Постанова

від 26.05.2023 по справі 911/3753/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2023 р. Справа№ 911/3753/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛТРЕЙД", м. Українка, Київська обл.

на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 (повний текст складено 08.11.2022)

у справі № 911/3753/21 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛТРЕЙД", м. Українка, Київська обл.

про стягнення 196 172,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлтрейд" (далі - ТОВ "Металлтрейд", відповідач) про стягнення 196172,34 грн, яких 141 244,08 грн пені та 54 928,26 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № ЦРЕКМ/В-20126 від 20.10.2020 в частині поставки замовленого товару у визначених в рознарядці обсягах та строках.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі №911/3753/21 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Металлтрейд" на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" 141 244,08 грн пені, 54 928,26 грн штрафу та 2 942,58 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення умов Договору №ЦРЕКМ/В-20126 від 20.10.2020 щодо своєчасної поставки товару на загальну суму 784 689,36 грн, наслідком чого є застосування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 9.1 цього Договору. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, суд першої інстанції визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства.

Поряд з цим, відповідачу відмовлено у застосуванні позовної давності, про яку він заявив, оскільки за висновком суду позивач звернувся до суду з позовом у даній справі в межах строку, передбаченого чинним законодавством, для вимог про стягнення пені та штрафу у зв`язку з простроченням поставки товару.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Металлтрейд" 08.12.2022 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі № 911/3753/21, прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог; судові витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу, покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення було прийнято без дотримання вимог, передбачених статтями 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, щодо строку розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та проведення судових дебатів.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції:

- не здійснено правильної оцінки та тлумачення умов укладеного між сторонами спору Договору в частині порядку і способу направлення позивачем рознарядки відповідачу та в залежності від цього встановлення наявності чи відсутності у відповідача відповідних зобов`язань;

-не надано оцінки діям позивача щодо направлення на адресу відповідача листів, звернень, претензій після закінчення строку дії Договору;

- не взято до уваги, що позивачем не доведено належними доказами факту направлення та отримання відповідачем оригіналу рознарядки від 20.11.2020№6/5238 засобами потового зв`язку та електронною поштою. Роздруківка відправлень з офіційної електронної адреси за 24.11.2022 без посвідчення електронним підписом не є належним доказом підтвердження обставин направлення позивачем рознарядки та суперечить правовим висновкам щодо оцінки такого доказу, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20;

- неправильно встановлені строки виконання зобов`язань відповідачем за умови належного виконання позивачем умов Договору щодо направлення рознарядки, що вплинуло на визначення наявності/відсутності підстав для застосування позовної давності, про яку заявив відповідач.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2022 справу №911/3753/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) - Кравчука Г.А., суддів: Козир Т.П., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3753/21; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Металлтрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі № 911/3753/21 до надходження до суду матеріалів справи.

19.01.2023 матеріали справи № 911/3753/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 залишено без руху апеляційну скаргу ТОВ "Металлтрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі № 911/3753/21 на підставі частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.

30.01.2023 від скаржника надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі № 911/3753/21, яке обґрунтовано тим, що повний текст оскаржуваного рішення скаржник отримав 18.11.2022 на електронну адресу. Щодо роздруківки протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, скаржник зазначив, що вказана роздруківка - єдиний наявний доказ отримання оскаржуваного рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 клопотання ТОВ "Металлтрейд" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі №911/3753/21 задоволено; поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Металлтрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі № 911/3753/21, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив в установлені судом строки.

21.02.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від АТ "Українська залізниця" надійшла заява про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з викликом сторін, яка обґрунтована наявністю вимог майнового характеру у справі. Також заявник зазначив, що відмова у проведенні слухань може призвести до порушення принципу справедливого судового розгляду, а саме під час засідання надання пояснень та відповідей у справі.

Ухвалою від 13.03.2023 колегія суддів відмовила АТ "Українська залізниця" у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з викликом сторін у справі №911/3753/21, оскільки з огляду на приписи статей 252, 270 Господарського процесуального кодексу України та зважаючи на ціну позову і характер спірних правовідносин, який не є складним, предмет доказування та встановлення обставин справи не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Позиція інших учасників справи.

21.02.2023 від АТ "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7728 ел.8466), в якому позивач заперечує проти аргументів апеляційної скарги відповідача, вважає їх необґрунтованими та такими, шо не відповідають чинному законодавству.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 20.10.2020 між АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) та ТОВ "Металлтрейд" (постачальник) укладено Договір поставки № ЦРЕКМ/В-20126 (далі - Договір), умовами пункту 1.1 якого сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в Специфікації (Додаток № 1 до даного Договору), яка є невід`ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 вказаного Договору, найменування продукції: пруток бронзовий; виробник продукції: ТОВ "Харелектромет", Україна.

Згідно з пунктом 1.4 Договору, ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах поставки DDP представнику замовника (вантажоодержувачу), пункт призначення - на матеріально-технічний склад виробничого структурного підрозділу "Київський центр механізації колійних робіт" (далі ВСП "КЦМКР") філії "ЦРУКМ" АТ "Укрзалізниця", м. Київ, вул. Качалова, 7 (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 р.). Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації (Додаток № 1 до даного Договору). Ціна продукції, узгоджена у Специфікації (Додаток № 1 до даного Договору), включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1.

Відповідно до пункту 4.3 Договору, загальна сума даного Договору на момент його підписання складає - 659 005,00 грн без ПДВ (шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч п`ять гривень 00 копійок), ПДВ 20% - 131 801,00 грн (сто тридцять одна тисяча вісімсот одна гривня 00 копійок), загальна сума 790 806,00 грн з ПДВ (сімсот дев`яносто тисяч вісімсот шість гривень 00 копійок).

20.10.2020 між сторонами укладено Додаток № 1 до Договору, що є Специфікацією, відповідно до якої загальна сума продукції з урахуванням ПДВ 20% складає 790 806,00 грн.

У пункті 5.1 Договору визначено, що постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом на умовах поставки DDP представнику замовника (вантажоодержувачу), пункт призначення - на матеріально-технічний склад ВСП "КЦМКР" філії "ЦРУКМ" АТ "Укрзалізниця", м. Київ, вул. Качалова, 7 (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 р.). Вантажовідправником продукції може бути третя особа, зазначена постачальником.

Умовами пункту 5.2 Договору передбачено, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії Договору, тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції.

Зі сторони замовника рознарядка підписується з урахуванням вимог статуту замовника щонайменше двома такими уповноваженими особами: директор (особа, що виконує його обов`язки) філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця"; перший заступник директора (особа, що виконує його обов`язки) філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця"; заступник директора (особа, що виконує його обов`язки) філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця".

Замовник не несе відповідальності та обов`язку оплати за поставлену продукцію за рознарядкою, що підписані іншими особами, ніж тими, що визначені у пункті 5.2. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник.

Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення поштою цінного листа з описом вкладення та направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (е-mail) вказаної в цьому Договорі.

Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовнику засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та електронною поштою (е-mail).

Кожна партія продукції постачається протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Матеріальні витрати, що виникли при поверненні продукції, яка не була письмово заявлена, покладається на постачальника.

Замовник не несе відповідальності за ненадання рознарядок (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника.

За необхідності, рознарядка може бути відкоригована замовником, про що обов`язково повідомляється постачальнику.

Згідно з пунктом 5.3 Договору, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції представником замовника (вантажоодержувачем) на матеріально-технічний склад ВСП "КЦМКР" філії "ЦРУКМ" АТ "Укрзалізниця", м. Київ, вул. Качалова, 7, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, отримання продукції замовником (вантажоодержувачем) здійснюється тільки на підставі наданої замовником письмової рознарядки постачальнику.

Відповідно до пункту 9.1 Договору за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених пунктом 5.2 даного Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити продукцію, якщо про інше не попередив письмово замовник.

Як передбачено пунктом 9.2 Договору, у випадку поставки постачання постачальником продукції без письмової рознарядки замовника, продукція приймається на відповідальне зберігання. У цьому випадку постачальник зобов`язаний укласти договір зберігання з замовником та сплатити замовнику вартість зберігання продукції по пред`явленому рахунку.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.2 Договору із суперечок і розбіжностей, що виникли з цього Договору, сторони вживають усі заходи до врегулювання питань дружнім взаємовигідним шляхом. Додержання досудового врегулювання спору обов`язково.

Відповідно до пункту 12.7 Договору термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2020, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою направленими на адресу постачальника та в частині оплати - до повного виконання.

В розділі 13 Договору зазначені юридичні адреси сторін, зокрема, електронна адреса замовника (crekm@ukr.net) та постачальника (office@metalltrade.kiev.ua).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено печатками товариств.

З наявної в матеріалах копії листа № 20/43 від 20.11.2020 убачається, що відповідач повідомляв позивача про те, що поставка продукції згідно Специфікації буде здійснена ним 15.12.2020 в повному обсязі та просив підготувати відповідні документи та умови постачання.

24.11.2020 позивач надав відповідачу рознарядку № 6/5238 від 20.11.2020, відповідно до якої у відповідності до пункту 5.2 Договору просив здійснити йому поставку продукції на суму - 789 828,00 грн з ПДВ: 1. 476957, пруток бронзовий 60 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 400 кг; 1. 700904, пруток бронзовий 50 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 150 кг; 3. 734753, пруток бронзовий 110 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 1100 кг; 4. 734754, пруток бронзовий 90 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 600 кг; 5. 744832, пруток бронзовий 80 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 420 кг; 6. 750637, пруток бронзовий 100 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 200 кг; 7. 772467, пруток бронзовий 120 мм (БрАЖ9-4), ГОСТ 1628-78, ГОСТ 1875-78 в кількості 450 кг.

Матеріалами справи свідчать, що вказана рознарядка підписана директором філії та заступником директора філії та надіслана відповідачу на його електронну пошту, доказом чого є роздруківка відправлень з офіційної електронної адреси позивача за 24.11.2020.

18.12.2020 на виконання умов Договору відповідач частково поставив позивачу товар - пруток бронзовий 60 мм (БрАЖ 9-4) в кількості 21,6 кг - на суму 5138,64 грн, що підтверджується видатковою накладною № 200 від 18.12.2020 на суму 5138,64 грн. Зазначена видаткова накладна підписана сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.

Водночас, 18.12.2020 відповідач звернувся до позивача із листом № 19/45 від 18.12.2020 щодо поставки за Договором, в якому повідомив позивача про неможливість виконати поставку товару відповідно до погоджених в Договорі термінів у зв`язку з тим, що виробник продукції - ТОВ "Харелектромет", змушений був припинити виробничий процес з виготовлення продукції (прутку бронзового) через поширення серед робочого персоналу вірусної хвороби. При цьому, зважаючи на таку ситуацію з метою належного виконання зобов`язання відповідач запропонував позивачу погодити нову дату поставки - 15.01.2021 та розглянути пункт 8.1 Договору щодо відповідальності сторін за часткове або повне невиконання зобов`язань. До зазначеного листа додано лист ТОВ "Харелектромет" від 17.12.2020 №21112.

У позовній заяві позивач зазначив, що у вказаний у листі №19/45 від 18.12.2020 термін продукція не була поставлена йому відповідачем, що спонукало звернутися до останнього з запитом щодо повідомлення причин порушення термінів постачання продукції та зазначення дати виконання зобов`язань за Договором та наданої рознарядки № 6/5238 від 20.11.2020 в повному обсязі (лист №6/449 від 28.01.2021).

Проте, відповіді на вказаний лист відповідач не надав, дату поставки продукції не повідомив та поставку продукції не здійснив.

На виконання умов Договору 16.03.2021 позивач на електронну адресу відповідача направив претензію (лист № 6/1376) з вимогою сплатити пеню в сумі 58 851,68 грн та штраф в сумі 54 928,26 грн, нараховані на підставі пункту 9.1 Договору за порушення термінів поставки продукції. У змісті претензії міститься посилання на надану позивачем відповідачу рознарядку від 20.11.2020 №6/5238 на здійснення поставки продукції за Договором на суму 789 828,00грн (з ПДВ).

Відповіді на претензію відповідач не надав, вимоги претензії не виконав.

Вважаючи, що відповідач неналежно виконав свої зобов`язання за Договором, не здійснив у погоджені сторонами строки поставку продукції у повному обсязі, недопоставив продукцію на загальну суму 784 689,36 грн, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача нарахованих на підставі пункту 9.1 Договору пені у розмірі 141 244,08грн та штрафу в розмірі 54 928,26грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із змісту укладеного між сторонами у даній справі Договору вбачається, що він за змістом та своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

В частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності означеного Договору, колегія суддів вважає його належною у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених таким Договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Таким чином, укладаючи та підписуючи Договір, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови цього Договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов Договору.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частинами 1, 4 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Як уже зазначалось, абзацами 1, 5, 6, 7 пункту 5.2 Договору сторони погодили, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії Договору, тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції; рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та направленням сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (Е-mail) вказаної в цьому Договорі; рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовнику засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та електронною поштою (Е-mail); кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Таким чином, конструкція пункту 5.2. Договору погоджена сторонами таким чином, що кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника лише за наявності одночасно таких умов:

-надання рознарядки постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення;

-направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (Е-mail) вказаної в цьому Договорі.

Колегія суддів вважає, що положення абзацу 7 пункту 5.2 Договору неможливо застосовувати окремо від інших абзаців цього пункту, зокрема і абзаців 1, 5 та 6.

Отже, з огляду на загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України: справедливість, добросовісність та розумність, саме направлення сканкопії рознарядки засобами електронного зв`язку, та отримання постачальником такої рознарядки у день її виготовлення та відправлення дозволяє покласти на постачальника обов`язок поставки продукції протягом 30 календарних днів саме з дати письмової рознарядки.

В інших випадках початок строку на поставку продукції необхідно рахувати з дати отримання рознарядки.

На думку колегії суддів, умови пункту 5.2. Договору слід розуміти та застосовувати саме так, а не так, як вважає позивач (що датою надання рознарядки є дата самої рознарядки).

В обґрунтування такого висновку колегія суддів, серед іншого, посилається на правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 18.04.18 у справі №753/11000/14-ц, відповідно до якої, якщо встановлені правила не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem" (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх писав).

Матеріалами справи підтверджено, що проект Договору, на підставі якого у сторін виникли зобов`язання, підготовлено та запропоновано саме позивачем, а тому умови/слова договору слід тлумачити проти АТ "Українська залізниця".

Матеріали справи не містять доказів надання позивачем на виконання умов пункту 5.2 Договору відповідачу в оригіналі рознарядки шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення, що не заперечується позивачем.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним на адресу відповідача була відправлена рознарядка від 20.11.2020 №6/5238 щодо здійснення поставки продукції на суму 789 828,00грн (з ПДВ).

Водночас, як убачається зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення, на підтвердження надсилання відповідачу рознарядки № 6/5238 від 20.11.2020 позивачем долучено до матеріалів справи роздруківку відправлень з офіційної електронної адреси позивача за 24.11.2020.

При дослідженні поданої позивачем роздруківки, судом першої інстанції встановлено, що рознарядка по Договору ЦРЕКМ/В-20126 від 20.11.2020 на поставку прутку бронзового була направлена 24.11.2020 з електронної адреси позивача - crekm@ukr.net, на електронну адресу відповідача - office@metalltrade.kiev.ua, що зазн ачені сторонами в розділі 13 Договору.

На підставі вказаних обставин та з огляду на умови пункту 5.2 Договору суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується направлення відповідачу 24.11.2020 рознарядки на поставку продукції №6/5238 від 20.11. 2020 і є належною підставою для виникнення у відповідача обов`язку з поставки продукції за Договором у строк до 21.12.2020 включно (строк починає свій перебіг з наступного дня за датою письмової рознарядки).

Проте, колегія суддів із зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується зважаючи на таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до приписів статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина 4 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи положення зазначених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Обґрунтовуючи свої доводи щодо надіслання відповідачу рознарядки на його електронну адресу 24.11.2020, позивач до відповіді на відзив додав роздруківку від 01.08.2022 відправлень зі своєї офіційної електронної адреси за 24.11.2020, тобто паперове відображення інформації з електронного носія.

Як убачається з матеріалів справи зазначені відповідь на відзив та додана до неї роздруківка подані позивачем до суду першої інстанції шляхом надіслання на електронну адресу суду без засвідчення електронним цифровим підписом. Належним чином засвідченої паперової копії вказаного електронного документа (підтвердження позивачем відповідності копії оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого посвідчення) матеріали справи також не містять

З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що надана позивачем паперова копія роздруківки від 01.08.2022 відправлень з офіційної електронної адреси позивача за 24.11.2020 рознарядки до Договору ЦРЕКМ/В-20126 пруток бронзовий на адресу: crekm@ukr.net, не є належним доказом факту направлення позивачем відповідачу на його електронну адресу сканкопії рознарядки у відповідності до вимог пункту 5.2 Договору.

Крім того, колегія суддів відзначає, що інформація, яка зазначена в указаній роздруківці, не містить змісту самої рознарядки чи посилань на її ідентифікуючі ознаки (дата, сума, тощо).

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо доведення позивачем факту направлення ним 24.11.2020 у відповідності до умов пункту 5.2 Договору письмової рознарядки №6/5238 від 20.11.2020 на електронну адресу відповідача.

Поряд з цим, з огляду на встановлені обставини слід вважати необґрунтованим твердження суду першої інстанції про те, що ненадання позивачем доказів направлення оригіналу рознарядки засобами поштового зв`язку (Укрпошта) не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до пункту 5.2 Договору сторони погодили умови, за яких поставка товару може здійснюватися відповідачем протягом 30 календарних днів з дати надання йому позивачем рознарядки одночасно в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та сканкопії електронним листом із застосуванням електронної пошти (Е-mail), вказаної в Договорі. Доказів чого позивачем до матеріалів справи не надано.

Оскільки, згідно з умовами Договору поставка продукції проводиться тільки на підставі наданої позивачем письмової рознарядки (яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності позивача до прийому продукції) та саме з її надісланням відповідачу в оригіналі поштою та сканкопії електронною поштою пов`язується визначення строку поставки продукції, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, а судом першої інстанції помилково встановлено виникнення у відповідача обов`язку з поставки продукції за Договором у строк до 21.12.2020 включно (строк починає свій перебіг з наступного дня за датою письмової рознарядки).

Здійснення відповідачем 18.12.2020 за видатковою накладною №200 часткової поставки продукції на суму 5 138,64 грн, надіслання листів №20/43 від 20.11.2020 та № 19/45 від 18.12.2020, в яких повідомлялось про готовність провести поставку за Договором 15.12.2020 в повному обсязі та пропонувалось погодити нову дату поставки (15.01.2021) не може свідчити про отримання відповідачем від позивача рознарядки на поставку продукції за Договором та за змістом цих листів не можна встановити початок та кінець 30-денного строку на поставку кожної партії продукції, який би відповідав умовам пункту 5.2 Договору, і давав можливість визначити початок перебігу прострочення боржника та відповідно період, за який можливе нарахування пені та штрафу згідно з пунктом 9.1 Договору.

Намагання відповідача погодити дату поставки та проведення часткової поставки продукції без письмової рознарядки не суперечить умовам пункту 9.2 Договору, який передбачає таку поставку продукції (остання у такому випадку приймається на відповідальне зберігання), а також свідчить про сумлінну та чесну поведінку відповідача при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у даній справі, надаючи їм оцінку у відповідності до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає відсутніми підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 9.1 Договору, у вигляді нарахування пені та штрафу за порушення термінів поставки, оскільки такі терміни не настали.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 141 244,08 грн пені та 54 928,26 грн штрафу не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю, у позові слід відмовити.

Як убачається із матеріалів справи, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено і відмовою у задоволенні позовних вимог слугувала їх необґрунтованість, підстави для застосування позовної давності у даних спірних правовідносинах відсутні. Заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню.

За викладених обставин, апеляційна скарга ТОВ "Металлтрейд" є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача та заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частин 1-5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що під час перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, що відповідно до наведених вище положень статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування такого рішення.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на встановлені у даній справі обставини та враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Судові витрати.

Оскільки колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції у даній справі з ухваленням нового рішення про відмову у позові в повному обсязі, відповідно до вимог частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розгляду підлягають і заявлені відповідачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, при поданні відзиву на позов відповідач повідомив суд першої інстанції про очікуване понесення витрат на професійну правничу допомогу (попередній, орієнтовний розрахунок) у розмірі 12 000,00грн та просив їх стягнути з позивача.

У письмовому поясненні, поданому ТОВ "Металлтрейд" до суду першої інстанції 13.10.2022 разом з витребуваними доказами, відповідач зазначив, що станом на 13.10.2022 його витрати на професійну правничу допомогу складаються із вже сплаченої АО "Тріумф" вартості наданих послуг в розмірі 16 000,00грн та заборгованості в сумі 2 000,00 грн за представництво його інтересів адвокатом у судовому засіданні, яке відбулося 15.09.2022. До письмових пояснень відповідачем додано, зокрема: копія додаткової угоди від 18.01.2022 №3 до договору від 10.02.2021 № 10/02-21/1; копія банківської виписки від 12.10.2022; копія рахунку від 20.05.2022 №20/05/22-1; копія рахунку від 20.07.2022 № 20/07/22-2.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2021 між ТОВ "Металлтрейд" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Тріумф" (виконавець) укладено Додаткову угоду №3 до Договору від 10.02.2021 №10/02-21/1 про надання правової (правничої) допомоги (далі - Додаткова угода №3), відповідно до умов пункту 1 якого клієнт доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати правову (правничу) допомогу клієнту щодо підготовки процесуальних документів, а також представництва інтересів клієнта в господарських судах щодо спору у справі №911/3753/21 між ТОВ "Металлтрейд" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" (код 40075815).

Правова допомога буде надаватися адвокатами-партнерами АО "Тріумф" та/або залученими АО "Тріумф" адвокатами шляхом надання таких видів правової (правничої) допомоги, але не виключно: правовий аналіз документів, надання консультацій (усних та письмових), аналіз судових рішень з аналогічних спорів, вжиття заходів досудового врегулювання спору, збір доказів, складання процесуальних документів, підготовка до розгляду справи, представництво інтересів клієнта в судових засіданнях та надання інших видів правової допомоги, які необхідні для вирішення вищевказаного спору.

За змістом пункту 2 Додаткової угоди №3 сторони погодили, що сума винагороди виконавця за надання правової допомоги, визначеної у пункті 1 цієї Додаткової угоди визначається відповідно до обсягу надання правової допомоги, зокрема:

-послуга щодо ведення справи в суді першої інстанції (включає надання правової (правничої) допомоги, визначає пунктом 1 цієї Додаткової угоди та представництво інтересів на першому судовому засіданні у справі, якщо проведення такого засідання передбачено процесуальним кодексом) -вартість послуги 12 000,00грн;

- послуга щодо представництва інтересів клієнта, участь у другому (включаючи продовження першого засідання після перерви) та кожному наступному судовому засіданні у справі - вартість послуги 2 000,00грн.

Пунктом 4 Додаткової угоди №3 передбачено, що виплата належної виконавцю винагороди проводиться шляхом 100% оплати протягом 5 банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунку для оплати послуг за цим Договором.

Зі змісту Додаткової угоди №3 слідує, що сторонами узгоджено вартість послуг з правової (правничої) допомоги з ведення справи №911/3753/21 у суді першої інстанції, яка визначена у фіксованому розмірі.

АО "Тріумф" виставлено відповідачу рахунки за надання юридичних послуг (правової допомоги за вказаною Додатковою угодою №3 відповідно від 20.05.2022 № 20/05/22-1 на суму 12 000, 00грн та від 20.07.2022 №20/07/22-2 на суму 4 000,00 грн.

Із долучених до матеріалів справи банківської виписки за рахунком відповідача та копії платіжного доручення № 2547 від 23.05.2022 слідує, що відповідачем сплачено АО "Тріумф" грошові кошти у загальній сумі 16 000,00 грн за надану правову (правничу) допомогу, відповідно 23.05.2022 у розмірі 12 000,00грн та 28.07.2022 у розмірі 4 000,00грн. Отже, підтвердженими наданими відповідачем документами є витрати, понесені ним на правову (правничу) допомогу, в розмірі 16 000,00грн. Щодо наявної заборгованості в сумі 2 000,00грн відповідачем не надано доказів виставлення виконавцем рахунку на оплату зазначеної винагороди, а отже у відповідача не виникло зобов`язання з проведення такої оплати у відповідності до вимог пункту 4 Додаткової угоди №3. Інших доказів на підтвердження існування вказаного боргу відповідачем до суду першої інстанції не надано.

Окрім того матеріали справи містять копії свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої (правової) допомоги відповідачу у Господарському суді Київської області адвокатом Зінченко О.В., виданим АО "Тріумф".

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись вказаними нормами Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, дослідивши та оцінивши клопотання ТОВ "Металлтрейд" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду при вирішенні цього питання враховує, що: 1) спір у даній справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності; 2) значної кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню, спірні правовідносини не передбачають; 3) матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час; 4) обсяг підготовлених та поданих до суду першої інстанції адвокатом документів є незначним.

За таких обставин, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ТОВ "Мкталлтрейд" витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 16 000,00грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції.

При цьому, визначаючи обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду при вирішенні питання про розподіл понесених ТОВ "Металлтрейд" витрат на професійну правничу допомогу приймає до уваги загальновідомі факти про те, що після початку збройної агресії проти України АТ "Українська залізниця" виконуються евакуаційні рейси з території ведення активних бойових дій, здійснюється перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, відновлюються власними силами, засобами та коштами об`єкти залізничної інфраструктури після ворожих ракетних обстрілів, тобто докладаються значні зусилля для збереження життя людей та зміцнення обороноздатності держави, а отже АТ "Українська залізниця" несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку не розподіляти витрати на правову (правничу) допомогу на позивача, а натомість покласти їх повністю на відповідача. Отже, клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 126, 129, 236, 269, 275, 277, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлтрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі №911/3753/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2022 у справі №911/3753/21 скасувати.

3. Ухвалити у справі №911/3753/21 нове рішення, яким у позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" відмовити повністю.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" (03126, м. Київ, вул. Качалова, 7; код ЄДРПОУ 40123454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металлтрейд" (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Промислова, 15, оф. 31;код ЄДРПОУ 37909775) 4413,87 грн (чотири тисячі чотириста тринадцять гривень 87 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

6. Матеріали справи №911/3753/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко