Постанова

від 17.05.2023 по справі 902/667/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року Справа № 902/667/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМІС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2023 у справі № 902/667/22 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст складено 27.01.2023)

за позовом Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

до Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМІС"

про визнання договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур недійсним та повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурор - Кривецька - Люліч Т.А.;

позивача - 1 - не з`явився;

позивача - 2 - не з`явився;

відповідача - 1 - Щавлінський К.С.;

відповідача - 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМІС" (далі - відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати недійсним договір від 11.03.2014 про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур, укладений між відповідачами-1,2;

- зобов`язати ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки загальною площею 323,19 га, які надані Зозівському професійному аграрному ліцею Вінницької області в постійне користування із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності цільового призначення для дослідних і навчальних цілей, що розташовані на території Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0522281400:04:000:2341.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що договір від 11.03.2014 суперечить вимогам статей 92, 95 ЗК України, оскільки згідно умов договору земельна ділянка використовується не землекористувачем, якому вона належить на праві постійного користування, а ТОВ "ВІМІС" для ведення вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку. Зазначений договір є прихованим договором оренди землі та його зміст суперечить вимогам чинного законодавства у зв`язку з чим даний договір підлягає визнанню недійсним, а земельні ділянки, які є його предметом, підлягають звільненню та поверненню Зозівському професійному аграрному ліцею Вінницької області.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.01.2023 у справі № 902/667/22 позов задоволено. Визнано недійсним договір про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014, укладений між Зозівським професійним аграрним ліцеєм Вінницької області та ТОВ "ВІМІС"; зобов`язано ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки загальною площею 323,19 га, які надані Зозівському професійному аграрному ліцею Вінницької області в постійне користування із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності цільового призначення для дослідних і навчальних цілей, що розташовані на території Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0522281400:04:000:2341. Відмовлено у задоволенні позову, пред`явленого в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Суд першої інстанції зазначив наступне:

- зі змісту оспорюваного договору встановлено, що ТОВ "ВІМІС" на його підставі фактично отримало право користування земельними ділянками для вирощування сільськогосподарських культур та збирання врожаю з метою отримання прибутку у спосіб набуття права власності на частину зібраного врожаю;

- умови оспорюваного договору та фактичні дії сторін, підписані в процесі його виконання документи свідчать про те, що шляхом укладення спірного договору була оформлена оренда землі, оскільки ТОВ "ВІМІС" самостійно здійснює обробіток, посів та збирання врожаю сільськогосподарських культур з земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області, набуває права власності на врожай та частково передає врожай у власність професійного ліцею, в рахунок орендної плати;

- фактично між сторонами склалися відносини з оренди землі, адже відповідач-1 передав відповідачу-2 на платній основі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні позивача;

- сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду спірних земельних ділянок (кадастровий номер 0522281400:04:000:2341) загальною площею 349.5575 га, яка знаходяться на території Липовецької територіальної громади, цільове призначення земельної ділянки - для дослідних і навчальних цілей;

- наведене свідчить про невідповідність укладеного договору вимогам закону, зокрема ст. ст. 92, 93, 116, 124, 126, 134 ЗК України, що є підставою для визнання договору недійсним, з огляду на правову природу орендних відносин на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України;

- термін позовної давності за вимогами прокурора, пред`явленими в інтересах Міністерства освіти і науки України сплинув 11.03.2017, матеріали справи не містять доказів поважності причин пропуску строку позовної давності;

- суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах Міністерства освіти і науки України в частині визнання недійсним спірного договору внаслідок пропуску строку позовної давності; в частині зобов`язання ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки загальною площею 323,19 га внаслідок обрання неефективного способу захисту прав;

- починаючи з 06.12.2018 прокурор міг дізнатися про порушення інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Трирічний строк позовної давності за позовними вимогами про визнання недійсним даного договору сплив 06.12.2021, а з позовом до суду прокурор звернувся лише 27.07.2022. Разом з тим, оскільки перебіг позовної давності було продовжено на строк дії карантину, прокурором при зверненні до суду пред`явлено позов у межах строків позовної давності, визначених законом;

- відносно вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку, то суд вказав, що така позовна вимога є за своєю сутністю негаторним позовом, яка пред`явлена прокурором в інтересах особи, уповноваженої на розпорядження земельними ділянками. Встановивши протиправне використання земельної ділянки зі сторони ТОВ "ВІМІС" на підставі недійсного договору, суд повважав обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання звільнити земельні ділянки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ВІМІС" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі земельної ділянки скаржнику за плату, не наділяє останнього правами користувача та не передбачає обов`язку сплати коштів Зозівському професійному аграрному ліцею, тому дані відносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі;

- дійсне волевиявлення сторін на реальне виконання умов оспорюваного договору і досягнення мети, задля якої він укладався (отримання послуг з вирощування сільськогосподарських культур та раціональне поєднання організації навчання, практичних занять студентів) повністю підтверджено доказами, що наявні в матеріалах справи, яким суд надав неправильну оцінку;

- про існування оскаржуваного договору прокуратурі було відомо ще 03.03.2017, оскільки вона зверталася із листом до Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області з приводу укладення договору, що підтверджується інформацією від 03.03.2017 № 92. Вказаний лист був наданий на запит прокуратури і звертаючись із вказаним запитом прокуратурі вже було відомо про оскаржуваний договір. Направивши відповідний запит, прокурор отримав відповідь від 03.03.2017 № 92, з якої і дізнався про договір від 11.03.2014. Таким чином, строк позовної давності почав обчислюватися з 03.03.2017 та закінчився 03.03.2020, а тому позовна заява була подана до суду з пропуском зазначеного строку, що являється самостійною підставою для відмови в задоволенні позову;

- твердження прокурора про бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, яка стала підставою для представництва прокурора у даній справі не відповідає дійсним обставинам та є передчасною. Прокурор не підтвердив підстав для представництва і не надав належних та допустимих доказів того, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не мав наміру призначити перевірку фактів порушення законодавства та звернутися до суду із відповідним позовом у разі підтвердження таких фактів. Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області бездіяло, оскільки не вжило заходів з контролю за використання земельної ділянки, однак суд не взяв до уваги ту обставину, що здійснити такі заходи було неможливим, оскільки п. 1 постанови КМУ від 13.03.2022 № 303, припинено проведення планових і непланових заходів державного нагляду на період дії воєнного стану, який продовжено до 21.11.2022.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМІС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2023 у справі № 902/667/22. Розгляд скарги призначено на 12.04.2023 о 14:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 (із врахуванням ухвали суду від 27.04.2023) розгляд справи відкладено на 17.05.2023 о 15:45 год.

Керівник Немирівської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2023 у справі №902/667/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор зазначає наступне:

- сторонами за спірним договором, всупереч вимог ст. 235 ЦК України, укладено удаваний договір про надання послуг з метою приховати інший правочин - договір оренди. Згідно із вказаною нормою, якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили;

- з моменту укладання договору професійний ліцей не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на обробіток землі, ним фактично було передано земельну ділянку суб`єкту господарювання для вирощування сільськогосподарської продукції і отримання плати за користування землею;

- відповідач-1 не наділений повноваженнями щодо надання земельної ділянки державної форми власності в оренду;

- оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі";

- зі змісту оспорюваного договору випливає, що Зозівський професійний аграрний ліцей фактично передав у користування відповідачеві-2 земельну ділянку державної форми власності, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону;

- враховуючи, що оспорюваний договір не є договором про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, є підстави для визнання недійсним договору від 11.03.2014, через його удаваність та вчинений з метою, що суперечить інтересам держави, а предмет - земельні ділянки площею 323,19 га підлягають звільненню;

- зібрані у справі докази свідчать що прокурор довідався про порушене право та про особу, яка його порушила, а також звернувся до суду з відповідним позовом в межах трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає;

- також позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення;

- уповноваженим суб`єктом - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не вжито заходів із забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про наявність підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

В судових засіданнях 12.04.2023 та 17.05.2023 представник відповідача Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМІС" в судовому засіданні 12.04.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.В подальшому в судове засідання 17 травня 2023 не з"явився,про час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином та заздалегідь .

Прокурор в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи в судові засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судових засіданнях прокурора та представників сторін, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 0522281400:04:000:2341) у користуванні Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області перебувають земельні ділянки загальною площею 349,5575 га, які знаходяться на території Липовецької територіальної громади, цільове призначення земельної ділянки - для дослідних і навчальних цілей (т. 1, а. с. 87-89).

Вказана земельна ділянка перебуває у Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області на праві постійного користування згідно Державного акту виданого виконавчим комітетом Липовецької районної міської ради депутатів трудящих від 15.12.1963 року (т. 1, а. с. 90).

28.11.2012 Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області винесено розпорядження № 480 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою", згідно якого Зозівському професійному аграрному ліцею надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування землею, орієнтовною площею 366 га, що розташовані за межами населеного пункту Зозівської сільської ради (т. 2, а. с. 96).

11.03.2014 між Зозівським професійним аграрним ліцеєм Вінницької області (замовник) та ТОВ "ВІМІС" (виконавець) укладено договір про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур (а. с. 43 - 46, т. 1).

Відповідно до п. 1.1 договору, виконавець зобов`язується за завданням замовник на умовах цього договору надати послуги з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках (рілля) загальною площею 300 га, які знаходяться на території Зозівської сільської ради Липовецького району, яка перебуває на праві постійного користування згідно державного акту виданого виконавчим комітетом Липовецької районної міської Ради депутатів трудящих від 15.12.1963 у професійного ліцею.

Зібраний виконавцем урожай замовник має прийняти протягом 1-го місяця після його збирання (п. 4.1 договору).

Після збирання урожаю та в день передачі його замовнику, виконавець одночасно надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, в двох примірниках, які в цей же день підписуються замовником і один примірник акту відразу повертається виконавцю. Акт приймання-передачі наданих послуг є підставою для проведення розрахунків за надані послуги (п. 4.4 договору).

Оплата послуг виконавця здійснюється в натуральній формі - вирощеною виконавцем продукцією (п. 5.1 договору).

За змістом п. 5.2 договору, розмір плати за надані виконавцем послуги вираховується у відсотковому відношенні від кількості вирощеної сільськогосподарської продукції і становить: пшениця - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції; ячмінь - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції; жито - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;кукурудза - 93 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;гречка - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;соя - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;горох - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;соняшник - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;ріпак - 90 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції;цукровий буряк - 95 % від загальної кількості вирощеної сільськогосподарської продукції.

Оплата проводиться у день підписання акту про наданні послуги, що оформляється відповідними документами (п. 5.3 договору).

Договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку дії договору він може бути поновлений на новий строк. У цьому разі виконавець повинен не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Замовника про намір продовжити його дію. У разі, якщо після закінчення договору виконавець не повідомив замовника про намір продовжити його дію та продовжує надавати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції, то за відсутності від замовника письмових заперечень протягом місяця - договір поновлюється на той самий строк і на тих самих умовах (п. 7.1 договору).

