Рішення

від 18.05.2023 по справі 372/1837/22

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1837/22

Провадження № 2-166/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

18 травня 2023 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Лимаренко О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши увідкритому судовомузасіданні уприміщенні Обухівськогорайонного судуКиївської областіцивільну справуза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності за правом спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання за ним права власності за правом спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння в якому просить скасувати державну реєстрацію речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори Коваленко Ларисою Олексіївною за індексним номером 53829185 від 31.08.2020 на підставі договору дарування 1-1553 від 31.08.2020 та витребувати у ОСОБА_3 вказане не6рухоме майно на користь ОСОБА_2 , визнати за останнім право власності на вказану квартиру за правом на спадкування.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 20.03.2017 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. посвідчений заповіт, яким ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2 належне йому конкретно визначене майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 04.11.2019 звернувшись до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко В.Ю. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 та в процесі олформлення вказаної спадщини, позивач дізнався про існування підробленого договору дарування, який начебто був вчинений спадкоємцем та ОСОБА_5 ще у 2011 році та вподальшому 03.10.2019 став підставою для реєстрації права власності за останнім з подальшим відчуженням шляхом укладення договору купівлі-продажу від 08.10.2019 на користь відповідача ОСОБА_4 та подальшим відчуженням шляхом укладення договору дарування від 31.08.2020 на користь ОСОБА_3 . Вважає, що нерухоме майно вибуло із володіння спадкодавця незаконно. Просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 23.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 19.09.2022 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 19.10.2022 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

Ухвалою суду від 23.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснив, що ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого ОСОБА_7 за заповітом, після смерті якого він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Після відкриття спадкової справи йому стало відомо, що нерухоме майно, яке йому заповідав ОСОБА_6 , а саме квартира за адресою АДРЕСА_2 яка після смерті заповідача повинна були перейти у його власність незаконно вибула із власності померлої особи. В наслідок підроблення договору дарування, який начебто був вчинений спадкодавцем та його сином ОСОБА_5 ще у 2011 році та 03.10.2019 року, тобто вже після смерті ОСОБА_6 , став підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_5 на вказану квартиру. Через 5 днів після реєстрації права власності, 08.10.2019 року останній відчужив за договором купівлі продажу спірне майно ОСОБА_4 , яка за договором дарування від 31.08.2020 року відчужила його ОСОБА_3 . Позивачу відомо, що ОСОБА_6 у заповіті 2017 року заповідав йому квартиру, нежиле приміщення, земельну ділянку та грошові кошти; ОСОБА_8 заповів житловий будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, а ОСОБА_9 - торговий павільйон та земельну ділянку. Вони всі між собою були в доброзичливих відносинах. Відповідач ОСОБА_4 працювала у спадкодавця домогосподаркою. Відповідно до листа Міністерства Юстиції України примірник договору дарування посвідченого 04.04.2011 за реєстровим №533 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. в архівних документах відсутній. Про договір дарування за 2011 рік та всі подальші правочини йому стало відомо вже після смерті ОСОБА_7 .

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання жодного разу за час розгляду справи не з`явились, про час та місце судових засідань повідомлялись завчасно належним чином.

Заслухавши позивача, проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, перевіривши та дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини:

20 березня 2017 року ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2 належне йому майно: квартиру АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення по АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,1000 кадастровий номер 3223110100:01:028:0062 цільове призначення для комерційного використання, що розташована в м.Обухові; всі грошові кошти в т.ч. на банківських рахунках.

Заповіт посвідчений 20.03.2017 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. та зареєстрований в реєстрі за № 246 на час розгляду справи є чинним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер у віці 53-х років, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 10/2019р.

04.11.2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко В.Ю., якою було відкрито спадкову справу № 10/2019 з заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 . При оформленні спадщини позивач дізнався про існування договору дарування квартири від 04 квітня 2011 року, договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2019 року.

Вказані обставини підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, іншими наявними у справі письмовими доказами.

Згідно копії договору дарування квартири від 04 квітня 2011 року, посвідченого Курковською Я.Л. за №533 ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у дар належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру під номером АДРЕСА_4 .

03.10.2019 державним реєстратором Броварської районної державної адміністрації Київської області Кисіль Г.В. зареєстрвоано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_5 . Підстави для державної реєстрації архівна довідка, серія та номер 727, видана 02.10.2019 видавник Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації»; договір дарування квартири, серія та номер 533, виданий 04.04.2011, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я.Л.

Згідно договору купівлі-продажу квартири серія та номер 4763, посвідченого 08.10.2019 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіною Я.В. ОСОБА_5 відчужив предмет спору ОСОБА_4 , а остання подарувала його відповідно до нотаріально посвідченого державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори Коваленко Л.О. договору дарування серія та номер І-1553 від 31.08.2020 року ОСОБА_3 .

Згідно відповіді начальника Управління нотаріату центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №26815/5-22 від 29.09.2022 оглядом архівних документів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. встановлено відсутність примірнику договору дарування, посвідченого 04.04.2011 за реєстровим номеромм №533.

З вказаної інформації також вбачається відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату віж 05.04.2021 №3 та на підставі підпункту «і» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 28.07.2008 року за №6997 на ім`я ОСОБА_10 анульовано згідно з наказом Міністерства ючтиції України від 19.04.2021 року. Документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Головкіної Я.В. на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву не передавались.

Згідно поданого суду представником позивача Кириленком О.М. висновку експерта ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» №10/23 за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 08.02.2023 року пілпис від імені ОСОБА_6 , зображення якого міститься у рядку «Дарувальник» у графі «ПІДПИСИ:» у технічній копії Договору дарування квартири від 04 квітня 2011 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.І. та зареєстрований в реєстрі за №533, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_6 .

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства належать, в тому числі: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, дана норма закону визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За приписами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що непідписання ОСОБА_6 договору дарування від 04.04.2011 року свідчить про те, що він є неукладеним. Відповідачами вказані обставини не спростовані належними та допустимим доказами, більш того жоден із відповідачів достименно знаючи про розгляд вказаної справи в суді в жодне з судових засідань не прибув та позицію щодо обставин справи не висловив.

Відповідно до правового висновкуВеликої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення(п.п.7.26, 7.34 постанови).

Отже, у випадку неукладеності договору визнання його недійсним закон не потребує.

Судом встановлено, що позивач 04.11.2019 року, тобто у передбачений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 .

Тобто, позивач є таким, що прийняв спадщину.

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки , що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до спадкоємців, які прийняли спадщину, переходять усі права померлого спадкодавця, в тому числі права щодо судового захисту його порушених прав, пов`язаних із незаконним позбавленням спадкодавця права власності на майно (п.26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

З урахуванням наведеного та встановлених судом обставин скасуванню підлягає державна реєстрація речових прав на спірну квартиру.

Представник позивача в судовому засіданні звернувся до суду із проханням застосувати ефективний спосіб захисту на власний розсуд, незважаючи на спосіб захисту, викладений позивачем в заяві. Враховуючи ініціативу позивача, з огляду на приписи статті 5 ЦПК України, з урахуванням принципів судочинства суд вважає можливим захистити права позивача частково в інший спосіб, ніж було викладено в позовній заяві.

Спосіб захисту має бути ефективним з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що узгоджується з рішенням від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» де Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.56. -6.58 своїй постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) зазначила, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 662/397/15-ц від 08.06.2021.

Суд враховує, що позивач звернувся до суду із заявою про обрання способу захисту на розсуд суду, мотивовану в тому числі зміною судової практики у подібних правовідносинах протягом вказаного судового процесу, а тому вважає за можливе скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна відносно спірної квартири не обмежуючись скасуванням тільки тієї реєстрації про яку прохав позивач у своїх позовних вимогах.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, дананорма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його виключно на умовах, передбачених законом, якщо таке втручання було пропорційним.

Суд вважає, що в даному випадку втручання у право власності ОСОБА_3 шляхом скасуваннядержавної реєстрації права власності на спірну квартиру повністю відповідаєстатті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки по-перше, таке втручання грунтується на законі, бо відповідачі не довели в суді факт укладання договору дарування 04.04.2011 і як наслідок не довели правомірність набуття ОСОБА_5 у власність квартири, по-друге, таке втручання здійснене в інтересах суспільства для захисту прав спадкоємця ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом і прийняв спадщину, і по-третє, є пропорційним, бодотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами відповідача.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статями 387 і 388 ЦК України.

Саме такий правовий висновок сформований Верховним Судом України в постанові від 17.12.2014р. № 6-140цс14від. Крім того, в цій же постанові визначено, що у разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Наведені позивачем факти свідчать про фактичну неправомірність переходу до ОСОБА_5 , а в подальшому і до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності в останнє, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призведе до ефективного захисту прав позивача.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту може вважатись ефективним і загалом є обгрунтованим.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_3 не може вважатись особою, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а обставини за якими майно було набуте у власність свідчать про те, що вона набула право власності у неправомірний спосіб, ознаки добросовісності у її поведінці відсутні.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

За таких обставин, під час розгляду справи виявлено порушення прав та законних інтересів позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння, що саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на неруоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Отже пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання права власності на це майно не є необхідним для ефективного відновлення його прав.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову загалом знайшли своє підтвердження, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково в частині скасування державної реєстрації та витребування на користь позивача квартири із чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь держави підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 здійснену: державним реєстратором Броварської районної державної адміністрації Кисіль Ганною Василівною за індексним номером 48999255 від 03.10.2019 року на підставі архівної довідки КП КОР «Західне бюро технічної інвентаризації», договір дарування 533 від 04.04.2011; приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіною Яною Вікторівною за індексним номером 49072921 від 08.10.2019 на підставі договору купівлі-продажу №4763 від 08.10.2019 року; державним нотаріусом Обухівської державної нотаріальної контори Коваленко Ларисою Олексіївною за індексниим номером 53829185 від 31.08.2020 року на підставі договору дарування серія та номер 1-1553 від 31.08.2020.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2480 грн. з кожного.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Рішення судуможе бутиоскаржене доКиївського апеляційногосуду шляхомподачі апеляційноїскарги втридцятиденний строкз дняпроголошення рішення,а особами,які бралиучасть усправі,але небули присутнів судовомузасіданні підчас проголошеннярішення в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуподання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщоапеляційнускаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 29 травня 2023 року.

Суддя Т.В.Проць