Ухвала

від 23.05.2023 по справі 917/326/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/326/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк»

на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.12.2022 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Мости»

до: 1) Лютенської сільської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк»,

3) Аграрного приватно-орендного підприємства «Великообухівське»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Миргородська районна державна адміністрація,

про визнання недійсним договорів оренди землі, визнання поновленими договорів оренди землі.

У судовому засіданні взяв участь представник ТОВ «Маяк» - Рой І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Мости» (далі - ТОВ «Нові Мости») звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просило суд:

1) визнати недійсним договір оренди землі від 02.09.2020, який укладено між Територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради (код ЄДРПОУ 210051119) як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маяк» (далі - ТОВ «Маяк») (код ЄДРПОУ 03771442) як орендарем, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031;

2) визнати недійсним договір оренди землі від 02.09.2020, який укладено між Територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради (код ЄДРПОУ 210051119) як орендодавцем та Аграрним приватно-орендним підприємством «Великообухівське» (далі - АПОП «Великообухівське») (код ЄДРПОУ 03772594) як орендарем, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059;

3) визнати поновленим договір оренди землі від 15.05.2008 щодо земельної ділянки площею 2,79 га за № 644-1 з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059 (зареєстрованого у Гадяцькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 за № 040835900384) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором оренди землі, вважаючи укладеною Додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (редакція додається);

4) визнати поновленим договір оренди землі від 15.05.2008 щодо земельної ділянки площею 3,07 га за № 650 з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031 (зареєстрованого у Гадяцькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 за № 040835900393) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором оренди землі, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (редакція додається);

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю захисту порушеного права ТОВ «Нові Мости» на користування земельними ділянками в судовому порядку шляхом визнання недійсними договорів оренди від 02.09.2020, укладених Лисівською сільською радою з ТОВ «Маяк» та АПОП «Великообухівське», як таких, що укладені з порушенням переважного права позивача на укладення (поновлення) договорів оренди та вимог закону. Крім того, позивач звертав увагу на наявність законодавчо визначених підстав для укладення додаткових угод до договорів оренди землі від 15.05.2008 між новим власником земельних ділянок - Лютенською сільською радою (правонаступник Лисівської сільської ради) та ТОВ «Нові Мости», яке має переважне право на поновлення договорів оренди відповідно до пункту 8 договорів оренди землі від 15.05.2008 та в силу положень статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.12.2022 у справі № 917/326/22 (Кльопов І. Г.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.20223 (Хачатрян В. С. - головуючий, судді Гетьман Р. А., Россолов В. В.), позов задоволено; визнано недійсним договір оренди землі від 02.09.2020, який укладено між територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради (код ЄДРПОУ 210051119) як орендодавцем та ТОВ «Маяк» (код ЄДРПОУ 03771442) як орендарем, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031; визнано недійсним договір оренди землі від 02.09.2020, який укладено між територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради (код ЄДРПОУ 210051119) як орендодавцем та АПОП «Великообухівське» (код ЄДРПОУ 03772594) як орендарем, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059; визнано поновленим договір оренди землі від 15.05.2008 щодо земельної ділянки площею 2,79 га за № 644-1 з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059 (зареєстрованого у Гадяцькому районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 року за №040835900384) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором оренди землі, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в редакції, що викладена у резолютивній частині рішення; визнано поновленим договір оренди землі від 15.05.2008 щодо земельної ділянки площею 3,07 га за № 650 з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031 (зареєстрованого у Гадяцькому районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 року за № 040835900393) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором оренди землі, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в редакції, що викладена у резолютивній частині рішення.

Судові рішення арґументовані тим, що смерть фізичних осіб-орендодавців не є підставою для припинення договорів оренди, а отже, договори оренди землі від 15.05.2008, укладені між фізичними особами та ТОВ «Нові Мости», відповідно до пунктів 8 цих договорів продовжували свою дію до 31.12.2017, тобто до закінчення строку, на який їх було укладено. При цьому суди звернули увагу на те, що 19.10.2016 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли», положення статті 19 Закону України «Про оренду землі» були доповнені частиною 6 такого змісту: «Якщо строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився у день або після смерті орендодавця, але до державної реєстрації права власності на земельну ділянку за новим власником (спадкоємцем), такий договір вважається продовженим (поновленим) до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або територіальної громади на таку земельну ділянку». Суди установили, що станом на час набрання чинності змін до статті 19 вищевказаного Закону України «Про оренду землі» (19.10.2016), орендні правовідносини за договорами від 15.05.2008 тривали впродовж строку, визначеного самими договорами до 31.12.2017, а в силу норми частини 7 статті 19 Закону України «Про оренду землі» (частина 6 статті 19 у редакції Закону від 19.10.2016) діяли до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або територіальної громади на земельну ділянку. При цьому суди звернули увагу на те, що аналогічна норма, спрямована на захист прав орендаря, викладена в статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент закінчення дії договорів оренди 31.12.2017), згідно з якою орендар може продовжувати користуватися земельною ділянкою навіть після закінчення строку дії договору, адже у зв`язку зі смертю власника ділянки і до визнання такого майна відумерлою спадщиною перебіг строку на поновлення договору зупиняється. Винятками можуть бути випадки, коли в договорі оренди прямо передбачено його припинення в разі настання смерті власника (стаття 15 Закону).

Водночас суди установили, що позивачем дотримано процедуру повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договорів на новий строк, а відповідачем-1, у свою чергу, порушено права позивача на реалізацію переважного права на оренду землі, визначеного статтею 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Такі обставини свідчать про наявність підстав для визнання недійсними договорів оренди землі б/н від 02.09.2020, укладених між територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради та ТОВ «Маяк» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031, та між територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради та АПОП «Великообухівське» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059, а також про наявність підстав для визнання поновленими договорів оренди землі від 15.05.2008 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цими договорами, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в редакції, викладеній у позовній заяві.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.12.2022 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.20223 № 917/326/22, ТОВ «Маяк» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.01.2021 у справі № 907/576/18, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 щодо застосовування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», а також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, щодо застосування положень статті 75 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Нові Мости» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

Лютенська сільська рада у письмових поясненнях зазначає про те, що обставини щодо припинення дії договорів оренди земельних ділянок від 15.05.2008 з 31.12.2017, встановлені у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі № 440/4622/20, у силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню під час розгляду цього спору.

Крім цього, Лютенська сільська рада надала на адресу Верховного Суду клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.

Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 15.05.2008 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Нові Мости» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 677-1, за умовами якого орендарю передано в користування земельну ділянку площею 2,49 га з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059, яка належала орендодавцю на праві власності.

Вказаний договір оренди зареєстровано у Гадяцькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 року за № 040835900384.

15.05.2008 між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Нові Мости» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 650, за умовами якого орендарю передано в користування земельну ділянку площею 3,07 га з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031, яка належала орендодавцю на праві власності.

Вказаний договір зареєстровано у Гадяцькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 року за № 040835900393.

Умови вказаних договорів від 15.05.2008 за своїм змістом є аналогічними.

Так, зокрема, у вказаних договорах оренди сторони передбачили наступне:

відповідно до пунктів 8 договорів їх укладено до 31.12.2017. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово чи іншим шляхом (збори, сходи, ЗМІ) орендодавця про намір продовжити його дію;

за умовами пунктів 39 договорів перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Права на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб;

договори набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації (пункти 42 договорів).

Отже, строк дії договорів від 15.05.2008 обчислюється з моменту державної реєстрації договорів (20.05.2008), а загальний строк дії орендних правовідносин складає 9 років 7 місяців та 11 днів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_1 .

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 29.11.2019 у справі № 526/1440/19 визнано відумерлою спадщину, що залишилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 та складається із земельної ділянки площею 2,49 га (цільове призначення - ведення особистого селянського господарства), що розташована на території Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, та передано вказану земельну ділянку у власність територіальної громади Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області (земельна ділянка № 677-1, кадастровий номер 5320484100:00:013:0059).

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 06.06.2019 у справі № 526/996/19 визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка складається із земельної ділянки (паю), яка розташована на території Лисівської сільської ради, площею 3,07 га та належала померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 037508, виданий на підставі рішення 4-ї позачергової сесії 24 скликання Лисівської сільської ради 24.09.2002 року, та передано вказану земельну ділянку у власність територіальної громади Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області (земельна ділянка № 650, кадастровий номер 5320484100:00:013:0031).

23.06.2020 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

26.06.2020 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

26.08.2020 позивачу стало відомо про те, що право власності на земельні ділянки, які є об`єктом оренди за вказаними вище договорами оренди землі, зареєстровано за територіальною громадою Лисівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

З метою реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), визначеного пунктами 8 договорів оренди землі від 15.05.2008 та статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивачем 09.09.2020 надіслано на адресу Лисівської сільської ради відповідні листи-повідомлення, до яких було долучено проєкт договору про зміну умов договорів оренди землі, щодо поновлення яких заявлено позов у даній справі.

Вказані вище листи з проєктами додаткових угод отримані Лисівською сільською радою 18.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

У визначений частиною 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» строк та до цього часу від Лисівської сільської ради жодних повідомлень про прийняте рішення щодо поновлення договорів оренди, зокрема заперечення у їх поновленні, на адресу ТОВ «Нові Мости» не надходило.

30.10.2020 ТОВ «Нові Мости» надіслало на адресу Лисівської сільської ради листи з проханням підписати додаткові угоди, які додавалися до листів-повідомлень про поновлення згаданих вище договорів оренди землі на той самий строк (9 років 7 місяців та 11 днів) і на тих самих умовах, які були передбачені договорами.

Вказані листи-повідомлення отримані Лисівською сільською радою 10.11.2020, однак станом на час звернення позивача до суду із даним позовом відомості про укладення відповідачем долучених до листів додаткових угод про поновлення договорів оренди землі у позивача відсутні.

Разом з тим судами установлено, що земельні ділянки, які є об`єктами оренди за договорами оренди землі від 15.05.2008, передані Лисівською сільською радою в користування третім особам на підставі укладених з ними договорами оренди землі, а саме:

- договір оренди землі б/н від 02.09.2020, який укладено між територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради (орендодавець) та ТОВ «Маяк» (орендар), щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031;

- договір оренди землі б/н від 02.09.2020, який укладено між територіальною громадою в особі Лисівської сільської ради (орендодавець) та АПОП «Великообухівське» (орендар), щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320484100:00:013:0059.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 907/576/18, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, щодо застосовування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» стосовно того, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. При цьому скаржник звертає увагу на те, що позивачем не доведено, а відповідачем спростовано факт належного виконання договорів оренди земельних ділянок від 15.05.2008 у частині сплати орендних платежів. Скаржник також звертає увагу на те, що позивач не надав до суду доказів про оплату орендної плати, а також доказів щодо користування спірними земельними ділянками, починаючи з 2018 року по теперішній час.

Так, у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 907/576/18 суд касаційної інстанції зазначив, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

При цьому Верховний Суд у наведеній справі № 907/576/18 визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими, оскільки позивачем не доведено, а відповідачем спростовано факт належного виконання договорів оренди земельних ділянок в частині сплати орендних платежів; крім того, зазначив, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту; вимоги позивача про визнання договорів оренди землі поновленими не можуть забезпечити захисту порушеного права позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, на незастосування висновків у якій посилався заявник касаційної скарги, суд касаційної інстанції зазначив, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

При цьому суд касаційної інстанції у зазначеній справі № 594/376/17-ц визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним і визнання договору оренди землі поновленим з підстав ненадання позивачем належних та допустимих доказів про відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проєктом додаткової угоди, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що позивач у цій справі (орендар земельної ділянки за договором) не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 (№ 530/121/17, провадження № 14-330цс18), на неврахуванні якої також наполягає скаржник, Суд виходив з того, що орендарем дотримано усі вимоги як загального, так і спеціального закону щодо переважного права на укладення договору оренди, оскільки особою, яка подала касаційну скаргу, не спростовано, що орендар належним чином виконував свої зобов`язання за договорами, вчасно та належно попередив орендодавців про свій намір продовжити орендні правовідносини, запропонував умови договорів оренди, які є аналогічними з умовами, передбаченими у договорах, про що не заперечували орендодавці, які не запропонували своїх умов щодо розміру орендної плати, а підписали договори на умовах орендаря.

При цьому у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Проте під час розгляду цієї справи № 917/326/22 суди достеменно встановили, що сукупність юридичних фактів, які свідчить про дотримання ТОВ «Нові Мости» порядку поновлення договорів оренди землі та про наявність у позивача переважного права на поновлення договорів оренди згідно зі статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Так, суди попередніх інстанцій у справі № 917/326/22, задовольняючи позовні вимоги, установили, що орендар ТОВ «Нові Мости» повідомило орендодавця в установлені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договорів оренди землі від 15.05.2008 на новий строк; до листів-повідомлень орендарем додано проєкти додаткових угод; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення; також відповідачем не спростовано належного виконання орендарем своїх обов`язків за договорами.

При цьому щодо посилання на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5320484100:00:013:0031 Фермерським господарством «Сіріус Агро» (далі - ФГ «Сіріус Агро») і договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 25.07.2018 № 12/0174-0650/2018, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2126 га, в тому числі і оскаржувану земельну ділянку площею 3,0697 га, кадастровий номер 5320484100:00:013:0031, апеляційний господарський суд відхилив, оскільки ФГ «Сipiуc Агро» не є стороною або учасником даного судового процесу, а користування належне чи неналежне ФГ «Сipiуc Агро» спірною земельною ділянкою не входить до предмета дослідження у даній справі з огляду на підстави та предмет позовних вимог, адже межею дослідження є обставини порушення прав позивача перед іншими особами на укладення договорів оренди землі на новий строк (поновлення договорів оренди землі).

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду хоча і стосуються поновлення договору оренди землі в порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі», проте правовідносини у цих справах очевидно не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи та сферу правового регулювання, а тому застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, а зазначені висновки не є релевантними.

Щодо посилань скаржника на те, що судами попередніх інстанцій порушено положення частини 4 статті 75 ГПК України та не взято до уваги висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені Верховним Судом у вказаних скаржником справах, не можуть вважатися встановленими обставинами в порядку частини 4 статті 75 ГПК України, оскільки є правовою оцінкою іншими судами встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому скаржник посилається на справу № 917/2041/20, на судові рішення в якій послалися суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї, проте без застосування до цієї справи положень статті 75 ГПК України. Тобто обставини, встановлені у справі № 917/2041/20, не було враховано судами попередніх інстанцій як преюдицію, а тому доводи скаржника про порушення положень частини 4 статті 75 ГПК України є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги в цілому (1) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права; (2) спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина 1 статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v.» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ «Маяк», згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у справі № 917/326/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