Постанова

від 15.05.2023 по справі 530/1790/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 530/1790/21 Номер провадження 22-ц/814/2212/23Головуючий у 1-й інстанції Должко С.Р. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О.І., Прядкіної О. В.,

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «РУШ» - адвоката Ляш Сергія Володимировича

на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року у складі судді Должка С. Р.

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до магазину косметики «EVA», Товариства з обмеженою відповідальністю «РУШ», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: Відділення поліції № 4 Полтавського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області в особі офіцера дільничної служби відділення поліції № 4 Полтавського районного УП ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції Повивайло Андрія Валентиновича про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

У листопаді2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до магазину косметики «EVA», ТОВ «РУШ», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: Відділення поліції № 4 Полтавського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області в особі офіцера дільничної служби відділення поліції № 4 Полтавського районного УП ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції Повивайло А. В. про захист прав споживачів.

Позов мотивовано тим, що 26.11.2021, отримавши на вайбер свого телефону повідомлення від відправника «EVA uа», в якому повідомлялося про акцію «гарячі знижки на продукцію в мережі магазинів EVA від 26-28 листопада», вона відвідала магазин косметики EVA, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вибравши потрібний товар вона підійшла до каси, за касою розрахункових операцій стояла фізособа наділена повноваженнями адміністратора магазину, яка поставила умову перед споживачем, що товар буде відпущений тільки у тому випадку коли ОСОБА_1 вдягне лицевий аксесуар у вигляді маски, та після заперечень позивача викликала наряд поліції.

Посилаючись на те, що згідно статті 64 Конституції України за відсутності введених в Україні або окремих її місцевостях режимів воєнного або надзвичайного стану права громадян не можуть обмежуватись постановою КМУ, яка є лише підзаконним актом, прийнятим всупереч Конституції України, позивач просила суд стягнути з ТОВ «РУШ» та магазину косметики «EVA» на її користь суму моральної шкоди у розмірі 15350 грн, суму штрафу в розмірі 9 350 грн з кожного, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «РУШ» в особі засновника і власника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 6 500 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ТОВ «РУШ» в особі засновника і власника ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 245,16 грн.

В іншійчастині позовнихвимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, представник ТОВ «РУШ» - адвокат Ляш С. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що посилання на неконституційність встановлених Кабінетом Міністрів України обмежень прав і свобод громадян у зв`язку з введенням по всій території України карантину не відповідають дійсності, оскільки на сьогоднішній день відсутнє рішення Конституційного Суду України, яким би було визнано постанову КМУ № 1236 від 09.12.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з приводу запровадження на території України карантину та встановлення карантинних обмежень такою, що не відповідає Конституції України.

Вказує, що позивач, як будь-який громадянин України, виконуючи чинні встановлені протиепідемічні норми та не порушуючи при цьому законодавство, незнання якого не повинно звільняти від відповідальності, мала б перед відвідуванням закладу торгівлі одягти засіб індивідуального захисту, чого нею зроблено не було. Натомість, позивач, порушуючи норми карантину, вчиняючи адміністративне правопорушення, зайшла до магазину та почала наражати оточуючих та перебуваючих на той час в торговельному залі відвідувачів на небезпеку.

Зазначає, що вимога працівника магазину «EVA» щодо необхідності перебування відвідувачів в магазині в масці пов`язана виключно з виконанням норм чинного законодавства та жодним чином не порушувала конституційні права споживачів, а навпаки, такі особи, які відмовляються дотримуватися обмежувальних протиепідемічних заходів, порушують чинне законодавство України та, найголовніше, ставлять під загрозу життя та здоров`я оточуючих людей.

Наголошує, що позивач не надала жодних доказів, які б вказували на заподіяння їй моральної шкоди, не довела факту завдання їй моральної шкоди, протиправності дій відповідача (працівниками магазину «EVA», ТОВ «РУШ»), причинного зв`язку між зазначеними фактами, та відповідними негативними наслідками, які настали, а тому доводи позивача про спричинення їй моральних страждань, зміну стану життєвих стосунків та зниження ступеню престижу, заподіяння психологічного стресу, тощо, жодним чином не доведені позивачем в ході судового розгляду справи.

Виконання відповідачем та його працівниками вимог обмежень, встановлених постановами КМУ, не є посяганням на права та свободи громадян, не є дискримінаційними, а вимога обслуговування працівниками магазину клієнтів з вдягнутою на обличчя захисною маскою є виконанням встановлених обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби, спричиненої COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 прибула до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , з метою придбання акційних товарів, про наявність яких їй стало відомо з смс-повідомлення на Вайбер її телефону від відправника «EVA uа» згідно акції «гарячі знижки на продукцію в мережі магазинів EVA від 26-28 листопада».

Обравши потрібний товар, позивач підійшла до каси розрахункових операцій, проте адміністратор магазину ОСОБА_3 відмовила їй у розрахунку через відсутність у ОСОБА_1 засобу індивідуального захисту у вигляді маски.

Зважаючи на відмову ОСОБА_1 вдягнути засіб індивідуального захисту, персонал магазину викликав поліцію.

На вимогу співробітника Зіньківського ВП, який прибув на виклик, про порушення ОСОБА_1 правил карантину та необхідність вдягти захисну маску, позивач відповіла відмовою.

Після цього ОСОБА_1 самостійно викликала ще один наряд поліції, по прибуттю якого поліцейський відібрав пояснення у ОСОБА_1 щодо ситуації, яка склалася.

Згідно талону-повідомлення єдиного обліку № 3518 заява ОСОБА_1 прийнята та зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку) Відділення поліції № 4 (м. Зіньків) Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області за № 3518 (а. с. 12, т. 1).

Листом Відділення поліції № 4 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області від 16.12.2021 за № 7975/115/120/03/08-2021 ОСОБА_4 повідомлено, що її звернення з приводу відмови невідомої жінки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » одягти захисну маску зареєстровано в ІТС ІПНП (ЄО) заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події у ВП № 4 Полтавського РУП ГУНП за № 3517 від 26.11.2021. Проведеною перевіркою встановлено, що в даній події відсутній склад кримінального та адміністративного правопорушення. Матеріали перевірки в частині прав споживачів направлено до ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області (а. с. 63-64, т. 1).

Оскільки позивачу було відмовлено у придбанні товару без одягненої захисної маски, вона звернулася до працівника поліції, який придбав їй обраний товар, розрахувавшись належною ОСОБА_1 карткою АТ КБ «Приватбанк», про що було видано чек № 009861 від 26.11.2021 о 14:56:36 на суму 31,99 грн (а. с. 137, т. 1).

Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 49 Конституції України вказано, що кожен має право на охорону здоров`я та медичну допомогу. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Держава також забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначені Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III (далі - Закон № 1645-III).

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону № 1645-III карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів).

Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.

На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 23 Розділу X «Прикінцеві положення» вказаного Закону тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.

11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року був встановлений карантин на всій території України, який неодноразово продовжувався постановами Кабміну та діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 вказаної постанови на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме: забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.

Статтею 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постави і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

За змістом частини першої статті 52 даного Закону постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанови Кабінету Міністрів України, якими введено та неодноразово продовжувався карантин на території України, офіційно опубліковані, тобто є чинними, а тому підлягають виконанню.

09 травня 2020 року постановою Головного державного санітарного лікаря України затверджено Тимчасові рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів при торгівлі продовольчими (окрім ринків) та непродовольчими товарами на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Тимчасові рекомендації розроблені з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) під час торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами та повинні враховуватися суб`єктами господарювання з метою запобігання ускладненню епідемічної ситуації.

В підпункті 4 пункту 4 постанови зазначено, що допуск відвідувачів та перебування у закладі дозволяється лише у респіраторі або захисній масці, так щоб були покриті ніс та рот.

Крім того, Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-XII (далі - Закон № 4004-XII) врегульовано суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначено відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, а також встановлено порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно до статті 1 даного Закону санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Статтею 46 Закону № 4004-XII встановлена адміністративна відповідальність та фінансові санкції за порушення санітарного законодавства.

Так, згідно з пунктами «е», «ж» частини другої статті 46 вказаного Закону у редакції Закону № 1113-IX від 17.12.2020 до підприємств, підприємців, установ, організацій, які порушили санітарне законодавство, застосовуються такі фінансові санкції:

- за допуск особи у громадські будинки, споруди, де здійснюється обслуговування населення, та громадський транспорт у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без попередження, донесеного в будь-якій формі та в будь-який спосіб, про необхідність одягнути засіб індивідуального захисту органів дихання, зокрема респіратор або захисну маску, що закриває ніс та рот, у тому числі виготовлені самостійно, та/або за відсутність реагування на перебування в таких місцях осіб без вдягнутих засобів індивідуального захисту (усне зауваження про необхідність одягнути засіб індивідуального захисту, припинення обслуговування, виклик представника Національної поліції з повідомленням про адміністративне правопорушення) юридична особа, фізична особа-підприємець сплачують штраф у розмірі від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за обслуговування споживачів у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівниками суб`єктів господарювання та/або безпосередньо фізичною особою-підприємцем без вдягнутих засобів індивідуального захисту органів дихання, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, юридична особа, фізична особа-підприємець сплачують штраф у розмірі від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 (із подальшими змінами та доповненнями) залежно від епідемічної ситуації на території України в цілому або на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя встановлюється «зелений», «жовтий», «помаранчевий» або «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки).

Згідно пунктів3,12вказаної постановиз 24.02.2021на територіїУкраїни буловстановлено «жовтий»рівень епідемічноїнебезпеки,відповідно доякого забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, та діяльність суб`єктів господарювання, у яких обслуговуються покупці без одягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, захисних масок або респіраторів, які закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, за винятком обслуговування за межами будівлі суб`єкта господарювання (через вікна видачі, тераси тощо).

13квітня 2021року згідноз рішеннямДержавної комісіїз техногенно-екологічноїбезпеки наПолтавщині запровадженообмеження «червоної»карантинної зони,а з23вересня 2021року впроваджено «жовту» карантинну зону через поширення коронавірусної інфекції.

За оновленими індикаторами визначення рівнів епідемічної небезпеки, які 7 жовтня 2021 року було оприлюднено на сайті МОЗ, Полтавська область опинилася у «помаранчевій» зоні.

Під час дії помаранчевого рівня епідеміологічної небезпеки продовжують діяти правила жовтої та зеленої епідеміологічних зон.

Таким чином, встановлена постановою Кабінету Міністрів України заборона на території України перебування в громадських будинках і спорудах, де здійснюється обслуговування населення, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, що знайшло відображення і у Законах України щодо захисту населення та протидії поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), не є обмеженням конституційних прав і свобод громадян, а є профілактичним заходом, що має на меті захист життя і здоров`я кожної людини, право на яке гарантоване статтями 27, 49 Конституції України.

Враховуючи обставини справи та наведені норми закону, дії працівників відповідача в частині пред`явлення до позивача вимоги про необхідність перебування у приміщенні магазину із вдягнутим засобом індивідуального захисту (захисній масці), що закривають ніс та рот, регламентовані положеннями Конституції України, Законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 від 11.03.2020, «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» № 255 від 02.04.2020, «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co-V-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» № 392 від 20.05.2020, постанови Головного державного санітарного лікаря України № 17 від 09.05.2020.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції наявність законодавчо встановлених обмежень під час дії карантину, запровадженого компетентним органом з метою запобігання поширенню гострої респіраторної коронавірусної інфекції COVID-19, не врахував та припустився нечуваних висновків, які не відповідають Конституції та законам України.

Зазначивши, що постанова про введення карантину є незаконною та не підлягає виконанню і на підставі статті 60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину, суд вступив у суперечку із Конституцією України, відповідно до статті 117 якої Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання, а стаття 68 покладає на кожного обов`язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

При цьому суд не збагнув, що органом судової юрисдикції, до виключної компетенції якого належить вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, - Конституційним Судом України невідповідність Конституції України постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», та постанови Головного державного санітарного лікаря України «Про затвердження Тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів при торгівлі продовольчими (окрім ринків) та непродовольчими товарами на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» не визнавались, а рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) стосується окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами щодо заробітної плати та грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), які на спірні правовідносини не поширюються.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За змістом статей 15, 16, 23 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як спосіб захисту порушених цивільних прав та інтересів, здійснюється у разі спричинення особі втрат немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У деліктних правовідносинах доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування, так як необхідно довести сукупність всіх складових цивільно-правової відповідальності (делікту).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач обґрунтувала завдану їй моральну шкоду та необхідність її відшкодування порушенням її прав як споживача згідно статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 23 ЦК України.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено права споживачів, а також механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Так, частиною другою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з тим, положення частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» мають застосовуватися в сукупності з положеннями пункту 5 частини першої статті 4 цього Закону, відповідно до яких споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до статті 711 ЦК України шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу. Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені параграфом 3 глави 82 ЦК України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо така завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправної поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як заподіяння їй моральної шкоди, так протиправності дій відповідача, працівники якого діяли в межах чинного законодавства та прав позивача не порушували, що виключає відшкодування шкоди.

За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, як незаконного та необґрунтованого, та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України не переглядається апеляційним судом.

За правилами статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Проте, оскільки порушення прав позивача ОСОБА_1 по справі не встановлено, понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «РУШ» - адвоката Ляш Сергія Володимировича задовольнити.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РУШ» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1362 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна