Ухвала

від 24.05.2023 по справі 918/498/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"24" травня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/498/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - інформація відсутня)

до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (мікрорайон Північний.1, Вараш, Вараський район, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ 13969854)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - інформація відсутня)

про визнання недійсним рішення парафіяльних зборів, про визнання недійсним статуту, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу та зміну керівника

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2023 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , у якому ОСОБА_1 просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", які оформлені Протоколом від 05.04.2023;

2. Визнати незаконним та скасувати, прийнятий на парафіяльних зборах 05.04.2023 Статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо- Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" у новій редакції із зміною найменування на Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)";

3. Скасувати запис (реєстраційну дію) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2023, яким змінено керівника юридичної особи - Релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-ГІреображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви;

4. Скасувати запис (реєстраційну дію) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2023, яким внесено (зміни) до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви на Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)".

Підставою поданого позову є незгода позивача з рішенням парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", оскільки, на думку ОСОБА_1 воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, всупереч прийнятому 05.04.2023 на загальних парафіяльних зборах віруючих релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви на яких були присутні 1528 членів рішенню залишитися під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія.

Положеннями п. 3 ч.1 ст. 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Зазначений висновок має своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі 910/10011/19.

Разом із позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що предметом позову є правомірність переведення Релігійної громади парафії Свято-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви та Спасо-Преображенського собору під канонічну юрисдикцію Православної церкви України. У позовній заяві оскаржуються рішення, які є очевидно протиправними. Православна Церква України, якій передали Спасо-Преображенський собор у канонічне і організаційне підпорядкування, мають на території міста Вараш храми для відправлення богослужінь. Позов спрямований на захист прав сотень і тисяч прихожан Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви на реалізацію прав і свобод на богослужіння в Спасо-Преображенському соборі і будь-де за канонами Української православної церкви.

Позивач вказує, що парафіяни (прихожани) релігійної громади внаслідок прийняття незаконного рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", яке оформлене Протоколом від 05.04.2023 та прийнятого 05.04.2023 Статуту Релігійної організації, - позбавлені визначених Конституцією України та законами прав, проте з неустанною молитвою і стійкою вірою відстоюють право молитися у церкві своїх дідів і батьків під проводом Блаженнішого митрополита Онуфрія.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" про визнання недійсним рішення парафіяльних зборів, про визнання недійсним статуту, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу та зміну керівника, шляхом заборони Релігійній організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" здійснювати богослужіння в Спасо-Преображенському соборі на час розгляду справи в Господарському суді Рівненської області з одночасним допущенням продовження дозволу проведення богослужінь у Спасо-Преображенському соборі прихожанам Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви за канонічними правилами Української православної церкви.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Зазначені висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Положення ст. ст. 136, 137 ГПК України пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

З урахуванням загальних вимог, передбачених положеннями статей 73, 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою, та надати суду докази існування фактичних обставин, що пов`язані з необхідністю вжиття таких заходів саме на забезпечення позовних вимог в межах порушеного права, яке позивач намагається захистити поданням відповідного позову, а не будь-яких інших порушених прав позивача.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/8225/20, від 13.01.2021 у справі №910/9855/20, від 07.10.2021 у справі №910/2287/21.

З матеріалів справи вбачається, що заявлена позивачем вимога полягає у визнанні незаконним та скасувати рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", які оформлені Протоколом від 05.04.2023, визнанні незаконним та скасувати, прийнятий на парафіяльних зборах 05.04.2023 Статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо- Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" у новій редакції із зміною найменування на Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" та скасування записів (реєстраційних дій) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2023 які внесено за результатами оспорюваних рішень

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Однак підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов`язаністю з позовною вимогою. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість реалізації відповідачем належного йому на праві власності нерухомого майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76 -79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд дійшов висновку, що подана позивачем заява про забезпечення позову ґрунтується на тому, що рішення та реєстраційні дії, які оспорюються є неправомірними та незаконними.

При цьому суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Аргументи що викладені заявником не містять переконливої та підтвердженої доказами наявності підстав для забезпечення позову, адже саме посилання позивача на незаконність дій відповідача не може вважатися безумовною і достатньою підставою для забезпечення позову.

Доводи заявника у даному випадку є лише його оціночними судженнями, що не підтверджені належними засобами доказування.

Водночас, саме лише посилання позивача в поданій ним заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Також, заявником не доведено суду, що у разі задоволення судом рішення, відповідач буде зловживати своїми правами та не виконувати свої обов`язки.

Крім того, як вбачається із позовної заяви, позов пред`явлений засновником Релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЇ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКОГО СОБОРУ РІВНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) МІСТА ВАРАШ", підставами якого позивач вказує порушення своїх корпоративних прав та прав парафіян (прихожан) релігійної громади на проведення богослужіння у церкві своїх дідів і батьків під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія.

Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не може бути обґрунтоване необхідністю захисту прав третіх осіб.

При цьому суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову які просить вжити позивач співпадають зі змістом позовних вимог та не впливають на подальше виконання рішення суду у випадку його задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (постанова Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20 неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача, в той час як заборона відповідачу здійснювати богослужіння в Спасо-Преображенському соборі на час розгляду справи в Господарському суді Рівненської області з одночасним допущенням продовженням дозволу проведення богослужінь у Спасо-Преображенському соборі прихожанам Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви за канонічними правилами Української православної церкви блокуватиме господарську діяльність відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої заяви про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову у справі фактично спрямована на блокування виконання рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", які оформлені Протоколом від 05.04.2023, хоча на даному етапі справи суд не вдається до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, отже має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення немайнового позову істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

За ч.ч. 1, 6, 8 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 918/498/23 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 24.05.2023 та може бути оскаржена до Північно - західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки, встановлені статтями 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України..

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич