Постанова

від 24.05.2023 по справі 377/49/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 377/49/23 Головуючий у суді І інстанції Малишенко Т.О.

Провадження № 22-ц/824/5920/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 23 січня 2023 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 24 листопада 1987 року по 29 серпня 1990 року, яка входила до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).

Посилавсяна те, що встановлення цього факту необхідно йому для отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4категорії, що проживав в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 23 січня 2023 року у відкритті провадження відмовлено на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції в ішому складі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що предметом розгляду даної заяви є отримання посвідчення особи, потерпілої від наслідків Чорнобильської катастрофи, оскільки заявник просив встановити факт його місця проживання в певному місці та в певний час, що відповідає вимогам статті 315 ЦПК України. Зазначені обставини також встановлені у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2020 року у справі № 320/1150/22.

Відзив заінтересованої особи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, заявник надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 рокукожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Судом встановлено, що у січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просив встановити факт його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 24 листопада 1987 року по 29 серпня 1990 року, яка воходила до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).

В обгрунтування своїх вимог зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Біла Церква та проживав разом з батьками по АДРЕСА_1 до переїзду 29 серпня 1990 року в м. Славутич Київської області, де наразі зареєстрований і проживає. Але з побутових причин та необізнаності батьків він не був зареєстрований за місцем фактичного проживання в м. Біла Церква після народження, хоча це місто було віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. Встановленя факту проживання в цій зоні у певний період часу необхідно йому для того, щоб отримати посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, а саме надати документи для підтвердження свого проживання у зоні радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років. Іншої можливості, окрім як у судовому порядку встановити факт проживання на території зони посиленого радіологічного контролю у вказаний період, в нього немає.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку вбачається спір про право на отримання пільгової пенсії, а це є адміністративнивним спором. Крім того норми законодавчих актів передбачають позасудовий порядок встановлення таких фактів і лише відмова відповідного органу в установленні факту, видачі посвідчення, довідки та інше може бути розглянута в судовому порядку з дотримання юрисдикції спору.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Усудовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» містяться роз`яснення про те, що суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

У зазначеній справі, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, просив встановити факт його проживання за відповідною адресою у місцевості, яка згідно з переліком населених пунктів, відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Як на підставу звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту проживання у місцевості, яка згідно з переліком населених пунктів відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення вказаного факту необхідно йому для того, щоб отримати посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, а саме подати документи до відповідного органу для підтвердження свого проживання у зоні радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років.Крім того, зазначав, що вказаний факт має для нього юридичне значення, відповідно, може бути встановлений в судовому порядку.

Водночас ОСОБА_1 не вказував, що встановлення факту проживання особи за відповідною адресою (на території зони посиленого радіоекологічного контролю) є необхідним йому для призначення пенсії.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений змістом частини першоїстатті 315 ЦПК України. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до зазначеного переліку не входить.

Разом з тим, згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України усудовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, проте відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами факти належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18), відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Таким чином, законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про який просить заявник. Відповідно ОСОБА_1 має можливість одержати документ, що засвідчує факт проживання у місцевості, яка згідно з переліком населених пунктів, відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, звернувшись до вищевказаних органів державної влади та органів місцевого самоврядування саме в позасудовому порядку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги заявника про встановлення факту проживання в певний час на території, яка згідно з переліком населених пунктів відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, оскільки для встановлення таких фактів передбачений інший позасудовий порядок.

Між тим, із заявлених вимог не вбачається, що між заявником і заінтересованою особою як суб`єктом владних повноважень виник спір з приводу призначення заявнику пенсії, в тому числі на пільгових умовах, що передбачено статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження з підстав наявності спору про право, помилково застосувавприписи частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави у даному випадку визначено у статті 186 ЦПК України.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Припис закону про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосуються як позовів (заяв, скарг), які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів (заяв, скарг), які взагалі не можуть розглядатися судами.

Тобто, розгляду у суді підлягає лише така справа, у якій заявлені вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як заяв, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих заяв, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у даній справі про встановлення факту, що має юридичне значення, проте помилився з мотивами такої відмови, у зв`язку з чим мотивувальну частину ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень заявника стосовно неможливості встановлення зазначеного факту в позасудовому порядку та оскарження у судовому порядку відповідного рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням норм про судову юрисдикцію. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2020 року у справі № 320/1150/22 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язанння вчинити певні дії не має преюдиціного значення для даної справи та не спростовує зазначені вище висновки, які грунтуютсья на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження №14-550цс18)

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в справі з мотивів, наведених в цьому судовому рішенні, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням нормпроцесуального права,а відтак не може бути залишена в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення їїмотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для розподілу судових витрат заявника у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги немає, оскільки як і в суді першої інстанції у відкритті провадження в справі відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.

Керуючись статтями 367, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 23 січня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину щодо підстави для відмови у відкритті провадження в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 травня 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній