Ухвала

від 24.05.2023 по справі 160/14095/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 травня 2023 року

Київ

справа №160/14095/21

адміністративне провадження №К/990/30146/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

під час розгляду в порядку письмового провадження як судом касаційної інстанції справи № 160/14095/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСАЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" про стягнення коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року (головуючий суддя - Семененко Я. В., судді: Бишевська Н. А., Добродняк І. Ю.),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Головне управління ДПС у Київській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - позивач, ГУ ДПС) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСАЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" (далі - відповідачі, ТОВ "ФЛЕКСАЙ", ТОВ "ТД "ЩЕДРО" відповідно), в якому просило:

- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом стягнення з ТОВ "ФЛЕКСАЙ" (код ЄДРПОУ 40405897) на користь ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (код ЄДРПОУ 36094135) коштів в сумі 84285252,00 грн, що були отримані за недійсним правочином;

- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 ЦК України шляхом стягнення з ТОВ "ТД "ЩЕДРО" (код ЄДРПОУ 36094135) коштів в сумі 84285252,00 грн в дохід держави, як таких що були отримані за недійсним правочином.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 21 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 27 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив у повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "ТД "ЩЕДРО" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, відповідно до яких санкції, що є предметом розгляду у цій справі, можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України, а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДПС. Скаржник звертає увагу, що ГУ ДПС ставить питання про те, що TOB "ФЛЕКСАЙ" зобов`язане повернути на користь ТОВ "ТД "ЩЕДРО" отримані грошові кошти, а ТОВ "ТД "ЩЕДРО" зобов`язане передати на користь держави отриманий товар. Однак, у справі №804/2455/18 суди дійшли висновку про нереальність господарських операцій ТОВ "ТД "ЩЕДРО" з ТОВ "ФЛЕКСАЙ", тобто, ТОВ "ТД "ЩЕДРО" не отримувало будь-якого товару від ТОВ "ФЛЕКСАЙ". За таких умов, на переконання скаржника, зобов`язання із передачі майна на користь держави є безпідставним, відповідно, рішення про стягнення грошових коштів ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права при відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування статті 208 ГК України або частини третьої статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах (за умови наявності вини лише однієї із сторін та встановленого факту відсутності поставки товару невинуватій стороні).

Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки вищезазначених доводів ТОВ «ТД «ЩЕДРО».

Під час розгляду справи Верховний Суд встановив, що ключовим питанням у цій справі є правильність застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, якими визначено порядок застосування наслідків недійсності правочину і строк накладення адміністративно-господарських санкцій. Як наслідок, перевірці підлягає питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину у випадку, якщо така вимога заявлена не одночасно із вимогою про визнання правочину недійсним.

Виявивши, що Верховний Суд України (постанови від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06, від 09 лютого 2010 року у справі №21-1547во09) висловлювався щодо спірного у цій справі питання, колегія суддів ухвалою від 05 квітня 2023 року справу направила до Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, оскільки вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України.

Ухвалою від 19 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії, оскільки дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними та, більш того, правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 09 лютого 2010 року у справі № 21-1547во09 та від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06 в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами, не були на момент розгляду цієї справи обов`язковими для врахування судами.

Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року прийняв справу до свого провадження і призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.

Під час розгляду справи колегія суддів встановила, що у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 16 жовтня 2019 року у справі №2а-1670/8497/11, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670 викладено висновок про те, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, відповідно, є адміністративно-господарськими в силу приписів частини першої статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України, та можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним, а пропуск річного строку з дня вчинення спірних правочинів виключає можливість застосування судом адміністративно-господарських санкцій, шляхом стягнення в доход держави отриманого за нікчемними правочинами.

Встановивши у справі №802/470/17-а, що виконання умов договору, визнаного судом недійсним, відбувалося у травні 2013 року, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про сплив строку, встановленого статтею 250 ГК України, для застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас, у справі № 2а-3847/08/0470 Верховний Суд, виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірного правочину у жовтні 2007 року, дійшов висновку, що позов про стягнення коштів у порядку, визначеному частиною першою статті 208 ГК України, заявлений у строк, встановлений статтею 250 цього Кодексу, оскільки річний строк для застосування таких санкцій, перебіг якого розпочинається з дня порушення суб`єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, на час звернення до суду з позовом (квітень 2008 року) не закінчився.

Аналіз наведених постанов Верховного Суду дає підстави для висновку, що на сьогодні існує усталена позиція про те, що відповідальність, передбачена частиною першою статті 208 ГК України, є адміністративно-господарською санкцією і строк для її застосування визначає стаття 250 ГК України, однак, застосування цієї статті відбувається не тільки у матеріально-правовому контексті - як строк давності для застосування санкцій, але й у процесуальному - як строк звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670, виходячи з міркувань, викладених в ухвалі від 05 квітня 2023 року.

Так, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для ототожнення застосування наслідків недійсності правочину, які застосовуються за рішенням суду, із адміністративно-господарськими санкціями в розумінні ГК України, оскільки суд не є суб`єктом накладення адміністративно-господарських санкцій в розумінні ГК України.

Крім того, строк у шість місяців (але не більше одного року) встановлений для уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування, протягом і в межах якого ними може бути притягнуто правопорушника у сфері господарювання до відповідальності шляхом накладення на нього адміністративно-господарських санкцій, види яких прямо встановлені законом.

Однак, цей строк не може розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких податковий орган, на якого ПК України покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків не є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Не може такий строк розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) судом таких заходів (матеріально-правовий строк - строк давності).

Колегія суддів вважає, що у подібних спорах при вирішенні питання темпоральних меж процесуального строку звернення до суду застосовними є норми КАС України, оскільки відсутнє спеціальне законодавство, яке б встановлювало інший (спеціальний) строк для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 346, 347, 359 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Справу № 160/14095/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСАЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" про стягнення коштів- передати на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко