Постанова

від 07.09.2006 по справі 2/238

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/238

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

07.09.06 р.                                                                             Справа № 2/238

10 год. 20 хв. – 11 год. 10 хв.                     Зала судових засідань – кабінет № 232

                                                                                  м. Донецьк вул. Артема, 157

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Ханової Раїси Федорівни

при секретарі судового засідання Бахар Світлані Володимирівні   

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою   

Товариства з обмеженою відповідальністю “Славсіль-Москва” м. Слов'янськ

до відповідачів: 1. Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції

м. Слов'янськ

                        2. Відділення Державного казначейства у м. Слов'янську та Слов'янському районі

про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 97414 грн.

За участю

представників сторін:

від позивача:          Бочарова О.Ю. – за дов. від 1 серпня 2006 року

від першого відповідача: Полторацька Т.В. – за дов. від 6 лютого 2006 року

від другого відповідача: Марченко Д.І. – за дов. від 9 серпня 2006 року

ВСТАНОВИВ:  

     До господарського суду Донецької області заявлено позов з урахуванням його зміни (арк. справи 3-4, 59, 113) Товариством з обмеженою відповідальністю “Славсіль-Москва”                    м. Слов'янськ до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Слов'янськ та Відділення Державного казначейства у м. Слов'янську та Слов'янському районі про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 97414 грн.

      Підставою заявлених позовних вимог позивач та його представник під час розгляду справи вважають наявність бюджетної заборгованості у сумі 97414 грн., яка утворилася за липень, грудень 2003 року та липень, вересень, жовтень 2004 року, що підтверджується даними податкових декларацій та актами перевірки, актом звірки розрахунків з бюджетом. Правовою підставою заявленого бюджетного відшкодування вважає приписи норм пункту 7.7 статті 7, пункту 9.8 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

      Представник першого відповідача у письмових запереченнях від 16 серпня 2006 року та письмових поясненнях від 7 вересня 2006 року (арк. справи 80, 116) та під час розгляду справи проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність доказів надмірної сплати до Державного бюджету України податку на додану вартість в розумінні пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”. Крім цього, представник першого відповідача вважає, що позивач не має права на бюджетне відшкодування у зв'язку із неведенням ним господарської діяльності та відсутністю оподатковуваних операцій протягом 2004 – 2005 років та анулюванням свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 27 лютого 2006 року.    

       Представник другого відповідача у відзиві на позовну заяву від 9 серпня 2006 року               № 01-10/5-950 та під час розгляду справи проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що за діючим Порядком відшкодування податку на додану вартість, який затверджений сумісним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного Казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86 “Про затвердження змін та доповнень до Порядку відшкодування податку на додану вартість” відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства за висновками податкових органів. Оскільки відповідні висновки на заявлену суму до Відділення не надходили, підстави для відшкодування заявленої до стягнення суми у нього відсутні. У зв'язку з тим, що Відділення не порушувало прав та інтересів позивача, вимоги по відшкодуванню податку на додану вартість до другого відповідача є безпідставними.  

     Усі клопотання сторін, заявлені під час розгляду справи судом розглянуті.

     Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих та перехідних положень розділу 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

     Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення сторін,  дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

     Товариство з обмеженою відповідальністю “Славсіль-Москва” м. Слов'янськ є юридичною особою, зареєстроване виконкомом Слов'янської міської ради 3 січня 2003 року, включене до ЄДРПОУ за номером 32233402. Перебуває на податковому обліку Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції з 15 січня 2003 року, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, свідоцтво № 06584588 від 23 січня 2003 року, 27 лютого 2006 року за завою позивача про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість зазначене свідоцтво анульоване (арк. справи 60-79, 81-83).

     Факт наявності бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 165021 грн. 80 коп. є встановленим судом під час попереднього судового засідання і не є спірним між сторонами (арк. справи 108-109), розмір залишку невідшкодованих сум податку на додану вартість, що рахується в бюджетній заборгованості позивача станом на 14 серпня 2006 року підтверджений довідкою (арк. справи 101), складеною у відповідності та за формою встановленою Порядком взаємодії між органами державної податкової служби України та Державного казначейства України в процесі судового розгляду та виконання рішень суду щодо безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються надходження Державного бюджету України з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державного Казначейства України та Державної податкової адміністрації України № 82/245 від 27 квітня 2004 року (зареєстрований Міністерством юстиції України 24 травня 2004 року за № 645/9244). До складу позовних вимог увійшли суми невідшкодованої позивачу бюджетної заборгованості у розмірі 97414 грн.

      Сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлена позивачем, утворилася за липень 2003 року у розмірі 76156 грн., грудень 2003 року у розмірі 7210 грн.,  липень 2003 року – 7245 грн., вересень 2004 року – 6754 грн., жовтень 2004 року – 49 грн., що підтверджується наступними податковими деклараціями з податку на додану вартість (арк. справи 10-21):

декларацією за липень 2003 року визначений залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника у розмірі          107489 грн., залишок невідшкодованої суми складає – 76156 грн.

декларацією за грудень 2003 року визначений залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника у розмірі  7210 грн.;

декларацією за липень 2004 року визначений залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника у розмірі              7245 грн.

декларацією за вересень 2004 року визначений залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника у розмірі               6754 грн.

декларацією за жовтень 2004 року визначений залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника у розмірі 49 грн.

      Залишок суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вищезазначеними деклараціями та заявлена позивачем до стягнення складає 97414 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи актом звірки розрахунків з бюджетом станом на 27 лютого 2006 року, зворотнім боком облікової картки позивача з податку на додану вартість, довідкою про розмір залишку невідшкодованих сум податку на додану вартість, що рахується в бюджетній заборгованості (арк. справи 48, 84-101).

      Спірним фактом між сторонами є підстава здійснення бюджетного відшкодування внаслідок того, що з 27 лютого 2006 року позивач не має статусу платника податку на додану вартість, а також з огляду на відсутність факту надмірної сплати податку на додану вартість в розумінні пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”.     

      Пунктом 13 статті 103 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”  визначено, що пункт 7.7 (до складу якого входить підпункт 7.7.11) статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” набирає чинності з 1 червня 2005 року. До цієї дати застосовується процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, діюча до набрання чинності цим Законом, з урахуванням того, що таке бюджетне (експортне) відшкодування надається протягом 30-ти календарних днів, наступних за днем надання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникає право на таке отримання згідно з редакцією підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону.

     На момент виникнення бюджетного відшкодування за заявлені звітні податкові періоди (до набрання чинності вищенаведеним Законом, а саме до 31 березня 2005 року) діяли норми підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо порядку визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету. Підпункт 7.7.3 зазначеного пункту, що визначав строки розрахунків з бюджетом, а також порядку відшкодування, відповідно до якого за бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку або перерахована на розрахунковий рахунок. Відповідно до абзацу 5 зазначеного підпункту суми, що не відшкодовані платнику податків протягом визначеного строку (протягом місяця наступного після подачі декларації) вважаються бюджетною заборгованістю.

      Виходячи з загально-правового принципу дії норми права у часі, розповсюдити приписи підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що діє з 1 червня 2005 року на період 2003-2004 років не передбачається можливим. Також як і приписи редакції пункту 9.8 статті 9 наведеного Закону в редакції Закону України № 2505-4 від 25 березня 2005 року. З огляду на це, суд не приймає підстави та заперечення позивача та першого відповідача з посиланням на норми зазначеного пункту.

     Відповідно до підпунктів 7.7.1, 7.7.3  пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції Закону України, що діяла до 1 червня 2005 року)  у разі, коли за результатами звітного періоду сума, що визначена як різниця між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податків з Державного бюджету протягом місяця наступного за звітним періодом.

     Норми пункту статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначають порядок обчислення і сплати, які існували на момент надання позивачем податкової декларації, настання терміну відшкодування бюджетної заборгованості та фактичного відшкодування визначали особливості оподаткування з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України.

     Підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що підставою для отримання відшкодування є дані виключно податкової декларації за звітний період.

      Суд вважає, що заявлені позивачем до відшкодування суми з податку на додану вартість є бюджетною заборгованістю, позовна заява подана в межах 1095 днів з дня отримання права на таке відшкодування відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 рок № 2181-ІІІ, і тому є такими, що підлягають задоволенню.

    Таким чином, незважаючи на наявність змін у законодавстві, у спірних відносинах повинен застосовуватись порядок відшкодування, який був визначений Законом України “Про податок на додану вартість” в редакції станом до 1 червня 2005 року.

      Суд не приймає заперечення відповідача щодо відсутності факту надмірної сплати податку у звітних податкових періодах, за які заявлене відшкодування з огляду на нижченаведене.

     Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку із надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

      Податок на додану вартість є непрямим податком.

      Суд зазначає, що від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям товару відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість”. Цим законом встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов'язку держави на підставі декларації здійснити повернення коштів за результатами звітного періоду. Бюджетне відшкодування за правилами Закону України “Про податок на додану вартість” виникло саме внаслідок надмірної сплати позивачем такого податку шляхом формування податкових зобов'язань та податкового кредиту. Першим відповідачем не надано суду будь-яких доказів щодо відсутності факту надмірної сплати позивачем сум податку на додану вартість.

      З огляду на норми пунктів 4,17 Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, відповідно до якого територіальні органи Державного казначейства здійснюють відшкодування коштів бюджетної заборгованості за рахунок Державного бюджету, Відділення Державного казначейства є належними відповідачами по спорах даної категорії.

       Спір стався внаслідок неналежного виконання своїх функцій першим відповідачем як суб'єктом владних повноважень, покладених на нього статтею 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року № 509-12, серед яких зазначено, що вони контролюють своєчасність подання платниками податку податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єкту оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

      В межах реалізації зазначених функцій Законом України “Про податок на додану вартість” та іншими нормативно-правовими актами, виданими органами Державної податкової служби та Державного казначейства України, врегульовані питання відшкодування податку на додану вартість (накази № 200/86 від 21 травня 2001 року,                  № 82/245 від 27 квітня 2004 року). За встановленими правилами засобом реалізації владних повноважень є надання відповідного висновку органам Державного казначейства. Зазначений висновок наданий не був, що не спростовується відповідачами.

      Суд не приймає посилання першого відповідача по справі на те, що на час звернення до суду позивач не має статусу платника податків з огляду на те, що  останнім реченням абзацу 5 підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції Закону України № 169/98-ВР від 4 травня 1998 року) визначено, що платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету. В розумінні пункту 1.3 статті 1 зазначеного Закону платник податку – це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуються покупцем або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

      Оскільки бюджетне відшкодування виникло за періоди, в яких позивач мав статус платника податків, суд зазначає, що він має право на таке бюджетне відшкодування.

      Наводячи підставою заперечень довід щодо неможливості звернення позивачем з позовом після анулювання його свідоцтва платника податку на додану вартість, відповідач не навів правових підстав таких заперечень.       

      Витрати по сплаті судового збору за приписами статей 87,94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України з урахуванням зміни позивачем позовних вимог шляхом їх зменшення.   

      Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59,         69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 2-1, 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

      Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Славсіль-Москва” м. Слов'янськ до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Слов'янськ та Відділення Державного казначейства у м. Слов'янську та Слов'янському району про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 97414 грн. задовольнити повністю.

     Стягнути  з Державного бюджету України  (84116 Донецька область м. Слов'янськ вул.        Г. Батюка,25, рахунок № 31111030600075, відкритий на ім'я ВДК у м. Слов'янську та Слов'янському районі, банк УДК у Донецькій області, код платежу 14010200, код ЄДРПОУ 24165094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Славсіль-Москва” м. Слов'янськ (84100, Донецька область м. Слов'янськ, вул. Шевченко,22, розрахунковий рахунок 26009053360018 у відділенні Приватбанку м. Слов'янськ, МФО 305299, ЄДРПОУ 32233402) суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 97414 грн.

      Присудити з Державного бюджету України (рахунок № 31114095600006 в ВДК у Київському районі м. Донецька, банк УДК у Донецькій області, МФО 834016, ЄДРПОУ 24165255) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Славсіль-Москва”                  м. Слов'янськ (84100, Донецька область м. Слов'янськ, вул. Шевченко,22, розрахунковий рахунок 26009053360018 у відділенні Приватбанку м. Слов'янськ, МФО 305299, ЄДРПОУ 32233402) витрати по сплаті судового збору у розмірі 974 грн. 14 коп.  

    Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 7 вересня 2006 року в присутності представників сторін.

    Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

      Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                              Ханова Р.Ф.           

вик. Бахар

3056723

          Надруковано 4 примірники :

1-          у справу -1

2-          позивачу -1

3-          відповідачу 1 - 1

4-          відповідачу 2 - 1