До укладеного договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014 між сторонами підписано ряд додаткових угод, за змістом яких сторонами внесено зміни п. 1.1, п. 2.1 та п. 5.2 договору щодо розміру земельної ділянки та оплати наданих послуг, а саме:

- додаткову угоду від 04.01.2015, за змістом якої сторонами внесено зміни до п. 1.1 та п. 2.1 договору в частині визначення загальної площі земельної ділянки та встановлено її у розмірі 308,33 га, яка знаходяться на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а. с. 47, т. 1);

- додаткову угоду від 03.01.2017, за змістом якої сторонами вирішено внести зміни до договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014, а саме до п. 5.2 договору, виклавши його в наступній редакції: "5.2. Розмір плати за надані Виконавцем послуги вираховується у відсотковому відношенні до кількості вирощеної сільськогосподарської продукції і становить 82 % вирощено сільськогосподарської продукції." (а. с. 48, т. 1);

- додаткову угоду від 27.03.2018, за змістом якої сторонами змінено п. 1.1 та п. 2.1 договору в частині визначення загальної площі земельної ділянки та встановлено її у розмірі 323,19 га, яка знаходяться на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а. с. 49, т. 1);

- додаткову угоду від 10.03.2019, за змістом якої сторонами змінено п. 1.1, п. 2.1 та п. 5.2 договору в частині визначення загальної площі земельної ділянки та встановлено її у розмірі 323,19 га, яка знаходяться на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та встановлено, що розмір плати за надані виконавцем послуги вираховується у відсотковому відношенні до кількості вирощеної сільськогосподарської продукції і становить 82% вирощено сільськогосподарської продукції." (а. с. 50, т. 1);

- 20.03.2020 між сторонами укладено додаткову угоду, за змістом якої сторонами змінено п. 1.1, п. 2.1 та п. 5.2 договору (а. с. 51, т. 1);

- 22.03.2021 між сторонами укладено додаткову угоду, за змістом якої сторонами змінено п. 1.1, п. 2.1 та п. 5.2 договору (а. с. 52, т. 1).

11.03.2014 між Зозівським професійним аграрним ліцеєм Вінницької області (сторона-1) та ТОВ "ВІМІС" (сторона-2) укладено договір про навчально-виробничу практику, предметом якого є надання учням, слухачам сторони-1 обладнаних робочих місць або навчально-виробничих ділянок для проходження виробничого навчання та виробничої практики згідно з планом графіком.

Умовами договору визначено розподіл обов`язків сторін з приводу розподілу учнів, слухачів на робочі місця або навчально-виробничі ділянки, дотримання законодавства про охорону праці, обмін списком учнів, керівництво та контроль їх роботою, оплату праці учнів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці, за письмовою домовленістю з навчальним закладом (т. 1, а. с. 158, 159).

Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся до суду із позовом до Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області та ТОВ "ВІМІС" про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур, укладений між відповідачами-1,2 та зобов`язання ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки загальною площею 323,19 га з кадастровим номером 0522281400:04:000:2341.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку наявності/відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі в суді, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України і ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 р. у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 р. у справі № 908/1664/19.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 р. у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 р. у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)".

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Колегія суддів зазначає, що даний позов подано в інтересах Міністерства освіти і науки України та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Оцінку правомірності звернення прокурора до суду в інтересах вказаних осіб судом надано в ухвалі від 17.01.2023, якою відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "ВІМІС" про залишення без розгляду позову.

Прокурор звертає увагу на те, що спірний договір укладено всупереч встановленому порядку, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом, оскільки уповноваженими органами заходи щодо визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення по теперішній час не вживаються, незважаючи на те, що прокуратурою скеровано листи про приведення укладених вищезазначених правовідносин у відповідність до вимог чинного законодавства.

Щодо вимог прокурора, пред`явлених в інтересах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

За приписами Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 р. № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; надання адміністративних послуг згідно із законом у відповідній сфері; внесення на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності: у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за: додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням; розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в дію об`єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; здійсненням комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур`янами, чагарниками та дрібноліссям; додержанням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов`язкового здійснення заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов`язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою; додержанням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків; додержанням установленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; додержанням строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю (підпункт 33 пункту 4 Положення).

Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Аналіз даних положень дає підстави стверджувати, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, що створено саме з метою реалізації повноважень останньої на території області.

