Рішення

від 10.05.2023 по справі 911/2077/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2077/22

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДТ СТОУН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК РЕМ-БУД»

про стягнення 839 017,64 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Дідківський Р.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДТ СТОУН» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК РЕМ-БУД» про стягнення 839 017,64 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов`язання щодо виконання умов договору поставки № 16/07/2018-1 від 16.07.2018 в частині оплати за поставлений товар. У зв`язку із чим позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 567 935,66 грн основного боргу, 14 063,18 грн 3 % річних, 13 472,25 грн інфляційних витрат та 143 546,55 грн пені.

Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/2077/22 від 31.10.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДТ СТОУН» залишено без руху.

10.11.2022 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 31.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2077/22. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 14.12.2022.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У зв`язку із відсутністю у суду фінансування на здійснення направлення поштової кореспонденції та відсутністю інформації щодо відомої електронної адреси відповідача, ухвала про відкриття провадження у справі від 15.11.2022 не була направлена відповідачу.

Однак у даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.11.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

13.12.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про проведення першого підготовчого засідання без участі позивача.

14.12.2022 в судове засідання представники сторін не з`явилися. Ухвалою суду від 14.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 25.01.2023.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 14.12.2022.

25.01.2023 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по справі; представник відповідача в судове засідання не з`явився; в судовому засіданні представник позивача надав до суду оригінали документів для огляду. Ухвалою суду від 25.01.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 22.02.2023.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 25.01.2023 та направлено останню на електронну адресу відповідача, що повідомлена позивачем в судовому засіданні 25.01.2023.

21.02.2023 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи.

21.02.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд проводити підготовче судове засідання у справі № 911/2077/22 за відсутності представника відповідача та розглянути справу № 911/2077/22 на підставі наявних у справі матеріалів.

22.02.2023 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по справі; представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Ухвалою суду від 22.02.2023 вирішено закрити підготовче провадження у справі № 911/2077/22 та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.03.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 22.02.2023.

22.03.2023 в судове засідання прибув представник позивача, надав усні пояснення по суті спору та виступив із вступним словом; представник відповідача в судове засідання не з`явився. Ухвалою суду від 22.03.2023 суд вирішив відкласти судове засідання на 19.04.2023 перед встановленням обставин та дослідженням доказів, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 22.03.2023.

19.04.2023 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по суті спору; представник відповідача в судове засідання не з`явився.

19.04.2023 в судовому засіданні представник позивача усно клопотав про долучення до матеріалів справи письмові пояснення по справі; суд протокольно не прийняв до матеріалів справи письмові пояснення позивача.

19.04.2023 в судовому засіданні суд оголосив про перехід до встановлення обставин справи та дослідження доказів; в судовому засіданні судом з`ясовано наявність/відсутність у позивача рахунків на оплату на суми, якими обґрунтований позов; представник позивача надав усні пояснення щодо наявності рахунків на оплату та причини неподання останніх.

Ухвалою суду від 19.04.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 10.05.2023.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 19.04.2023.

10.05.2023 в судове засідання прибув представник позивача, подав до суду клопотання про долучення доказів (рахунків на оплату) та клопотав про поновлення позивачу пропущеного строку на подання останніх; суд протокольно визнав поважними причини неподання зазначених доказів раніше, поновив позивачу строк на подання доказів та долучив їх до матеріалів справи.

10.05.2023 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд позов задовольнити, посилаючись на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 16/07/2018-1 від 16.07.2018 в частині здійснення повної оплати за поставлений товар. Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору у період з 16.10.2021 до 04.11.2021 було здійснено поставку товару на загальну суму 573 905,26 грн. Однак, як зазначає позивач, відповідач лише частково оплатив поставлений товар на суму 5 969,60 грн, чим заборгував позивачу 567 935,66 грн. У зв`язку із чим позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 567 935,66 грн основного боргу, 14 063,18 грн 3 % річних, 13 472,25 грн інфляційних витрат та 143 546,55 грн пені, нарахованої на підставі п. 7.3 договору.

10.05.2023 представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, проте, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТДТ Стоун» (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМК РЕМ-БУД» (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки № 16/07/2018-1 (далі договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник передає у власність покупця, а покупець оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі «товар»), які зазначені у рахунках на передоплату та видаткових накладних, що додаються до договору про закупівлю і є йото невід`ємними частинами.

За умовами пп. 1.2, 1.3 вказаного правочину, обсяги закупівлі товару можуть бути змінені залежно від реального фінансування та потреб покупця. Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження.

Відповідно до п. 3.1 договору, загальна сума договору складається із сум, визначених у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.2 договору, ціна визначається цим договором і приймається сторонами в національній валюті України гривні. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими рахунками на передоплату.

За змістом п. 3.3 договору, ціна товару, узгоджена відповідно до заявки та рахунку на передоплату до цього договору, включає: вартість товару, компенсацію експедиторських послуг постачальника та всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України.

Постачальник гарантує незмінність ціни на поставлений товар з моменту відправлення коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника до моменту відвантаження її за місцем призначення зазначеного покупцем.

В пункті 4.1 договору передбачено, що оплата за поставлену партію товару по цьому договору проводиться покупцем на протязі З (трьох) банківських днів після відправлення постачальником покупцю рахунку на передоплату.

Датою оплати вважається дата відправлення банком покупця коштів за банківськими реквізитами постачальника (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору, терміни оплати можуть змінюватися за письмовою згодою сторін.

Пунктом 4.4 визначено, що поставка товару проводиться тільки після отримання постачальником 100% передоплати відповідно до рахунку-фактури.

Відповідно до п. 5.1 договору, товар поставляється покупцю тільки на підставі письмових заявок у кількості та за реквізитами зазначеними у заявці.

Постачальник здійснює поставку товару транспортом та на умовах, визначених у рахунку на передоплату та видатковій накладній зі складу: с. Михайлівка, с. Бехи Коростенського району (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.7 договору, товар поставляється на умовах СРТ (залізнична станція призначення) відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» в редакції 2010 року, якщо інше не обумовлено в додатковій угоді до Договору.

Датою поставки товару в розумінні цього договору сторони визначають дату складення залізничної накладної на перевезення товару (п. 5.8 договору).

Згідно з п. 5.9 договору, товар вважається переданим у власність покупця в момент завантаження товару у залізничну тару (піввагони, обрізні хопери тощо) та передачі перевізнику (в даному випадку залізниця, станція відправлення), що підтверджується залізничною накладною з відміткою перевізника про прийняття товару для його перевезення.

Відповідно до п. 6.1 договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за товар.

Згідно з п. 6.3.1 договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару, якість яких відповідає умовам, установленим договором.

Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар (п. 6.4.1 договору).

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов договору, протягом жовтня листопада 2021 року поставив відповідачу товар на загальну суму 573 905,26 грн, що підтверджується видатковими накладними № 866 від 15.10.2021 на суму 51 129,48 грн, № 869 від 16.10.2021 на суму 61 353,56 грн, № 870 від 17.10.2021 на суму 18 503,10 грн, № 872 від 17.10.2021 року на суму 20 747,80 грн, № 873 від 18.10.2021 на суму 15 940,80 грн, № 875 від 19.10.2021 на суму 12 106,80 грн, № 879 від 20.10.2021 на суму 9 969,84 грн, № 878 від 20.10.2021 на суму 18 994,50 грн, № 883 від 21.10.2021 на суму 19 024,20 грн, № 884 від 21.10.2021 на суму 9 924,44 грн, № 908 від 22.10.2021 на суму 22 275,00 грн, № 911 від 22.10.2021 на суму 31 698,28 грн, № 913 від 23.10.2021 на суму 25 328,70 грн, № 916 від 24.10.2021 на суму 38 626,20 грн, № 920 від 25.10.2021 на суму З 161,70 грн, № 921 від 25.10.2021 на суму 11 177,48 грн, № 925 від 27.10.2021 на суму 20 203,00 грн, № 927 від 28.10.2021 на суму 45 781,36 грн, № 938 від 29.10.2021 на суму 44 092,48 грн, № 939 від 30.10.2021 на суму 53 690,04 грн, № 947 від 01.11.2021 на суму 13 447,00 грн, № 940 від 31.10.2021 на суму 924,00 грн, № 949 від 02.11.2021 на суму 19 543,80 грн та № 976 від 04.11.2021 на суму 6 261,70 грн, копії яких наявні в матеріалах справи. Усі видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних за відповідний період, які також підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що одночасно із здійсненням поставки товару, підписанням сторонами видаткової та товарно-транспортної накладної, позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату, а саме: № 806 від 15.10.2021 на суму 51 129,48 грн, № 809 від 16.10.2021 на суму 61 353,58 грн, № 810 від 17.10.2021 на суму 18 503,10 грн, № 812 від 17.10.2021 на суму 20 747,80 грн, № 813 від 18.10.2021 на суму 15 940,80 грн, № 815 від 19.10.2021 на суму 12 106,80 грн, № 819 від 20.10.2021 на суму 9 969,84 грн, № 818 від 20.10.2021 на суму 18 994,50 грн, № 823 від 21.10.2021 на суму 19 024,20 грн, № 824 від 21.10.2021 на суму 9 924,44 грн, № 844 від 22.10.2021 на суму 22 275,00 грн, № 847 від 22.10.2021 на суму 31 698,28 грн, № 849 від 23.10.2021 на суму 25 328,70 грн, № 852 від 24.10.2021 на суму 38 626,20 грн, № 855 від 25.10.2021 на суму 3 161,70 грн, № 856 від 25.10.2021 на суму 11 177,48 грн, № 860 від 27.10.2021 на суму 20 203,00 грн, № 862 від 28.10.2021 на суму 45 781,36 грн, № 873 від 29.10.2021 на суму 44 092,48 грн, № 874 від 30.10.2021 на суму 53 690,04 грн, № 880 від 01.11.2021 на суму 13 447,00 грн, № 875 від 31.10.2021 на суму 924,00 грн, № 882 від 02.11.2021 на суму 19543,80 грн та № 909 від 04.11.2021 на суму 6 261,70 грн (копії наявні в матеріалах справи).

Як зазначає позивач, відповідач лише частково розрахувався з позивачем за поставлений товар, сплативши йому грошові кошти в загальній сумі 5 969,60 грн, чим заборгував позивачу 567 935,66 грн за поставлений товар. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 567 935,66 грн основного боргу, 14 063,18 грн 3 % річних, 113 472,25 грн інфляційних втрат та 143 546,55 грн пені, нарахованої на підставі п. 7.3 договору.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до « 31» грудня 2018 року. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії нього договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах

Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами про припинення терміну дії договору в прядку, передбаченому п. 9.1 договору, господарський суд дійшов висновку, що договір щороку продовжувався на кожний наступний календарний рік. Отже, як станом на дату звернення позивачем до суду, так і станом на дату розгляду даної справи, договір є чинним та діє до 31.12.2023 року.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 16/07/2018-1 від 16.07.2018, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом стаття 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами статті 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3.1 договору, загальна сума договору складається із сум, визначених у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Судом було встановлено, що позивач на виконання умов договору, протягом жовтня листопада 2021 року поставив відповідачу товар на загальну суму 573 905,26 грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Усі видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Крім того, в матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних за відповідний період, які також підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

При цьому судом встановлено, що позивач здійснив поставку товару без здійснення відповідачем попередньої оплати, як передбачено умовами п. 4.1, 4.4 договору, а відповідач прийняв цей товар, тобто сторони своїми діями змінили дані пункти договору.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В пункті 4.1 договору сторонами узгоджено, що оплата за поставлену партію товару по цьому договору проводиться покупцем на протязі З (трьох) банківських днів після відправлення постачальником покупцю рахунку на передоплату.

Проте судом встановлено, що строки оплати за фактично поставлений товар, за відсутності передоплати за такий товар, сторонами не узгоджені.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов`язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

За змістом ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України, якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, враховуючи, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар без будь-яких зауважень та заперечень, з урахуванням того, що відповідачем не було здійснено попередню оплату товару в повному обсязі до моменту поставки, беручи до уваги положення ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначений у вищевказаних видаткових та товарно-транспортних накладних, з урахуванням при цьому приписів ст. 253 Цивільного кодексу України.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк здійснення оплати відповідачем за поставлений товар є таким, що настав.

Як було зазначено позивачем та не спростовано відповідачем шляхом подання доказів, відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 5 969,60 грн.

Проте, станом на день звернення позивачем до суду із даним позовом, відповідач не виконав свої зобов`язання за договором в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар на загальну суму 567 935,66 грн. У зв`язку із цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 567 935,66 грн. Протилежного суду не доведено, доказів здійснення повної оплати за поставлений товар до суду не надано.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 567 935,66 грн.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.5 договору, при затримці оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний календарний день затримки до моменту кінцевого розрахунку.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого товару, керуючись умовами п. 7.5 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 143 546,55 грн.

При дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість із перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Крім того, за приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Пунктом 7.5 договору визначено, що при затримці оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний календарний день затримки до моменту кінцевого розрахунку.

Однак, проаналізувавши умову, передбачену в п. 7.5 договору, господарський суд не може визнати її такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи вищенаведене, суд здійснив власний перерахунок пені, обмеживши період нарахування шестимісячним строком з моменту, коли зобов`язання мало бути виконано, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, дати поставки товару та дати прострочення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 45 408,20 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 14 063,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 113 472,25 грн.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків погодженого сторонами, а також, встановлених судом дат прострочення по сплаті грошового зобов`язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 14 037,78 грн, а інфляційні втрати підлягають задоволенню частково в сумі 113 472,14 грн.

Суд також наголошує на тому, що відповідач був ознайомлений зі змістом позовної заяви та розрахунком позивача, однак вказаний розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 11 112,81 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК РЕМ-БУД» (місцезнаходження: вул. Київська, буд. 66, с. Синяк, Вишгородський район, Київська обл., 07351; код ЄДРПОУ 38256839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДТ СТОУН» (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 10, м. Коростень, Житомирська обл., 11500; код ЄДРПОУ 41497748) 567 935,66 грн основного боргу, 14 037,78 грн 3 % річних, 113 472,14 грн інфляційних втрат, 45 408,20 грн пені та 11 112,81 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2023.

Суддя Л.В. Сокуренко