, матеріали справи не містять доказів реалізації державним виконавцем всіх наданих йому прав щодо перевірок майнового стану боржника та їх періодичності, а також доказів застосування усіх можливих (передбачені законом) заходів для досягнення результату щодо виконання судового рішення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

09.03.2023р. на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Суховим Михайлом Євгеновичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Частиною 1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідно до ч.5 ст.52 вищезазначеного закону, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Проте в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем всіх дій передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо виявлення та розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Отже, суду не доведено наявність підстав передбачених п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» для повернення стягувачу виконавчого документа.

Водночас, за змістом ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Докази складання відповідного акту у матеріалах справи відсутні.

Наразі, неможливість складання акту за зареєстрованим місцезнаходженням боржника (м.Донецьк) на непідконтрольній Україні території не звільняє державного виконавця від встановленого ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язку, що саме по собі свідчить про передчасність прийняття рішення про повернення виконавчого документу стягувачу.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено конкретних строків, протягом яких державний виконавець повинен здійснити всі необхідні заходи в межах виконавчого провадження щодо фактичного виконання наказу суду, але у відповідності до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, окрім іншого, таких засад як обов`язковість виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що органом державної виконавчої служби на виконання наведених вище положень Закону України «Про виконавче провадження» допущена протиправна бездіяльність та не вчинено всіх належних, повних та об`єктивних виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №53664228, а також передчасно прийнято постанову про повернення стягувачу виконавчого документа згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про наявність підстав для задоволення скарги у цій частині.

Відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За приписами ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

З огляду на висновки суду щодо неправомірності дій державного виконавця з прийняття постанови від 09.03.2023р., вимога скарги про зобов`язання органу примусового виконання поновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 19.12.2016р. у справі №905/3133/16 та забезпечення здійснення дій, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» також підлягає задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу Національного банку України на приписи ч.2 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

З огляду на наведене, розглядувана скарга Національного банку України підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.234, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Скаргу №18-0013/27797 від 21.04.2023р. Національного банку України на дії та бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. під час примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. у справі №905/3133/16 у виконавчому провадженні №53664228.

Визнати неправомірною постанову №53664228 винесену головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Суховим М.Є. від 09.03.2023р. про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зобов`язати Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути порушення прав стягувача на виконання наказу господарського суду Донецької області від 19.12.2016р. у справі №905/3133/16 шляхом поновлення виконавчого провадження №53664228 та забезпечити здійснення у виконавчому провадженні дій, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Вступну та резолютивну частини ухвали складено 10.05.2023р.

Повний текст ухвали складено 15.05.2023р.

Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.О.Паляниця