Рішення

від 23.05.2023 по справі 460/6813/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2023 року м. Рівне№460/6813/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення з питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовно площею 0,0960 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та зобов`язання надати такий дозвіл.

На обґрунтування позову зазначено, що у вересні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовно площею 0,0960 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067). Однак листом від 13.12.2021 позивача повідомлено про неприйняття відповідного рішення, оскільки проект рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду його заяви протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси, встановлені нормами Конституції та чинного законодавства України. З огляду на таке, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.03.2023 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, поновлено строк звернення, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 27.03.2023 відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

06.04.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач позов не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що міською радою були вчинені всі дії щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність позивача земельної ділянки по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067). Однак за результатами розгляду заяви на пленарному засіданні проект рішення не набрав необхідної кількості голосів на підтримку. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

12.04.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому позивач наголосив, що відповідач всупереч нормам ЗК України не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду заяви, а лише надіслав позивачу лист від 13.12.2021, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Розгляд справи здійснюється судом 23.05.2023, позаяк в період з 11.05.2023 по 12.05.2023 головуючий суддя перебувала у відпустці, а в період з 15.05.2023 по 19.05.2023 - проходила підготовку для підтримання кваліфікації суддів та помічників суддів окружних адміністративних судів.

Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

10.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Рівненської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовно площею 0,0960 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067).

До клопотання позивач долучив копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків, графічні матеріали, копії посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь в АТО.

13.12.2021 листом №01-11/591/2 начальник Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради повідомив позивачу, що на сесії Рівненської міської ради 09.12.2021 проект рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 (вільна від забудови земельна ділянка) не набрав необхідної кількості голосів депутатів для ухвалення та вважається відхиленим.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.«б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Підпунктом «а» ч.2 ст.83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частин 1 - 3 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України).

На підставі п.«г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України встановлено у статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За правилами ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

В свою чергу, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Пунктами «а», «б» ч.1 ст.12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками комунальної власності територіальної громади м.Рівне належить до повноважень Рівненської міської ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

На підставі ч.4 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Відповідно до ч.1-3 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Таким чином, за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування приймає лише одне із рішень визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України:

або про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,

або мотивовану відмову у його наданні.

Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 10.09.2021 розглядалася 09.12.2021 на засіданні сесії Рівненської міської ради.

Як свідчать матеріали справи, питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ставилося на обговорення на засіданні сесії міської ради, однак рішення за вказаною заявою не приймалося. Вказана обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Враховуючи наведене та зважаючи на те, що за результатами розгляду заяви позивача від 10.09.2021 відповідачем не прийнято ні рішення про надання дозволу, ні вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що заява ОСОБА_1 не розглянута Рівненською міською радою у строк та у спосіб, встановлені Земельним кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Суд враховує, що положення ч.10 ст.118 ЗК України (згідно з якою відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду) у взаємозв`язку із нормами КАС України і конституційним правом особи на судовий захист, свідчить про те, що не прийняття органом місцевого самоврядування одного з рішень з питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою може бути предметом судового оскарження, оскільки, фактично, створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка бажає реалізувати своє право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність.

У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Правовий висновок аналогічного змісту викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а.

Натомість у спірних правовідносинах в цій справі, зауважень до повноти наданих позивачем разом із заявою від 10.09.2021 документів у відповідача не було. Доказів протилежного суду не надано і в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідач, не приймаючи жодного з визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України рішень з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, допустив протиправну бездіяльність.

При цьому, суд звертає увагу, що відмова в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовно площею 0,0960 га, викладена в листі від 13.12.2021 №01-11/591/2 не є рішенням органу місцевого самоврядування, визначеним ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, ні за формою, ні за змістом.

З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Рівненської міської ради щодо неприйняття рішення, передбаченого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, за заявою ОСОБА_1 від 10.09.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067).

Поряд з цим, щодо способу відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п.36-39).

Суд враховує, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі 819/654/17, від 11.11.2020 у справі №822/89/18.

З огляду на те, що відповідач не висловив свою позицію щодо того чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, в даному випадку, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.09.2021 та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у ній питання щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067) у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За таких обставин позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо неприйняття рішення, передбаченого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, за заявою ОСОБА_1 від 10.09.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067) на території м.Рівне.

Зобов`язати Рівненську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2021 та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у клопотанні питання щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 (вільна від забудови) в районі мікрорайону Тинне (зона 1 квартал 067) на території м.Рівне у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 23 травня 2023 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Рівненська міська рада (вул. Соборна, 12 а, м.Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 34847334)

Суддя Н.С. Гудима