Постанова

від 05.12.2023 по справі 915/997/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/997/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Підяш О. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 (судді: Поліщук Л. В. - головуючий, Богатир К. В., Таран С. В.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 (суддя Алексєєв А. П.) у справі

за позовом виконувача обов`язків заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Державного підприємства "Радгосп "Виноградна Долина" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіс Агро М"

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У червні 2021 року виконувач обов`язків заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) до Державного підприємства "Радгосп "Виноградна Долина" (далі - ДП "Радгосп "Виноградна Долина") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіс Агро М" (далі - ТОВ "Просперіс Агро М") про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020 № 10/03 (далі - договір від 10.03.2020, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами у справі.

На обґрунтування позову, прокурор посилався на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме з боку ДП "Радгосп "Виноградна Долина" договір підписано виконуючим обов`язки директора державного унітарного підприємства з перевищенням установлених законом і статутом підприємства повноважень; цей договір суперечить інтересам держави та спричиняє їй прямі економічні збитки у виді неодержання прибутку від використання земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

1.2. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

1.3. При первісному розгляді справи рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.12.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

1.4. Постановою Верховного Суду від 08.02.2023 зазначені постанова та рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами порушення норм матеріального і процесуального права та неповноти судового дослідження.

1.5. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що прокурором отримано письмові докази, які долучені до позовної заяви не від позивача, що є порушенням положень абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини 2 статті 19 Конституції України, а отже, прокурором всупереч положень частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, зокрема не доведено факт укладення між відповідачами оспорюваного договору та додатків до нього, а також його виконання. З огляду на зазначене та з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про те, що викладені у позові обставини прокурором належним чином не підтверджені, у зв`язку із чим позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

1.6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 змінено з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині вказаної постанови, а резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 залишено без змін.

Змінюючи мотиви судового рішення, суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.03.2023 у справі № 905/77/21, констатував обрання прокурором неефективного способу захисту прав та інтересів держави, оскільки саме по собі визнання недійсним договору від 10.03.2020 без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту, адже не призводить до поновлення майнових прав позивача.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

2.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.05.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник вважає, що оскаржувані рішення та постанова були ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; без надання оцінки законності оспорюваному договору, зокрема щодо його відповідності статті 732 Господарського кодексу України, без належної оцінки доводів прокурора та без урахування важливості визнання оспорюваного правочину недійсним задля забезпечення захисту інтересів держави. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на правову позицію щодо ефективності способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору, викладену у постанові Верховного Суду у справі, правовідносини в якій не є подібними до правовідносин, що виникли у цій справі. Підставою подання касаційної скарги скаржник визначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 732 Господарського кодексу України щодо обов`язкового погодження значної угоди, що укладається державним підприємством, органом, до управління якого це підприємство віднесено.

Зокрема, скаржник посилається на недоведення обставин реалізації сторонами всієї вирощеної під час спільної діяльності сільгосппродукції та розподілу прибутку; вважає, що умови договору суперечать інтересам державного підприємства та положенням законодавства щодо ефективного використання державного майна; зазначає про недослідження доказів щодо наявності обґрунтованого сумніву щодо дійсності виконаних ТОВ "Просперіс Агро М" за договором зобов`язань, недобросовісності сторін тощо.

2.2. Від ФДМУ надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому фонд підтримав доводи касаційної скарги прокурора.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

3.2. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, у постійному користуванні ДП "Радгосп "Виноградна Долина" на підставі державних актів про право постійного користування земельною ділянкою перебуває 17 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 2419,58 га на території Вознесенського району з кадастровими номерами 4821783800:02:000:0005; 4821783800:01:000:0006; 4821783800:01:000:0007; 4821783800:01:000:0008; 4821783800:01:000:0009; 4821780200:01:000:0010; 4821783800:02:000:0008: 4821780200:01:000:0009; 4821780200:01:000:0010; 4821783800:02:000:0022; 4821780200:04:000:0001; 4821783800:02:000:0024; 4821780201:02:006:0029; 4821783801:02:006:0028; 4821783801:02:000:0027; 4821780201:02:006:0026; 4821780201:02:006:0025.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" ДП "Радгосп "Виноградна Долина" (код 00413995) передано до сфери управління ФДМУ.

Відповідно до пункту 1.1 статуту державного підприємства, затвердженого наказом ФДМУ від 04.03.2020 № 390, воно є державним унітарним підприємством, заснованим на державній власності та належить до сфери управління ФДМУ.

Згідно з пунктом 3.2 статуту основними напрямками діяльності підприємства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

За змістом пункту 4.4 статуту підприємство має право від свого імені вчиняти господарські зобов`язання (правочини), укладати договори, угоди, контракти, набувати майнові та немайнові права, нести зобов`язання.

Відповідно до пункту 4.11 статуту підприємство здійснює вільний вибір видів господарської діяльності, самостійно формує програми та напрями своєї діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг, якщо інший порядок вибору видів діяльності, постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг не передбачений чинним законодавством. Підприємство самостійно визначає ціни на власну продукцію (товари, послуги, роботи), якщо інше не передбачено ліцензійними умовами щодо окремих видів діяльності, які здійснює підприємство, та законодавством України.

У підпункті 2 пункту 5.1 статуту передбачено, що для реалізації мети діяльності підприємства, передбаченої цим статутом, воно має право в порядку, встановленому чинним законодавством, статутом підприємства та внутрішніми документами: вчиняти господарські зобов`язання (правочини) та укладати договори, угоди, контракти згідно з чинним законодавством, набувати майнові та особисті немайнові права, брати на себе зобов`язання в порядку, встановленому чинним законодавством та цим статутом.

За змістом підпункту 7 пункту 5.2 статуту підприємство зобов`язане погоджувати із суб`єктом управління питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством.

Управління підприємством здійснюється його директором, якій підзвітний суб`єкту управління підприємства (пункт 10.5 статуту).

До виключної компетенції суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення підприємством значних господарських зобов`язань (правочинів) у розумінні розділу 11 статуту (підпункт 10.7.17 пункту 10.7 статуту); надання згоди на укладення договорів про спільну діяльність, договорів комісій, доручення та управління майном, зміни до них, та контроль за виконання умов цих договорів (підпункт 10.7.21 пункту 10.7 статуту).

Відповідно до пункту 10.14 статуту директор діє в інтересах підприємства. Директор діє від імені підприємства в межах, передбачених законодавством, цим статутом та іншими актами підприємства, рішеннями його суб`єкта управління. Директор представляє інтереси підприємства перед юридичними та фізичними особами, державою, державними та громадськими установами, органами й організаціями, вчиняє від імені та на користь підприємства господарські зобов`язання (правочини), інші юридично значимі дії, приймає рішення, обов`язкові для виконання всіма працівниками підприємства. Директор розпоряджається коштами, майном та майновими правами підприємства у межах, що встановлені цим статутом, внутрішніми нормативними документами підприємства, рішеннями суб`єкта управління підприємства.

Згідно з підпунктом 10 пункту 10.16 статуту директор підприємства розпоряджається майном та коштами підприємства, з урахуванням обмежень встановлених цим статутом, внутрішніми положеннями підприємства та рішеннями суб`єкта управління підприємства.

Директор підприємства приймає рішення про вчинення господарських зобов`язань (правочинів), підписання (укладання), зміну та розірвання договорів (угод, контрактів), за винятком тих, на вчинення яких відповідно до цього статуту та/або чинного законодавства України потрібно одержати обов`язкове рішення (дозвіл, згоду) суб`єкта управління підприємства на їх вчинення (підпункт 21 пункту 10.16 статуту).

Відповідно до пункту 11.1 статуту значним господарським зобов`язанням (правочином) підприємства визнається господарське зобов`язання (правочин), що вчиняється ним, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, чи сума коштів, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності.

Апеляційним господарським судом також установлено, що 10.03.2021 між ДП "Радгосп "Виноградна Долина" в особі в. о. директора Максимова М. В., діючого на підставі статуту (сторона-1), та ТОВ "Просперіс Агро М" в особі директора Михайлюка М. О. (сторона-2) було укладено договір про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції № 10/03.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору сторони за ним об`єднали зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні сторони-1, про що сторони укладають додаток № 1 до цього договору, який визначає характеристики відповідних земельних ділянок.

Ведення спільних справ за ним здійснюється сторонами за їх згодою. Обсяг зобов`язань кожної зі сторін щодо вирощування сільськогосподарської продукції визначається в додатку № 2 ("Кошторис") до договору, де вказується перелік робіт, матеріалів, сировини та засобів, які будуть надані сторонами (пункт 1.2 оспорюваного договору).

За умовами пункту 1.4 договору від 10.03.2020 сторони можуть надавати одна одній будь-яку фінансову, технологічну або організаційну допомогу. При цьому майно сторін та грошові кошти не об`єднуються та у спільній власності не перебувають. Цей договір не позбавляє сторону-1 права користування належними їй земельними ділянками та не надає прав користувача чи орендаря стороні-2.

З метою розрахунку вартості та кількості майбутнього врожаю сторони погоджують відповідний план врожайності (додаток № 3 "План врожайності") (пункт 1.5 оспорюваного договору).

Відповідно до пункту 1.6 вказаного договору результат спільного вирощування сільськогосподарських культур, а саме вирощений урожай (готова продукція/товар) є власністю сторони-2 і не переходить у власність сторони-1.

Передбачені в цьому договорі роботи виконуються сторонами з власних або наданих стороною-2 сировини, матеріалів та засобів (посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів тощо). Використання сировини, матеріалів, засобів, виконання робіт узгоджується в додатку № 2 до договору, де вказується їх вартість та понесені витрати на їх придбання сторонами. Надання сировини, матеріалів та інших засобів стороною-2 стороні-1 і навпаки здійснюється на підставі акта приймання передачі (пункти 2.1, 2.2 оспорюваного договору).

Згідно із пунктами 2.3, 2.4 договору від 10.03.2020 збирання врожаю проводиться стороною-2. З метою фіксації кількості та якості зібраного урожаю сторони забезпечують присутність своїх представників при його збиранні.

Результатом спільного обробітку земельних ділянок за договором є вирощена сільськогосподарська продукція (урожай). Доходи, що отримуються в результаті спільного вирощування продукції, використовуються, в першу чергу, на відшкодування матеріальних витрат, понесених сторонами на обробіток земельних ділянок, матеріали та сировину. Прибуток (винагорода), котрий отримують сторони від спільного обробітку земельних ділянок, після відшкодування матеріальних витрат, підлягає розподілу пропорційно часткам їх участі у спільному обробітку. Розміри прибутку (винагороди) кожній із сторін, а також форма її виплати (у натуральній та у грошовій формах) обумовлюються сторонами в "Плані врожайності" (пункти 3.1, 3.2 оспорюваного договору).

Відповідно до пункту 3.3 цього ж договору винагорода в натуральній формі передається сторонам одноразово після завершення повного сільськогосподарського циклу вирощування та збору врожаю (готової продукції). Винагорода в грошовій формі виплачується стороні-1 в гарантованому розмірі, що не може бути меншим від обумовленого сторонами в плані урожайності.

Згідно з пунктами 3.4, 3.5 договору від 10.03.2020 винагорода в натуральній формі виплачується стороні-1 у гарантованому розмірі, який дорівнює кількості готової сільськогосподарської продукції, ринкова вартість якої на момент розрахунку не може бути меншою від гарантованого розміру винагороди в грошовій формі. У разі отримання готової продукції в кількості, що перевищує заплановану на 10 %, додаткова винагорода стороні-1 становить 3 % від ринкової вартості готової продукції, що перевищує заплановану кількість, визначену в додатку № 3 "План врожайності".

За умовами пункту 4.1.1 вказаного договору сторона-1 зобов`язана виконати роботи відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 4.1.2 договору від 10.03.2020 сторона-1 зобов`язана вживати заходів для захисту одержаних під час виконання робіт результатів та інформувати про це сторону-2.

Відповідно до пункту 4.1.15 зазначеного договору сторона-1 має право отримувати оплату за надання передбачених договором послуг та винагороду за виконання робіт.

Сторона-2 зобов`язана надати стороні-1 технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур; передати стороні-1 необхідну для виконання робіт інформацію, сировину, матеріали та засоби відповідно до потреб цього договору або авансувати сторону-1 з метою їх придбання; призначати кваліфікованих спеціалістів сторони-2 для проведення контролю за дотриманням стороною-1 технологічної карти вирощування сільськогосподарських культур при проведенні науково-виробничої діяльності; приймати виконані роботи та оплатити їх у строки і в розмірі, передбачені цим договором; здійснювати контроль за дотриманням стороною-1 передових технологічних процесів вирощування сільськогосподарських культур, у тому числі контролювати поточний стан дослідних ділянок/полів в період від підготовки ґрунту під посів до збирання врожаю сільськогосподарських культур (пункти 5.2.1, 5.2.2, 5.2.3, 5.2.5, 5.2.6 оспорюваного договору).

За змістом пункту 8.1 цього договору строк його дії з 10.03.2020 до 31.12.2020, а у випадку порушення зобов`язань - до повного виконання зобов`язань за таким договором.

Додатками до цього договору є додаток № 1 "Характеристики земельних ділянок, які використовуються виконавцем в рамках виконання договору"; додаток № 2 "План врожайності"; додаток № 3 "Кошторис на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції".

Зазначений договір та додатки до нього підписані ДП "Радгосп "Виноградна долина" в особі Масимова М. В. та ТОВ "Просперіс Агро М" в особі Михайлюка М. О. і скріплені печатками сторін.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції установив, що на виконання умов вказаного договору відповідно до актів приймання-передачі посівного матеріалу, добрив та засобів захисту рослин №№ 1- 10 в період із 12.03.2020 по 15.05.2020 ТОВ "Просперіс Агро М" передало ДП "Радгосп "Виноградна долина" посівний матеріал, добрива та засоби захисту рослин на загальну суму 9 609 601,3 грн.

Також на виконання умов оспорюваного договору ТОВ "Просперіс Агро М" перерахувало на рахунок ДП "Радгосп "Виноградна долина" 290 000,00 грн (30.04.2020- 110 000,00 грн, 12.05.220- 180 000,00 грн), що підтверджується копіями платіжних доручень від 30.04.2020 № 172085 і від 12.05.2020 № 37519, в яких платником зазначено ТОВ "Просперіс Агро М", отримувачем - ДП "Радгосп "Виноградна долина", в графі призначення платежу зазначено: "плата за виконані роботи по вирощуванню с/г продукції за дог. № 10/03 від 10.03.2020р.".

3.3. Вважаючи, що договір від 10.03.2020 за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, і виконуючим обов`язки директора державного підприємства його укладено з перевищенням установлених законом та статутом підприємства повноважень, прокурор звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати недійсним договір від 10.03.2020, укладений між відповідачами у справі.

3.4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з резолютивною частиною судового рішення про відмову у позові, проте не погодився з мотивами місцевого господарського суду, покладеними ним в основу такого рішення.

3.5. Надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам, урахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.03.2023 у справі № 905/77/21, який сформулював висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України, а саме загальний правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, апеляційний господарський суд за встановлених обставин виконання сторонами оспорюваного договору констатував обрання прокурором неефективного способу захисту прав та інтересів держави у наведеному випадку, що є підставою для відмови йому у позові. Наведеним висновком, сформульованим у справі № 905/77/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20.

При цьому, як свідчить зміст постанови суду апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд не формував висновків щодо відповідності/невідповідності оспорюваного договору вимогам закону до нього та щодо змісту правовідносин, що склалися між відповідачами за результатами його укладення, та, відповідно, не застосовував положень статті 732 Господарського кодексу України (на необхідності формування висновку щодо якої посилається прокурор в касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження), адже, як уже зазначалося суд апеляційної інстанції відмовив прокурору у позові через обрання ним неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), а саме статті 732 Господарського кодексу України щодо обов`язкового погодження значної угоди, що укладається державним підприємством, органом, до управління якого це підприємство належить.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст оскаржених у справі рішення та постанови, господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не посилалися на положення статті 732 Господарського кодексу України, не мотивували свої рішення цими положеннями та не застосовували їх, що виключає їх неправильне застосування судами. Як уже зазначалося, суд першої інстанції відмовив у позові за документальною недоведеністю обставин, викладених прокурором у позові, натомість суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви судового рішення, виходив із обставин неефективності обраного прокурором способу захисту у наведеному випадку.

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції, підстави для відмови у позові, враховуючи, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень зазначена норма права не застосовувалася, у касаційній скарзі відсутнє мотивоване обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування вказаної норми, колегія суддів вважає, що підстав для формування Верховним Судом висновку щодо зазначеної скаржником норми права у наведеному випадку немає.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження не знайшла підтвердження.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.2. Ураховуючи викладене та межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, а також зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, зазначена скаржником у касаційній скарзі не отримала підтвердження, постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі № 915/997/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак