Ухвала

від 23.05.2023 по справі 344/268/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 травня 2023 року

місто Київ

справа № 344/268/23

провадження № 61-6577ск23

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еміграційний центр»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еміграційний центр» у 2023 році звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 08 червня 2018 року

№ ДВ2018-20180608 у розмірі 292 560, 00 грн та пеню - 106 784, 40 грн.

Ухвалою від 11 січня 2023 року Івано-Франківський міський суд

Івано-Франківської області відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

ОСОБА_1 у квітні 2023 року надіслав до суду заяву, в якій просив передати справу № 344/268/23 за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 03 квітня 2023 року Івано-Франківський міський суд

Івано-Франківської області відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про передання справи № 344/268/23 за підсудністю до іншого суду.

Ухвалою від 12 квітня 2023 року Івано-Франківський апеляційний суд повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року.

Повертаючи апеляційну скаргу відповідачу, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що відповідно до статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про передачу справи за підсудністю не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду, а тому відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга підлягала поверненню.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 04 травня 2023 року із застосуванням засобів електронного зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного судувід 12 квітня 2023 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18), відповідно до змісту якого якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, тоді така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку навіть, якщо закон такого права не передбачає.

ОСОБА_2 зазначив, що вирішення питання підсудності є першорядним та не пов`язаним із питанням розгляду справи щодо суті спору, а тому ухвала про відмову у задоволенні заяви про передачу справи за підсудністю іншому суду не може розглядати разом із рішенням суду першої інстанції щодо суті спору та підлягає апеляційному оскарженню.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.

Право, застосоване судом

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК Україні).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів

цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Пунктом 9 частини другої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про передачу справи за підсудністю не зазначені у переліку ухвал, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Законодавством України передбачено безумовне повернення апеляційної скарги у разі, якщо така подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує, що винятків, за наявності яких особа може звернутися до суду апеляційної інстанції на зазначене рішення (ухвалу суду першої інстанції), процесуальне законодавство не передбачає.

Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі), до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не згаданих у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17).

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 520/5617/19 сформульовано висновок, у якому встановлено, оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у передачі справи на розгляд іншого суду не входить до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд зробив висновок, оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у передачі справи на розгляд іншого суду не відноситься до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до неправильного тлумачення заявником норм цивільного процесуального права України та на правильність висновків апеляційного суду не впливають; висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки стосуються оскарження ухвал суду, постановлених після рішення щодо вирішення спору щодо суті вимог.

Загальні висновки

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еміграційний центр» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання

інформаційно-консультативних послуг, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак