Постанова

від 01.02.2024 по справі 914/439/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2024 р. Справа №914/439/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Костерева О.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» від 17.07.2023

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2023 (повний текст рішення складено 25.05.23, суддя Кітаєва С.Б)

у справі № 914/439/23

за позовом Комунального підприємства «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси»

про стягнення попередньої оплати за договором підряду,

за відсутності представників сторін

02.02.2023 Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради (далі КП «Управління капітального будівництва»/комунальне підприємство) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» (далі ТОВ «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси»/товариство) 460647,77 грн. попередньої оплати за договором підряду, що складається з 246 938,18 грн. основного боргу, 19245,87 грн. 3% річних, 194463,72 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог комунальне підприємство покликалося на неналежне виконання товариством зобов`язань за договором підряду за № 18/10/2021 року від 18.10.2021, що полягало у не поверненні невикористаної частини авансу у розмірі 246938,18 грн., отриманого від КП «Управління капітального будівництва» на виконання умов договору. У зв`язку з поверненням авансових коштів у розмірі 246938,18 грн. в ході судового розгляду, позивач заявою зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь 19245,87 грн. 3% річних, 194463,72 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши позовні вимоги комунального підприємства разом із заявою про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Господарський суд Львівської області в рішенні від 10.05.2023 такі задоволив; з ТОВ «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» на користь позивача стягнув 19245,87 грн. 3% річних, 194463,72 грн. інфляційних втрат, 3025,64 грн. судового збору та 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

ТОВ «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» не погодилося з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржило його в апеляційному порядку, покликаючись на те, що вказане судове рішення ухвалене за неповного з`ясування всіх обставин справи, що, в розумінні ст. 277 ГПК України, є підставою для його скасування. В своїй апеляційній скарзі відповідач не заперечує порушення ним зобов`язань за договором підряду за № 18/10/2021 від 18.10.2021 щодо вчасного повернення авансового платежу, однак, зазначає, що таке порушення сталося внаслідок форс-мажорних обставин зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України. На переконання апелянта, з огляду на введення на всій території України воєнного стану, у відповідності до п. 8.1 укладеного між сторонами договору, він звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі й від відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, що безпідставно не враховано місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення. На підтвердження настання форс-мажорних обставин, відповідач покликається на лист Торгово-промислової палати України за № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Разом з тим, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції в рішенні не вказано періоди, за які позивачем було нараховано інфляційні та річні, що позбавило його можливості перевірити правильність таких нарахувань. Таким чином, товариство просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Процесуальний хід розгляду даної апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

В дане судове засідання сторони участі уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (ухвал суду) в їх електронні кабінети.

01.02.2024 на електронну адресу Західного апеляційного господарського суду надійшла заява від представника апелянта про відкладення розгляду справи, яка, в порушення ч. 8 ст. 42 ГПК України, не містить електронного підпису представника. Відтак, вказана заява не приймається до розгляду судом апеляційної інстанції.

Крім цього, судова колегія наголошує, що у відповідності до ч. 6, 8 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Стаття 43 ГПК України встановлює обов`язок для учасників судового процесу добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.

Враховуючи те, що ухвалою суду апеляційної інстанції про призначення до розгляду апеляційної скарги участь уповноважених представників в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія зазначає наступне:

18.10.2021 року між КП «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міської ради (замовник) та ТОВ «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» (підрядник) було укладено договір підряду № 18/10/2021 за умовами якого підрядник зобов`язався своїми силами і засобами та на свій ризик, упродовж 2021-2022 років виконати роботи, зазначені в проектно-кошторисній документації (і при потребі зі змінами, внесеними до неї), що виготовлена на об`єкт будівництва «Реконструкція стадіону «Галичина» на вул. Спортивній,2 у м. Дрогобичі Львівської області під спортивно-тренувальний молодіжний комплекс» (коригування) (згідно ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва»), а Ззамовник зобов`язався надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх.

В п. 4.5 договору сторони погодили, що для виконання робіт надається попередня оплата (аванс).

Замовник може надавати підряднику попередню оплату (аванс) для виконання робіт по об`єкту, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти».

Розмір та строк попередньої оплати (авансу) визначаються головним розпорядником бюджетних коштів виходячи із необхідності, що обґрунтовується, зокрема виконанням робіт, помісячним розподілом бюджетних асигнувань, сезонністю робіт, про що складається додаткова угода до договору. Підрядник, у разі отримання попередньої оплати (авансу), зобов`язується використати одержану попередню плату, протягом строку, визначеного головним розпорядником бюджетних коштів.

Датою погашення попередньої оплати вважається дата підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3. По закінченні зазначеного терміну невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику.

Згодом між сторонами було укладено додаткові угоди до договору підряду № 18/10/2021 від 18.10.2021 року:

-№ 3 від 03.12.2021 за умовами якої п.4.5 договору був доповнений абзацом в наступній редакції: «Для придбання матеріалів, конструкції, обладнання, виробів з сплачує підряднику аванс в розмірі до 30 % вартості річного обсягу робіт на строк не більше трьох місяців. Для отримання авансу підрядник відкриває розрахунковий рахунок в органах державного казначейства.»;

-№ 4 від 09.12.2021 року відповідно до якої абзац 4 пункту 4.5 договору було викладено наступній редакції: «Для придбання матеріалів, конструкції, обладнання, виробів замовник сплачує підряднику аванс в розмірі до 30 % вартості річного обсягу робіт на строк не більше трьох місяців з терміном погашення у наступному бюджетному періоді. Для отримання авансу підрядник відкриває розрахунковий рахунок в органах державного казначейства.»

Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2021 позивач платіжним дорученням за № 1 перерахував відповідачу 2000000 грн авансу згідно договору від 18.10.2021 року № 18/10/2021.

Таким чином, враховуючи зміст положень п. 4.5 договору (в редакціях додаткових угод за №3 та за № 4), невикористану суму авансу підрядник зобов`язаний був повернути у строк до 09.03.2022 року.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що підрядником було погашено попередню оплату в розмірі 1505161,16 грн, шляхом підписання відповідних актів приймання виконаних будівельних робіт від 07.03.2022 за №1-2 і від 03.08.2022 за №1-2.

Комунальне підприємство звернулося до товариства листом від 25.10.2022 року № 219 з вимогою повернути 494838,84 грн невикористаного авансу, проте вказаний лист повернувся на адресу позивача без вручення його товариству.

Згодом, в грудні 2022 відповідачем було погашено попередню оплату в розмірі 247900, 66 гривень, шляхом підписання актів приймання виконаних будівельних робіт від 28.12.2022 за № 3-9.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач, шляхом підписання відповідних актів приймання виконаних робіт, повернув позивачу 1753061,82 грн., таким чином залишились не повернутими 246938,18 гривень авансу.

Разом з тим, в ході розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідачем платіжними дорученнями від 10.02.2023 та від 07.03.2023 було повернуто позивачу 246938,18 грн. авансу, внаслідок чого останній звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 19245,87 грн - 3 % річних та 194463,72 грн. - інфляційних втрат, на підставі ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошових зобов`язань (розрахунок долучено до позовної заяви (а.с. 89 т. 1).

Оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Норми Цивільного кодексу України (ст. 16) та Господарського кодексу України (ст. 20) передбачають право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України)

Стаття 627 Цивільного кодексу України презюмує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли з договору підряду. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір підряду №18/10/2021 від 18.10.2021, пунктом 4.5 якого передбачено, що для виконання робіт надається попередня оплата (аванс).

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем відповідачу авансу згідно договору від 18.10.2021 року № 18/10/2021 у сумі 2000000 гривень згідно платіжного доручення від 09.12.2021 року за № 1.

Належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати». Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховному Суду від 22.01.2019 у справі №922/1119/18, від 07.12.2018 у справі №910/23196/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором підтверджено наявними в матеріалах справи копіями актів приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в: за січень 2022 року від 07.03.2022, за серпень 2022 від 03.08.2022, за грудень 2022 від 28.12.2022 та копіями довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень, серпень, грудень 2022 року форми КБ-3 та, відповідно до яких відповідачем використано авансовий платіж у розмірі 1753061,82 грн. Невикористаним залишився аванс в розмірі 246938,18 грн., який відповідач, у відповідності до п. 4.5 договору №18/10/2021 від 18.10.2021 мав повернути позивачу, однак не виконав такого обов`язку, що не заперечується ним в апеляційній скарзі.

Водночас, в ході розгляду справи судом першої інстанції товариство платіжними дорученнями від 10.02.2023 та від 07.03.2023 повернуло комунальному підприємству залишок невикористаного авансу в сумі 246938,18 грн., що зумовило подання позивачем до суду першої інстанції заяви про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 19245,87 грн. 3% та 194463,72 грн. інфляційних втрат.

Як вбачається з долученого позивачем до позовної заяви розрахунку, за невиконання відповідачем своїх зобов`язань позивач, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував йому:

-13246,91 грн. 3% річних та 163112,72 грн. інфляційних втрат за період з 10.03.2022 по 03.08.2022 на суму заборгованості 1096399,95 грн.;

- 5938,07 грн. 3% річних та 31351 грн. інфляційних втрат за період з 04.08.2022 по 27.12.2022 на суму заборгованості 494838,84 грн.;

- 60,89 грн. 3 % річних за період з 28.12.2022 по 30.1.2022 на суму заборгованості 246938,18 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Статтею 625 ЦК передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період.

При зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №924/534/19 та від 23.09.2021 у справі №924/2/21.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія встановила, що обрахунок 3% річних здійснений позивачем за відповідною формулою та є арифметично правильним. Разом з тим, досліджуючи розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що такий здійснювався позивачем з врахуванням часткового виконання робіт за авансовим платежем.

Розрахунок інфляційних втрат за період з 10.03.2022 по 03.08.2022 здійснений позивачем правильно та становить 163112,72 грн., проте, розрахунок інфляційних втрат наступного розрахункового періоду (з 04.08.2022 по 27.12.2022) мав здійснюватися з врахуванням зазначеної інфляційної складової попереднього періоду, тобто до суми заборгованості 494838,84 грн., яка існувала станом на початок нового розрахункового періоду, слід було додати інфляційну складову 163112,72 грн. попереднього розрахункового періоду (494838,84+163112,72=657951,56). Таким чином, інфляційні втрати за період з 04.08.2022 по 27.12.2022 мали розраховуватись від суми заборгованості з врахуванням інфляційної складової попереднього періоду 657951,56 грн. та становили б 46582,62 грн., що відповідає порядку розрахунку інфляційних втрат, який наведено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Отож, з врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 19245,87 грн. 3 % річних та 194463,72 грн. інфляційних втрат, в межах заявлених комунальним підприємством позовних вимог.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують підстав позову, оскільки факт порушення зобов`язань за договором підряду № 18/10/2021 від 18.10.2021 не спростований відповідачем та не заперечується останнім.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Щодо покликання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, який, на переконання апелянта, є підставою для його звільнення від відповідальності за порушення умов договору, суд зазначає наступне:

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Згідно з листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі статті 14 № Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим та не ставиться під сумнів його негативний вплив на здійснювану суб`єктом господарювання діяльність. Водночас, у постанові від 14 червня 2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

З огляду на наведене, твердження відповідача про те, що зазначений лист від 28.02.2022 є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору є помилковими.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на ту обставину, що відповідач в апеляційній скарзі не порушує питання перегляду рішення місцевого господарського суду в даній справі в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу, судова колегія не надає оцінку оскаржуваному рішенню в цій частині.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2023 у справі № 914/439/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутстафінгова компанія «Трудові ресурси» - без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 09.02.2024

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік