Постанова

від 17.05.2023 по справі 757/42716/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:757/42716/21 -ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2810/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Вовк С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Ратнікової В.М., Ящук Т.І.

секретар - Ольшевський П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» третя особа: Первинна профспілкова організація «Трудова солідарність» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року,

встановив:

у серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати наказ №173-0 від 18.06.2021 про його звільнення з посади зберігача фондів 1 категорії сектору обліку фондової збірки відділу науково-фондової роботи в Національному заповіднику «Києво-Печерська Лавра» (далі - Заповідник), поновити його на займаній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Представник третьої особи - Первинної профспілкової організації «Трудова солідарність», яким за повідомленням позивача є ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, наразі перебуває за кордоном, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції до суду не подавав, в зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в його відсутність.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та представників відповідача - Прокопенка І.І. та Ярмолаєва В.О. , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що відповідачем при звільнені було порушено ст. 43, 247, 252 КЗпП України, ст. 38, 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності», не враховано, що він є членом профспілки ППО «Трудова солідарність» та профспілковим представником на підприємстві, про що повідомлялось листами від профспілки вих. № 85/17 від 29.11.201 та № 301/21 від 12.05.2021, не надіслано до ППО «Трудова солідарність» подання про його звільнення, не надано для ознайомлення «Акт службового розслідування від 18.06.2021», в наказі від 05.06.2021 за №131-0 написано «Внести зміни до п. 1 наказу Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» від 17.06.2021 № 173-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », але з самим наказом його не ознайомлено; надане йому робоче місце не відповідало інструкціям, чинним на підприємстві з охорони праці та створював всі умови, щоб він не міг якісно виконувати свою роботу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено із займаної посади відповідно до норм КЗпП України, після проведення службового розслідування, яким було встановлено невиконання зберігачем фондів І категорії ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, про що не заперечував сам позивач у своїх письмових та усних поясненнях, у зв`язку із наявною доганою від 13.10.2020. При перевірці дотримання вимог ст. 43 КЗпП України суд першої інстанції виходив з того, що Первинна профспілкова організація «Трудова солідарність» не діє в Заповіднику.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 43 Конституції України, ст. 40, 43 КЗпП України, Закону України «Про професійна спілки».

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, з 15.06.2016 позивач працював в Заповіднику на посаді зберігача фондів 1 категорії сектору обліку фондової збірки відділу науково-фондової роботи.

Наказом виконуючого обов`язки генерального директора заповідника № 173-о від 18.06.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи у зв`язку із систематичним невиконанням посадових обов`язків відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України із встановленою датою звільнення - 23 червня 2021 року. З 22 червня 2021 року позивач хворів. На підставі листка непрацездатності ОСОБА_1 наказом № 191-о від 05.07.2021 внесено зміни до наказу № 173-о від 18.06.2021 та змінено дату звільнення на 05 липня 2021 року, з яким він був ознайомлений. В тексті наказу № 191-о від 05 липня 2021 через друкарську помилку була вказана невірна дата наказу № 173-о 17 червня 2021 року, замість 18 червня 2021 року. У зв`язку з цим наказом № 250-о від 19 серпня 2021 «Про виправлення друкарської помилки» помилку було виправлено.

Підставою для звільнення в наказі було зазначено систематичне невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на нього п. 2.1-2.9 посадової інструкції зберігача фондів 1 категорії сектору обліку фондової збірки відділу науково-фондової роботи, в тому числі невиконання планових завдань 21-31 травня 2021 року та 01-15 червня 2021 року та підпункт Г пункту 3.1.3. Правил внутрішнього трудового розпорядку, які є додатком 6 до Колективного договору, та враховуючи застосоване дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 за наказом від 13.10.2020 №283-0.

В ст. 21 КЗпП України дано визначення, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності, у випадку. Зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Всі доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, стосуються порушення вимог Закону України «Про професійні спілки» та вимог ст. 43 КЗпП України при його звільненні, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

В ст. 43 КЗпП України закріплено випадки розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, профспілкового представника - з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадків ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

За положеннями ч.1 ст.37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

В ст. 38 вказаного Закону закріплено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації:

1) укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору;

2) разом з роботодавцем вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці;

3) разом з роботодавцем вирішує питання оплати праці працівників підприємства, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

4) разом з роботодавцем вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

5) разом з роботодавцем вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників;

6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг;

7) бере участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації;

8) представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгляді трудових індивідуальних спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;

9) приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори;

10) дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом;

11) бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, роботі комісії з питань охорони праці;

12) здійснює громадський контроль за виконанням роботодавцем законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі або організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків;

13) здійснює контроль за підготовкою та поданням роботодавцем документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей;

14) здійснює контроль за наданням пенсіонерам та особам з інвалідністю, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі або організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи або організації та колективним договором;

15) представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників на умовах, передбачених колективним договором або угодою, до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів, перевіряє організацію медичного обслуговування працівників та членів їх сімей;

16) разом з роботодавцем відповідно до колективного договору визначає розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, здійснює облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє у встановленому законодавством порядку жилу площу в будинках, збудованих за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також ту жилу площу, яка надається роботодавцеві у розпорядження в інших будинках, контролює житлово-побутове обслуговування працівників;

17) представляє інтереси працівників підприємства-боржника у ході процедури банкрутства.

Виборні органи профспілкової організації, що діють на підприємстві, в установі або організації, мають також інші права, передбачені законодавством України.

В Рішенні Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року у справі №14-рп/98 за конституційним зверненням працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття «профспілка, що дії на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 КЗпП України, поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.

Професійні спілки, які діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник.

Наказом №283-о від 13.10.2020 ОСОБА_1 було оголошено догану у зв`язку з неналежним виконанням своїх посадових обов`язків, передбачених посадовою інструкцією (пункти 2.3. та 2.6), відповідно до пунктів 3.1.1. (підпункт Г), п. 6.2 (підпункт А) Правил внутрішнього трудового розпорядку, які є Додатком №5 до Колективного договору, пунктів 4.1. та 4.3. посадової інструкції на підставі ст.147-149 КЗпП України.

З Актом службового розслідування 18 червня 2021 року позивач був ознайомлений, про що поставив свій підпис та зазначив, що згоден.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що службове розслідування проводилось з порушенням законодавства, оскільки не було залучено представника профспілки та не було перед звільнення направлене письмове подання про розірвання трудового договору, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки при розгляді справи було встановлено, що позивач не є членом 2 профспілок, які діють в Заповіднику. Натомість ППО «Трудова солідарність» не діє у заповіднику.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року зупинено провадження у справі до надходження відповіді від Первинної профспілкової організації «Трудова солідарність» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2022 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до того ж суду.

В постанові Київського апеляційного суду від 04 травня 2022 року було встановлено, що ППО «Трудова солідарність» зареєстрована поза межами місця знаходження відповідача, між ППО «Трудова солідарність» та Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» Колективний договір не укладався, не доведено здійснення повноважень виборного органу профспілки у Заповіднику та участі у роботі трудового колективу й їх взаємодії, а також виконання функцій профспілки у Заповіднику, визначених положеннями ст.38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

За таких обставин, колегія суддів визнала помилковими висновки районного суду щодо наявності підстав зупинення провадження у справі до моменту надходження відповіді від Первинної профспілкової організації «Трудова солідарність» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Та обставина, що у раніше вирішеному між сторонами ідентичному спорі у справі № 362/2918/18 Первинною профспілковою організацією «Трудова солідарність» надавалася оцінка законності розірвання з ОСОБА_1 трудового договору, в даній справі правового значення не має, остільки судом під час розгляду вказаної справи питання повноважень ППО «Трудова солідарність» щодо надання згоди на звільнення позивача з роботи за ініціативою адміністрації Заповідника, у розумінні положень ст.43 КЗпП України, не досліджувалося.

Таким чином звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України відбулося у відповідності до вимог закону.

Враховуючи викладене, підстави для визнання звільнення позивача незаконним та його поновлення на займаній посаді відсутні. Оскільки позивач не підлягає поновленню на роботі, також не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення середнього заробітку.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2023 року.

Головуючий

Судді