Рішення
від 24.05.2023 по справі 910/14998/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2023Справа № 910/14998/22Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 3-В) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36) до За участю про1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 21-В, ідентифікаційний код юридичної особи 36046924); 2. Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 37388222); 3. Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, місто Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 168-К, ідентифікаційний код юридичної особи 37448113) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів Ліцей «Наукова зміна» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 21-В, ідентифікаційний код юридичної особи 19484453) визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення

Представники:

від прокуратури: Михайліченко Г.А. (представник за посвідченням);

від Позивача: Онищенко Т.О. (представник на підставі довіреності);

від Відповідача-1: Сайко Ю.В. (представник на підставі ордеру );

від Відповідача-2: Осадча І.Ю. (представник в порядку самопредставництва);

від Відповідача-3: Кошелєва М.О. (представник в порядку самопредставництва);

від Третьої особи: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - «Позивач») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (надалі також - «Відповідач -1»), Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (надалі також - «Відповідач - 2») та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (надалі також - «Відповідач - 3») про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року та зобов`язання повернути нежитлове приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2023 року позовну заяву Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ», Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення залишено без руху.

16.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 року відкрито провадження у справі № 910/14998/22, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2023 року, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів - Ліцей «Наукова зміна».

08.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

08.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У підготовче засідання 08.02.2023 року з`явились: прокурор представники позивача та відповідачів -2,3; інші представники не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відзив до матеріалів справи, встановлено Відповідачу-2 строк до 3 днів з 09.02.2023 року для надання доказів направлення відзиву на адреси Відповідача-1 та Третьої особи, встановлено Відповідачу-3 строк до 3 днів з 09.02.2023 року для надання доказів направлення відзиву на адреси Відповідача-1 та Третьої особи, встановлено Прокуратурі, Позивачу строк до 7 днів з дня отримання відзивів для надання відповідей на відзиви, встановлено Відповідачам строк до 5 днів з дня отримання відповідей на відзиви для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 15.03.2023 року.

13.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

14.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

14.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

20.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Прокуратури надійшли відповіді на відзиви.

У підготовче засідання 15.03.2023 року з`явились: прокурор, представник позивача та представники відповідачів -1,3; представники відповідача-2, третьої особи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, зобов`язано Відповідача-1 та Відповідача-3 надати належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи та оригінал для огляду в судовому засіданні технічної документації на приміщення нежитлової будівлі літ «В», загальною площею 98 кв.м, вартістю 2133460,00 грн., розташованої на території Ліцею «Наукова зміна» за адресою: м. Київ, пр-т Петра Григоренка, 21-В та докази на підтвердження того, що приміщення-теплиця не використовується в навчальному процесі. Встановлено Відповідачу-1 та Відповідачу-3 строк до 26.03.2023 року включно для подання витребуваних доказів, відкладено підготовче судове засідання на 05.04.2023 року.

27.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

28.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

28.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

У підготовче засідання 05.04.2023 року з`явились: прокурор, представники позивача та відповідачів; представник третьої особи не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.05.2023 року.

У судове засідання 10.05.2023 року з`явились:прокурор, представники позивача та відповідачів; представник третьої особи не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 24.05.2023 року.

В судовому засіданні 24 травня 2023 року представник прокуратури підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Позивача підтримав позов прокуратури, просив суд задовольнити позовні вимоги. Представники Відповідачів заперечили проти позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Третьої особи не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Третьої особи, яка Судом розглянута та задоволена.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Третя особа про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24 травня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2022 року між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (Орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (Орендар) та Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (Балансоутримувач) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519, відповідно до умов якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов. (т.1 а.с.33-44)

Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов. (п.1.2 Договору)

Відповідно до п.2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору (Додаток №2). Акт приймання-передачі Майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

Згідно з п.3.3 Договору Орендар сплачує орендну плату до бюджету міста Києва та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця: до 15 числа поточного місяця оренди.

Згідно з п.4.1 Умов інформація про об`єкт оренди - нерухоме майно: нежитлова будівля літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташована на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору (Додаток №1).

Відповідно до п.7 Умов майно може бути використане тільки за цільовим призначенням: розміщення торговельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів (канцелярські товари).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року Балансоутримувач передав, а Орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування майно - нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ, що підтверджується Актом приймання - передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності. (т.1 а.с.45-46)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року є недійсним, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» використовує вказане майно не за призначенням, а з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо навчальним процесом, пов`язаних з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а у своїй діяльності для оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» повернути нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва (нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ) балансоутримувачу Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації за актом повернення з оренди орендованого майна.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначив, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально - культурного призначення не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійного стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом 3 років за умови, що це не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті. Згідно з листом Управління освіти №287 від 07.02.2023р. обтяжене орендою Нерухоме майно за своїм статусом, є окремо розташованою теплицею, що з 1 жовтня 2010 року перебуває в наймі Відповідача, а до цієї дати перебувало в користуванні інших орендарів; освітня діяльність Ліцею «Наукова зміна» не потребує використання Нерухомого майна в навчально-виховному процесі; орендна плата, що сплачується Товариством за Договором оренди спрямовується виключно на потреби Ліцею «Наукова зміна», що у свою чергу свідчить про опосередковане фінансування Відповідачем освітнього процесу в ліцеї та обслуговування учасників такого процесу; скарги від працівників закладу освіти або осіб, які навчаються в Ліцеї «Наукова зміна», щодо використання будівлі теплиці орендарем не надходили. Окрім цього, Товариство на постійній основі здійснює реалізацію за оптовими цінами канцелярських товарів, як Ліцею «Наукова зміна», так і учасникам освітнього оцесу цього навчального закладу.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідачі - 2 та 3 зазначили, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально - культурного призначення не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійного стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом 3 років за умови, що це не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті. Вказане приміщення не використовується ліцеєм в навчальному процесі з 1997 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом №10.52.46-1964вих22 від 06.07.2022 року керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва просив Київську міську раду повідомити про вжиті заходи цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів держави. (т.1 а.с.108-110) У відповідь на який Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація листом повідомила про відсутність правових підстав щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів держави. (т.1 а.с.112-114)

Листом №10.52.46-4531вих22 від 03.11.2022 року керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва повідомив Позивача про намір здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви. (т.1 а.с.117-119)

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом керівником Дарницької окружної прокуратури міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 25.01.2022 року між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (Орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (Орендар) та Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (Балансоутримувач) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519, відповідно до умов якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов. (т.1 а.с.33-44)

Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов. (п.1.2 Договору)

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.

Цей Договір діє з 25.01.2022 року до 24.01.2027 року включно. (п.12.1 Умов)

У відповідності до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про освіту» освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про позашкільну освіту» позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб`єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти; освітня діяльність закладу позашкільної освіти - процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про позашкільну освіту» законодавство України про позашкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України «Про освіту», цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 4 Закону України «Про позашкільну освіту» позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Державна політика у сфері позашкільної освіти здійснюється на принципах: доступності позашкільної освіти громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; фінансування державних та комунальних закладів позашкільної освіти відповідно до їх структури; добровільності вибору типів закладів позашкільної освіти, форм позашкільного навчання і видів діяльності; науковості; світського характеру освіти у державних і комунальних закладах позашкільної освіти; правового і соціального захисту вихованців, учнів і слухачів в їх прагненні до вільного, різнобічного розвитку особистості; інших принципах, визначених Законом України «Про освіту» (ст. 9 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що державна політика у сфері позашкільної освіти спрямована на збереження та розвиток мережі державних та комунальних закладів позашкільної освіти без права їх перепрофілювання, перепідпорядкування, злиття, передачі приміщень, обладнання, техніки в оренду, концесію, відчуження (продажу) землі, майна. Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що центральні та місцеві органи виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають позашкільні навчальні заклади та які проводять діяльність у сфері позашкільної освіти, здійснюють управління діяльністю зазначених навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Державне управління позашкільною освітою здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, органи місцевого самоврядування, як це визначено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про позашкільну освіту».

Державний нагляд (контроль) у сфері позашкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про освіту» (ч. 4 ст. 10 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Відповідно до ч. 6 ст. 10 цього ж Закону визначено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції, серед іншого затверджують обсяги фінансування комунальних позашкільних навчальних закладів, забезпечують збереження і зміцнення матеріально-технічної бази позашкільних навчальних закладів, розвиток їх мережі, ефективне використання закріплених за ними земельних ділянок.

Статтею 12 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що заклад позашкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу позашкільної освіти визначається відповідно до законодавства. Статус комунального має заклад позашкільної освіти, заснований на комунальній формі власності.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 22 Закону України «Про освіту» заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.

Фінансово-господарська діяльність закладу здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про освіту», «;Про місцеве самоврядування в Україні», цього Закону та інших нормативно-правових актів, при цьому фінансування комунальних закладів позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, а також за рахунок додаткових джерел фінансування, не заборонених законодавством України, як це визначено ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про позашкільну освіту».

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про позашкільну освіту» передбачено, що до додаткових джерел фінансування закладу позашкільної освіти, серед іншого, законодавцем віднесено кошти, одержані від надання в оренду приміщень, обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про позашкільну освіту» заклад позашкільної освіти володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства України. Для здійснення навчально-виховної роботи закладам позашкільної освіти надаються в користування або в оренду спортивні об`єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безоплатно або на пільгових умовах. Порядок надання зазначених об`єктів у користування або в оренду визначається відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Вимоги до матеріально-технічної бази позашкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними, протипожежними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами облаштування та утримання позашкільного навчального закладу, навчальними планами та програмами. До матеріально-технічної бази закладу позашкільної освіти належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв`язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власності або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником) (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.4 Статуту Ліцею «Наукова зміна», затвердженого заступником голови Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та начальником управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Ліцей «Наукова зміна» (далі-ліцей) належить до комунальної форми власності Дарницького району м. Києва, засновниками Ліцею «Наукова зміна» є Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація як виконавчий орган Дарницької у м. Києві ради, Національна Академія наук України, фонд «Наукова зміна» НАН України. (т.1 а.с.62-70)

Головною метою Ліцею є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. (п.1.6 Статуту)

Пунктом 4.1 Статуту визначено, що управління ліцеєм здійснюється Управлінням освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації.

Згідно з п.п. 5.1, 5.2 Статуту матеріально-технічна база ліцею включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі навчального закладу. Майно ліцею належить йому на правах власності, повного оперативного Управління відповідно до чинного законодавства, рішення про заснування і статуту ліцею та укладених ним угод.

Відповідно до ч.1 ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать:

нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо;

майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав;

інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 зазначено, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Згідно з ч.4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання приписів ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» є обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісна пов`язаність з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей. Освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Суб`єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність.

Аналіз наведених норм матеріального права (Закону України «Про освіту» та Закону України «Про позашкільну освіту») свідчить, що майно (частина нежитлового приміщення) Ліцею «Наукова зміна», повинно використовуватись лише та виключно для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом освітньої діяльності.

У підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Крім того, пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року № 63, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №906/164/17.

Судом встановлено, що нежитлові будівлі літ. А, В, загальною площею 12797,9 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Григоренка Петра, 21-В належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.59-61)

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідачі зазначали, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально - культурного призначення не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійного стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом 3 років за умови, що це не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті.

Враховуючи те, що власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, а майно є комунальною власністю, на дані правовідносини сторін розповсюджуються вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закон України законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до п.29 Порядку не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди:

майно закладів охорони здоров`я;

майно закладів освіти;

об`єкти соціально-культурного призначення (майно закладів культури, фізичної культури і спорту);

нерухоме майно, в якому розміщені органи державної влади або органи місцевого самоврядування, Збройних Сил, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, правоохоронних органів і органів доходів і зборів;

майно, що було закріплене на праві господарського відання за Національним банком і передане до сфери управління інших державних органів або у комунальну власність або закріплене на праві господарського відання за Національним банком з цільовим функціональним призначенням для зберігання запасів готівки Національного банку та проведення технологічних процесів щодо забезпечення готівкового грошового обігу;

майно, щодо якого відповідним представницьким органом місцевого самоврядування прийняте рішення про його використання за конкретним цільовим призначенням.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Майно з цільовим функціональним призначенням для зберігання запасів готівки Національного банку та проведення технологічних процесів щодо забезпечення готівкового грошового обігу може бути передане в оренду Національному банку або уповноваженим банкам, в яких держава володіє часткою статутного капіталу в розмірі понад 75 відсотків. Право оренди на нерухоме майно таких уповноважених банків визначається окремим рішенням Правління Національного банку.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Не можуть також використовуватися за будь-яким цільовим призначенням об`єкти оренди, щодо яких укладено договір оренди до набрання чинності Законом та відповідно до якого встановлено обов`язок орендаря використовувати майно за визначеним цільовим призначенням.

При зверненні до суду з вказаним позовом, прокурор зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» використовує вказане майно не за призначенням, а з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо навчальним процесом, пов`язаних з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а у своїй діяльності для оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення, що випливає з кодів КВЕД Відповідача - 1.

Суд зазначає, що класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців. Тобто КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Об`єктами класифікації у КВЕД є види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців (далі - суб`єкти), що їх на вищих рівнях класифікації групують у галузі. При цьому, на законодавчому рівні не встановлено жодних обмежень щодо кількості обраних КВЕДів, отже при реєстрації можна зазначити скільки завгодно видів діяльності, додати чи змінити їх пізніше.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (основний) 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами 81.21 Загальне прибирання будинків 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля 47.21 Роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах 47.61 Роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах.

Враховуючи викладене, з огляду на коди КВЕД Відповідача - 1, Суд зазначає, що використання Орендарем нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ, не пов`язана з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання.

Як вбачається з технічного паспорту на громадський будинок - Ліцей «Наукова зміна» по пр. Григоренка Петра, 21-В у м. Києві, приміщення літ. В загальною площею 98 кв.м. є приміщенням теплиці, окремо стоячою нежитловою будівлею. (т.2 а.с.146-159)

Як вбачається з довідки Ліцею «Наукова зміна» №12 від 07.02.2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» здійснює реалізацію за оптовими цінами канцелярських товарів, як ліцею, так і учасникам освітнього процесу цього навчального закладу. (т.1 а.с.251)

У поданих заявах по суті спору Орендодавець та Балансоутримувач підтвердили, що нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ, Ліцей «Наукова зміна» не використовує у навчальному процесі з 1997 року.

Листом №287 від 07.02.2023 року Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації у відповідь на адвокатський запит повідомило представника Відповідача - 1, що нежитлова будівля теплиці літ. В загальною площею 98 кв.м. є окремо розташованою будівлею на території ліцею, до передачі будівлі теплиці в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» дана споруда використовувалась іншими орендарями; Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» орендує будівлю теплиці з 01.10.2010 року; освітня діяльність Ліцею «Наукова зміна» не потребує використання даної будівлі в навчально-виховному процесі; Орендарем щомісячно сплачується орендна плата, яка зараховується на рахунки, відкриті в Казначействі; кошти, отримані від оренди нерухомого майна, спрямовуються на потреби саме цього закладу освіти; скарги від працівників закладу освіти або осіб, які навчаються в Ліцеї «Наукова зміна», щодо використання будівлі теплиці орендарем не надходили. (т.1 а.с.230-231)

Проте, Суд зазначає, що невикористання загальноосвітнім закладом - Ліцеєм «Наукова зміна» спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм викладена Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2018 у справі №906/164/17.

Що стосується посилання Відповідачів на Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, Суд зазначає, що Закон України «Про освіту» має вищу юридичну силу, ніж вказаний Порядок, а тому Суд не приймає його до уваги на підтвердження можливості використання спірного приміщення не за призначенням.

Крім того, відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду щодо застосування норм права (постанова від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17), згідно з ч.4 ст. 61 Закону України "Про освіту" майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Проте, надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Водночас, невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу, не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом. Суд виходить, зокрема, із встановленої пунктом 11 розділу І Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти (затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.09.2020 № 2205) заборони здачі в оренду території, будівель, приміщень, обладнання державних та комунальних закладів освіти підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання не за освітнім призначенням. В свою чергу такий висновок узгоджується з положенням частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" в частині імперативної заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.

Відповідно, наведені норми передбачають можливість залучення додаткових джерел фінансування навчальних закладів, у тому числі доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання лише у тому разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі за умови, що їх використання має бути пов`язано з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу.

Аналогічні правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

За таких підстав, Суд зазначає, що оскільки приміщення Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, яке було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року, а саме нежитлова будівля літ. А, В, загальною площею 12797,9 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Григоренка Петра, 21-ВЮ, належить до об`єктів освіти, і, відповідно до ст. 80 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, зокрема, для продажу канцелярських товарів, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, невикористання Ліцеєм спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку, що укладення Сторонами Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року здійснено в порушення приписів ст. 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з неможливістю передачі в оренду приміщення, яке не використовується для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, що свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Подібна правова позиція з приводу наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об`єкта освіти, який використовується для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом та освітньою діяльністю, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, та постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 09.08.2018 у справі № 922/2686/15.

Що стосується вимоги прокурора в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» повернути нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва (нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ) балансоутримувачу Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації за актом повернення з оренди орендованого майна, Суд зазначає.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.

Нормою ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, визнання недійсним договору оренди є правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що Судом визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року, похідна вимога прокурора щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» повернути нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва (нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ) балансоутримувачу Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації за актом повернення з оренди орендованого майна, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ», Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідачів порівну.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №519 від 25.01.2022 року, укладений між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 37388222), Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 21-В, ідентифікаційний код юридичної особи 36046924) та Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, місто Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 168-К, ідентифікаційний код юридичної особи 37448113).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 21-В, ідентифікаційний код юридичної особи 36046924) повернути нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва (нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею «Наукова зміна» Дарницького району м. Києва, що за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ) балансоутримувачу Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, місто Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 168-К, ідентифікаційний код юридичної особи 37448113) за актом повернення з оренди орендованого майна.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРКАНЦ» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 21-В, ідентифікаційний код юридичної особи 36046924) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9, Ідентифікаційний код юридичної особи 02910019) судовий збір у розмірі 1 654 (одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 37388222) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9, Ідентифікаційний код юридичної особи 02910019) судовий збір у розмірі 1 654 (одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, місто Київ, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 168-К, ідентифікаційний код юридичної особи 37448113) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9, Ідентифікаційний код юридичної особи 02910019) судовий збір у розмірі 1 654 (одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26 травня 2023 року.

Суддя О.В. Чинчин


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	24.05.2023
Оприлюднено	29.05.2023
Номер документу	111121170
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про комунальну власність щодо оренди

Андрієнко В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 24.05.2023 по справі 910/14998/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/14998/22

Рішення
від 24.05.2023 по справі 910/14998/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА