Рішення

від 10.05.2023 по справі 914/439/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2023 Справа № 914/439/23

м.Львів

за позовом: Комунального підприємства «Управління капітального будівництва «Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси», м.Дрогобич Львівської області

про стягнення попередньої оплати за договором підряду. Ціна позову: 213709,59 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участі секретаря Сосницької А.А.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Комунального підприємства «Управління капітального будівництва «Дрогобицької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» про стягнення попередньої оплати за договором підряду у розмірі 460647,77 грн., з якої: 246 938,18 грн. основного боргу, 19245,87 грн. 3% річних, 194463,72 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 07.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.03.2023.

08.03.2023,за вх.№5899/23, від представника позивача поступило клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі цивільної справи.

09.03.2023,за вх.№947/23, від представника позивача поступила заява про зменшення розміру позовних вимог від 08.03.2023, у зв`язку із поверненням відповідачем 246938,18 грн. невикористаного авансу згідно платіжних доручень від 10.02.2023 та від 07.03.2023, просить суд стягнути з відповідача 19245,87 грн. відсотків річних та 194463,72 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 09.03.2023 підготовче засідання відкладено на 05.04.2023.

03.04.2023, за вх.№8138/23, від позивача поступило клопотання про проведення підготовчого засідання 05.04.2023 без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 05.04.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.05.2023.

Позивач явки представника в судове засідання 10.05.2023 не забезпечив, подав заяву (вх.№11164/23 від 04.05.2023) про проведення судового засідання 05.04.2023 без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримав з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач явки представника в судове засідання 10.05.2023 не забезпечив.

Суд зазначає, що поштова кореспонденція (ухвали суду від 07.02.2023, від 09.03.2023, від 04.05.2023) яка надсилалася на адресу місцезнаходження відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» повернулася на адресу суду.

Суд звертає увагу, що ухвали суду надсилались відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Бориславська, 8, повернуті на адресу суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові конверти з Довідками Ф.20.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень, подати відзив на позовну заяву у встановлені ГПК України строки та забезпечити явку свого уповноваженого представника у судове засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за укладеним з КП «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради та ТОВ «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» Договом підряду № 18/10/2021 року від 18.10.2021, а саме щодо повернення невикористаної частини авансу у розмірі 246938,18 грн., отриманого від КП «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради на виконання умов договору.

У зв`язку з поверненням авансових коштів у розмірі 246938,18 грн., позивач заявою від зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача 19245,87 грн. 3% річних, 194463,72 грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив.

Обставини справи.

18.10.2021 року між КП «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради та ТОВ «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» було укладено Договір підряду № 18/10/2021 року за умовами якого підрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, упродовж 2021-2022 років виконати роботи, зазначені в проектно-кошторисній документації (і при потребі зі змінами, внесеними до неї), що виготовлена на об`єкт будівництва «Реконструкція стадіону «Галичина» на вул. Спортивній,2 у м. Дрогобич Львівської області під спортивно-тренувальний молодіжний комплекс» (Коригування) (згідно ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва»), а Замовник зобов`язується надати Підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Підрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що для виконання робіт надається попередня оплата (аванс).

Замовник може надавати Підряднику попередню оплату (аванс) для виконання робіт по об`єкту, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року № 1070 Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти". Розмір та строк попередньої оплати (авансу) визначаються головним розпорядником бюджетних коштів виходячи із необхідності, що обгрунтовується, зокрема виконанням робіт, помісячним розподілом бюджетних асигнувань, сезонністю робіт, про що складається додаткова угода до Договору. Підрядник, у разі отримання попередньої оплати (авансу), зобов`язується використати одержану попередню плату, протягом строку, визначеного головним розпорядником бюджетних коштів. Датою погашення попередньої оплати вважається дата підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за Формою КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3. По закінченні зазначеного терміну невикористані суми попередньої плати повертаються Замовнику.

Відсутність попередньої оплати не є підставою для перенесення Підрядником термінів завершення виконання робіт. Учасник у складі пропозиції надає згоду з умовами оплати за договором закупівлі, що передбачені даним розділом, а також орієнтовний план фінансування.

03 грудня 2021 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору підряду № 18/10/2021 року від 18.10.2021 року за умовами якої п.4.5 Договору був доповнений абзацом в наступній редакції: «Для придбання матеріалів, конструкції, обладнання, виробів Замовник сплачує підряднику аванс в розмірі до 30 % вартості річного обсягу робіт на строк не більше трьох місяців. Для отримання авансу Підрядник відкриває розрахунковий рахунок в органах державного казначейства.»

09 грудня 2021 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору підряду № 18/10/2021 року від 18.10.2021 року за умовами якої абзац 4 пункту 4.5 Договору був викладений наступній редакції : «Для придбання матеріалів, конструкції, обладнання, виробів Замовник сплачує підряднику аванс в розмірі до 30 % вартості річного обсягу робіт на строк не більше трьох місяців з терміном погашення у наступному бюджетному періоді. Для отримання авансу Підрядник відкриває розрахунковий рахунок в органах державного казначейства.»

Платіжним дорученням від 09.12.2021 року № 1 Позивач перерахував Відповідачу аванс згідно Договору від 18.10.2021 року № 18/10/2021 у сумі 2 000 000 гривень

В силу положень п.4.5 Договору невикористану суму авансу Підрядник повинен був повернути у строк до 09.03.2022 року.

Разом з тим Підрядником було погашено попередню оплату в розмірі 1 505 161,16 гривень, шляхом підписання актів приймання виконаних будівельних робіт від 07.03.2022р. №1-2 і від 03.08.2022р. №1-2.

Листом від 25.10.2022 року № 219 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою повернути 494 838,84 гривень невикористаного авансу, разом з тим відповідний лист повернувся на адресу Позивача без вручення його Відповідачу.

В подальшому Відповідачем було погашено попередню оплату в розмірі 247 900, 66 гривень, шляхом підписання актів приймання виконаних будівельних робіт №3-9 від 28.12.2022 року.

Умовами Договору підряду від 18.10.2021 року № 18/10/21 сторони погодили, що Підрядник, у разі отримання попередньої оплати (авансу), зобов`язується використати одержану попередню плату, протягом строку, визначеного головним розпорядником бюджетних коштів. Датою погашення попередньої оплати вважається дата підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3. По закінченні зазначеного терміну невикористані суми попередньої плати повертаються Замовнику. Пункт (.4.5 Договору). При цьому згідно умов Додаткових договорів аванс надавався на термін не більше 3 місяців.

Станом на момент подання позову відповідачем не було повернуто не використаного авансу в сумі 246 938,18 гривень.

В процесі розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно якої позивачем долучено докази повернення відповідачем 246938,18 грн. невикористаного авансу згідно платіжних доручень від 10.02.2023 та від 07.03.2023, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст.625 ЦК України 19245,87 грн. - 3 % річних та 194463,72 грн. - інфляційних втрат, за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Оцінка суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами положень статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір підряду №18/10/2021 від 18.10.2021, згідно пунктом 4.5 Договору передбачено, що для виконання робіт надається попередня оплата (аванс).

Матеріалами справи підтверджено оплату Позивачем Відповідачу авансу згідно Договору від 18.10.2021 року № 18/10/2021 у сумі 2 000 000 гривень згідно платіжного доручення від 09.12.2021 року № 1.

Належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт", КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати". Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховному Суду від 22.01.2019 у справі №922/1119/18, від 07.12.2018 у справі №910/23196/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань по договору на загальну суму 1753061,82 грн підтверджено матеріалами справи, зокрема, копіями актів приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в: за січень 2022 року від 07.03.2022, за серпень 2022 від 03.08.2022, за грудень 2022 від 28.12.2022 та копіями довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень, серпень, грудень 2022 року форми КБ-3 та, відповідно, використано авансовий платіж у розмірі 1753061,82 грн. Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в актах не зазначено.

Пункт 4.5 Договому №18/10/2021 від 18.10.2021 передбачає обов`язок повернення авансу у разі невикористання протягом трьох місяців. При цьому, враховуючи, що сторони укладали Договір відповідно до вимог законодавства про закупівлі, така вимога щодо повернення авансу є імперативною .

У ТОВ "АК «Трудові ресурси» виник обов`язок щодо повернення невикористаної частини авансу (246938,18 грн), отриманого від КП «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради за Договором.

В процесі розгляду справи Відповідач згідно платіжних доручень від 10.02.2023 та від 07.03.2023, повернув Позивача суму невикористаного авансу у розмірі 246938,18 грн., що зумовило подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 19245,87 грн. відсотків річних та 194463,72 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 19245,87 грн. відсотків річних та 194463,72 грн. інфляційних втрат. В частині зазначених позовних вимог відповідач жодних заперечень не висловив

За приписами ст.ст.76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та визнаються відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 2684,00 грн. покладається на відповідача.

Позивачем у позовної заяві наведеного попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, у якому зазначено, що Відповідачем понесено судові витрати на виплату гонорару в розмірі 8000грн. за Договором про надання правової допомоги від 27.12.2022р. №52.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії укладеного між Адвокатом Тунським Андрієм Романовичем (за Договором Адвокат) та Комунальним підприємством «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради (за Договором Клієнт) Договору про надання правової допомоги від 27.12.2022р. №52 (надалі Договір), за його умовами (п.1.1. Договору) правову допомогу надає Адвокат Тунський Андрій Романович, котрий має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Львівської області від 14.06.2017 року № 68, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 000632 від 14 липня 2017 року.

Відповідно до п.1.2. Договору правова допомога надається в господарській справі за позовом Комунальним підприємством «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради до ТОВ «АК «Трудові ресурси» про стягнення попередньої оплати за договором підряду.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що гонорар є формою винагороди Адвоката за надання правової допомоги Клієнту. За надання правової допомоги визначеної в п.1.2. Договору у суді першої інстанції Клієнт сплачує гонорар у розмірі 8000 гривень, що вносять на розрахунковий рахунок адвоката не пізніше дати першого судового засідання у цивільній справі визначеній у п.1.2..

Відповідно до п.5.5. Договору цей Договір укладений на невизначений строк і діє до повного виконання зобов`язань за Договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, підпис Клієнта завірено відтиском печатки юридичної особи Позивача.

Платіжним дорученням від 04.01.2023р. №6 Клієнтом перераховано Адвокату 8000грн. з призначенням платежу: «Оплата за надання правової допомоги згідно договору №52 від 27.12.2022 . Рахунок №2 від 30.12.2022.».

Тунський А.Р. є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Ордеру від 12.07.2021р. серії ВС №1085866.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Відповідачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність витрат в розмірі 8000грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/439/23 Господарським судом Львівської області.

Окрім того суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 126, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Бориславська, буд.8, ідентифікаційний код 38992487) на користь Комунального підприємства «Управління капітального будівництва «Дрогобицької міської ради» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, пл.Ринок, буд.20, ідентифікаційний код 04590317) 19245,87 грн. 3% річних, 194463,72 грн інфляційних втрат, 3205,64 грн. судового збору та 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 25.05.2023.

Суддя Кітаєва С.Б.