Рішення

від 26.05.2023 по справі 922/1503/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1503/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО Х», місто Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІГРІС», місто Харків, про стягнення коштів, -ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО Х», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІГРІС», про стягнення коштів за договором купівлі-продажу електричної енергії № 280 від 14 листопада 2017 року у розмірі 103 179,82 грн., з них: 68 710,00 грн. - сума основної заборгованості, 14 912,59 грн. - пеня, 2 729,05 грн. - 3% річних, 16 828,18 грн. - інфляційні втрати.

24 квітня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО Х» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1503/23. Розгляд справи № 922/1503/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з поштового трек номеру 6102272299144, ухвала суду від 24 квітня 2023 року є повернутою за датою 01.05.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 16.05.2023 (включно) не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, 14.11.2017 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір № 280 купівлі-продажу електроенергії (надалі - «Договір»). Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник здійснює продаж споживачеві електричної енергії в межах встановленої (дозволеної) потужності в необхідному обсязі. Постачальник зобов`язується Постачати електроенергію Споживачу на перiод дiї даного Договору у вiдповiдностi з очікуваними місячними обсягами споживання електричної енергiї, якi вказанi у Додатковій угодi № 1 до даного Договору. Щомiсяця до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оформляти та надавати Споживачу Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) мiж Споживачем та Постачальником на підставі наданих Споживачем вiдомостей про споживання електричної енергiї (п. п. 2.3, 2.3.1, 2.3.2 Договору). Споживач зобов`язується щомiсяця, на пiдставi даних приладів облiкy електроенергії, не пiзнiше встановленої дати оформлювати та надавати Постачальнику вiдомостi про фактичні обсяги спожитої електричної енергії. Щомісячно до 10-го числа мiсяця, наступного за звiтним, пiдписати Акт здачi-прийняття робiт (надання послуг) за звітний період. Проводити оплату за електричну енергію відповідно до додаткової угоди № 2 до даного Договору. Споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в порядку, обумовленому в додатковій угоді № 2 до цього Договору (п. п. 2.4, 2.4.1, 2.4.2, 2.4.3., 3.1 договору). Фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у акті здачi-прийняття робiт (надання послуг), який формується не пiзнiше 10-го (десятого) числа мiсяця, наступного за розрахунковим (п. 4 додаткової угоди № 1 від 14.11.2017 року). Розрахунок за спожиту електроенергію: - при сплатi за 100% спожитої електричної енергії до 15-го числа мiсяця, наступного за розрахунковим, цiна складає собівартість плюс 7% (собівартість: ціна закупки 1 кВт*г ДП «ЕНЕРГОРИНОК») * передача 1 кВт*г. по мережам АК ХАРКIВОБЛЕНЕРГО); - при сплатi за спожиту електричну енергiю до 30-го числа мiсяця, наступного за розрахунковим, цiна складає собівартість плюс 9% (собівартість: цiна закупки 1 кВт*г в, ДП «ЕНЕРГОРИНОК») + передача 1 кВт*г. по мережам АК (ХАРКIВОБЛЕНЕРГО)), що вказано у п. 3 додаткової угоди № 2 від 14.11.2017 року. У позові зазначається, що на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем отримано електричної енергії на загальну суму 100 778, 45 грн., даний факт підтверджується Актом звіряння за період з 01.01.2022 року від 31.03.2023 року, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень та лютий 2022 року, довідкою про фактичні обсяги купівлі електричної енергії АК «Харківобленерго» та копією листа АК «Харківобленерго» від 20.12.2022 року. Втім, відповідач лише частково оплатив вартість отриманої електричної енергії та має заборгованість у розмірі 68 710,00 грн. Підсумовуючи, позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.3 Договору Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) між Сторонами Договору було підписано 28.02.2022 року. Більше електроенергія Споживачу Постачальником не передавалась. Отже, у відповідності до пункту 3.3. Договору, Споживач до 05.03.2022 року повинен був здійснити оплату у сумі 97 778,45 грн. Проте зазначену оплату здійснив частково, а тому у позивача виникло права вимагати від відповідача сплату пені та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО АНАЛІЗУ НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

14 листопада 2017 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (споживач за Договором) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 280. Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити споживачу електричну енергію в межах встановленої (дозволеної) потужності, а споживач зобов`язується прийняти поставлену постачальником електричну енергію та оплатити її на умовах цього Договору. Відповідно до пп. 2.3.1. Договору постачальник зобов`язується постачати електричну енергію споживачу на період дії даного Договору у відповідності з очікуваними місячними обсягами споживання електричної енергії, які вказані у Додатковій угоді № 1 до даного Договору. Відповідно до пп. 2.4.3. Договору споживач зобов`язується проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди № 2 до даного Договору. Відповідно до п. 6.1. Договору він набирає чинності з 01 січня 2018 року і діє до 31 грудня 2018 року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік. Додатковою угодою № 1 від 14 листопада 2017 року до Договору затверджено очікувану потребу споживача в електричній енергії по місяцам. Відповідно до п. 4 цієї Додаткової угоди № 1 фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), який формується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Також, сторонами підписано Додаткову угоду № 2 від 14 листопада 2017 року до Договору. Відповідно до п. 3 цієї Додаткової угоди № 2 розрахунок за спожиту електроенергію: - при сплаті за 100% спожитої електричної енергії до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, ціна складає - собівартість плюс 7% (собівартість = ціна закупки 1 кВт*г в ДП «Енергоринок» + передача 1 кВт*г по мережам АК «Харківобленерго»); - при сплаті за спожиту електричну енергію до 30-го числа місяця, наступного за розрахунковим, ціна складає - собівартість плюс 9% (собівартість = ціна закупки 1 кВт*г в ДП «Енергоринок» + передача 1 кВт*г по мережам АК «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО»).

В матеріалах справи наявний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень 2022 року від 31.01.2022 до Договору на суму 61 623,10 грн., що підписаний лише з боку позивача. Як вбачається з цього Акта, станом на 01 січня 2022 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 52 431,55 грн., що була погашена у розмірі 52 500,00 грн. відповідно до платіжних інструкцій: № 126099301 від 27 січня 2022 року на суму 7 500,00 грн., № 126259275 від 28 січня 2022 року на суму 45 000,00 грн. Тобто, відповідачем була здійснена невелика надлишкова сплата заборгованості у розмірі 68,45 грн. Як вбачається з цього акта, означена переплата врахована під час формування суми за січень 2022 року, а саме нараховано 61 623,10 грн., однак заборгованість на 31 січня 2022 року складає 61 554,65 грн. (61 623,10 грн. - 68,45 грн.). Також, представлений акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за лютий 2022 року від 28.02.2022 року до Договору на суму 39 155,35 грн., що підписаний лише з боку позивача. Як вбачається з цього Акта, станом на 01 лютого 2022 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 61 554,65 грн., що підтверджується попереднім актом за січень 2022 року. У лютому 2022 року заборгованість була погашена частково у розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 130247572 від 21 лютого 2022 року. За лютий місяць 2022 року позивачем було нараховано до сплати 39 155,35 грн. Враховуючи попередню заборгованість за січень 2022 року, а також часткову оплату заборгованості відповідачем у розмірі 3 000,00 грн., у акті зазначена загальна сума заборгованості на 28 лютого 2022 року у розмірі 97 710,00 грн. (61 554,65 грн. - 3000,00 грн. + 39 155,35 грн.). В подальшому, відповідачем було сплачено позивачу відповідно до Договору 29 000,00 грн., що підтверджується наступними платіжними інструкціями: № 149521975 від "24" червня 2022 року на суму 3200,00 грн. № 149523047 від "24" червня 2022 року на суму 5 000,00 грн., № 149520988 від "24" червня 2022 року на суму 16 800,00 грн., № @2PL153965 від "22" лютого 2023 року на суму 2000,00 грн., № @2PL617389 від "22" березня 2023 року на суму 2000,00 грн. Тобто, в результаті послідовного та детального аналізу первинних документів, представлених до суду, було встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 68 710,00 грн.

06 лютого 2023 року позивачем складено претензію за вих. № 5 на суму 72 710,00 грн. (станом на день складання претензії ще не було проведено 2 (два) платежа на загальну суму 4 000,00 грн.), що є заборгованістю відповідача за Договором. Означена претензія була направлена відповідачу на адресу місцезнаходження (трек номер 6102307937467) та отримана ним 15 березня 2023 року. З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем було здійснено означену оплату в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 68 710,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ, 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 14 912,59 грн., 3% річних у розмірі 2 729,05 грн. та інфляційні втрати у розмірі 16 828,18 грн.

Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення пені позивач посилається на п. 3.3 та п. 4.5. Договору. Відповідно до п. 3.3. Договору при розірванні або призупиненні дії даного Договору в разі сплати споживачем суми, яка менше вартості електричної енергії, фактично спожитої в розрахунковому місяці, споживач зобов`язується здійснити оплату відсутньої суми протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту надання постачальником підписаного Акту здачі-приймання. Відповідно до п. 4.5. Договору у разі несвоєчасної оплати коштів передбачених п. 3.3. даного Договору, споживач оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми яка підлягає сплаті за кожен день прострочення.

Натомість, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази призупинення або розірвання Договору, а отже і відсутні підстави для застосування п. 3.3. та 4.5. Договору. У зв`язку з цим, не підлягає задоволенню вимога про стягнення пені. Окремо суд звертає увагу, що за наявності доказів призупинення або розірвання Договору, стягнення пені може бути з 15 лютого 2023 року, адже як вбачається з матеріалів справи, Акт здачі-приймання був наданий відповідачу засобами поштового зв`язку разом із претензією № 5 від 06 лютого 2023 року лише 07 лютого 2023 року шляхом передання їх листом засобами поштового оператора АТ «Укрпошта».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Водночас, суд не може погодитися із наданим розрахунком. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 від 14 листопада 2017 року розрахунок за спожиту електроенергію: - при сплаті за 100% спожитої електричної енергії до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, ціна складає - собівартість плюс 7% (собівартість = ціна закупки 1 кВт*г в ДП «Енергоринок» + передача 1 кВт*г по мережам АК «Харківобленерго»); - при сплаті за спожиту електричну енергію до 30-го числа місяця, наступного за розрахунковим, ціна складає - собівартість плюс 9% (собівартість = ціна закупки 1 кВт*г в ДП «Енергоринок» + передача 1 кВт*г по мережам АК «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО»).

На підставі вищевикладеного пункту суд прийшов до висновку, що сторонами було погоджено здійснення оплати до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим або до 30-го числа місяця, наступного за розрахунковим. При цьому, первинним є застосування саме 15-ти денного строку. У зв`язку з цим, правильним періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат за Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 січня 2022 року та Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28 лютого 2022 року є:

- з 16.02.2022 по 20.02.2022 року, сума заборгованості 61 554,65 грн., сума 3% річних - 25,30 грн., інфляційні втрати - відсутні;

- з 21.02.2022 по 15.03.2022 року, сума заборгованості 58 554,65 грн., сума 3% річних -105,88 грн., інфляційні втрати - відсутні;

- з 16.03.2022 по 23.06.2022 року, сума заборгованості 97 710,00 грн., сума 3% річних - 803,10 грн., інфляційні втрати - 8 956,19 грн.;

- з 24.06.2022 по 21.02.2023 року, сума заборгованості 72 710,00 грн., сума 3% річних - 1 446,23 грн., інфляційні втрати - 6 873,27 грн.;

- з 22.02.2023 по 21.03.2023 року, сума заборгованості 70 710,00 грн., сума 3% річних - 156,92 грн., інфляційні втрати - 1 060,65 грн.;

- з 22.03.2023 по 14.04.2023 року, сума заборгованості 68 710,00 грн., сума 3% річних - 129,89 грн., інфляційні втрати - відсутні.

Отже, загальна сума 3% річних складає 2 667,32 грн., проти 2 729,05, що визначені позивачем. В свою чергу, інфляційні втрати складають 16 890,11 грн., проти 16 828,18 грн., що визначені позивачем. Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення саме 16 828,18 грн., а суд не може вийти за межі позовних вимог, то означена сума і підлягає задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу, що день оплати не включається до загальному розрахунку, якщо інше не передбачено Договором. Як вбачається з умов Договору, сторони не передбачили іншого.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО Х» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІГРІС» (61180, місто Харків, вулиця Шекспіра, будинок 7; код ЄДРПОУ: 22719246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО Х» (61023, місто Харків, вулиця Мироносицька, будинок 95; код ЄДРПОУ: 38000735) основну суму заборгованості у розмірі 68 710,00 грн., 3% річних у розмірі 2 667,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 16 828,18 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 294,48 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" травня 2023 р.

Суддя Н.В. Калініченко