Ухвала

від 24.05.2023 по справі 938/466/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 травня 2023 року

місто Київ

справа № 938/466/21

провадження № 61-5256ск23

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Верховинська багатопрофільна лікарня» Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, третя особа - Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Верховинська багатопрофільна лікарня» Верховинської селищної ради Верховинського району

Івано-Франківської області (далі - КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня»), третя особа - Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області, у якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня»виконання рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2015 року про поновлення на роботі за період з 21 квітня 2017 року до 30 червня 2021 року в сумі 1 000 143, 13 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 01 листопада 2022 року Верховинський районний суд

Івано-Франківської області відмовив у задоволенні позов ОСОБА_1 .

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня» 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Постановою від 28 лютого 2023 року Івано-Франківський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року - без змін.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня» 15 000, 00 грн на відшкодування судових витрат.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 07 квітня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 27 квітня 2023 року Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу та надав заявнику строк для усунення її недоліків.

Заявник 06 травня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із копією касаційної скарги з додатками для іншого учасника справи.

Визначення заявником підстав касаційного оскарження

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначив те, що:

- (1) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-76цс12, від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, відповідно до яких затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення;

- (2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, за змістом яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати;

- (3) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, відповідно до яких правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації;

- (4) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, згідно з якими якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови у позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП України;

- (5) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, за змістом яких у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником;

- (6) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, щодо застосування статей 2, 13 ЦПК України;

- (7) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у системному взаємозв`язку статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 129, 129-1 Конституції України, статей 21, 29, 235, 236 КЗпП України, пунктів 8, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору»;

- (8) суди першої та апеляційної інстанцій не належно оцінили докази, наявні у матеріалах справи.

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначив ті підстави, які згадані у пунктах 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

ІІІ. ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ЩОДО ПОНОВЛЕННЯ СТРОКУ НА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

ОСОБА_1 зазначив, що постанова Івано-Франківського апеляційного суду ухвалена 28 лютого 2023 року, повний текст складено 07 березня 2023 року, копію постанови суду апеляційної інстанції він отримала засобами поштового зв`язку 15 березня 2023 року. На підтвердження цього факту надав конверт, яким, за його твердженням, суд апеляційної інстанції направив йому оскаржуване рішення.

Відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Суд виходить з того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними, зокрема, у тому випадку, якщо таке недотримання строків касаційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали скаржникові своєчасному зверненню з такою скаргою.

Аналіз змісту касаційної скарги, доданих до неї матеріалів, заяви про усунення недоліків касаційної скарги, доводів про поновлення строку на касаційне оскарження, а також незначний пропуск строку на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, дають підстави для висновків, що наявні підстави для його поновлення.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ЩОДО ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ Оскільки вимоги ухвали Верховного Суду виконані, касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, а наведені підстави касаційного оскарження відповідають положенням статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Судом не встановлено наявності достатніх й обґрунтованих підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги, а так само відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 389, 390, 392, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

Відкрити касаційне провадження у справі.

Витребувати із Верховинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 938/466/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Верховинська багатопрофільна лікарня» Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, третя особа - Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк тривалістю в двадцять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.

Провести попередній розгляд справи колегією у складі трьох суддів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак