Рішення

від 11.05.2023 по справі 922/2380/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2023м. ХарківСправа № 922/2380/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (64300, м. Ізюм, вул. Донця-Захаржевського, 4)

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверх 8-9; ідент. код 39792822);

2. Фермерського господарства "Яровіт-2" (64331, Харківська область, Ізюмський район, с. Липчанівка, вул. Лугова, 47; ідент. код 40938544)

третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про скасування наказів та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації та повернення земель

за участю представників:

прокурор - Пєскова Ю.В.;

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

3-я особа - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (перший відповідач) та Фермерського господарства "Яровіт-2" (другий відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 № 3095-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 № 3096-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 №3097-СГ;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 03.06.2016, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та г. Заїкою Сергієм Володимировичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322881500:03:000:0332 площею 10,8305 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2916 за №14949345;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 03.06.2016, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та г. Заїкою Сергієм Володимировичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322881500:02:000:0385 площею 25,9024 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016 за № 14949296;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 03.06.2016, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та г. Заїкою Сергієм Володимировичем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322881500:02:000:0386 площею 17,4905 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016 за № 14949405;

- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 30032203 від 13.06.2016, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право 09.06.2916 за №14949345 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322881500:03:000:0332) за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 30032264 від 13.06.2016, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право 09.06.2016 за №14949296 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322881500:02:000:0385) за ОСОБА_1

- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 300321144 від 13.06.2016, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право 09.06.2016 за № 14949405 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322881500:02:000:0386) за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Фермерське господарство "Яровіт-2" та ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 54,2234 га вартістю 1152530,99 грн., а саме: земельну ділянку площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332 вартістю 353629,11 грн., земельну ділянку площею 25,9024 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385 вартістю 606949,31 грн. земельну ділянку площею 17,4905 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386 вартістю 191952,57 грн.

Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.07.2019 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/2380/19, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження; у справі призначено проведення підготовчого засідання.

12.08.2019 р. першим відповідачем до суду надано відзив на позов (вх. 19266), який долучено до матеріалів справи та згідно з яким перший відповідач у повному обсязі просить суд відмовити у задоволенні вимог прокуратури, оскільки, у діях відповідачів при отриманні/наданні у користування спірних земельних ділянок не були порушені вимоги земельного законодавства, що було чинним на момент прийняття спірних наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

21.08.2019 р. та 22.08.2019 р. представником другого відповідача та третьої особи і особисто другим відповідачем до суду подано відзиви на позов (вх. 20121; 20245) аналогічного змісту, згідно з якими останні у повному обсязі заперечують проти вимог прокурора, наголошуючи, що з моменту винесення спірних наказі та до моменту звернення з позовом минуло три роки і 03 місяці, тобто прокурором пропущено процесуальний строк звернення до суду. Одночасно у відзивах наголошено, що 3-ю особою ОСОБА_1 було дотримано процедуру набуття права користування на спірні земельні ділянки, натомість прокуратурою не дотримано порядку звернення до суду, не обґрунтовано твердження щодо відсутності сільськогосподарської техніки; висунуті дискримінаційні, позазаконні вимоги до особи, яка виявила бажання орендувати землі для ведення фермерського господарства; не встановлено особу ОСОБА_1 , його досвіду у сфері сільського господарства, діяльності у розбудові місцевості та районної громади, забезпечення робочими місцями громадян.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2019 провадження у вищевказаній справі було зупинено до розгляду Великою палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2019 р. провадження у справі № 922/2380/19 було поновлено та призначено підготовче засідання на "12" листопада 2019 р. о 10:00.

У підготовчому засіданні 12.11.2019 у справі задоволено усне клопотання 3-ї особи про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 24.12.2019 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на "03" грудня 2019 р. о 10:30 год.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 року було зупинено провадження у справі № 922/2380/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

16.12.2020 р. на адресу суду подано клопотання Прокуратури Харківської області (вх. 29422) про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.12.2019 р. провадження у справі № 922/2380/19 було поновлено та призначено проведення підготовчого засідання на "11" січня 2021 р. о 10:00.

У підготовчому засіданні 11.01.2021 р. постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на 14.01.2021 р. об 11:00.

У судовому засіданні 14.01.2021 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 26.01.2021 р. о 12:30, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 26.01.2021 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 09.02.2021 р. о 12:30, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2021 у справі № 922/2380/19 було зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

15.02.2023 через загальний відділ діловодства суду від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 922/2380/19 (вх. № 3709), в якому прокурор зазначає про те, що за даними, розміщеними на офіційній веб-сторінці Верховного Суду на веб-порталі Судової влади України, справу № 922/1830/19 було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду 05.10.2022 та прийнято рішення, яким частково задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2023 року провадження у справі № 922/2380/19 поновлено та призначено у справі судове засідання по суті на 25 квітня 2023 року о 10:00.

У судовому засіданні 25.04.2023 у справі задоволено клопотання представника першого відповідача про відкладення судового засідання та постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 11.05.2023 р. об 11:30, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

04 травня 2023 року представником Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області в системі "Електроний суд" було сформовано клопотання (вхідний № 11183) про відкладення розгляду справи, яке визнано судом не належно обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

10.05.2023 до суду від прокурора надійшло клопотання про заміну правонаступника (вх.№11728/23), в якому останній просить суд залучити до участі у справі Ізюмську міську раду Харківської області в порядку процесуального правонаступництва в якості позивача, обґрунтовуючи вказане клопотання зокрема тим, що спірні земельні ділянки перебували у державній власності, повноваження щодо розпорядження ними на підставі ч. 3 ст. 122 ЗК України здійснювало Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, натомість в процесі розгляду справи, а саме протягом серпня-вересня 2021 року, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322881500:03:000:0332 площею 10,8305 га, 6322881500:02:000:0385 площею 25,9024 га, 6322881500:02:000:0386 площею 17,4905 га, передані в комунальну власність Ізюмської міської територіальної громади, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.09.2021, 27.08.2021 відповідно.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі № 922/2380/19 було відмовлено у задоволенні клопотання Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області про залучення у справі правонаступника (вх. № 11728/23 від 10.05.2023 р.).

Прокурор у судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачі та 3-я особа своїм правом на участь їх представників в судовому засіданні не скористались, про час, дату та місце судового засідання повідомлені судом належним чином.

Представник другого відповідачів та третьої особи та третя особа особисто у відзивах на позов проти заявлених позовних вимог заперечували посилаючись на необгрунтованість позовних вимог, а також на ту обставину, що прокурором пропущено процесуальний строк на подачу позову, у зв`язку з чим просили застосувати строк позовної давності.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, вислухавши пояснення прокурора, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Ізюмською місцевою прокуратурою в ході вивчення стану законності відведення земельних ділянок на території Ізюмського району Харківської області для ведення фермерських господарств встановлено, що громадянин ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про надання в оренду земельних ділянок державної форми власності сільськогосподарського призначення загальною площею 54,2234га, а саме: земельної ділянки площею 10,8305га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332, земельної ділянки площею 25,9024га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385, земельної ділянки площею 17,4905га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386, які розташовані за межами населених пунктів на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

У заявах ОСОБА_1 зазначив, що своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для введення фермерського господарства у межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України, не скористався.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 14 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) площею загальною площею 54,2234га, а саме: земельної ділянки площею 10,8305га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332, земельної ділянки площею 25,9024га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385, земельної ділянки площею 17,4905га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386, які розташовані за межами населених пунктів на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

Пунктом 5 наказів зазначено, що земельні ділянки необхідно використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статті 96 Земельного кодексу України, Законів України «Про оренду землі» та інших нормативно-правових актів.

У подальшому 03.06.2016 на підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 укладені договори оренди зазначених земельних ділянок, строком на 14 років, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди:

- земельної ділянки кадастровий номер 6322881500:03:000:0332 площею 10,8305га (запис про право №14949345 від 09.06.2016) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30032203 від 13.06.2016;

- земельної ділянки кадастровий номер 6322881500:02:000:0385 площею 25,9024га (запис про право №14949405 від 09.06.2016) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30032264 від 13.06.2016;

- земельної ділянки кадастровий номер 6322881500:02:000:0386 площею 17,4905га (запис про право №14949296 від 09.06.2016) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 300321144 від 13.06.2016.

Відповідно до п. 2 вказаних договорів в оренду передаються земельні ділянки державної власності, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства (п.14).

Згідно листа міськрайонного управління в Ізюмському районі та м. Ізюмі ГУ Держгсокадастру у Харківській області №10-20-0,23,021-475/122122-18 від 13.08.2018 року станом на 07.08.2018 нормативна грошова оцінка земельних ділянок загальною площею 54,2234 га становить 1152530,99 грн., а саме: земельної ділянки площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332 - 353629,11 грн., земельної ділянки площею 25,9024га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385 - 606949,31 грн. земельної ділянки площею 17,4905га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386 - 191952,57грн.

Як зазначає прокурор у позові, за результатами проведеного вивчення встановлено, що накази Головного управління Держгеокадастру в Харківської області №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», прийняті з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство (в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 54,2234 га, надані ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Так, ОСОБА_1 реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства. А саме, згідно з рішенням 41 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 6 скликання №1637 від 28.12.2012 передано ОСОБА_1 в оренду терміном на 25 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 164,3156 га, які розташовані в межах території Ізюмської міської ради Харківської області. В подальшому 09.04.2013 між Ізюмською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 укладені договори оренди землі. ОСОБА_1 12.12.2013 створено фермерське господарство "ЯРОВІТ-1" (код ЄДРПО 37714967, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 12.12.2013, номер запису: 1 474 102 0000 001042).

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 54,2234 га (10,8305 га, 25,9024 та 17,4905 га), без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже отримував раніше земельні ділянки для створення фермерського господарства, з метою отримання в користування земельних ділянок без проходження процедури земельних торгів.

Крім того, при зверненні ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в області із заявою про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не підтверджено наявності в нього необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку такої площі землі, що підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 02.08.2018 року № 7.0/11748.

У зв`язку з вищевикладеним, прокурор стверджує про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, усупереч вимогам ст. ст. 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час), прийнято накази № 3095-СГ, № 3096-СГ, № 3097-СГ від 18.04.2016, якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування вищевказані земельні ділянки державної власності загальною площею 54,2234 га без проведення торгів.

Окрім скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, прокурор просить також визнати недійсними договори оренди вказаних земельних ділянок від 03.06.2016, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останні укладені на підставі та на виконання вищевказаних незаконних наказів; та зобов`язати фермерське господарство "Яровіт-2" та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області спірні земельні ділянки.

Одночасно в позовній заяві та протягом розгляду справи прокурор наполягає, що про виявлені порушення прокурор довідався лише у березні 2019 після отримання інформації та копії відповідних матеріалів (наказів та договорів оренди) від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (лист від 27.02.2019 № 10-20-14-1701/0/19-19). Отже, відповідно до положень ст. ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, наведене, на думку прокурора, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин та підлягає поновленню.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є правомірність надання компетентним органом земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та підстави набуття орендарем права користування такою земельною ділянкою.

Так, відповідно до ст. ст. 13-14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Виходячи з наведених положень, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

В той же час, окрім Земельного кодексу України, правові відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств також врегульовано Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції станом на час подання другим відповідачем заяви - 2016) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 ЗУ "Про фермерське господарство" встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом статті 12 ЗУ "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належатьгромадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, щовикористовуєтьсяфермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Виходячи з наведених приписів, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Крім того, виходячи зі змісту статей 1, 5, 7, 8, 12 згаданого Закону після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналізуючи вказане законодавство, суд зазначає, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; створення фермерського господарства, унаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

До того ж, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

При вирішенні вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 № 6-2902цс15, від 11.05.2016 № 6-2903цс15, від 18.05.2016 № 6-248цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Зі змісту наданих ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Харківській області заяв (а.с. 105-107) вбачається, що підставою звернення до компетентного органу та прийняття на підставі вказаної заяви спірних наказів № 3095-СГ, № 3096-СГ, № 3097-СГ від 18.04.2016, земельні ділянки сільськогосподарського призначення були передані заявнику в оренду саме з метою ведення фермерського господарства.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, станом на час прийняття оскаржуваних наказів, ОСОБА_1 вже було реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства. А саме ОСОБА_1 12.12.2013 було створено фермерське господарство "ЯРОВІТ-1" (код ЄДРПО 37714967, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 12.12.2013, номер запису: 1 474 102 0000 001042). Чому передувало рішення 41 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 6 скликання №1637 від 28.12.2012, яким вирішено передати ОСОБА_1 в оренду терміном на 25 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 164,3156 га, які розташовані в межах території Ізюмської міської ради Харківської області; 09.04.2013 між Ізюмською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 були укладені договори оренди землі.

Таким чином, на час прийняття спірних наказів від 18.04.2016 другим відповідачем було отримано земельну ділянку для ведення фермерського господарства та було створене фермерське господарство, а тому другий відповідач вже використав своє право на отримання земельної ділянки державної власності для цієї мети, та здійснював виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, наданій йому у користування для ведення фермерського господарства,

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України, прийнятій у складі судових палат у цивільних та адміністративних справах, від 18.05.2016 № 6-248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц та від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Зазначені висновки щодо можливості безоплатного отримання земельної ділянки державної або комунальної власності саме для ведення фермерського господарства тільки один раз, застосовуються і до правовідносин у даній справі.

Також суд зазначає, що встановлені у справі обставини свідчать про те, що приймаючи рішення, в даному випадку приймаючи спірні накази №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016, якими земельні ділянки передано в оренду з метою ведення фермерського господарства, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, наявності уже створеного фермерського господарства та попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей.

Виходячи з встановлених у справі обставин, суд до висновку, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 у квітні 2016 року використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Встановивши такі обставини, суддів вважає, що в сукупності вони підтверджують доводи прокурора про те, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок, загальною площею 54,2234га, а саме: земельної ділянки площею 10,8305га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332, земельної ділянки площею 25,9024га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385, земельної ділянки площею 17,4905га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386, які розташовані за межами населених пунктів на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області для ведення фермерського господарства, фактично були спрямовані не на ведення (створення) фермерського господарства особисто, а на отримання цих земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

За таких обставин, накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". Першим відповідачем під час розгляду заяв 3-ї особи використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно чи та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, не встановлено дійсного волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, зокрема, чи є у нього в наявності сільськогосподарська техніка, самохідні машини тощо.

З огляду на наведене, прокурором доведено правомірність вимог при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи. Разом з тим, представником другого відповідача та 3-ї особи було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Ізюмської місцевої прокуратури у даній справі.

В свою чергу, прокурор вважає, що строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Як зазначає представник прокуратури, остання не є володільцем або розпорядником інформації щодо надання громадянам у користування земельних ділянок, а тому про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався лише у 2019 після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області. Прокурор також посилається на обставини того, що накази Держгеокадастру про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління, тому прокурор не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення вимог законодавства.

З приводу наведених доводів суд зазначає наступне.

Так, Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Суд виходить з того, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

Як встановлено під час розгляду справи, позов про визнання незаконними наказі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 18.04.2016, про визнання недійсними Договорів оренди землі, укладених 03.06.2016 та повернення орендованих земельних ділянок прокурором подано 26.07.2019, тобто більше ніж через три років з моменту прийняття спірних наказів та укладення на їх підставі відповідних договорів.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності прокурор вказує те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірних земельних ділянок Заїці С.В. органи прокуратури дізнались тільки у 2019, тобто після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання наданих документів.

За правилами абзацу першого частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частина 3 статті 53 ГПК України установлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Досліджуючи обґрунтування прокурора щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності і які мають бути ураховані судом, суд виходить з того, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Разом з тим, вказані прокурором обставини не можна вважати об`єктивно існуючими перешкодами, які унеможливлювали своєчасне звернення з позовом у цій справі. Запитування і отримування необхідної інформації від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, дослідження загальновідомої інформації з відкритих джерел, зокрема Реєстрів, адміністрування яких здійснюється державними органами, є діями прокурора, спрямованими на виконання посадових обов`язків, що випливають з компетенції прокуратури при здійснені захисту інтересів держави, і не можуть бути віднесені до поважних причин пропуску строків позовної давності.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №924/430/19 від 06.07.2021.

За приписами частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів), виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру, як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

При цьому, будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять. У відповідь на запит прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2018-2019 році і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, починаючи з квітня - червня 2016 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

Відтак, дослідивши причини пропуску строку позовної давності, суд приходить до висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку.

Зазначені обставини, наявні підстави для прийняття судом рішення про відмову прокурору у задоволенні вимог з підстав, встановлених частиною 4 статті 267 ЦК України, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області - відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на прокурора.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "22" травня 2023 р.

СуддяМ.І. Шатерніков