Постанова

від 10.07.2023 по справі 295/4780/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/4780/20 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.

Категорія 69 Доповідач Микитюк О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Микитюк О. Ю. суддів Григорусь Н.Й.

Борисюка Р.М.

при секретарі Чішман А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу №295/4780/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання нерухомогомайна спільноюсумісною власністюподружжя тавизнання прававласності начастину спільногомайна

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Семенцової М.Л. у м. Житомирі,

встановив:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання спільною сумісною власністю подружжя 48/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на частину від 48/100 ід. часток вказаного житлового будинку, визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, на якій розташовані 48/100 ід. часток вказаного житлового будинку. В обґрунтування позову зазначила, що з 2002 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних стосунках, а з 4 вересня 2003 року по 09 січня 2020 року - в зареєстрованому шлюбі. У період з 2002 по 2006 рік за їхні спільні кошти був збудований вказаний житловий будинок. Оскільки земельна ділянка належала ОСОБА_2 , право власності на новозбудований житловий будинок було зареєстроване за відповідачем. 18 червня 2007 року ОСОБА_2 продав 52/100 частини цього житлового будинку брату ОСОБА_3 . Відповідач заперечує її право власності на частину набутого під час шлюбу майна.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 4 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на помилковість висновків суду щодо періоду, коли відбувалось будівництво. Суд безпідставно не взяв до уваги її посилання на те, що будівельні роботи розпочалися на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14 серпня 2003 року за №471 і будинок був прийнятий в експлуатацію в березні 2006 року.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року рішення було залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 18 травня 2023 року дана постанова скасована, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 4 вересня 2003 року по 09 січня 2020 року.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27 вересня 1990 року №356 ОСОБА_2 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 500 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_2 та призначена для будівництва житлового будинку.

20 вересня 2005 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0946 га, яка розташована за вказаною адресою та призначена для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 14 серпня 2003 року №471 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту щодо продовження будівництва двоквартирного житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_2 .

13 жовтня 2003 року затверджено технічні умови на будівництво двоквартирного житлового будинку за вказаною адресою.

В судовому засіданні також досліджувалось архітектурно-планувальне завдання на проектування двоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 , затверджене начальником головного Управління містобудування та архітектури 9 грудня 2003 року, яке містить інформацію про те, що на земельній ділянці за вказаною адресою існує розпочатий будівництвом двоквартирний житловий будинок.

23 березня 2006 року рішенням міськвиконкому від 13 квітня 2006 року №313 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 . 25 вересня 2006 року виконком Житомирської міської ради видав на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.

18 червня 2007 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 52/100 частини зазначеного житлового будинку. При нотаріальному посвідченні даної угоди позивачка надавала згоду на відчуження зазначеного нерухомого майна.

Відповідно до ст.22 КпШС України, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.69 , ч.1 ст. 70 СК України).

Отже, відповідач набув право власності на спірний житловий будинок у період перебування у шлюбі з позивачкою. За таких обставин, на спірний житловий будинок поширюється презумпціяспільної сумісної власності подружжя, а тому позивач не зобов`язана доводити наявність права спільної сумісної власності на зазначене майно, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Зазначаючи про те, що позивачкою не доведено факт набуття подружжям права власності на спірний будинок у період перебування у шлюбі, суд першої інстанцій не врахував імперативних норм сімейного законодавства про те, що саме на відповідача як на особу, яка заперечує противизнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, покладено тягар доказування того, що спірне майно є його особистою власністю.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції не дотримався правил оцінки доказів і зробив неправильний висновок про безпідставність позову.

Як передбачено ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх виникнення підлягають державній реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на день укладення шлюбу йому належав на праві власності об`єкт незавершеного будівництва, про вартість та ступінь готовності такого об`єкта до експлуатації.

Застосовуючи положення ст.62 СК України, суд першої інстанції помилково вважав такі обставини встановленими і зробив висновок, який не відповідає обставинам справи та суперечить нормам матеріального права.

За таких обставин рішення належить скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, як в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя 48/100 ід. часток житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 права власності на частину від 48/100 ід. часток вказаного житлового будинку, так і в частині визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, на якій розташовані 48/100 ід. часток вказаного житлового будинку, виходячи з положень ч.2 ст.120 Земельного кодексу України.

При подачі позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг позивачка сплатила судовий збір в розмірі 26274грн.50 коп. (т.1 а.с.26,27, 183,206, т.2 а.с.1), який підлягає стягненню на її користь з відповідача.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389-391 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати 48/100 ід. часток житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину від 48/100 ід. часток житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 500 кв.м., на якій розташовані 48/100 ід. часток житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 26274грн.50 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: Судді: