Постанова

від 11.05.2023 по справі 308/2823/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2823/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 травня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого Джуги С.Д.

суддів Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року у складі судді Фазикош О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», про визнання недійними іпотечних договорів,-

в с т а н о в и в :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому після збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним п. 5.2.1. Іпотечного договору від 13.06.2007 № 157/23-2007, укладеного ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк»; визнати недійсним Іпотечний договір від 13.06.2007 № 157/23- 2007, укладений ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк»; визнати недійсним п. 5.2.1. Іпотечного договору № 44/23-2005 від 15.04.2005, укладеного ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством Промінвестбанк; визнати недійсним Іпотечний договір № 44/23-2005 від 15.04.2005, укладений ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством Промінвестбанк ; визнати недійсним п. 5.2.1. Іпотечного договору № 101/23-2007 від 28.04.2007, укладеного ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством Промінвестабанк; визнати недійсним Іпотечний договір № 101/23-2007 від 28.04.2007, укладений ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк».

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що в кінці 2018 їй стало відомо, що в забезпечення кредитного договору №73/8-07 від 11.06.2007, ОСОБА_2 13.06.2007 уклав з публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк» іпотечний договір № 157/23-2007. Згодом, публічне акціонерне товариство «Промінвестбанк» здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» відступлення своїх прав вимоги за Кредитним договором № 73/8-07 від 11.06.2007, та договором[ами] іпотеки, договором[ами] застави [та/або] договором[ами] поруки, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним Кредитним договором. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «Промінвестбанк» земельну ділянку в м. Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) в АДРЕСА_1 . Договір також передбачає, що «іпотекодержатель» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу в позасудовий порядок п. 5.2.1. В тексті договору п. 2.1.7. зазначено що предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності, що не відповідало дійсності.

Зазначає, що ОСОБА_1 з 19 серпня 2000 по 24.04.2012 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що за час перебування у шлюбі позивач з відповідачем набули спільне майно, зокрема спорудили автомагазин в АДРЕСА_1 , який оформили на відповідача ОСОБА_2 , та купили за спільні кошти земельну ділянку в м. Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, яку оформили на відповідача ОСОБА_2 як на приватного підприємця.

Вказує, що Іпотечний договір № 157/23-2007 від 13.06.2007 року та застереження про задоволення вимог іпотеко держателя були укладені без згоди позивача, що суперечило вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 65 СК , ст. 6 Закону України «Про іпотеку».

На думку позивача, наведені обставини є безумовною підставою для визнання недійсними Іпотечного договору від 13.06.2007 № 157/23-2007 та п. 5.2.1. Іпотечного договору від 13.06.2007 № 157/23-2007, який вважається окремим договором.

Окрім того, позивач зазначила, що в процесі підготовки до розгляду даної справи їй стало відомо, що крім договору № 157/23-2007 від 13.06.2007 року, сторони уклали ще кілька аналогічних договорів, з аналогічним порушенням чинного законодавства, та аналогічним порушенням її прав і без її відома. Так, в забезпечення кредитного договору № 13/4-05 від 05.04.2005, ОСОБА_2 15.04.2005 уклав з публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк» іпотечний договір № 44/23-2005. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «Промінвестбанк» об`єкт нерухомості (недобудований автомагазин) в АДРЕСА_1 . Договір також передбачає, що «іпотекодержатель» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу в позасудовий порядок п. 5.2.1. В тексті договору п. 2.1.7. зазначено що предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності, що не відповідало дійсності.

В забезпечення договору про іпотечний кредит № 47/8-07 від 22.04.07, ОСОБА_2 28.04.2007 року уклав з публічним акціонерним товариством Промінвестбанк іпотечний договір № 101/23-2007. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ Промінвестабанк земельну ділянку в м. Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010 в АДРЕСА_1 . Договір також передбачає, що «іпотекодержатель» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу в позасудовий порядок п. 5.2.1. В тексті договору п. 2.1.7. зазначено що предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності, що не відповідало дійсності.

Згодом, публічне акціонерне товариство «Промінвестбанк» здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» відступлення своїх прав вимоги за Кредитними договорами, та договорами іпотеки укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними Кредитними договорами.

Позивач зазначає, що наведені договори іпотеки та включений до них порядок позасудового врегулювання не відповідають вимогам закону і підлягають визнанню недійсними з підстав зазначених у позовній заяві.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», про визнання договору іпотеки та договору про позасудовий порядок реалізації іпотечного майна недійсними - задоволено.

Визнано недійсним п. 5.2.1. Іпотечного договору від 13.06.2007 № 157/23-2007, укладеного ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №2445;

визнано недійсним Іпотечний договір від 13.06.2007 № 157/23-2007, укладений ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №2445;

визнано недійсним п. 5.2.1. Іпотечного договору № 44/23-2005 від 15.04.2005, укладеного ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №622;

визнано недійсним іпотечний договір № 44/23-2005 від 15.04.2005, укладений ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №622;

визнано недійсним п. 5.2.1. Іпотечного договору № 101/23-2007 від 28.04.2007, укладеного ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №1569;

визнано недійсним іпотечний договір № 101/23-2007 від 28.04.2007, укладений ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №1569.

Вирішено питання по судовим витратам.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2020 року виправлено описку в резолютивній частині рішення зазначивши вірну дату посвідчення приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботі А.В., Іпотечного договору № 44/23-2005 укладеного ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промисловоінвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») який зареєстровано в реєстрі за №622, а саме: «05.04.2005 року» замість помилково вказаної «15.04.2005 р.».

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання недійсними іпотечних договорів. Суд невірно застосував норми матеріального права, зокрема ч.4 ст.65 СК України, яка регулює наслідки укладення одним із подружжя угоди в інтересах сім`ї. Судом не було проаналізовано, яким чином було придбано майно, з приводу права власності на яке виник спір, не враховано, що майно є особистою власністю ОСОБА_2 , а також не враховано, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судове засідання представник апелянта в черговий раз не з`явився, про дату час, місце розгляду справи належним чином повідомлений.

05.05.2023 року представник апелянта надіслав суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена.

Однак, в час призначення розгляду справи представник апелянта на зв`язок в режимі відеоконференцї не вийшов, надіслав суду письмове клопотання, в якому просив у випадку відсутності з ним зв`язку провести судове засідання у його відсутності.

На підставі ст. 372 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Кудільчак О.В., представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Павліченко О.В. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та представника відповідача, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи і підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори укладені без нотаріально посвідченої згоди позивача, як співвласника майна, яке є предметом іпотеки, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними.

З такими висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу.

Згідно положень ч.1ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка в м. Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) в АДРЕСА_1 , що підтверджено рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.03.2005 у справі 2-1992/05, копією свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 15.11.2005, та копією Державного акту на право власності на земельну ділянку зареєстровану за актовим записом №0104070000396, виданим 21.09.2004 Ужгородською міською радою народних депутатів Закарпатської області на підставі договору купівлі-продажу ВВЕ №550288 від 01.07.2004, з якого також вбачається, що вказана земельна ділянка передана ОСОБА_2 як приватному підприємцю.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з ЗАТ Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк (ПАТ «Промінвестбанк») укладено договори, а саме: договір про іпотечний кредит №73/8-07 від 11.06.2007 та іпотечний договір до нього №157/23-2007 від 13.06.2007; посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №2445; кредитний договір №13/4-05 від 05 квітня 2005 та іпотечний договір №44/23-2005 від 05.04.2005, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №622; договір про іпотечний кредит №47/8-07 від 27.04.2007 та договір іпотеки №101/23-2007 від 28.04.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В., зареєстрований в реєстрі за №1569, що підтверджено копіями вказаних договорів.

Відповідно змісту вищезгаданих іпотечних договорів відповідачем ОСОБА_2 передано в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку в м. Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) в АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 5.2.1. іпотечного договору №157/23-2007 від 13.06.2007,іпотечного договору №44/23-2005 від 05.04.2005,іпотечного договору №101/23-2007 від 28.04.2007 року,позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено шляхом: продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь якій особі на підставі договору купівлі продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; продажу Іпотекодавцем (або за його дорученням, оформленим відповідною довіреністю іпотекодержателем) Предмету іпотеки третій особі на користь Іпотекодержателя; прийняття Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателем (із погашенням іпотекодавцем за рахунок коштів, отриманих від Іпотекодержателя внаслідок такого прийняття зобов`язань за кредитним договором, або без проведення погашення у такий спосіб); шляхом продажу Предмету іпотеки на біржі (з аукціону, публічних торгів); іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації Предмету іпотеки законодавством.

З 19 серпня 2000 року по 24.04.2012року позивач ОСОБА_1 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ними набуто об`єкт нерухомості - автомагазин в АДРЕСА_1 ., який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_3 та земельну ділянку в м. Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, які оформлена на відповідача ОСОБА_2 , як приватного підприємця.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, яке відповідно до вимог ст.150 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного суд України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту) незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України та Закону України «Про підприємництво».

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним сумісним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання одним із подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

При цьому, суд враховує, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Суд враховує, щомайно фізичної особи підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єктспільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України (аналогічну правову позиціювисловив Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі 6-1327цс15).

При цьому, Верховний Суд в Постанові від 05.09.2018 р. у справі 61-27567св 18 зазначив, що майно фізичної особи-підприємця вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте за час зареєстрованого шлюбу, за умови, що воно було придбане за рахунок належних подружжю коштів. При цьому, у разі якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Таким чином розділено належність до спільної сумісної власності та особливості розподілу такої власності.

У даній справі, має місце вирішення питання віднесення до спільної сумісної власності, а не його розподілу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачами не подано доказів і не доведено факт придбання спірного майна за кошти, отримані внаслідок комерційної діяльності як фізичної особи підприємця відповідача ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення №53 Ужгородської міської ради від 14.05.2003 року земельна ділянка була надана в оренду ОСОБА_2 строком на два роки з правом викупу саме для будівництва автомагазину по АДРЕСА_1 , а рішенням №332 Ужгородської міської ради від 04.06.2004 року йому вирішено продати вказану земельну ділянку і таку він набув на підставі договору купівлі продажу від 01.07.2004 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.03.2005 року, яке набрало законної сили встановлено, що готовність об`єкта автомагазину, згідно довідки КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» №1400 від 22.02.2005 року КП була 82%, а договори іпотеки було укладено 05.04.2005, 13.06.2007, 28.04.2007.

Таким чином, автомагазин був фактично побудований до укладення іпотечних договорів, до укладення іпотечних догорів вказане нерухоме майно набуто ОСОБА_2 у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , та передано його в іпотеку ОСОБА_2 ,як фізичною особою, а не як фізичною особою підприємцем.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказане майно є спільною сумісною власністю колишнього поружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За вимогами частин першої, другої статті 369ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Стаття 578ЦК України та частина друга статті 6 Закону № 898-IVпередбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Відповідно висновку Верховного Суду України у постанові від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12 відповідно до статті 578 ЦК України, а також спеціальної норми - частини другої статті 6Закону №898-IV майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.За нормами частини четвертої статті 203ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом і недодержання вимог цієї норми відповідно до частини першої статті 215ЦК України є підставою недійсності правочину.

Тобто якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №372/504/17 зробила висновок, згідно з яким відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215ЦК України надаєіншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що оспорювані договори укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Промінвестбанк» без нотаріально посвідченої згоди позивача ОСОБА_1 , яка є співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України.

Дані висновки суду не спростовані і в ході апеляційного розгляду справи.

За клопотанням апелянта ТОВ «Кредитні ініціативи» від приватного нотаріуса були витребувані нотаріальні справи щодо посвідчення оспорюваних договорів на предмет перевірки наявності нотаріально посвідченої згоди позивача на передачу майна в іпотеку.

З надісланих копій нотаріальних справ вбачається, що в них міститься заява від 05.04.2005р., укладена від імені ОСОБА_1 , згідно якої вона дає свою згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_4 незвершеного будівництвом автомагазину 82% готовності, набутого ними у шлюбі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та від 13.06.2007р., згідно якої вона дає свою згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_4 автомагазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відомості щодо земельної ділянки, яка передана в іпотеку, в нотаріальній справі відсутні.

Позивач ОСОБА_1 заперечила свій підпис на даних заявах та заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою суду від 27.09.2022 року було задоволено. Однак, через відсутність додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, суду надіслано повідомлення №4090-Е від 23.02.2023 про неможливість надання висновку.

З приводу заяв від 05.04.2005р., та 13.06.2007р., колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до ст.65 СК України, ст.6 Закону України «Про іпотеку», п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 №20/5, яка діяла на момент складення даних заяв, (надалі Інструкція) правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують обов`язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про нотаріат», в редакції на момент складення даних заяв, справжність підпису на документах є нотаріальною дією, яка вчиняється в державних нотаріальних конторах та приватним нотаріусом.

Згідно із ст. 52 «Про нотаріат», в редакції на момент складення даних заяв, усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно доп.5Інструкції нотаріальнідії вчиняютьсянотаріусами Україниз використаннямспеціальних бланківнотаріальних документів(далі-спеціальні бланки). Наспеціальних бланкахвикладаються примірники,зокрема: правочинів, для яких чинним законодавством установлено обов`язкову нотаріальну форму (крім засновницьких договорів та установчих актів);

Зазначені нотаріальні дії виконані без використання спеціального бланка, є нечинними.

На спеціальних бланках виконуються всі примірники документів, за винятком примірника, який залишається у справах нотаріуса або державного нотаріального архіву. На цьому примірнику нотаріус указує серію та номери використаних на нотаріальну дію спеціальних бланків. Серія та номер використаного бланка зазначаються також у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій у графі "Зміст нотаріальної дії".

Таким чином засвідчення справжності підпису на заяві другого подружжя про згоду на укладення угоди щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, є: нотаріальною дією; така нотаріальна дія повинна бути вчинена на спеціальному бланку; на примірнику бланка, який залишається у нотаріуса повинно бути указано серію та номер використаних на дану нотаріальну дію спеціального бланку; така нотаріальна дія реєструється в реєстрі нотаріальних дій.

З змісту та форми заяв від 05.04.2005р. та 13.06.2007р., та копій з Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій за 2005р. та 2007 р. вбачається, що такі не відповідають вищевказаним вимогам закону, в них відсутні дані, які б підтверджували вчинення вказаної нотаріальної дії, реєстрацію її в реєстрі нотаріальних дій.

З врахуванням вищенаведеного, дані заяви не є належними, допустимими достовірними та достатніми доказами, які б підтверджували згоду позивача ОСОБА_1 , як співвласника майна, на передачу в іпотеку майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно і обґрунтовано задовольнив заявлений позов. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 22 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: