Ухвала

від 08.05.2023 по справі 202/5289/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/955/23 Справа № 202/5289/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника третьої особи,

щодо майна якої вирішується

питання про арешт ОСОБА_7

розглянувши увідкритому судовомузасіданні матеріализа апеляційноюскаргою третьої особи,щодо майнаякої вирішуєтьсяпитання проарешт - ОСОБА_8 на ухвалуслідчого суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від 02вересня 2021року пронакладення арештуна майно у кримінальному провадженні №12021040000000068,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2021 року клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021040000000068 було задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, належить на праві приватної власності ОСОБА_10 , із позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.

Рішення суду обґрунтовано тим, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021040000000068 від 26 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України за фактом заволодіння рядом об`єктів нерухомості на території м.Дніпра.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , з 03 червня 2021 року належить на праві приватної власності ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_1 , виданого 28 серпня 1997 року виконкомом міської Ради народних депутатів, в той час як відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 серпня 1997 року, яке видано згідно з розпорядженням (наказом) від 28 серпня 1997 року № 4557 Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці, вказане майно належить ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та 08 лютого 2021 року.

Постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 від 30 серпня 2021 року про визнання речовими доказами, визнано речовими доказами по кримінальному провадженню № 12021040000000068 від 26.01.2021 року, об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Слідчий суддя зазначив, що як убачається з матеріалів клопотання та встановлено в судовому засіданні, нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 є предметом злочину та речовим доказом у кримінальному провадженні № 12021040000000068 від 26.01.2021 року. Зважаючи, що стороною кримінального провадження доведено наявність підстав для накладення арешту на вищезазначене майно, з метою збереження речових доказів та проведення необхідних слідчих дій у кримінальному провадженні, а також те, що є достатні підстави вважати, що воно дійсно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого.

В апеляційнійскарзі третяособа,щодо майнаякої вирішуєтьсяпитання проарешт - ОСОБА_8 проситьпоновити строкна апеляційнеоскарження ухвалислідчого суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від 02вересня 2021року пронакладення арештуна майно у кримінальному провадженні №12021040000000068, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою скасувати арешт, накладений на квартиру за адресою : АДРЕСА_2 , в повному обсязі.

В обґрунтуваннясвоїх вимогпосилається нате,що повний текстзазначеної ухваливін ніколине отримував,в ЄДРСРвона відсутня, і він не брав участі в судовому засіданні. Також зазначена ухвала не була внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Апелянт зазначає,що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ріднийбрат ОСОБА_13 - ОСОБА_12 . Єдиною спадкоємицеюдругої черги,яка протягомстроку передбаченогост.1270ЦК Україниприйняла спадщинупісля ОСОБА_12 була ОСОБА_13 .02.09.2021року вона звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_14 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саму на квартиру АДРЕСА_1 , але нотаріус їй відмовила у зв`язку з тим, що у неї відсутні оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно та право власності на вказане майно в Державцем реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за іншою особою, та повідомила їй, що ОСОБА_10 зареєстрував за собою право власності на підставі підробленого свідоцтва про право власності від 28.08.1997 року, що підтверджується відповіддю КГІ ДМБТІ від 06.09.2021 року.

Після цього ОСОБА_13 звернулася доСамарського районногосуду м.Дніпропетровськаз позовомпро витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння. Рішенням Самарськогорайонного судум.Дніпропетровська від30.05.2022року буловизнано за ОСОБА_13 правовласності наквартиру АДРЕСА_1 в порядкуспадкування зазаконом після ОСОБА_12 ,померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .Витребувано зчужого незаконноговолодіння ОСОБА_10 на користь ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , в якому зазначено, що воно видане 28.08.1997 року на ім`я ОСОБА_10 . Рішення суду набрало законної сили 30.06.2022 року та було виконано 18.08.2022 року в повному обсязі і за ОСОБА_13 було зареєстровано право власності на зазначену квартиру. Тобто, квартира була витребувана з чужого незаконного володіння шахраїв та повернута спадкоємиці, яка стала єдиним законним власником спірної квартири.

Апелянт звертає увагу на те, що 16.02.2023 року він придбав ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.02.2023 року приватним нотаріусом ОСОБА_16 .

Враховуючи туобставину,що квартирабула придбананим узаконного власника,наявність обтяження,внесеного напідставі ухвалислідчого судді,перешкоджає йомувільно розпоряджатисяквартирою тапорушує йогоправа яквласника нерухомогомайна.До тогож,санкція ч.2ст.190КК України непередбачає спеціальноїконфіскації квартири,яка неє доказом злочину, з приводу якого було відкрито кримінальне провадження. Вважає, що навіть якщо у слідчого судді були достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним, а натомість є добросовісним набувачем.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про дотримання скаржником строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику апелянта, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного скарження для останнього обчислюється з дня отримання ним копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки наданими матеріалами не спростовуються доводи апелянта про те, що слідчим суддею був накладений арешт на майно за його відсутності, а копію ухвали йому направлено не було, колегія суддів вважає це достатніми підставами для висновку про пропущення апелянтом строку апеляційного оскарження з поважних причин та його поновлення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно зч.2ст.170КПК України,арешт майнадопускається зметою забезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Як вбачаєтьсяз наданихматеріалів, у провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021040000000068 від 26 січня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

В ході досудового розслідування було встановлено, що в червні 2021 року невстановлені особи, всупереч діючому законодавству, шахрайським способом та шляхом підробки офіційних документів, здійснили незаконне відчуження (перереєстрацію) нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , у якій були зареєстровані та фактично мешкали ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла, про що є свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_2 , а також згідно баз даних ОВС ІПС АРМОР ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Подальшими слідчими діями, згідно матеріалів інвентаризаційної справи що перебувають в КП ДМБТІ ДОР, встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.08.1997 року, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці, згідно з розпорядженням № 4557, зареєстроване в КП ДМБТІ ДОР та записано в реєстрову книгу № 310п за реєстровим № 105, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 03.06.2021 року на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданий 28.08.1997 року (видавник Виконком міської ради народних депутатів) приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_17 було здійснено реєстраційні дії щодо реєстрації права власності квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 від 30 серпня 2021 року про визнання речовими доказами, визнано речовими доказами по кримінальному провадженню № 12021040000000068 від 26.01.2021 року, об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, щодо є підстави обґрунтовано вважати, що майно, на яке рішенням слідчого судді було накладено арешт, відповідає вимогам ст. 98 КПК України щодо речового доказу, достатніх для вжиття на цьому етапі досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження, а отже арешт на це майно був накладений з дотриманням вимог закону, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.

Арешт на майно, що є речовим доказом у кримінальному провадженні, за правилами ч. 3 ст. 170 КПК України може бути накладений незалежно від суб`єкту, що є його власником, процесуального статусу останнього, розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, можливості застосування спеціальної конфіскації або конфіскації майна як виду покарання, а тому доводи апелянта, викладені в його скарзі, стосовно відсутності в даному кримінальному провадженні повідомлення жодній особі про підозру колегія суддів вважає неспроможними.

У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007р.у справі«Смирнов протиРосії» буловисловлено правовупозицію проте,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

За результатами проведеного апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що у випадку, який розглядається, під час розслідування даного кримінального правопорушення в органу досудового розслідування цілком обгрунтовано виникла версія про вчинення шахрайських дій, передбачених кримінальним законом, тобто, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, і що квартира АДРЕСА_1 , на яку слідчий просив накласти арешт, може бути об`єктом кримінально-протиправних дій, що є достатньо обґрунтованим для проведення кримінального розслідування та вжиття відповідних забезпечувальних заходів і запобігання ризикам у вигляді настання суспільно небезпечних наслідків. Таку позицію слідства підтримав суд першої інстанції під час розгляду клопотання про арешт вищевказаного майно та своїм рішенням задовольнив його, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Разом зтим,аналізуючи викладенів ухваліслідчого суддіта вапеляційній скарзіобставини колегіясуддів доходитьвисновку проте,що аніслідчим усвоєму клопотанні,ані прокуроромв судовомузасіданні,ані судомпершої інстанціїпід часпостановлення свогорішення ненаведено достатніхпідстав,які бобґрунтовували необхідністьарешту вищезазначеноїквартири шляхомзаборони користуваннянею убудь-якийспосіб зогляду наприписи нормист..170КПК України,якими встановлено,що заборонаабо обмеженнякористування,розпорядження майномможуть бутизастосовані лишеу разі,коли існуютьобставини,які підтверджують,що їхнезастосування призведедо приховування,пошкодження,псування,зникнення,втрати,знищення,використання,перетворення,пересування,передачі майна. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати з постановленням нової ухвали судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Поновити третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2021 року.

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровська від 02вересня 2021року пронакладення арештуна майно у кримінальному провадженні №12021040000000068 скасувати.

Постановити новуухвалу,якою клопотанняслідчого СУГУНП вДніпропетровській області ОСОБА_9 ,погоджене прокуроромвідділу Дніпропетровськоїобласної прокуратури ОСОБА_6 ,про арештмайна укримінальному провадженні№12021040000000068- задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження зазначеним майном.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3