Рішення

від 16.05.2023 по справі 927/382/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

16 травня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/382/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А. І.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фозі-Агро»,

код ЄДРПОУ 43938827, вул. Січових Стільців, 21, прим. 501-Б, м. Київ, 04053

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Козацьке»,

код ЄДРПОУ 03795678, вул. Миру, 15, с. Козацьке, Бобровицький район, Чернігівська область, 17450

Предмет спору: про зобов`язання надати доступ до незаконно утриманого майна,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Савін О. О., директор;

від відповідача: Сірий І. О., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фозі-Агро» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацьке», в якому просить суд зобов`язати відповідача надати доступ до незаконно утриманого майна, а саме кукурудзи українського походження 3-го класу, ДСТУ 4525:2006 у кількості 183 тони 140 кг, яка належить позивачу.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 17.03.2023 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 06.04.2023 об 11:30 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

За клопотанням позивача ухвалою суду 31.03.2023 постановлено судові засідання з розгляду справи №927/382/23 провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua.).

04.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, підготовче засідання, призначене на 06.04.2023 об 11:30, не відбулось.

Ухвалою суду від 14.04.2023 підготовче засідання призначено на 25.04.2023 об 11:00 в режимі відеоконференції та повідомлено сторін про час та дату цього судового засідання.

18.04.2023 від позивача на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив з доданими до неї документами.

У підготовчому засіданні 25.04.2023 суд долучив до матеріалів справи заяви сторін по суті (відзив та відповідь на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Представник відповідача подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання додаткового доказу - витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.04.2023.

Зі змісту вказаного витягу вбачається, що ТОВ «Козацьке» звернулось до правоохоронних органів із заявою про вчинення ТОВ «Фозі-Агро» кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме: посадові особи ТОВ «Фозі-Агро», надіславши оферту на укладення договору поставки сільськогосподарської продукції №28.10/21 від 16.03.2021 шляхом обману вчинили всі дії, які вважали за необхідне, з метою заволодіння майном ТОВ «Козацьке».

Подане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач отримав цей витяг лише 24.04.2023, а тому не міг його подати у встановлений процесуальних строк.

За приписами ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У підготовчому засіданні 25.04.2023 суд визнав поважними причини неподання відповідачем зазначеного доказу у встановлений ч. 3 ст. 80 ГПК України строк, тобто разом з відзивом на позов, оскільки заява до правоохоронних органів подана відповідачем та, відповідно, витяг з ЄРДР отриманий вже після закінчення цього строку та прийняв цей доказ до розгляду.

Оскільки такий доказ не було подано відповідачем разом з відзивом, суд зазначив позивачу про його право для подання своїх заперечень щодо цього доказу протягом 5 днів з моменту його отримання.

Під час уточнення позовних вимог та заперечень проти них представник відповідача зазначив, що на електронну пошту позивача була направлена сканкопія договору поставки №28.10/21 від 16.03.2021, підписана директором ТОВ «Козацьке», проте сам договір не був у подальшому підписаний у належний спосіб сторонами. Те ж саме стосується і спірних видаткових накладних, які за твердженнями відповідача, були підготовлені ним, підписані керівником та їх сканкопія направлена відповідачу електронною поштою з метою здійснення оплати за товар. Тобто ці видаткові накладні були складені як проекти, проте у належний спосіб сторонами не були підписані.

Представник позивача заперечив проти вказаних доводів та заявив про наявність у нього оригіналів спірних договору та видаткових накладних.

Враховуючи заперечення відповідача щодо підписання оригіналів спірних договору та видаткових накладних, суд відповідно до ч. 6 ст. 91 та ч. 5 ст. 96 ГПК України зобов`язав позивача не пізніше наступного дня з моменту проголошення цієї ухвали направити суду оригінали письмових та електронних доказів, що містяться в матеріалах справи, а саме договору №28.10/21 від 16.03.2021, видаткових накладних №55-№61 від 30.03.2021 та електронних доказів: листування щодо направлення спірного договору засобами електронної пошти, копії яких в паперовому вигляді подані разом з позовною заявою. Електронний доказ може бути поданий або пред`явленням відповідного технічного пристрою, на якому може бути відкрито, відслідкувати та дослідити таке листування та зміст безпосередньо переданих файлів або на будь-якому носії, який надасть можливість здійснити вказані дії.

Представник позивача вважає, що оригінал спірного договору наявний у відповідача та у зв`язку з цим заявив клопотання про витребування цього оригіналу у відповідача.

Суд відмовив у задоволенні цього клопотання позивача, зважаючи на доводи відповідача про непідписання такого оригіналу спірного договору, а відтак його відсутності у останнього.

У підготовчому засіданні 25.04.2023 судом було встановлено, що копія довіреності №14 від 26.03.2021 на отримання цінностей, яка додана до матеріалів справи, та копія довіреності №14 від 26.03.2021 на отримання цінностей, яка отримана відповідачем разом з позовною заявою, містять посилання на різні договори.

Тобто дві довіреності за одним номером та датовані однією датою мають розбіжності щодо дати та номеру договору, за яким підлягає отриманню товар.

Разом з тим, в описі вкладення про направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами зазначено про направлення відповідачу копії довіреності №14 від 26.03.2021 без будь-якої іншої додаткової інформації, а тому він не може бути належним підтвердженням відправлення відповідачу довіреності №14 від 26.03.2021, що містить посилання на спірний договір і яка наявна в матеріалах справа.

Оскільки уповноважений на отримання матеріальних цінностей представник позивача повинен був надати відповідну довіреність відповідачу, суд на підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України зобов`язав відповідача направити до суду оригінал довіреності на отримання товару не пізніше наступного дня з моменту постановлення даної ухвали, а також проектів спірних видаткових накладних, які направлялись позивачу.

У підготовчому засіданні 25.04.2023 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.05.2023 на 10:00 та за клопотанням представника позивача ухвалив провести його в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 26.04.2023 повідомлено сторін про час та місце проведення підготовчого засідання 04.05.2023.

У підготовчому засіданні 04.05.2023 суд розглянув заяви та клопотання сторін, які надійшли до його початку.

До початку підготовчого засідання до суду надійшли:

- від позивача: заперечення від 26.04.2023; клопотання про долучення доказів від 26.04.2023; клопотання про витребування доказів від 26.04.2023; письмові пояснення щодо доказу від 26.04.2023; письмові пояснення щодо втрати оригіналів доказів від 03.05.2023; заява про поновлення пропущеного процесуального строку від 04.05.2023; клопотання про долучення доказів від 04.05.2023.

- від відповідача: письмові пояснення.

Щодо поданих позивачем заперечень та клопотання про долучення доказів від 26.04.2023.

Позивач у своїх запереченнях зазначає, що відповідач у підготовчому засіданні 25.04.2023 заявив про отримання разом з позовною заявою не усіх документів, проте це не відповідає дійсності та спростовується описом вкладення у цінний лист та підтвердженням про вручення.

У поданому клопотанні позивач просить долучити до матеріалів справи копію рекомендованого повідомлення про вручення та роздруківки з сайту Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення, які підтверджують отримання відповідачем копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Суд зазначив, що у підготовчому засіданні 25.04.2023 судом було обґрунтовано відсутність належних доказів отримання відповідачем саме того примірника довіреності №14, в якій йде мова про посилання на договір 28.10/21 від 16.03.2021.

Подання заяв та клопотань щодо питання, яке вже було вирішено судом без зазначення додаткових підстав, відповідно до ч. 2, 3 ст. 43 ГПК України розцінено судом як зловживання процесуальними правами, а тому суд залишив без розгляду зазначені заперечення позивача та не бере до уваги надані ним докази на підтвердження викладених у цих запереченнях обставин.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів від 26.04.2023.

Позивач просить витребувати у Господарського суду Чернігівської області копію договору поставки сільськогосподарської продукції від 16.03.2021 №28.10/21 (на двох аркушах), яку відповідач додав до справи №927/76/22 разом з поясненнями від 30.06.2022; даних доказ знаходиться в матеріалах справи №927/76/22.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що при розгляді справи №927/76/22 ТОВ «Козацьке» неодноразово посилалося на виконання умов договору №28.10./21 від 16.03.2021, надавало пояснення та копії належним чином засвідчених документів, серед яких і копія спірного договору, засвідчена керівником ТОВ «Козацьке» Чубовським С. М. позначкою «згідно з оригіналом» та містить підпис керівника та відтиск печатки товариства.

Позивач вважає, що цей доказ має суттєве значення для вирішення справи та зазначає про неможливість самостійно його отримати, оскільки він знаходиться у Господарського суді Чернігівської області у матеріалах справи №927/76/22; підстава для звернення з цим клопотанням - суперечлива поведінка представника відповідача у підготовчому засіданні 25.04.2023.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Представник позивача у підготовчому засіданні 04.05.2023 уточнив, що витребуваний ним доказ знаходиться в Господарському суду Чернігівської області у справі 927/76/22 (а саме оригінал), тому він не може отримати його самостійно.

Разом з тим, як зазначив позивач у своєму клопотанні, відповідач подав до суду у справі №927/76/22 саме засвідчену копію спірного договору, а не його оригінал.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Оригіналом документа є примірник документа, що має оригінальний підпис особи, яка його підписала.

Копія документа містить відмітку про засвідчення, яка складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.

Отже, оригінал договору та засвідчена оригінальним підписом особи копія договору - не є тотожними поняттями.

Крім того, оригінал проекту договору, про завірену копію з якого йде мова, взагалі не містить підпису та відтиску печатки з боку позивача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Таким чином, ТОВ «Фозі-Агро» як учасник справи (позивач) №927/76/22 мав можливість отримати копію документу (договору), яку він просить витребувати, самостійно шляхом ознайомлення з матеріалами справи, у тому числі в електронному вигляді, та зняття з неї копій. Крім того, позивач не був позбавлений можливості отримати таку копію шляхом подання відповідної заяви та сплати судового збору за виготовлення копій документів, долучених до справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про те, що позивач не довів суду причини неможливості самостійного отримання цього доказу, а відтак відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Щодо письмових пояснень позивача стосовно доказу від 26.04.2023.

У поданих письмових поясненнях позивач виклав свої доводи з урахуванням поданого відповідачем у минулому судовому засіданні доказу - витягу з ЄРДР.

У підготовчому засіданні 04.05.2023 суд розцінив ці пояснення як відповідь на відзив щодо додаткового доказу, строк та можливість подання якої встановлено судом у минулому судовому, та прийняв їх до розгляду, спір буде вирішуватися з їх урахуванням.

Щодо письмових пояснень позивача про втрату оригіналів доказів від 03.05.2023.

Позивач зазначає про неможливість надання суду оригіналів спірних видаткових накладних, витребуваних у підготовчому засіданні 25.04.2023, у зв`язку з тим, що 26.04.2023 керівник позивача загубив дані документи під час обстрілу м. Херсона, про що подана відповідна заява до правоохоронних органів.

До поданих письмових пояснень позивач додав копію талона-повідомлення єдиного обліку №6242 від 03.05.2023, у якому зазначено, що 26.04.2023 о 18:54 надійшло повідомлення по телефону РУ про те, що 26.04.2023 о 12:00 за адресою: район м. Херсона, вулиця Миру, заявник з власної необережності на перехресті вулиць миру та Кримська втратив видаткові накладні в кількості 7 штук до договору 28.10/21 від 16.03.2021; заявник: Савін О. О.

Відповідно до ч. 8 ст. 81 ГПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У підготовчому засіданні представник позивача (керівник) зазначив, що він проживає в м. Херсоні, про що зазначалось у клопотанні про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а тому оригінали документів він зберігав у себе, з метою підготовки до розгляду цієї справи.

Разом з тим, доказів реєстрації та/або фактичного проживання керівника ТОВ «Фозі-Агро» у м. Херсоні суду не надано, а зазначення такої обставин у клопотанні про відеоконференцію не може бути належним підтвердженням цього. Крім того, позивач не обґрунтував належними підставами та доказами взагалі знаходження та зберігання документів товариства у м. Херсоні, а не за місцем реєстрації та здійснення своєї господарської діяльності у м. Києві.

Також у талоні-повідомленні зазначено про втрату керівником з власної необережності видаткових накладних, однак жодних відомостей про втрату спірного договору не вказано.

Зважаючи на викладене, суд у підготовчому засіданні 04.05.2023 визнав неповажними та необґрунтованими причини неподання позивачем витребуваних судом оригіналів спірних договору та видаткових накладних.

Щодо поданих позивачем заяви про поновлення пропущеного процесуального строку та клопотання про долучення доказів від 04.05.2023.

Позивач просить поновити строк на подання доказу - відеозйомки своєї електронної поштової скриньки та листування з відповідачем щодо спірного договору, та просить долучити його до матеріалів справи.

При цьому поважних причин та доказів неподання цього доказу у встановлений ГПК України строк позивач суду не навів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Позивач фактично надав відеозйомку самостійного особистого огляду електронного доказу - листування між сторонами за допомогою електронної пошти, що не є тотожним оригіналу такого доказу.

За наведених обставин, суд не бере до уваги вказаний доказ, у тому числі через пропуск процесуального строку для його подання.

При цьому судом також враховано наслідки відсутності підтвердження надсилання доказів, відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України, у тому числі з урахуванням тверджень відповідача про відсутність у нього відповідного листування.

Щодо письмових пояснень відповідача.

Відповідач зазначає про неможливість надання суду спірних видаткових накладних, які складались та надсилались позивачу електронною поштою як проекти, оскільки вони не є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не зберіглися. Щодо витребуваного судом оригіналу довіреності №14 від 26.03.2021 відповідач зазначив, що позивач направив йому сканкопію цієї довіреності, а її оригіналу він не отримував.

Разом з тим, відповідач не надав суду відповідного електронного листування між сторонами щодо надсилання проектів спірних видаткових накладних та довіреності, посилаючись на злом електронної скриньки відповідача, проте відповідних доказів на підтвердження цього суду не надав.

У підготовчому засіданні 04.05.2023 суд визнав неповажними причини неподання відповідачем оригіналів витребуваних судом документів.

У підготовчому засіданні 04.05.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.05.2023 на 12:30 та за клопотанням представника позивача ухвалив провести його в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 04.05.2023 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 16.05.2023.

У судовому засіданні 16.05.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції № 28.10/21 від 16.03.2021 відповідач 30.03.2021 передав позивачу у власність частину товару, передбаченого цим договором, а саме: кукурудзу 3-го класу у кількості 183 тони 140 кг, що підтверджується видатковими накладними №55-61 від 30.03.2021, однак відповідач заблокував вказане майно на складі. Посилаючись на ст. 387 Цивільного кодексу України, позивач просить зобов`язати відповідача надати доступ до незаконного утриманого майна, яке належить позивачу.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- між сторонами велись перемовини щодо укладення спірного договору, проте він не був підписаний сторонами в належний спосіб, оскільки надісланий відповідачем на електронну адресу позивача проект договору не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

- з березня 2021 року по 03.04.2023 (дату подання відзиву) жодних дій з виконання договору поставки сільськогосподарської продукції № 28.10/21 від 16.03.2021 не відбувалось. Позивач або його уповноважений представник для отримання товару не з`являлись; переходу права власності на товар не відбулося, так як фактично передачі товару не було;

- на прохання позивача на підтвердження готовності сплатити кошти за обумовлений товар відповідач направив на його електронну адресу сканкопію видаткових накладних, які за взаємною домовленістю представник позивача мав отримати, підписати та передати оригінали зазначених документів в момент безпосередньої передачі товару після спати грошових коштів за нього. Зважаючи на відсутність представника позивача, участь якого є обов`язковою при передачі/навантаженні товару, долучені позивачем до позовної заяви видаткові накладні не були підписані останнім, а тому не є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, вказані видаткові накладні містять посилання на довіреність №14 від 26.03.2021, яка була предметом дослідження у справі №927/76/22, у якій встановлено, що зазначеною довіреністю уповноважено менеджера із закупівлі Савіна О. О. на отримання від ТОВ «Козацьке» цінностей за договором поставки №26.11/21 від 26.03.2021, тобто за іншим договором.

Позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, з огляду на наступне:

- виконання сторонами зобов`язань за договором виключає кваліфікацію його як неукладеного. Наявними матеріалами справи підтверджується, що відповідачем на виконання умов укладеного сторонами договору було оформлено видаткові накладні, які підтверджують перехід права власності на зерно кукурудзи на користь позивача;

- твердження відповідача, що спірний договір не було підписано в належний спосіб, спростовуються самим відповідачем. Так, надаючи пояснення у справі №927/76/22 відповідач надав до суду копію договорі 28.10/21 від 16.03.2021, яка належним чином засвідчена директором Чубовським С. М. та містить відмітку «згідно з оригіналом» та печатку товариства;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.09.2022 у справі №927/76/22, яке набрало законної сили встановлено, що видаткові накладні від 30.03.2021 №55-61 та рахунок-фактура №26 від 26.03.2021, надані позивачем як доказ укладання договору, не приймаються судом до уваги, оскільки у даних документах значаться інші договори №28.10./21 від 15.03.2021 та №28.10/21 від 16.03.2021;

- звертаючись до правоохоронних органів із повідомленням, керівник ТОВ «Козацьке» надає підтвердження щодо отримання від ТОВ «Фозі-Агро» та подальшого погодження оферти про укладання договору № 28.10/21 від 16.03.2021.

Заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

У позовній заяві позивач зазначає, що 16.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Козацьке» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фозі-Агро» (далі - Покупець) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 28.10/21 (далі - Договір).

За умовами п. 1.1, 1.2, 1.4 Договору Постачальник зобов`язується продати (передати у власність), а Покупець - прийняти у власність та оплатити кукурудзу українського походження, врожаю 2020 року (далі - Товар). Базис поставки FCA - Чернігівська область, Бобровицький район, с. Козацьке, вул. Миру. Характеристика та вартість Товару: кукурудза фуражная (III клас) ДСТУ 4525:2006; кількість: 300 т (+/- 10%); ціна товару за 1 т з ПДВ - 7650 грн; загальна вартість товару з ПДВ - 2 295 000,00 грн.

Згідно з п. 2.1 Договору строк передачі Товару - до 24.03.2021 включно. Якщо кінцева дата передачі товару випадає на вихідний або святковий день, кінцева дата передачі товару автоматично переноситься на перший робочий день, що йде за кінцевою датою передачі.

У п. 2.3 Договору зазначено, що перехід права власності відбувається в момент передачі товару на складі Постачальника за адресою: Чернігівська область, Бобровицький район, с. Козацьке, представнику Покупця, що оформлюється видатковою накладною.

Оплата товару, відповідно до п. 3.1 Договору, здійснюється в наступному порядку: 100% оплати контрактної партії товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з дати завантаження Товару в транспорт Покупця.

Відповідно до п. 5.3 Договору переписка між сторонами способом електронного листування/повідомлення вважається дійсною і не потребує подальшого обміну оригіналами документів, а також породжують права та обов`язки Сторін, можуть бути надані в судові інстанції як докази.

За змістом п. 6.12 Договору до моменту отримання сторонами оригіналів належним чином оформлених договорів мають силу договори, підписані сторонами і отримані одна від одної за допомогою електронного зв`язку.

Сторони домовилися, що факсимільний підпис на документах (окрім податкових накладних) є правочинним (п.6.13 Договору).

Позивач зазначив, що укладенню цього Договору передували такі обставини:

- 15.03.2021 засобами електронного зв`язку позивач направив відповідачу «шаблон» Договору (пропозицію);

- 16.03.2021 о 16:27 відповідач відповів на пропозицію позивача та направив підписаний Договір на електронну адресу позивача;

- 16.03.2021 о 16:54 позивач підписав отриману від відповідача копію Договору та направив її на електронну адресу відповідача;

- 17.03.2021 за допомогою кур`єрської служби доставки «Нова пошта» (номер відправлення 59000658019650) відповідач направив позивачу оригінал договору №28.10/21 від 16.03.2021, який було підписано керівником ТОВ «Козацьке» та скріплено печаткою ТОВ «Козацьке».

На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду скріншоти з електронної скриньки з повідомленнями, датованими 16.03.2021 о 16:27, 16.03.2021 о 16:54.

Як вказує позивач, відповідач передав у власність позивача частину товару, передбаченого Договором, а саме: 183 тони 140 кг кукурудзи 3-го класу, на підтвердження чого сторони оформили видаткові накладні №55-61 від 30.03.2021.

До позовної заяви позивач додав копії вказаних видаткових накладних, а саме:

- № 55 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості 25,00 тон вартістю 191250,11 грн;

- №56 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості 25,60 тон вартістю 195840,11 грн;

- №57 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості - 24,24 тон вартістю 185436,11 грн;

- №58 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості 24,86 тон вартістю 190179,11 грн;

- №59 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості 27,80 тон вартістю 212670,11 грн;

- № 60 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості 27,68 тон вартістю 211752,12 грн;

- №61 від 30.03.2021 - кукурудза фуражна 3 клас у кількості 27,96 тон вартістю 213894,12 грн.

Оригіналів зазначених письмових та електронних доказів позивач суду не надав.

Крім того, Господарський суд Чернігівської області розглядав справу № 927/76/22 за позовом ТОВ «Фозі-Агро» до ТОВ «Козацьке» про стягнення 573 750,00 грн штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки сільськогосподарської продукції №26.11/21 від 26.03.2021 в частині прострочення передачі товару.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.09.2022 у справі №927/76/22, яке набрало законної сили 18.10.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд у справі №927/76/22 встановив, що «позивачем до позовної заяви додано електронну переписку сторін, в одному з листів, якої ТОВ "Фоззі Агро" ставить до відома відповідача про готовність відправки транспорту на склад постачальника та надає інформацію про транспорт, а ТОВ "КОЗАЦЬКЕ" (лист від 29.03.2021) дослівно зазначає: «Отримала. А коли ви плануєте робити оплату. Без оплати грузити ніхто не буде».

« 30.03.2021 відповідач завантажив в наданий позивачем автотранспорт кукурудзу насипом в загальній кількості 183 тони 140 кг, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 30.03.2021:

- №507300, перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_1 (причіп НОМЕР_2 ), маса вантажу (кукурудзи) - 25000 кг.;

- №507301, перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_3 (причіп НОМЕР_4 ), маса вантажу (кукурудзи) - 25600 кг.;

- №507302, перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_5 (причіп НОМЕР_6 ), маса вантажу (кукурудзи) - 24240 кг.;

- №507303, перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_7 (причіп НОМЕР_8 ), маса вантажу (кукурудзи) - 24860 кг.;

- №507304, перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_9 (причіп НОМЕР_10 ), маса вантажу (кукурудзи) - 27800 кг;

- № 507305 , перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_12 (причіп НОМЕР_13 ), маса вантажу (кукурудзи) - 27680 кг.;

- №507306, перевізник ТОВ "ІНТЕГРАЛ КОНСАЛТИНГ" автомобіль МАН, реєстраційний номер НОМЕР_14 (причіп НОМЕР_15 ), маса вантажу (кукурудзи) - 27960 кг.

Також відповідачем при виконанні зобов`язання по Договору поставки було виписано видаткові накладні від 30.03.2021 на кожну одиницю завантаженого транспорту:

- № 55, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 25,00 тон, вартість 191250,00грн;

- № 56, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 25,60 тон, вартість 195840,11грн;

- № 57, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 24,24 тон, вартість 185436,11грн;

- № 58, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 24,86 тон, вартість 190179,11грн;

- № 59, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 27,80 тон, вартість 212670,11грн;

- № 60, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 27,68 тон, вартість 211752,12грн;

- № 61, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 27,96 тон, вартість 213894,12 грн.

Водночас позивач зазначає, що після завантаження вказаних автомобілів, відповідач відмовився завантажувати решту автомобілів, а саме: ДАФ НОМЕР_16 та н/п НОМЕР_17 , водій ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_18 , ДАФ НОМЕР_19 та н/п НОМЕР_20 , водій ОСОБА_2 , тел: НОМЕР_21 ; МАН НОМЕР_22 , причіп НОМЕР_23 , водій ОСОБА_3 , тел НОМЕР_24 ; ДАФ НОМЕР_25 , причіп НОМЕР_26 , водій ОСОБА_4 , тел НОМЕР_27 .

При цьому, навантаженні автомобілі були закриті на території складу в с. Козацьке, Бобровицький р-н, Чернігівської області, де пробули до 31.03.2021 (включно), а 31.03.2021 вивантажені відповідачем. Жодного належного документа на підтвердження правомірності таких дій відповідачем не надано позивачу».

Також суд у справі №927/76/22 встановив, що у видаткових накладних від 30.03.2021 №55-61 значиться інший договір №28.10/21 від 16.03.2021.

Відповідач не визнає факту укладення спірного договору та передачі товару у власність позивачу на підставі спірних видаткових накладних.

Вважаючи неправомірними дії позивача щодо заволодіння спірним майном, відповідач 20.04.2023 звернувся до Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівської області із заявою про вчинення ТОВ «Фозі-Агро» кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме повідомив, що посадові особи ТОВ «Фозі-Агро», надіславши оферту на укладення договору поставки сільськогосподарської продукції №28.10/21 від 16.03.2021 шляхом обману вчинили всі дії, які вважали за необхідне, з метою заволодіння майном ТОВ «Козацьке», на підтвердження чого надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 12023270300000510 (а.с. 105).

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Стаття 664 ЦК України визначає момент виконання обов`язку продавця передати товар.

Так, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Отже, за загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Водночас сторони у договорі можуть передбачити й інший момент набуття права власності на майно.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Отже, для застосування вимог ст. 387 ЦК України, якою передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про зобов`язання відповідача надати доступ до незаконно утриманого майна, що за своєю правовою природою відповідає такому речово-правовому способу захисту як усунення перешкод в користуванні майном, тобто є негаторним позовом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Підставою для звернення позивачем до суду із цим позовом є вчинення відповідачем перешкод у володінні, користуванні та розпорядження майном - кукурудзи, переданої на підставі спірних договору та видаткових накладних, які полягають у ненаданні доступу до цього майна.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Як докази переходу власності на спірний товар позивач надав суду копію договору поставки сільськогосподарської продукції №28.10/21 від 16.03.2021 та копії видаткових накладних №55-61 від 30.03.2021. Позивач зазначив, що укладенню Договору передувало листування з відповідачем електронною поштою, але у подальшому відповідач за допомогою кур`єрської служби направив позивачу оригінал договору, який було підписано керівником відповідача. Щодо підписання оригіналів видаткових накладних представник позивача зазначив, що 30.03.2021 сторони обмінялись ними під час прибуття представника позивача на територію складу відповідача для завантаження товару.

Разом з тим, відповідач заперечив проти укладення цього договору та підписання спірних видаткових накладних з боку позивача, а також про існування оригіналів цих документів.

Так, відповідач зазначив, що він на електронну пошту позивача направляв лише сканкопії спірного договору та видаткових накладних, проте оригінали цих документів сторонами не були підписані.

Зважаючи на заперечення відповідача про існування оригіналів спірного договору та видаткових накладних, копії яких були додані позивачем до позовної заяви, та твердження позивача про наявність у нього таких оригіналів, суд у підготовчому засіданні 25.04.2023 зобов`язав позивача не пізніше наступного дня з моменту проголошення цієї ухвали направити до суду оригінали письмових та електронних доказів, що містяться в матеріалах справи, а саме: договору №28.10/21 від 16.03.2021, видаткових накладних №55-№61 від 30.03.2021 та електронних доказів: листування щодо направлення спірного договору засобами електронної пошти, копії яких в паперовому вигляді подані разом з позовною заявою.

Позивач витребуваних судом оригіналів письмових та електронних доказів суду не надав, посилаючись на втрату наступного дня оригіналів видаткових накладних під час обстрілу м. Херсона. При цьому поважних причин неподання оригіналу спірного договору та електронних доказів позивач взагалі не обґрунтував.

У підготовчому засіданні 04.05.2023 суд визнав неповажними причини неподання зазначених оригіналів доказів.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення є обов`язковим до виконання.

Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За приписами ч. 2-5 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, ч. 6 ст. 91, ч. 5 ст. 96 ГПК України передбачені імперативні наслідки неподання учасником справи оригіналів письмових та електронних доказів, у разі, якщо учасник справи ставить під сумнів відповідність поданих копій їх оригіналам, і жодним чином не залежить від поважності причин їх відсутності.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Враховуючи те, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданих позивачем копій письмових та паперових копій електронних доказів їх оригіналам, неподання позивачем таких оригіналів доказів у встановлений судом строк без поважних причин, суд не бере до уваги подані позивачем разом з позовом докази (договір поставки сільськогосподарської продукції №28.10./21 від 16.03.2021, видаткові накладні №55-61 від 30.03.2021, скріншоти електронного листування), а як вже було висновано судом, відеозйомка самостійного особистого огляду електронного доказу - листування між сторонами за допомогою електронної пошти не є тотожним оригіналу такого доказу.

Стосовно тверджень позивача про підписання відповідачем спірного договору у належний спосіб, що підтверджується копією договору №28.10/21 від 16.03.2021, яка належним чином засвідчена директором Чубовським С. М. та містить відмітку «згідно з оригіналом» та печатку товариства, поданою останнім у справі №927/76/22, суд зазначає наступне.

На зазначеній копії договору відсутній підпис та печатка від імені ТОВ «Фозі-Агро», а отже відповідач засвідчив не копію договору, підписаного обома сторонами, а лише проект, підписаний відповідачем, що узгоджується з його доводами про наявність перемовин і обміном проектами договорів, проте без остаточно узгоджених умов і підписання такого договору.

Крім того, слід зазначити, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Позивачем не надано жодних доказів, що копія договору створювалися у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Такі обставини унеможливлюють ідентифікацію як відправника повідомлення, так і створювача (власника), а зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.

Таким чином, позивач не надав суду у встановленому ГПК України та судом порядку і строки доказів, які підтверджують укладення між позивачем та відповідачем договору №28.10/21 від 16.03.2021.

Доводи позивача про те, що звертаючись до правоохоронних органів із повідомленням, керівник ТОВ «Козацьке» надає підтвердження щодо отримання від ТОВ «Фозі-Агро» та подальшого погодження оферти про укладання договору № 28.10/21 від 16.03.2021 відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки у наданому витягу з ЄРДР не вказано про повідомлення відповідача про погодження ним оферти і сам факт звернення відповідача до правоохоронних органів не може бути підтвердженням факту прийняття ним оферти щодо укладення спірного договору.

Разом з тим, як встановлено судом, Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/76/22 за позовом ТОВ «Фозі-Агро» до ТОВ «Козацьке» про стягнення 573 750,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.09.2022 у справі №927/76/22, яке набрало законної сили 18.10.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Звільнення від доказування навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Крім того, відповідно до приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі, з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19).

Предметом позову у справі №927/76/22 є стягнення з відповідача 573 750,00 грн штрафу за неналежне виконання ним умов договору поставки сільськогосподарської продукції №26.11/21 від 26.03.2021 в частині прострочення передачі товару.

Так, суд встановив, що відповідачем при виконанні зобов`язання по Договору поставки було виписано видаткові накладні від 30.03.2021 на кожну одиницю завантаженого транспорту:

- № 55, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 25,00 тон, вартість 191250,00грн;

- № 56, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 25,60 тон, вартість 195840,11грн;

- № 57, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 24,24 тон, вартість 185436,11грн;

- № 58, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 24,86 тон, вартість 190179,11грн;

- № 59, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 27,80 тон, вартість 212670,11грн;

- № 60, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 27,68 тон, вартість 211752,12грн;

- № 61, кількість товару (кукурудза фуражна 3 клас) 27,96 тон, вартість 213894,12 грн.

У видаткових накладних від 30.03.2021 №55-61 значиться інший договір №28.10/21 від 16.03.2021.

Враховуючи те, що у справі №927/76/22 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, обставини щодо виписки позивачем видаткових накладних №55-61 від 30.03.2021, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.09.2022 у справі №927/76/22 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Проте суд у справі №927/76/22 не встановив факту підписання цих видаткових накладних позивачем, а відтак суд у цій справі не може вважати доведеним такий факт за відсутності належних доказів, оскільки виписування видаткових накладних, тобто їх складання, не є тотожним їх підписанню сторонами.

Разом з тим, у справі №927/76/22 судом встановлено, що 30.03.2021 відповідач завантажив в наданий позивачем автотранспорт кукурудзу насипом в загальній кількості 183 тони 140 кг, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 30.03.2021.

У рішенні суду від 20.09.2022 у справі №927/76/22 вказано, що позивач зазначає, що після завантаження вказаних автомобілів, відповідач відмовився завантажувати решту автомобілів. При цьому, навантаженні автомобілі були закриті на території складу в с. Козацьке, Бобровицький р-н, Чернігівської області, де пробули до 31.03.2021 (включно), а 31.03.2021 вивантажені відповідачем.

Хоча у відзиві відповідач зазначав, що представник позивача не прибув до місця проведення передачі товару, у зв`язку з чим відповідач не зміг здійснювати передачу/навантаження товару, але у судовому засіданні представник відповідача визнав обставини завантаження та вивантаження автомобілів, наданих позивачем. Причиною вивантаження автомобілів представник відповідача зазначив нездійснення позивачем оплати за товар.

Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Отже, відповідач, завантаживши товар - кукурудзу у загальній кількості 183 тони 140 кг в автомобілі, надані позивачем, фактично прийняв його замовлення щодо купівлі товару до виконання і тим самим засвідчив своє бажання укласти договір купівлі-продажу з позивачем.

Вищенаведене свідчить про укладення між позивачем та відповідачем договору у спрощений спосіб, предметом якого була купівля-продаж кукурудзи у загальній кількості 183 тони 140 кг.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи приписи ч. 1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що відповідач, вручивши спірний товар перевізникові, фактично передав майно позивачу, а останній набув права власності на цей товар.

Таким чином, з моменту отримання позивачем товару у нього виник обов`язок з його оплати.

При цьому невизначення ціни в договорі не звільняє позивача від обов`язку сплатити вартість переданого йому товару, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 632 ЦК України в такому разі ціна за договором визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент його укладення.

Оскільки договір купівлі-продажу укладений в спрощений спосіб та у ньому не встановлено строк оплати товару, за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 692 ЦК України, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Отже, позивач повинен був оплатити вартість кукурудзи у кількості 183 тони 140 кг після прийняття товару, тобто 30.03.2021.

Однак свого обов`язку з оплати товару позивач не виконав, оскільки вважає, що така оплата здійснюється відповідно до п. 3.1 договору поставки сільськогосподарської продукції №28.10/21 від 16.03.2021 - протягом одного банківського дня з дати завантаження товару в транспорт покупця.

Разом з тим, позивач не здійснив оплати спірного товару і навіть протягом одного банківського дня з дати завантаження товару в транспорт покупця, оскільки товар був вивантажений лише наступного дня після його завантаження, про що зазначав сам позивач.

Зі встановлених судом обставин у справі №927/76/22, доводів сторін у цій справі слідує, що відповідач повідомляв позивача про те, що відвантаження товару буде здійснюватись лише після отримання оплати. Тобто допоки позивач не оплатить цей товар, відповідач буде його притримувати у себе.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник саме щодо порядку розрахунку за товар, з чим і пов`язаний обов`язок його відвантаження, а мотиви сторін базуються лише на тому, укладений (позиція позивача) чи неукладений (позиція відповідача) був між сторонами письмовий договір, на умовах, наведених позивачем.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність письмового договору, який передбачає оплату з відстроченням платежу, та про укладення між сторонами договору у спрощений спосіб, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 594 Цивільного кодексу України унормовано, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника (ч. 1 ст. 595 ЦК України).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України здійснено притримання товару внаслідок того, що позивач як покупець товару не здійснив його оплати відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України після його завантаження і оформлення товаророзпорядчих документів (товарно-транспортних накладних) на нього, про що було повідомлено останнього.

Враховуючи те, що позивач досі не оплатив вартість спірного товару, відповідач правомірно притримує його у себе.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Позивач, посилаючись на ст. 387 Цивільного кодексу, яка є підставою для подання віндикаційного позову, просить суд зобов`язати відповідача надати доступ до незаконно утриманого майна, тобто фактично звернувся до суду із негаторним позовом.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження N 14-270цс19) та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Проте, як встановив суд, між сторонами наявні договірні відносини на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у спрощений спосіб.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту, а отже позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №916/1769/20.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази на підтвердження викладених ним обставин є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Щодо судових витрат відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, становить 80 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представник відповідача заявив про подання доказів витрат професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у цій справі.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 26.05.2023.

Суддя В. В. Шморгун