Отже, у даному випадку, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави у спірних правовідносинах, оскільки саме управління здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства. ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є уповноваженим органом на розпорядження земельною ділянкою, відносно якої укладено оспорюваний договір про надання послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що Немирівською окружною прокуратурою 22.04.2022, 04.05.2022 та 18.05.2022 направлені повідомлення до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо встановлених порушень вимог земельного законодавства.

Згідно листів ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.05.2022, від 17.05.2022 та від 30.05.2022, управління не вживало заходів спрямованих на визнання недійним спірного договору.

З огляду на викладене, суд встановив обставини дотримання прокуратурою вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки уповноважений у спірних правовідносинах орган - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області заходів для усунення виявлених порушень шляхом подачі до суду відповідного позову не вжив, про такий намір прокуратуру не повідомив, що свідчить про його бездіяльність.

Щодо вимог прокурора, пред`явлених в інтересах Міністерства освіти і науки України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.1 статуту Зозівський професійний аграрний ліцей Вінницької області (т. 1, а. с. 146-157) (професійний аграрний ліцей) є підпорядкованим Міністерству освіти і науки, молоді та спорту державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти. Професійний аграрний ліцей здійснює підготовку кваліфікованих робітників, як правило, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти, а також професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

Згідно п. 1.6 статуту Міністерство освіти і науки, молоді та спорту здійснює контроль за дотриманням вимог статуту та приймає відповідні рішення в разі їх порушень.

Трудовий розпорядок у професійному аграрному ліцею визначається правилами внутрішнього розпорядку, розробленими у відповідності до законодавства України.

Професійний аграрний ліцей є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штампи, печатки із своїм найменуванням, в тему числі печатку із зображенням Державного Герба України. Вище професійне училище має право укладати цивільно-правові угоди (п. 2.2 статуту).

Професійний аграрний ліцей несе відповідальність перед особою, державою, суспільством за виконання функцій і завдань, що покладені на нього, життя і здоров`я учнів, працівників навчального закладу під час навчально-виробничого та навчально-виховного процесу, за порушення їх прав та інше, що передбачено законодавством України (п. 2.3 статуту).

Відповідно до п. 2.6 статуту з метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, професійний аграрний ліцей може укладати угоди із підприємствами, установами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання.

Управління професійним аграрним ліцеєм здійснюється Міністерством освіти і науки, молоді та спорту та управлінням освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації відповідно до повноважень, визначених законодавством України та іншими нормативно-правовими актами.

Професійний аграрний ліцей виконує рішення інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, що не суперечать законодавству України (п. 6.1 статуту).

Для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний аграрний ліцей має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку (в тому числі 342,26 га сільськогосподарського призначення, з них орної землі - 309 га) відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо.

Приміщення і споруди професійного аграрного ліцею обладнані відповідно до діючих нормативів і санітарних норм та експлуатуються згідно з вимогами охорони праці, правил пожежної безпеки і санітарно-гігієнічних норм (п. 7.7 статуту).

Відповідно до п. 7.8 статуту об`єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно професійного аграрного ліцею є державною власністю, що закріплене Міністерством освіти і науки, молоді та спорту за професійним аграрним ліцеєм, і перебуває у оперативному управлінні професійного аграрного ліцею. Крім того професійний аграрний ліцей має підсобне господарство.

Функції управління майном, закріпленим за професійним аграрним ліцеєм, контроль за ефективністю його використання І збереження здійснює Міністерство освіти і науки, молоді та спорту.

За змістом п. 7.9 статуту професійний аграрний ліцей несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки, молоді та спорту за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

Також суд звертає увагу, що правові засади управління об`єктами державної власності в Україні було встановлено Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Таким чином, з дати вступу в силу Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України" управління об`єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами.

В силу ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Згідно ч. 2 ст. 137 ГК України, власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Беручи до уваги викладені норми закону та положення статуту Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області (в редакції 2014), суд дійшов висновку, що Міністерство освіти і науки України, як засновник навчального закладу, який здійснює управління ним та контроль за його діяльністю, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки саме ним здійснювався контроль щодо укладення оспорюваного договору оренди.

Матеріалами справи підтверджується, що Немирівською окружною прокуратурою 22.04.2022 спрямовано повідомлення Міністерству освіти і науки України із пропозицією врегулювання та вжиття заходів до усунення порушень вимог земельного законодавства, яке отримано міністерством 02.05.2022.

Разом з тим, відповіді від Міністерства освіти і науки України щодо вжиття ним заходів до усунення порушень не отримано, останнім не вживалися заходи спрямовані на визнання недійним спірного договору.

З огляду на викладене, суд встановив обставини дотримання прокуратурою вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки уповноважений у спірних правовідносинах орган - Міністерство освіти і науки України заходів для усунення виявлених порушень шляхом подачі до суду відповідного позову не вжив, про такий намір прокуратуру не повідомив, що свідчить про його бездіяльність.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 11.03.2014 про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур, укладеного між відповідачами-1,2, суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі.

Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18).

Суд вказує, що правовідносини сторін у справі (відповідачів) врегульовано положеннями договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014.

Згідно п. 2.1 договору під поняттями "послуги з вирощування сільськогосподарських культур" в даному договорі розуміються послуги виконавця по вирощуванню за власний рахунок, використовуючи власне пальне, власними засобами і силами сільськогосподарських культур на земельних ділянках загальною площею 300 га, які знаходяться на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області і перебувають у замовника на праві постійного користування на підставі Держаного акту виданого виконавчим комітетом Липовецької районної міської Ради депутатів трудящих від 15.12.1963, протягом всього строку дії цього договору. Відведення земель на місцевості на яких надаватимуться послуги може бути оформлено відповідними документами, які є додатком до цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору послуга полягає у здійсненні повного технологічного процесу, який в залежності від вирощування культур може включати: обробіток ґрунту (оранка, культивація, боронування, тощо), вибір, придбання і обробка насіння, носів, внесення пестицидів, запилення, збирання, збереження зібраних зернових до передачі їх замовнику тощо. Послуга вважається наданою, якщо урожай зібрано і передано замовнику.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 8 ст. 93 ЗК України, ч. 2 ст. 792 ЦК України визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями ст. 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями ст. 775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

Зі змісту наведених правових положень вбачається, що на відміну від договору надання послуг, за яким виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції/доходів від такої діяльності.

Таким чином, на відміну від договору надання послуг, за яким виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) у визначений строк та отримання продукції/доходів від такої діяльності.

Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою і її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

В силу п. 5.1. договору оплата послуг виконавця здійснюється в натуральній формі - вирощеною ним продукцією (п. 5.1 договору).

За змістом п. 5.2 договору, розмір плати за надані виконавцем послуги вираховується у відсотковому відношенні від кількості вирощеної сільськогосподарської продукції.

На підставі додаткової угоди від 10.03.2019 розмір плати за надані виконавцем послуги вираховується у відсотковому відношенні до кількості вирощеної сільськогосподарської продукції і становить 82 % вирощено сільськогосподарської продукції (а. с. 50, т. 1).

Оплата проводиться у день підписання акту про наданні послуги, що оформляється відповідними документами (п. 5.3 договору).

Таким чином, зі змісту прав і обов`язків сторін оспорюваного договору встановлено, що ТОВ "ВІМІС" на підставі договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014 фактично отримало право користування земельними ділянками для вирощування сільськогосподарських культур та збирання врожаю з метою отримання прибутку у спосіб набуття права власності на частину зібраного врожаю.

Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідачів відносно невикористання ТОВ "ВІМІС" земельних ділянок у господарській діяльності, оскільки до матеріалів справи долучено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з 03.11.2014 по 17.11.2021, згідно яких сторонами засвідчено проведення робіт з вирощування сільськогосподарських культур, обробітку земельних ділянок, використання сільськогосподарської техніки (т. 1, а. с. 202-230). Розподіл зібраного врожаю здійснено на основі зведених відомостей по розподілу зерна у 2014-2021 (т. 1, а. с. 63-86).

Тобто, умови оспорюваного договору, фактичні дії сторін та укладені в процесі його виконання документи свідчать про те, що шляхом підписання договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014 була оформлена оренда землі, оскільки ТОВ "ВІМІС" самостійно здійснює обробіток, посів та збирання врожаю сільськогосподарських культур з земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області, набуває права власності на врожай та частково передає врожай у власність професійного ліцею, в рахунок орендної плати.

Наведені обставини дозволяють дійти висновку, що фактично між сторонами склалися відносини з оренди землі, адже відповідач-1 передав відповідачу-2 на платній основі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні позивача. Тому, до кваліфікації оспорюваного договору слід застосовувати законодавчі положення передбачені для договору оренди землі, врегульовані, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Так, ст. 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Суд вказує, що уповноваженими органами з розпорядження земельними ділянками рішень щодо передання в оренду відповідачу земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні позивача, не приймалось, земельні ділянки у Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області не вилучались для їх передання в користування відповідачу-2.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду земельних ділянок, які є об`єктами державної власності та перебувають у постійному користуванні відповідача-1.

При цьому за відсутності волевиявлення уповноваженого органу розпорядження земельними ділянками, у Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області, як постійного землекористувача, не було достатнього обсягу дієздатності на укладення договору оренди земельних ділянок.

Отже, сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду спірних земельних ділянок (кадастровий номер 0522281400:04:000:2341) загальною площею 349.5575 га, яка знаходяться на території Липовецької територіальної громади, цільове призначення земельної ділянки - для дослідних і навчальних цілей).

Наведене вище свідчить про невідповідність укладеного договору вимогам закону, зокрема ст. ст. 92, 93, 116, 124, 126, 134 ЗК України, що є достатньою підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, з огляду на правову природу орендних відносин на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість та законність вимог прокурора в інтересах позивачів в частині визнання недійсним договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014, укладеного між Зозівським професійним аграрним ліцеєм Вінницької області та ТОВ "ВІМІС".

Водночас, суд звертає увагу на те, задоволення позовних вимог залежить від оцінки перебігу строку позовної давності, про застосування якого заявлено ТОВ "ВІМІС" у заяві 12.09.2022 (т. 1, а. с. 215).

Відповідно до ст. 256, ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

До спірних правовідносин застосовується загальний трирічний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України).

Початок перебігу строку позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Суд вказує, що оскільки оспорюваний договір укладено 11.03.2014, то загальний трирічний строк позовної давності спливав 11.03.2017.

В матеріалах справи наявний лист Міністерства освіти і науки України від 04.04.2014 №1/11-4935, згідно якого встановлено, що проект оспорюваного договору направлено на погодження міністерства (т. 1, а. с. 220). В листі Міністерством освіти і науки України зазначено, що надання згоди на укладення відповідного договору не віднесено до компетенції міністерства.

Однак, помилкова правова оцінка відповідного договору не може впливати на перебіг строку позовної давності, оскільки Міністерство освіти і науки України могло дізнатися про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "ВІМІС" шляхом укладення договору про надання послуг.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна давність за вимогами прокурора, пред`явлених в інтересах Міністерства освіти і науки України сплинула 11.03.2017, матеріали справи не містять доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.

З приводу позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки загальною площею 323,19 га, які надані Зозівському професійному аграрному ліцею Вінницької області в постійне користування, то до відання міністерства не віднесено здійснення повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою. Реалізація прав розпорядника відповідної земельної ділянки є компетенцією ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Суд вказує, що захист прав та інтересів Міністерства освіти і науки України не може здійснюватись шляхом пред`явлення негаторного позову, у тексту позовної заяви прокурором не розмежовано вимог, зазначено про заявлення обох позовних вимог в інтересах двох позивачів. Таким чином, пред`явивши негаторний позов в інтересах Міністерства освіти і науки України прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах Міністерства освіти і науки України в частині визнання недійсним договору від 11.03.2014 внаслідок пропуску строку позовної давності, а в частині зобов`язання ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки - внаслідок обрання неефективного способу захисту прав.

Відносно перебігу строку позовної давності за вимогами прокурора в інтересах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, то суд зазначає, що законодавцем не визначено граничного строку проведення інвентаризації земель органами державного земельного кадастру, оспорюваний договір не підлягав державній реєстрації, використовувався відповідачами у внутрішніх господарських правовідносинах, тому у суду відсутні відомості про можливість дізнатися щодо наявності оспорюваного договору зі сторони прокурора або ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Суд приймає до уваги те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах №369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

І у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Суд вказує, що листи Зозівського професійного аграрного ліцею Вінницької області № 92 від 03.03.2017 та № 250 від 18.12.2018, згідно яких надавались пояснення та документи відносно предмету спірних правовідносин, не містять відомостей про їх отримання Немирівською місцевою прокуратурою Вінницької області.

Однак, у листі № 60-6368 від 06.12.2018 про витребування відомостей, заступник керівника Немирівської місцевої прокуратури Сивак О. зазначено про встановлення факту укладення 11.03.2014 договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур між Зозівським професійним аграрним ліцеєм Вінницької області та ТОВ "ВІМІС" (т. 1, а. с. 218).

А відтак, із наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що починаючи з 06.12.2018 прокурор міг дізнатися про порушення інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, тому трирічних строк позовної давності за позовними вимогами про визнання недійсним даного договору спливав 06.12.2021, а із позовом до суду прокурор звернувся лише 27.07.2022 засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 113).

Однак, суд вказує, що 30.03.2020 було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX, яким внесено зміни до ЦК України.

Згідно п. 12 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України, які вступили у дію 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, перебіг строків позовної давності продовжено на строк дії карантину.

Карантин в Україні встановлено з 12.03.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".

23.08.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 928, якою продовжено до 31.12.2022 на всій території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до ч. 3 ст. 251 ЦК України, строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч. 1 ст. 5 ЦК України).

На момент набрання чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди приміщення № 01-04-18 від 01.04.2018 не сплив.

А відтак, прокурором пред`явлено даним позов у межах строку позовної давності, визначеного законом, тому суд відхиляє доводи відповідача про застосування строку позовної давності, як підставу для відмови у задоволенні обґрунтованих вимог.

Таким чином, позов прокурора в інтересах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в частині визнання недійсним договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарських культур від 11.03.2014, укладеного між Зозівським професійним аграрним ліцеєм Вінницької області та ТОВ "ВІМІС" підлягає задоволенню.

Відносно позовної вимоги про зобов`язання звільнити земельну ділянку, то суд зауважує, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Суд вказує, що у пункті 46 постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання звільнити земельну ділянку є за своєю сутністю негаторною, яка пред`явлена прокурором в інтересах особи, уповноваженої на розпорядження земельними ділянками. Тобто, у даному випадку, на позовну вимогу про зобов`язання звільнити земельну ділянку не поширюється строк позовної давності.

А відтак, встановивши протиправне використання земельної ділянки зі сторони ТОВ "ВІМІС" на підставі недійсного договору, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання звільнити земельні ділянки.

Таким чином, позов прокурора в інтересах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в частині зобов`язання ТОВ "ВІМІС" звільнити земельні ділянки загальною площею 323,19 га, які надані Зозівському професійному аграрному ліцею Вінницької області в постійне користування, що розташовані на території Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0522281400:04:000:2341, підлягає задоволенню.

Відповідач-2, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростував, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2023 у справі № 902/667/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "ВІМІС" - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача-2.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМІС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2023 у справі № 902/667/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 23 травня 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.