Постанова

від 29.05.2023 по справі 2-219/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3454/23

Справа № 2-219/11

Головуючий у першій інстанції Івінський О.О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19.07.2022 року, постановлену під головуванням судді Івінського О.О., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

встановив:

08.07.2022 року боржник ОСОБА_1 звернулася до Котовського міськрайонного суду Одеської області суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (а.с.85-88).

Заява була обґрунтована тим, що ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31.01.2017 року ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа громадянина України на період, до погашення нею заборгованості. Звертаючись до суду із даною заявою, ОСОБА_1 стверджувала, що вказане обмеження перешкоджає їй вільно переміщатись за межі території України, а в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, їй вкрай важливо виїхати за територію України. Крім того, вказувала, що зобов`язання перед стягувачем нею виконано до його звернення до виконавчої служби, однак підтвердження цьому не збереглися. Тому, просила скасувати заходи обмеження її у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19.07.2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено (а.с.109-110).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19.07.2022 року, ухвалення нового судового рішення, яким задовольнити заяву, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.113-116)

У відзиві на апеляційну скаргу Подільський ВДВС у Подільському районі Одеської області, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19.07.2022 року - без змін (а.с.138-140).

Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.150, 154-155, 162).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку зі звільненням головуючого у справі судді ОСОБА_2 у відставку з посади судді, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 126/0/15-23 від 21.02.2023 року, з урахуванням службової записки у даній справі про заміну судді-доповідача, на підставі п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року (із змінами та доповненнями), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 року головуючий у справі суддя Гірняк Л.А. була замінена на суддю Сегеду С.М., суддів Комлеву О.С. і Сєвєрову Є.С. (а.с.157).

В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 267.04.2023 року суддів Комлеву О.С. та Сєвєрову Є.С. було замінено на суддів постійно діючої колегії Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М. (а.с.159).

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 18.05.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 29.05.2023 року.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше пів року (а.с.126), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 січня 2011 року, тобто більше ніж 12 років тому, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти у сумі 48001,65 грн. (а.с.11).

Постановами державного виконавця відкрито виконавче провадження АСВП №51221530, стягнено з боржника витрати виконавчого провадження, накладено арешт на майно боржника, проведені інші виконавчі дії.

Так, 27.01.2017 року в.о начальник Подільського МВДВС ГТУЮ в Одеській області Яворський Г.В., звернувся до Котовського міськрайонного суду Одеської області з поданням про оголошення розшуку боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06.02.2017 року, подання задоволено, об`явлено у розшук боржника ОСОБА_1 (а.с.25).

18 січня 2017 року головний державний виконавець Подільського МВДВС ГТУЮ в Одеській області Баланюк М.В. подав до Котовського міськрайонного суду Одеської області подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа.

Подання було мотивовано тим, що боржник ОСОБА_1 добровільно рішення не виконує, не вживає жодних заходів щодо його виконання, від сплати боргу ухиляється.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31.01.2017 року, тобто більше ніж 6 років тому назад, подання головного державного виконавця Подільського МВДВС ГТУЮ в Одеській області Баланюка М.В. було задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 на період, до погашення нею заборгованості (а.с.58).

Доказів того, що боржник ОСОБА_1 виконала судове рішення, та розрахувалася з позикодавцем ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

Разом з тим, 28 вересня 2018 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно до якого, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Відповідно дост. 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Так згідно до положень ч.ч. 5-8ст. 441 ЦПК Українисуд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Таким чином, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України розглядається як захід забезпечення виконання судового рішення.

За змістом ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» підставою для тимчасового обмеження в праві виїзду є дія неврегульованих зобов`язань.

Пункт 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» надає виконавцю право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

За змістом подання, воно внесено державним виконавцем внаслідок ухилення від виконання зобов`язання, в порядку вжиття заходів для виконання рішення суду. Державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, проведено інші виконавчі дії. Судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти на користь ОСОБА_3 , ухвалено 24 січня 2011 року, зобов`язання, покладені на ОСОБА_1 рішенням суду, не виконано.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що винесення державним виконавцем постанови від 28 вересня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», не є підставою для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Тобто, звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового його обмеження у праві виїзду за межі України.

Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про те, що скасування такого засобу обмеження боржника можливо тільки при виконанні останнім зобов`язань за певними виконавчими документами.

Крім того, апеляційний суд також критично відноситься до посилань заявниці ОСОБА_1 про те, що зобов`язання перед стягувачем нею виконано до його звернення до виконавчої служби, однак підтвердження цьому не збереглись, так як зазначені обставини є голослівними, не підтвердженими доказами, які є в матеріалах справи і самим стягувачем ОСОБА_3 , що в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для скасування обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Разом з тим, з відзиву Подільського ВДВС у Подільському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) вбачається, що станом на 16.08.2022 року боржником ОСОБА_1 до відділу ДВС підтвердження про відсутність заборгованості за виконавчим провадженням не надавались, кошти для погашення заборгованості на депозитний рахунок відділу ДВС не надходили (а.с.138-140).

Доводи апеляційної скарги висновків суду щодо відсутності підстав для тимчасового обмеження боржника в праві виїзду за межі України не спростовують. Неврегульовані зобов`язання мають місце, право виконавця просити тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань наявне. Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є заходом забезпечення виконання судового рішення, яке на протязі більше дванадцяти років не виконано.

Колегія суддів зазначає, що судова практика орієнтує суди на те, що під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії, бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у боржника є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об`єктивні обставини (непереборні сили, події тощо).

Разом з тим, заявницею ОСОБА_1 факт ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, не спростовано, відсутність можливості виконати (частково виконати) обов`язок не доведено, об`єктивних обставин, які б незалежно від боржника унеможливили вчинення реальних дій на виконання обов`язку, не встановлено.

Крім того, так як виконавче провадження пов`язане власне із захистом порушеного права ОСОБА_3 на повернення коштів, то таке обмеження переслідує легітимну мету, таке обмеження є необхідним в демократичному суспільстві, так як обов`язковість виконання рішення, яке набрало законної сили, є невід`ємним елементом сучасної демократичної держави і проявом реального захисту порушених прав людини, в даному випадку позикодавця ОСОБА_3 на отримання грошових коштів на підставі судового рішення.

Апеляційним судом не приймаються доводи ОСОБА_1 стосовно того, що їй вкрай важливо виїхати за територію України в зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, оскільки це не є підставою для задоволення заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Відповідно дост. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Обов`язковість виконання судового рішення є складовою принципу правової визначеності, а тому власне законні дії, які спрямовані на виконання рішення суду, є необхідними в демократичному суспільстві.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу постановлено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.8 ст.441 ЦПК України ОСОБА_1 має право повторно звернутись до суду із заявою про скасування заходів обмеження у праві виїзду за межі України, у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19.07.2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 29.05.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк