Постанова

від 18.05.2023 по справі 295/4780/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 295/4780/20

провадження № 61-7551св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Позовну заяву обґрунтовувала тим, що з 2002 року вона перебувала у фактичних шлюбних стосунках з відповідачем, а з 04 вересня 2003 року до 09 січня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Протягом 2002 - 2006 років за їхні спільні кошти збудовано житловий будинок, який розташований на АДРЕСА_1 . Оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться цей житловий будинок, належала ОСОБА_2 , то право власності на новозбудований житловий будинок також зареєстровано за ним. 18 червня 2007 року ОСОБА_2 продав 52/100 частини цього житлового будинку своєму брату ОСОБА_4 . Позивач зазначала, що 48/100 частини спірного житлового будинку є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте між нею та відповідачем виник спір щодо цього нерухомого майна, оскільки колишній чоловік заперечує її право власності на 1/2 частини спірного житла.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати 48/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 110,90 кв. м, житловою площею 41,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частини 48/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 1810136300:01:015:0005, загальною площею 0,0946 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційно виділеній їй частині житлового будинку.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що переважна більшість робіт із будівництва спірного будинку здійснена до укладення шлюбу між сторонами, на час укладення шлюбу такий будинок мав статус об`єкта незавершеного будівництва. Позивач не надала суду належних доказів того, що за рахунок спільних трудових чи грошових затрат або її затрат істотно збільшилася вартість спірного житлового будинку та не надала доказів, що за рахунок її коштів здійснювалося будівництво вказаного житлового будинку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норми матеріального права, зокрема без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що спірний будинок побудований та введений в експлуатацію у період 2003 - 2006 років, про що зазначено в технічному паспорті на будинок, свідоцтві про право власності на житловий будинок від 30 жовтня 2006 року та витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 листопада 2006 року. На момент укладення шлюбу між сторонами будинок мав статус незавершеного будівництвом будинку, ступінь готовності якого встановити неможливо через відсутність технічної документації на нього станом на вересень 2003 року, а тому відповідач мав право власності лише на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складався об`єкт незавершеного будівництвом будинку. Судом апеляційної інстанції помилково застосовано положення статті 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України), оскільки позивач у позовних вимогах не ставила питання щодо істотності збільшення вартості майна.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 295/4780/20 із Богунського районного суду м. Житомира та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2022 року матеріали справи № 295/4780/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2003 року. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 січня 2020 року шлюб між ними розірвано.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27 вересня 1990 року № 356 ОСОБА_2 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 500,0 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 та призначена для будівництва житлового будинку.

Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 14 серпня 2003 року № 471 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту щодо продовження будівництва двоквартирного житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

13 жовтня 2003 року затверджено технічні умови на будівництво двоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до архітектурно-планувального завдання на проектування двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , затвердженого начальником Головного управління містобудування та архітектури Житомирської міської ради 09 грудня 2003 року, на земельній ділянці за вказаною адресою знаходиться розпочатий будівництвом двоквартирний житловий будинок.

20 вересня 2005 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0946 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та призначена для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 13 квітня 2006 року № 313 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .

25 вересня 2006 року виконкомом Житомирської міської ради на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

18 червня 2007 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 52/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач надавала згоду ОСОБА_2 на відчуження зазначеного нерухомого майна.

Допитаний у судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_6 надав показання про те, що в 2003-2004 роках стіни будинку були зведені та будинок накритий дахом із шиферу, вікна та двері в ньому вже були встановлені, підлоги не було, у ньому ніхто не проживав, подвір`я було не огороджене. На прохання батьків позивача в 2003-2004 роках він привозив будівельні матеріали, міжкімнатні двері, блоки для перегородок у будинку. Сторони спочатку проживали в батьків позивача в смт Черняхів, а в 2004-2005 роках переїхали проживати в будинок, який добудовувався.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_7 надала показання про те, що спочатку спірний будинок був не придатним для проживання, а потім весь час велося будівництво. До того, як у будинку стала проживати позивач, будинок представляв собою накриту дахом коробку, а з 2005 року, коли сторони стали проживати в ньому в облаштованій кімнаті на другому поверсі, там постійно проводилися роботи з його облаштування, зокрема в коридорі на підлозі було покладено плитку, зашито гіпсокартоном стелю, проведено воду в туалет і ванну, пізніше підведено гарячу воду, забетоновано подвір`я, де встановлено колодязь. Позивач купувала будівельні матеріали за свої кошти, так як відповідач після отриманої травми не працював, але він здійснював будівельні роботи.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_8 надав показання про те, що в 2003 році він допомагав у будівництві будинку, який не був завершений будівництвом, і на той час у будинку ніхто не проживав. До одруження сторони проживали в будинку батьків позивача, а в спірному будинку була зведена коробка двоповерхового будинку, вікна та двері вже були встановлені, підлоги в кімнатах не було, а також ванни і туалету.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_9 надала показання про те, що до одруження сторін в 2003 році вони два роки проживали в батьків позивача. На АДРЕСА_1 вони будували житловий будинок, який у 2003 році вже був зведений та накритий дахом, у будинку веранди не було, вхідні двері встановлені тимчасові, стіни в будинку не штукатурені, для проживання була придатна одна кімната на другому поверсі. За час шлюбу сторони здійснювали в будинку внутрішні будівельні роботи з його облаштування. Провели в будинок газ і воду, зробили туалет. Коли дитині ОСОБА_10 виповнився 1 рік, вони переїхали проживати в будинок, де вже на той час було облаштовано дві кімнати.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_11 надала показання про те, що спочатку відповідач та його брат отримали земельну діяльну, а потім за допомогою їхніх батьків побудували будинок на АДРЕСА_1 на два входи, який було зведено у 1990-х роках, у будинку були вікна і двері. У 1998 році ОСОБА_2 одружився та проживав із сім`єю у будинку, а після розірвання першого шлюбу одружився вдруге. У цьому будинку вона ніколи не була та що в ньому було всередині сказати не може. Газ до будинку було проведено в 1997 році.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_13 надала показання про те, що вона є рідною сестрою відповідача та саме вона в 2001 році познайомила ОСОБА_2 з ОСОБА_14 . Зі своєю першою дружиною та їхньою дитиною ОСОБА_2 проживав у повністю збудованому спірному будинку з літа 1998 року до кінця 2000 року, так як в 1997 році в будинку обидва поверхи були облаштовані для проживання в ньому. У 2003 році він одружився з ОСОБА_14 , спочатку проживали в смт Черняхів, а в 2005 році вони заселилися в побудований будинок. Спочатку в будинку було пічне опалення, а потім проведено газ. На облаштування будинку позивач грошей не надавала. Під час спільного проживання з позивачем ними було перероблено опалення, зроблено туалет і проведено каналізація. Газ підведено до будинку в 1998 році. Будинок побудовано за кошти батьків відповідача.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_15 надала показання про те, що вона є рідною сестрою відповідача та їй відомо, що будинок на АДРЕСА_1 побудовано їхніми батьками за належні їм кошти в період 1991- 1996 роки на земельній ділянці, отриманій відповідачем. Старший брат спочатку проживав у тимчасовій споруді та оскільки його частина збудована швидше, він заселився в неї в 1996 році. Відповідач заселився в свою частину будинку в 1998 році з першою дружиною та двома дітьми, а після розірвання шлюбу залишився проживати в ньому сам. Одружившись із ОСОБА_14 , деякий час вони проживали в її батьків у смт Черняхів, а в подальшому переїхали в побудований будинок.

Допитаний у судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_4 надав показання про те, що він є рідним братом відповідача та йому відомо, що на АДРЕСА_1 в 1994 році залито фундамент під будинок, в 1995 році збудовано дерев`яний будинок, який в 1996 році обкладено цеглою. На початку 1997 року будинок побудований повністю, мав двері, вікна, дах і пічне опалення. Одружившись із своєю першою дружиною в 1996 році, відповідач проживав з нею в новому будинку. Через деякий час після одруження з позивачем у 2005 році вони приїхали проживати в будинок та весь час щось переробляли та доробляли в ньому. Він продав автомобіль та надав кошти на облаштування туалету і для проведення води в будинок. Капітального ремонту в будинку не проводили. До одруження вони спільно не проживали. Кошти на будівництво будинку надав його батько та він особисто витрачав кошти своєї сім`ї. У 2004 році провели опалення в будинку без участі позивача. Купівля-продаж будинку оформлена формально для розподілу будинку між ним і його братом.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_16 надала показання про те, що будівництво будинку на АДРЕСА_1 розпочалося з 1994 року, а завершилося в 1996 році. Батько позивача привозив матеріали. У 1998 році відповідач одружився та він проживав у своїй половині будинку разом із своєю сім`єю. З 2005 року в будинку стала проживати позивач та з нею побудовано гараж на подвір`ї.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_17 надала показання про те, що вона є дружиною рідного брата відповідача ОСОБА_4 та їй відомо, що спірний будинок почали будувати в 1994 році, а в 1996 році він був збудований. Будівництво здійснювали ОСОБА_2 , її чоловік та їхні батьки. У 1998 році ОСОБА_2 проживав у своїй частині разом із свою першою дружиною. Будинок не вводився в експлуатацію за відсутності коштів. Одразу після одруження сторони стали проживати в смт Черняхів у батьків ОСОБА_14 , а в 2005 році переїхали проживати в будинок. Земельна ділянка, на якій збудовано будинок, надана відповідачу за місцем роботи. За час проживання ОСОБА_14 в будинку жодних будівельних робіт проведено не було. На другому поверсі в будинку нею облаштовано третю кімнату, а дві інші вже були зроблені.

Правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Положеннями статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що більшість робіт щодо будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , проведено відповідачем до укладення шлюбу з позивачем (вересень 2003 року) та на момент укладення шлюб будинок мав статус об`єкта незавершеного будівництва, тому спірне майно є особистою власністю відповідача. Позивач не надала доказів на підтвердження тієї обставини, що за рахунок спільних трудових чи грошових затрат або її затратпід час шлюбу житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості, порівняно з його вартістю, яка була на момент укладення між сторонами шлюбу.

Верховний Суд не може у повній мірі погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

У цій справі судами встановлено, що 25 вересня 2006 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, відповідач набув право власності на спірний житловий будинок у період перебування у шлюбі з позивачем.

За таких обставин, на спірний житловий будинок поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, а тому позивач не зобов`язана доводити наявність права спільної сумісної власності на зазначене майно, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Зазначаючи про те, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт набуття подружжям права власності на спірний будинок у період перебування у шлюбі, суди попередніх інстанцій не врахували імперативних норм законодавства про те, що саме на відповідача як на особу, яка заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, покладено тягар доказування того, що спірне майно є його особистою власністю.

З метою правильного вирішення спору судам необхідно було першочергово встановити, якими доказами відповідач спростовує презумпцію спільної сумісної власності майна, і лише після встановлення таких обставин надавати оцінку істотності збільшення вартості спірного майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Таким чином, встановивши, що право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , набуте відповідачем у період перебування у шлюбі з позивачем, суди попередніх інстанцій не навели у своїх судових рішеннях обґрунтованих мотивів, якими саме доказами, наданими стороною відповідача, спростовується презумпція спільності майна сторін щодо цього будинку.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, у якій зазначено, що тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що підстави касаційного оскарження, наведені заявником у касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а також те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції у цій справі скасовано судове рішення з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, а розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко