Ухвала

від 21.02.2024 по справі 905/3133/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649

У Х В А Л А

21.02.2024р. Справа №905/3133/16

за скаргою: б/н від 31.01.2024р. Національного банку України на дії та бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. у справі:

за позовом: Національного банку України (01601, м.Київ, вул.Інститутська, 9)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» (83017, м.Донецьк, вул.Овнатаняна, 63)

про стягнення заборгованості у розмірі 25254,46 грн

за участю: Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Академічна, 20)

Суддя Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Білогубова В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача (стягувача, скаржника): не з`явився

від відповідача (боржника): не з`явився

від органу примусового виконання рішень: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. (суддя Бойко І.А.) позов Національного банку України задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 13156,39 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 717,94 грн; в вимогах в частині стягнення штрафу у розмірі 12098,07 грн відмовлено.

19.12.2016р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області було видано відповідний наказ.

31.01.2024р. Національний банк України звернувся до суду зі скаргою б/н від 31.01.2024р. на бездіяльність та рішення головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є., за змістом якої просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. під час примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. у справі №905/3133/16 у виконавчому провадженні №53664228;

- визнати неправомірною постанову №72531190 від 17.11.2023р., винесену головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов`язати Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути порушення прав стягувача на виконання наказу господарського суду Донецької області від 19.12.2016р. у справі №905/3133/16 шляхом здійснення у виконавчому провадженні №53664228 дій, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування поданої скарги Національний банк України посилається на порушення державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі, щодо дотримання періодичності (системності) перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадження ВП №53664228; безпідставне винесення постанови щодо виконання цього ж наказу господарського суду Донецької області ВП №72531190 від 17.11.2023р. про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ухвалою суду від 06.02.2024р. призначено до розгляду скаргу в судовому засіданні на 21.02.2024р. о 15:00 год. Присутність учасників розгляду скарги у судовому засіданні визначена не обов`язковою.

Станом на 21.02.2024р. від учасників розгляду скарги жодних заяв та клопотань не надходило.

Представники учасників розгляду скарги у судове засідання 21.02.2024р. не з`явились, судом не викликались.

Згідно з ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Таким чином, з огляду на приписи наведеної норми господарського процесуального законодавства України, суд дійшов висновку, що скарга може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представника відповідача (боржника), державного виконавця та скаржника не перешкоджає її вирішенню по суті.

Оцінюючи надані до матеріалів скарги докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга б/н від 31.01.2024р. Національного банку України підлягає задоволенню, враховуючи наступне:

За приписами ст.129 Конституції України обов`язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

В силу норм ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка кореспондується з нормами ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

За приписами ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Як свідчать матеріали скарги, 07.04.2017р. державним виконавцем Калінінського районного відділу державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Аврам Анною Олександрівною відкрито виконавче провадження за №53664228 з виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №905/3133/16 від 19.12.2016р.

Відповідно до витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження в межах виконавчого провадження №53664228 були проведені наступні виконавчі дії: 10.04.2017р. винесено постанову про арешт майна боржника, 31.07.2017р. винесено постанову про передачу виконавчого провадження, 10.08.2017р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 13.11.2019р. винесено постанову про арешт коштів боржника, 20.01.2020р. винесено постанову про передачу виконавчого провадження, 23.01.2020р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 23.12.2021р. винесено постанову про арешт коштів боржника, 28.12.2021р. винесено постанову про передачу виконавчого провадження, 20.01.2022р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 16.07.2022р. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, 09.03.2023р. винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника, 09.03.2023р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, 20.07.2023р. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.

Проте, вжиті державними виконавцями заходи примусового виконання рішення господарського суду до повного чи часткового його виконання не призвели.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004р., «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997р.).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011р. у справі «Агрокомплекс проти України»).

У рішенні від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклев проти України» (рішення від 07.06.2005р.) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Державним виконавцем протягом строку виконавчого провадження здійснювались наступні запити: №126583725 від 15.12.2021р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №126583727 від 15.12.2021р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; №143189895 від 12.08.2022р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №143189911 від 12.08.2022р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; №148829932 від 18.10.2022р. та №149794581 від 24.10.2022р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №148829937 від 18.10.2022р. та №149794500 від 24.10.2022р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; №169257932 від 20.07.2023р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи; №169257936 від 20.07.2023р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; б/н від 31.01.2024р. до банків про наявні рахунки у боржника.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Приписами ст.18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (ч.ч.1, 3 ст.327 наведеного кодексу).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як визначено у ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (п.п.1, 3 ч.2 ст.18 вказаного закону).

За приписами ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст.7 Закону України «Про виконавчу службу», зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на положення Закону України «Про виконавче провадження» - використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

За змістом п.п.5, 7 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному ст.56 цього закону.

Суд виходить з того, що відповідно до ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України «Про виконавче провадження», тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 27.03.2023р. у справі №904/817/20, від 02.12.2020р. у справі №911/4670/13, від 19.08.2019р. у справі №913/438/16, від 18.07.2018р. у справі №915/1294/13, від 23.08.2018р. у справі № 911/167/17.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018р. у справі №910/25970/14, від 02.12.2020р. у справі №911/4670/13.

При цьому, матеріали справи не містять доказів реалізації державним виконавцем всіх наданих йому прав щодо перевірок майнового стану боржника та їх періодичності, а також доказів застосування усіх можливих (передбачені законом) заходів для досягнення результату щодо виконання судового рішення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

17.11.2023р. на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Суховим Михайлом Євгеновичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (№72531190).

Частиною 1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідно до ч.5 ст.52 вищезазначеного закону, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Проте в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем всіх дій передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо виявлення та розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Отже, суду не доведено наявність підстав передбачених п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» для повернення стягувачу виконавчого документа.

Водночас, за змістом ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Докази складання відповідного акту у матеріалах справи відсутні.

Наразі, неможливість складання акту за зареєстрованим місцезнаходженням боржника (м.Донецьк) на непідконтрольній Україні території не звільняє державного виконавця від встановленого ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язку, що саме по собі свідчить про передчасність прийняття рішення про повернення виконавчого документу стягувачу.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено конкретних строків, протягом яких державний виконавець повинен здійснити всі необхідні заходи в межах виконавчого провадження щодо фактичного виконання наказу суду, але у відповідності до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, окрім іншого, таких засад як обов`язковість виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що органом державної виконавчої служби на виконання наведених вище положень Закону України «Про виконавче провадження» допущена протиправна бездіяльність та не вчинено всіх належних, повних та об`єктивних виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №53664228, а також передчасно прийнято постанову про повернення стягувачу виконавчого документа згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про наявність підстав для задоволення скарги у цій частині.

Відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на висновки суду щодо неправомірності бездіяльності державного виконавця в межах виконавчого провадження ВП №53664228, вимога скарги про зобов`язання органу примусового виконання усунути порушення прав стягувача на виконання наказу господарського суду Донецької області від 19.12.2016р. у справі №905/3133/16 шляхом здійснення у виконавчому провадженні №53664228 дій, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» також підлягає задоволенню.

Отже, скарга Національного банку України підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, суд зазначає, що всі дії стосовно виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. здійснювались державним виконавцем в межах виконавчого провадження №53664228. Проте, 17.11.2023р. головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Суховим Михайлом Євгеновичем винесено постанову №72531190 від 17.11.2023р. про повернення виконавчого документа стягувачу. Будь-яких пояснень з цього приводу державним виконавцем не надано, наявність факту відкриття виконавчого провадження за №72531190 не підтверджено, ідентифікатору доступу до ВП №72531190 суду не повідомлено. При цьому, вже після винесення постанови №72531190 від 17.11.2023р. виконавець здійснив запит б/н від 31.01.2024р. до банків про наявні рахунки у боржника, про що свідчать відомості, які наявні у Автоматизованій системі виконавчих проваджень (за номером ВП 53664228).

Однак, враховуючи формулювання вимог скарги, розбіжності у номерах виконавчих проваджень щодо виконання наказу 19.12.2016р. не впливають на висновки суду щодо наявності підстав для задоволення розглядуваної скарги Національного банку України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.234, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Скаргу б/н від 31.01.2024р. Національного банку України на дії та бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. під час примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2016р. у справі №905/3133/16 у виконавчому провадженні №53664228.

Визнати неправомірною постанову №72531190 від 17.11.2023р., винесену головним державним виконавцем Донецького відділу державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сухового М.Є. про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зобов`язати Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути порушення прав стягувача на виконання наказу господарського суду Донецької області від 19.12.2016р. у справі №905/3133/16 шляхом здійснення у виконавчому провадженні №53664228 дій, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Вступну та резолютивну частини ухвали складено 21.02.2024р.

Повний текст ухвали складено 26.02.2024р.

Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.О.Паляниця