Рішення

від 02.05.2023 по справі 915/997/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року Справа № 915/997/21

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження при секретарі Степановій І.С., справу за позовною заявою виконувача обов`язків заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області, код 02910048 (56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, пров. Костенка, 2), яку пред`явлено в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, код 00032945 (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9) до відповідача 1 - Державного підприємства «Радгосп «Виноградна Долина», код 00413995 (57047, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Варюшине, вул. Тополина, 30), до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Просперіс Агро М», код 43551052 (54050, м.Миколаїв, вул. Новобудівна, 7/1, кв.8) про визнання договору недійсним,

за участю:

прокурора Бескровної І.І.,

представника позивача Губського В.М.

представника відповідача 2 Вавілова А.Є.

Рух справи.

25.06.2021 року виконувач обов`язків заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури звернувся з позовною заявою б/н в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Господарського суду Миколаївської області, в якій просив суд визнати недійсним договір №10/03 про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції, укладений 10.03.2020 року між державним підприємством «Радгосп «Виноградна долина» та ТОВ «Просперіс Агро М» (далі спірний договір).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2021 року (суддя Семенчук Н.О.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.12.2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.12.2021 року залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2022 року касаційну скаргу керівника Вознесенської окружної прокуратури задоволено частково. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.12.2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою суду від 09.03.2023 року справу прийнято до свого провадження. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників про призначене на 11.04.2023 року підготовче засідання. Зазначену ухвалу суду Вознесенська окружна прокуратура отримала 21.03.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №5400501165057; позивач отримав 21.03.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №5400501165065; відповідачем 1 отримано 24.03.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №5400501165073; відповідач 2 не повідомлений про дату час та місце судового засідання, поштове відправлення №54005011165081, яке направлялося на адресу місцезнаходження відповідача 2, було повернуто до суду із довідкою поштового відділення із зазначенням причини за закінченням терміну зберігання.

11.04.2023 року у підготовчому засіданні прийняв участь прокурор, представник позивача та відповідач 2, протокольною ухвалою суду було закрите підготовче провадження та призначене судове засідання із розгляду справи по суті на 02.05.2023 року. Прокурора та представника відповідача 2 повідомлено про дату і час наступного судового засідання під розписку.

11.04.2023 року ухвалою суду повідомлено відповідача 1, про дату і час судового засідання із розгляду справи по суті 02.05.2023 року. Зазначену ухвалу суду відповідач 1 отримав 28.04.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №5400501294027.

02.05.2023 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З 09.05.2023 року по 25.05.2023 року головуючий суддя знаходився на лікарняному, в зв`язку із чим не мав можливості скласти повний текст рішення суду у визначений ГПК України строк.

Заяви по суті, пояснення учасників.

У позовній заяві прокурор просить суд визнати недійсним спірний договір.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що між ДП «Радгосп «Виноградна Долина» та ТОВ «Просперіс Агро М» 10.03.2020 року був укладений спірний договір. Даний договір був укладений керівником ДП «Радгосп «Виноградна Долина» з перевищенням повноважень, а саме без відповідного погодження суб`єкта управління, тобто Фонду державного майна України, чим порушено вимоги ст. 73-2 ГК України, п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 року. Вважає, що зазначеним договором також порушено виключне право держави на одержання вирощеного на державних землях врожаю сільськогосподарських культур. За ствердженням прокурора зазначений договір було укладено із суттєвими порушеннями чинного законодавства, в зв`язку з чим він підлягає визнанню недійсним.

21.07.2021 року до суду від Фонду державного майна України надійшли пояснення №10-25-15966 від 14.07.2021 року, у яких позивач погодився з доводами прокурора та вказав, що Фонд державного майна України є органом управління ДП «Радгосп «Виноградна долина» з 20.12.2019 року. Відповідно до п.п. 1.1 статуту ДП «Радгосп «Виноградна долина», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.03.2020 року № 390, ДП «Радгосп «Виноградна долина» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України. Нормами статуту державного підприємства, а саме п.п. 7.1,7.2 закріплено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, оборотні кошти, нематеріальні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, що відповідає вимогам ст. 22, 73 ГК України. Між ТОВ «Просперіс Агро М» та ДП «Радгосп «Виноградна долина» було укладено спірний договір, згідно умов якого сторони погодили кошторис на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції, загальновиробничі витрати за яким становили понад 17 мільйонів гривень. При цьому, згідно із п.п. 10.7.17, 10.7.21 статуту ДП «Радгосп «Виноградна долина», до виключної компетенції суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення підприємством значних господарських зобов`язань (правочинів) у розумінні р. 11 статуту та на надання згоди на укладення договорів про спільну діяльність, договорів комісій, доручення та управління майном, зміни до них та контроль за виконанням умов цих договорів. Вказав, що відповідно до фінансового плану на 2021 рік ДП «Радгосп «Виноградна долина» вартість всіх активів підприємства за 2019 рік становила 48858.00 тис. грн. Враховуючи це, сума спірного договору значно перевищує 10% вартості активів підприємства за 2019 рік, тобто значним в даному випадку є правочин предмет якого становить 4885.00 тис. грн. Отже, спірний договір потребував обов`язкового погодження із суб`єктом управління. Водночас, суб`єктом управління не надавалась згода на укладення вищезазначеного договору. Договір було укладено без відповідного погодження з уповноваженим органом управління майном, чим порушено норми п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 року. Окрім того зазначив, що у п. 1.1. договору зазначається, що сторони за договором об`єднали зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні ДП «Радгосп «Виноградна Долина». У постійному користуванні ДП «Радгосп «Виноградна долина» на підставі державних актів про право постійного користування земельною ділянкою перебуває 17 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 2419,58 га на території Вознесенського району.

26.07.2021 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву вих. № 80 від 21.07.2021 року, в якому зазначено, що колишнім керівником відповідача-1 Максимовим М.В. з перевищенням повноважень, наданих статутом, та з порушенням вимог ст. 407 ЦК України, ст. ст. 95, 102-1 Земельного кодексу України, Закону України Про управління об`єктами державної власності та Порядку, здійснено укладання спірного договору з відповідачем-2. Оскільки, загальна сума господарського зобов`язання становить 20,2% та є значним господарським зобов`язанням та у зв`язку з тим, що договір було укладено без відповідного погодження суб`єкта управління, просить задовольнити позовні вимоги.

30.08.2021 року до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.08.2021 року, в якому зазначено наступне. Враховуючи, що внеском у спільну діяльність з боку ДП «Радгосп «Виноградна долина» є саме право користування земельними ділянками державної форми власності, то до правового регулювання питання укладення відповідного договору не можуть бути застосовані положення Закону України Про управління об`єктами державної власності та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 року. Вважає висновки позивача про те, що договір укладено з порушенням приписів вищевказаного Закону є необґрунтованими, адже норми вказаних актів не застосовуються в межах спірних правовідносин. Зазначає, що предмет оскаржуваного правочину, за змістом якого відповідачем було взято на себе зобов`язання з вирощування сільськогосподарської продукції за рахунок наявних у його прав володіння земельними ділянками, не виходить за межі визначеної статутом ДП «Радгосп «Виноградна долина» мети і предмету його діяльності, основою чого є отримання прибутку з виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, що дає підстави для висновку про вчинення його саме в процесі здійснення ДП «Радгосп «Виноградна долина» своєї поточної господарської діяльності. Більш того, зміст договору не містить жодних умов про відчуження чи іншим чином вибуття із власності ДП «Радгосп «Виноградна долина» будь-якого належного йому як на праві господарського відання, так і на праві постійного користування майна, а наслідками реалізації такого договору стало отримання прибутку від провадження своєї статутної діяльності. В даному контексті значне господарське зобов`язання в розумінні положень ст. 73-2 ГК України стосується взятих на себе прав і обов`язків саме ДП «Радгосп «Виноградна долина», а не обох сторін правочину. Тобто, є безпідставним використання вартості переданих відповідачем-2 посівних матеріалів, добрив і засобів захисту рослин для формування суми предмету оскаржуваного правочину, адже за умовами договору така передача відповідних матеріалів не є закупівлею, а відтак, у ДП «Радгосп «Виноградна долина» не виникало в межах їх вартості будь-яких майнових обов`язків. З огляду на це, вважає, що правові підстави для віднесення договору до значного господарського зобов`язання ДП «Радгосп «Виноградна долина» в розумінні ст. 73-2 ГК України відсутні, що виключає необхідність отримання попередньої згоди органу управління як Фонду державного майна України так і Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на його укладення, а тому висновки позивача, що оскаржуваний договір є значним господарським зобов`язанням, не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин та ґрунтуються на невірному застосуванні наведених норм права. Також вказує, що саме по собі перевищення в.о. директора ДП «Радгосп «Виноградна долина» Максимовим М.В. своїх повноважень, обмежених п.п. 7.4, 10.2.10 статуту підприємства, при укладенні договору за наявності факту добросовісного його виконання та отримання прибутку державним підприємством, не може свідчити про наявність правових підстав для визнання такого правочину недійсним з підстав порушення положень ст. 92 ЦК України, адже відсутні такі складові застосування наведеної норми як наявність: недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента; дій сторін такого договору, які свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Звертає увагу на те, що сама по собі мета залучення сільськогосподарського виробника до використання землі за договором, це, насамперед, забезпечення раціонального використання земель, збереження та відтворення їх родючості, забезпечення провадження діяльності у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення вирощування сільськогосподарських культур на відведених для цього землях. Сам по собі факт порушення керівником ДП «Радгосп «Виноградна долина» в певній мірі визначених статутом такого підприємства його повноважень, однак, забезпечення при цьому збереження фізичних властивостей (призначення) земельних ділянок і отримання прибутку підприємством та відсутність факту завданих державному підприємству збитків не може бути правовою підставою для визнання недійсним відповідного правочину виключно задля певного задоволення бюрократичної системи. Вважає, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження існування правових підстав для можливості визнання договору недійсним, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Також зазначає, що в матеріалах справи є лист від 11.05.2021 року Фонду Державного майна України адресований позивачу, де зазначено, що Фонд вживає необхідні заходи з метою недопущення збитків у межах своєї компетенції. Таким чином, вважає висновки позивача про відсутність дій з боку Фонду державного майна також не находять свого підтвердження, тим самим лише підтверджує той факт, що є неналежним позивачем. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заяви і клопотання учасників справи.

29.03.2023 року на адресу суду від позивача надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою суду від 30.03.2023 року заяву представника позивача було задоволено.

10.04.2023 року на електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про зміну представника для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

12.04.2023 року до суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшли пояснення.

02.05.2023 року від представника відповідача 1 надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на представлені докази на підтвердження обставин викладених у заявах по суті, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, позиції сторін, судом встановлено наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Відповідно до ч. 1. ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

При цьому, як зазначено у п. 1 абз. 5 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом, у разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави.

Виходячи з того, що у даній справі наявний державний орган, до повноважень якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, прокурор з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді за вказаних у позові обставин вправі отримувати від Фонду державного майна України інформацію, яка належить йому на законних підставах, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

До позовної заяви прокурором додано копію листа Фонду державного майна України №10-47-10863 від 14.05.2021 року, яким фонд повідомляє прокурора про те, що:

- фонд є уповноваженим органом управління ДП Радгосп Виноградна долина;

- спірний договір про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020 року №10/03 був укладений без погодження Фонду державного майна України, чим порушено вимоги п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 року;

- умови спірного договору передбачають оренду земельної ділянки, при цьому, договір укладений без проведення торгів, що є порушенням вимог ст. 134 Земельного кодексу України;

- такий вид договору як договір про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції ЦК України не передбачено;

- фонд звертався до Державної аудиторської служби України щодо здійснення ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства з приводу допущених порушень при укладенні спірного договору;

- фонд звертався з листом від 06.01.2021 року до Вознесенської місцевої прокуратури щодо заходів, які вживалися фондом, та з проханням до прокурора звернутися із позовом в інтересах держави в особі фонду з вимогою визнати спірний договір недійсним.

Будь-яких додатків (письмових доказів), зокрема спірного договору, статуту державного підприємства вказаний лист Фонду державного майна України не містить.

Супровідного листа Фонду державного майна України, за яким прокурор отримав інші письмові докази, які долучені до позовної заяви, у матеріалах справи відсутній, в зв`язку із чим суд дійшов висновку про отримання цих письмових доказів прокурором всупереч положень абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Частиною 2 ст. 77 ГПК України визначено, що докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Таким чином, з огляду на положення абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 2 ст. 77 ГПК України суд не приймає надані прокурором письмові докази, окрім вищезазначеного листа Фонду державного майна України.

Сам по собі лист Фонду державного майна України доказового значення не має, його доказове значення суд може оцінити лише у сукупності з іншими доказами, зокрема спірним договором, статутом державного підприємства.

Із вказаного слідує, що прокурором всупереч положень ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, зокрема факту укладення між відповідачами спірного договору та додатків до нього, передачі відповідачем 2 відповідачу 1 посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин на суму 9609601,3 грн., а також перерахування грошових коштів у сумі 290000 грн.

Отже, надавши оцінку доказам згідно ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що викладені у позові обставини прокурором належним чином не підтверджені, в зв`язку із чим позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2023 року.

СуддяА.П. Алексєєв