Окрема думка

від 25.07.2023 по справі 160/14095/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гімона М. М.

25 липня 2023 року

м. Київ

справа №160/14095/21

адміністративне провадження №К/990/30146/22

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 25 липня 2023 року ухвалив постанову у справі № 160/14095/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСАЙ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЩЕДРО» про стягнення коштів. Цією постановою суд задовольнив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЩЕДРО», постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року скасував, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року залишив в силі.

Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, суд вирішував питання належності встановлених у статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) наслідків недійсності правочину до одного з видів адміністративно-господарських санкцій, строку звернення до суду з відповідними вимогами і строку їх накладення.

Судова палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670. Така позиція вмотивована тим, що підпункт 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) наділяє контролюючі органи, правом звертатися до суду із позовами до підприємств щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосуванням відповідних наслідків недійсності (статті 208 ГК України), а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами. Суд зазначив, що реалізація підпункту 20.1.3 пункту 20.1 статті 20 ПК України можлива виключно у разі наявності відповідних матеріальних норм, зокрема, положень ГК України, які за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, та які за визначенням частини першої статті 208 ГК України, можуть бути застосовані до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Судова палата сформулювала висновок, відповідно до якого за змістом статті 250 ГК України застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним. Цей строк повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких податковий орган, на якого ПК України покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).

Оскільки я не погоджуюсь з ухваленою у цій справі постановою Верховного Суду від 25 липня 2023 року, вважаю за необхідне викласти свою окрему думку.

Не можу не погодитися з тим, що застосування наслідків недійсності правочину, встановлених статтею 208 ГК України, мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого і таке вилучення здійснюється на користь держави. Однак, вважаю, що відсутні підстави для ототожнення застосування наслідків недійсності правочину із адміністративно-господарськими санкціями в розумінні ГК України.

За змістом норм статей 216, 217, 238, 239 ГК України для адміністративно-господарських санкцій притаманне те, що вони за своїм змістом є видом притягнення правопорушника у сфері господарювання до відповідальності, а суб`єктом їх накладення є уповноважений орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Водночас суд не є суб`єктом накладення адміністративно-господарських санкцій в розумінні ГК України. На це вказує і зміст частини першої статті 249 ГК України, яка передбачає право суб`єкта господарювання оскаржити до суду рішення відповідного органу щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, накладених за цим Кодексом. Своєю чергою стягнення в дохід держави отриманого за нікчемним чи недійсним правочином не визначено серед видів адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 250 ГК України встановлений строк у шість місяців (але не більше одного року) для уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування, протягом і в межах якого ними може бути притягнуто правопорушника у сфері господарювання до відповідальності шляхом накладення на нього адміністративно-господарських санкцій, види яких прямо встановлені законом.

На моє переконання, цей строк не може розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких податковий орган, на якого ПК України покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину, оскільки застосування таких наслідків не є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Не може цей строк розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом, тим більше, що суд у розумінні вказаної норми ГК України не є суб`єктом застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вважаю, що під час вирішення питання темпоральних меж процесуального строку звернення до суду контролюючого органу з позовом про застосування наслідків недійсності правочину застосовними є норми абзацу другого частини другої статті 122 КАС України, оскільки відсутнє спеціальне законодавство, яке б встановлювало інший (спеціальний) строк для звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, незалежно від того, чи одночасно із вимогами про визнання недійсним правочину заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, строк звернення до суду з такими вимогами становить три місяці і обчислюється з дня, коли контролюючий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення інтересів держави внаслідок вчинення відповідного правочину з протиправною метою. Таким днем може бути або день проведення відповідної перевірки або день надходження до органів державної податкової служби інших документів, які свідчать про вчинення відповідного правочину з протиправною метою, наприклад, даних зустрічних перевірок контрагентів платника тощо.

Водночас суд не обмежений у праві ухвалити відповідне судове рішення за наслідками розгляду позовних вимог будь-якими строками, крім тих, у які за правилами КАС України має бути розглянута справа судом відповідної інстанції.

З урахуванням викладеного, вважаю, що за наслідками касаційного розгляду належало повністю відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670 та ухвалити постанову, якою:

- касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЩЕДРО» задовольнити частково;

- рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року скасувати, а справу № 160/14095/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про наявність/відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду, який встановлений абзацом другим частини другої статті 122 КАС України;

- у випадку наявності поважних причин пропуску строку - також перевірити обґрунтованість позовних вимог і наявність/відсутність підстав для їх задоволення у спосіб, визначений позивачем у позовній заяві.

Суддя: Микола ГІМОН